З історії дослідження евфемії

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………...….2

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ЕВФЕМІЗМІВ

1. З історії дослідження евфемії………………………..…...…..4
2. Феномен евфемії як психолого-соціального явища..….........5
3. Евфемізми як лексичне явище…………………...……….......6
4. Функції евфемізмів у газетному тексті...………………….…9

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ЕВФЕМІЗМІВ У ГАЗЕТНО-ЖУРНАЛЬНИХ ТЕКСТАХ                           (НА МАТЕРІАЛІ ТИЖНЕВИКА «УКРАЇНСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ»)…….14

2.1 Ознаки та види евфемізмів……………………….……………..…….15

2.2 Семантична класифікація евфемізмів………………………………..17

2.3 Класифікація за способами  евфемізації……………………..…..…...19

2.4 До проблем розмежування політичних евфемізмів…………...........26

2.5 Тематичне групування політичних евфемізмів..…………….…..30

ВИСНОВКИ…………....………………………………………………......34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………...…….………36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Під впливом політичних, економічних  і культурних подій початку ХХІ  ст. мова ЗМІ зазнала значних змін. Еволюція сучасних газет демонструє залежність від екстралінгвістичних чинників, які зумовлюють активне функціонування евфемістичних номінацій. Політика, як відомо, є однією з традиційних сфер уживання евфемістичних засобів вислову думки. Адже ті комунікативні завдання, які стоять перед політиками, неможливо вирішити, використовуючи лише прямі номінації, без натяків, недомовленостей, завуалювання. Основна мета, що переслідується мовцем при евфемізації свого мовлення у політичних і соціальних відносинах, – це прагнення уникати комунікативних конфліктів і невдач, не створювати у співрозмовника відчуття комунікативного дискомфорту. У сучасних умовах дедалі більшого розвитку набувають найрізноманітніші способи та засоби евфемізації, які торкаються соціально значущих тем, сфери діяльності людини, її стосунків з іншими людьми, зі суспільством, владою.

Проблемам евфемії присвячено студії мовознавців Європи (Е. Бенвеніста, Л. Булаховського, С. Відлака, Б. Ларіна, О. Реформатського) й Америки            (Дж. Апдайджена, А. Додда). В україністиці  розглядають це питання й представляють такі напрями досліджень евфеміністичних номінацій: діалектологічний ( Й. Дзендзелівський, А. Івченко, М. Кравченко, Л. Скрипник, В. Ужченко), дискурсивний (К. Кантур, О. Манютіна, К. Серажим, В.Тхір), лексикографічний (Г. Аркушин, І. Мілєва, Л. Ставицька), міфологічний           (Н. Тяпкіна, О. Хомік, Н. Хобзей).

Проте сьогодні одним із основних  джерел творення й поширення евфемістичних  номінацій є преса. Евфемізми  української мови, які функціонують у журнальному дискурсі не є спеціально вивченими. Окремі праці присвячені евфемістичних субститутів на матеріалі ЗМІ є у К. Серажим,   І. Решетарової та О. Януша.

Актуальність теми -  недостатність  уваги та комплексного дослідження  евфемізмів у політичному дискурсі на сторінках сучасних видань, яким сьогодні належить провідна роль у процесах вироблення мовних смаків, витворення й закріплення нових мовних норм та виховування політичної культури .

Мета – описати та охарактеризувати використання політичних евфемізмів, здійснити семантичний, функціональний та словотвірний аналіз евфемізмів у журнально-газетних текстах.

Завдання – узагальнити  наукові  підходи до явища евфемії, уточнити ознаки евфемістичних номінацій  та їхню типологію; дослідити особливості  способів і прийомів евфемінізації в політичниному дискурсі.

Методи дослідження зумовлені  специфікою об’єкта, метою й завданням  курсової роботи. У роботі використані  такі методи: описовий для повного  розгляду типів евфемістичних номінацій, метод контекстуального аналізу; дескриптивний метод – для інтерпретації семантико-стилістичних та функціональних особливостей політичних евфемізмів.

Об’єкт – політичні евфемізми  в текстах номерів видання  «Український тиждень»  за вересень – грудень 2012 року.

