Жанрові особливості аналітичної статті

На практиці США випускають державні бонди, які Федеральний резерв викуповує за рахунок свіженьких баксів. Таким чином національний борг дедалі зростає, як і рівень інфляції. Долар девальвує, як і величезні обсяги цієї валюти, накопичені Китаєм. Зростання інфляції у США в середньостроковій перспективі болісно вдарить по американському населенню. Уряд Обами перебуває під величезним тиском: тільки у вересні зникло 100 тис. робочих місць, а кількість постійних безробітних досягла рекордної позначки.

Саме цей  страх інфляції підштовхує інвесторів до втечі в начебто безпечні гавані швейцарського франку та євро. Хто б подумав про це кілька місяців тому? Не дивно, що золото і срібло теж коштують як ніколи дорого, а промислові метали б’ють один за одним цінові рекорди.

Головний ворог  США у цій війні – КНР. 19 червня ця країна відмовилася від прив’язки своєї валюти до долара, але юань подорожчав лише на 2%. Причиною цього є те, що курс юаня встановлює Народний банк Китаю, а не вільний ринок. Дослідження валют країн-членів G20 свідчить, що юань завжди недооцінений відносно долара більш ніж на 25%, незалежно від економічних реалій. Китаю важко зміцнювати свою валюту, не зашкодивши експорту. Зниження попиту з боку США після фінансової кризи коштувало КНР 20 млн робочих місць. До того ж дешева (завдяки дорогому юаню) імпортована продукція цікавитиме тільки заможних китайців, бідніша переважна частина населення КНР в будь-якому разі не здатна їх купувати.

Але чому не тільки Китай, а й решта країн, що стрімко  розвиваються (так звані Emerging Markets), беруть участь у цьому повстанні проти американської наддержави? Своєю простою монетарною політикою Сполучені Штати систематично послаблюють свою глобальну валюту, тож шеф бразильського нацбанку Енріке Мейрелєс висловив занепокоєння та закликав до роззброєння ліквідності. Експортноорієнтованим країнам на кшталт Бразилії не лише важче продавати за таких умов свою продукцію. На додаток до цього відбувається велетенський приплив капіталу на їхні ринки, де значно вищі норми прибутку. Внаслідок цього їхні грошові одиниці ще дорожчають, а експорт стає ще проблемнішим. Вартість бразильського реалу сягнула найвищої позначки за два роки. Як наслідок, Бразилія підвищила податок на експорт капіталу та посилила контроль за фінансовими транзакціями. Індія, Таїланд та Південна Корея планують зробити те саме. Сполучені Штати, однак, цими новинами начебто не вражені і планують подальші державні заощадження у листопаді.

Нещодавно у  валютну війну вв’язалася Японія, коли її центральний банк знизив основну  відсоткову ставку до нуля, сигналізуючи про новий надмір грошей. Цей приклад наслідували Південна Корея та Сінгапур. Свій крок банк Японії непереконливо пояснив наміром стабілізувати єну та стимулювати національну економіку. Відсоткова ставка вже два роки як стоїть на безпрецедентно низькій позначці 0,1%, і це в країні, де половина підприємств не мають жодних боргів та взагалі не потребують кредитів.

Тільки ЄЦБ  не девальвував євро, хоч у євроленді  відсоткова ставка теж перебуває  на найнижчій в історії позначці 1%. Основний еталон – стабільність системи. Німецька економіка знову переживає бум, але відрив від інших європейських країн величезний. Невдахами є Греція, Ірландія та Іспанія, в яких подорожчання євро ще більше погіршує ситуацію. Їхні експортні економіки стають менш конкурентоспроможними.  Не дивно, що Німеччину критикують за те, що вона підтримує експорт порівняно низькими зарплатами та робить замало для розвитку внутрішнього попиту. Вона також зіткнулася зі Штатами, коли канцлер Ангела Меркель дозволила собі заявити, що долар надто дешевий. Відповідь не забарилася: Німеччина повинна більше розвивати попит всередині країни та бути не тільки експортноорієнтованою.

Миротворці

За підсумками зустрічі міністрів фінансів і керівників центральних банків країн Великої  двадцятки (G20), що відбулася 21–23 жовтня в південнокорейському Кенджу, головні фінансисти світу начебто домовилися відмовитися від практики валютних війн. Однак, експерти сумніваються, що напередодні прогнозованої другої хвилі кризи, усі країни G20 дотримуватимуться домовленостей. Більшість держав сприймають ослаблення нацвалюти як єдиний засіб підтримки національних виробників, а відтак і економіки в умовах кризи.

Миротворець та за сумісництвом шеф МВФ Домінік  Стросс-Кан уже попереджав, що перегони девальвацій є загрозою для світової економіки. МВФ також вимагав активніших дій від міністра фінансів США Тімоті Гайтнера. У відповідь той заявив, що реформа Міжнародного валютного фонду (яка б збільшила вплив Китаю в цій організації) буде заблокована. Своє чергою, КНР не бачить причин радикально змінювати свою стратегію. Навпаки, голова Народного банку Чжоу Сяочуань звинуватив Вашингтон у тому, що США самі мають відповідати за свої біди, і нагадав, що саме Сполучені Штати та їхня нездатність вирішити боргову проблему спричинили світову фінансову та економічну кризу.

У дискусії беруть участь усі, але мало хто справді  має якісь ідеї. Як показує приклад  Німеччини, проблема не лише у валютах. Незважаючи на зростання вартості євро, ця країна демонструє чудові економічні результати. Отже, потрібно розрізняти експортні нації, які експортують сировину та прості товари, і такі країни, як Німеччина, що продають високоякісну продукцію. Залізо можна купити всюди, але Mercedes – це Mercedes. Для перших валютна війна та навіть невелике зростання ціни на їхню сировину становлять велику проблему, на відміну від виробників високотехнологічних товарів. Проблема США в тому, що країна не належить ані до перших, ані до других. Сполучені Штати мають реструктурувати свою промисловість, щоби стати більш конкурентоспроможними. Самої девальвації долара тут недостатньо, Вашингтон уже продемонстрував, що здатний на це. Якщо валютна війна триватиме, то її результатом стане Велика депресія з усіма її наслідками.

Умлауфф У. Валютна війна / У. Умлауфф // Український тиждень. – 29.10-4.11.2010. –№ 44 (157). – С. 24-26.

Не  в себе вдома

Тиждень з’ясовував, чому консульські установи часто  не надають потрібної допомоги українцям, які опинилися у скруті за кордоном

Громадяни України, які опиняються за кордонами батьківщини, нерідко почуваються беззахисними. Причому це стосується абсолютно всіх: і легальних туристів, і нелегальних мігрантів, за винятком хіба що політиків та олігархів із приватною охороною. Наші ж посольства в інших країнах, зокрема їхні консульські підрозділи, не завжди можуть або хочуть вчасно й ефективно реагувати на звернення українців.

“Консульська служба України є неефективною, а якість захисту громадян, які потрапляють у скруту, можна вважати низькою, – каже науковий директор Інституту євро-атлан­­тичного співробітництва Олександр Сушко. – Мені відомо чимало прикладів таких ситуацій у країнах ЄС, коли працівники українських консульств не надавали належної допомоги громадянам у складних ситуаціях, які потребували втручання”.

Забутий обов’язок

Усіляко допомагати і підтримувати громадян України, які потрапили у скрутну ситуацію за кордоном, – обов’язок українських дипломатів. “Консул не може ухилитися від цього обов’язку, – наголошує Володимир Василенко, правознавець-міжнародник, посол України у країнах Бенілюксу та Великій Британії (1992–2002), – до того ж він має для цього потрібні повноваження”. Вже протягом десятиліття держава декларує захист прав своїх громадян за кордоном як беззаперечний пріоритет. “Ситуація змінювалася впродовж останніх десяти років, – констатує досвідчений дипломат, посол України в Ізраїлі (1992–1994), США (1994–1998) та Канаді (2000–2003) Юрій Щербак. – Раніше ми не мали доктрини допомоги своїм громадянам, років вісім тому це було проголошено пріоритетом. У Міністерстві закордонних справ було відкрито спеціальний центр реагування на надзвичайні ситуації, куди можна зателефонувати й повідомити про проблеми. Десятки різних наказів, директив, інструкцій пішло на консульства для того, щоб інтереси й права громадян України стояли на першому місці. Тому якщо трапляються прикрі історії, то це або нехлюйство й погане виконання службових обов’язків консульствами, або ж їхня надмірна завантаженість”.

Дипломатичний корпус у країнах перебування  опікується міждержавними відносинами, а ось консульська служба покликана піклуватися, власне, про українських громадян за кордоном. Володимир Василенко описує інструментарій консула, за допомогою якого він здатен впливати на ситуацію: “Консул повинен насамперед звернутися до Міністерства закордонних справ країни перебування, навести відомі йому факти, потім направити туди ноту. Якщо в інциденті була задіяна поліція чи місцеві органи влади, консул має порушити питання неправомірної поведінки перед органами влади”.

Тонка справа

Такі дії  можуть здаватися, на перший погляд, символічними, суто демонстративними, насправді ж вони ефективні й доречні, як засвідчує практика. Звісно, якщо їх зроблено. Киянин Володимир Кузнецький пригадує 2005 рік: під час туристичної подорожі автобус, у якому він їхав, затримали в польському містечку Бєльсько-Бяла на чеському кордоні й без пояснення причин відмовлялися пропускати. “Поряд стояло кілька автобусів, – розповідає Володимир, – проте коли прикордонники дізналися, що в нашому українці, наказали від’їхати якнайдалі й попередили, що процедура затягнеться надовго. Серед українських пасажирів їхав і громадянин Кіпру, який працював у консульській установі. Він зателефонував до українського консульства, а у відповідь на запевнення, що воно нічого не може вдіяти, переконав його працівників відреагувати – надіслати ноту до головного управління чеської прикордонної служби, а копію – безпосередньо на прикордонний пункт. Отримавши факс, прикордонники пропустили наш автобус уже за 20 хв.” Українські громадяни не звикли обстоювати свої права, якщо ж беруться за цю справу, то часто не знають, як це зробити.  

Консульства, своєю  чергою, не поспішають їм у цьому  допомагати. “Чимало випадків, про які мені говорили самі подорожуючі, пов’язані з тим, що не завжди взагалі можна додзвонитися до консульства за вказаними телефонами, – розповідає Олександр Сушко. – Якщо ж додзвонюються, то готовність допомогти тих працівників, які беруть слухавку в посольстві, невисока. Ніякого ентузіазму з їхнього боку зазвичай немає, натомість частими є випадки нешанобливого ставлення, щонайменше байдужого, а то й хамського”.

Бюрократичні  знущання

Берлінська  журналістка й правозахисниця Ольга  Самборська багато разів стикалася  з байдужістю держави до долі українців  за кордоном, проте найбільше її вразила реакція українського консульства в Берліні на її спроби допомогти смертельно хворій громадянці України Інні К. повернутися в Україну, щоб продовжити лікування й востаннє побачитися з трирічною донькою. “Те, що я там пережила зі смертельно хворою Інною, було, мабуть, найгіршим і найнелюдянішим із того, що мені довелося бачити”, – розповідає Ольга.

Охоплену хворобою і болями жінку, для якої критично важливим був кожен день, не лише змусили одразу після операції особисто приїхати до консульства, а й виявляли до неї неповагу в процесі видачі посвідчення на повернення в Україну, жодним чином не зважаючи на критичний стан її здоров’я. Від Ольги можна почути розпачливу історію про долання непосильних бюрократичних процедур нині вже покійною українкою, накинутих на неї консульством власної держави. Журналістка запевняє, що й зараз нічого не змінилося. “Посол України в Німеччині Наталія Зарудна вже під час першої зустрічі в Берліні сказала громаді, що вона приїхала сюди не вирішувати проблеми закордонних українців, а представляти Україну”, – каже Ольга Самборська.

Звісно, ситуація у закордонних консульствах України  не скрізь однакова. Окрім браку  професіоналізму та людяності є  ще й недостатні фінансування та кадрова  укомплектованість. Тож відсутність  емоцій та співчуття з боку працівників посольств можна частково пояснити і величезними чергами прохачів та неспроможністю їх задовольнити. Ось приклад із консульської практики США: їм належить найбільше у світі консульство, створене на кордоні з Мексикою. Його штат налічує 150 працівників – саме стільки фахівців потрібно, щоб упоратися з чергами на кордоні та дуже частими в тих краях кримінальними сутичками, в які встряють американські громадяни. “Стан справ, особливо в країнах масового туризму, до яких належать насамперед Єгипет і Туреччина, безумовно, є складним із  погляду консульських завдань, – зазначає Олександр Сушко. – Якщо в країні одночасно відпочивають десятки тисяч громадян, персонал консульства ніколи не зможе за всіма доглянути. Як приклад можна навести екстремальний випадок, коли збанкротував туроператор. Навіть британська консульська служба нічого не могла вдіяти, коли понад тисяча туристів із Великої Британії цього року застрягла в готелях”.

Некурортні  курорти

Якщо дипломатична служба в одній країні може здатися  курортом, то в іншій, нехай навіть курортній, – справжнім пеклом. “Консульства, приміром, у Польщі, Італії, Португалії, тобто в країнах, де багато наших мігрантів, страшенно перевантажені справами щодо проблем українських громадян, – констатує Юрій Щербак. – Випадки їхньої смерті або загибелі, а також злочинів, які вони вчиняють або жертвами яких стають, потребують дуже серйозної уваги консульської служби. Консул має відвідати кожного покійника, визначити, що він є громадянином України, провести упізнання. А якщо в деяких країнах помирають 200–300 українців за рік, то можете собі уявити, яке це навантаження на консульську службу. Консул, який працював у Туреччині, розповідав мені, як щодня змушений був ходити по тюрмах, де перебували наші повії та злочинці. На консульську службу добирають відповідних людей: із правоохоронних органів, силових структур – не приховуватимемо, що там є і люди з розвідки. Це дуже специфічна структура, що працює у своєму режимі, який часто не підлягає великому контролю з боку посла”.

Серед українських громадян за кордоном трапляються й шахраї. Тоді як одні справді потрапляють у скруту, інші намагаються обдурити державу. “До нас приходили авантюристи, які їздили по Латинській та Північній Америці, а потім казали, що не мають грошей, аби повернутися додому, – пригадує Юрій Щербак, – і ми були змушені купувати їм вельми недешеві квитки й відправляти їх додому. А наступного року вони знову поверталися у свої вояжі. І це при тому, що тривалий час ми навіть не мали жодної копійки на допомогу громадянам. Пізніше нам почали давати на це хоч трохи грошей”.