Предмет  дослідження -  становлять функції політичних евфемізмів, способи та теми евфемінізації в газетно-журнальному тексті.

Структура роботи.  Робота складається зі вступу, двох розділів,  висновків та списку використаних джерел (35 найменувань).

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ЕВФЕМІЗМІВ

 

1. З історії дослідження евфемії.

 

Установлено, що евфемія набувала популярності з античних часів, а  термін у країнах європейської культури відомий у філософському (душевний спокій, життєрадісність), юридичному (висунуте народом офіційне ввічливе прохання до правителів), та власне лінгвістичному розумінні (специфічна мовленнєва стратегія, що перетворює смисл у мовну норму – евфемізм)       [7; 4] .

Виявлено, що об’єктом  уваги лінгвістів евфемізми стали з кінця ХІХ століття, а інтерпретація евфемістичних замінників почалася лише в ХХ столітті. Аналіз сучасних наукових здобутків із цього явища засвідчив, що практично в усіх монографічних дослідженнях, окрім робіт О.Януша, О.Хомік та І. Мілевої, евфемізми аналізують переважно на матеріалі інших мов, зокрема російської (Ю. Басков, Л. Крисін, В. Москвін, О. Сєнєчкіна), польської                 (А. Домбровська, П. Стасинська), англійської (О. Манютіна, А. Кацев) [28; 89].

Відтак, Зореслава Дубинець поділяє  мовознавців, які полемізують у своїх роботах, за підходами до явища евфемії. Прихильники субституційного підходу (Є. Галкіна-Федорук, І. Гальперін, П. Дудик, О. Пономарів, Д. Ушаков) вважають евфемізмами замінники грубих непристойних слів або заборонених, табуйованих (Л.Булаховський, Ж.Варбот, О.Реформатський). Це  вузьке розуміння природи евфемії. Розуміння евфемізму як тропа, що вживається для непрямого, прихованого, зокрема пом’якшеного, ввічливого позначання певних предметів, явищ, замість прямої їх назви, характерне для представників широкого підходу до цього явища (І. Арнольд, К. Крисін,       Б. Лаврін, О. Тараненко та ін.). Однак ситуативно недоречним можуть бути не тільки мовні одиниці – слова й вислови, але й відповідні теми, тому О. Прохвачова, В. Москвін, О. Сєнічкіна відзначають необхідність ще однієї понятійної кореляції – тематичної евфемії. До того ж сучасні тлумачення акцентують увагу на прагматичній спрямованості цієї номінації – слово або вислів, котрі за певних умов використовують як замінники понять, що мовець вважає небажаними, не зовсім ввічливими, занадто різкими [1; 4].

 

1. Феномен евфемії як психолого-соціального явища.

 

Евфеміністичні замінники мають  психологічні та соціальні особливості.

Психологічний аспект евфемії – це нейтралізація негативних емоцій, процеси, що супроводжують евфемістичну заміну. Аналіз сучасних концепцій евфемії доводить, що евфемістичну заміну супроводжують механізм асоціативності та механізм «буфера». Створюючи повідомлення комунікатор здогадується про шкідливий вплив певного слова на психіку реципієнта, тому використовує евфемізми, явий викликає додаткові асоціації з чимось позитивним та відволікає увагу від татуйованого поняття ( малозабезпечені замість бідні). З іншого боку, евфемізм дає змогу уникнути прямої номінації, реалізувати принцип «Немає слова – немає проблеми»       [8; 190].

Під соціальним феноменом евфемії слід розуміти моральні, релігійні й політичні мотиви, дія яких спричиняє заміну небажаних номінацій евфемізмами більш доречними за певної комунікації. Ґендерність  у використанні евфемістичних номінацій також виявляє соціальні особливості евфемізмів, адже жінки продуктивніше за чоловіків використовують евфемістичні вислови [8;192-193].

1.3. Евфемізми як лексичне явище.

 

У власне лінгвістичному аспекті, як правило,  розрізняють два етапи становлення евфемізмів. Перший полягає у виділенні негативного денотата (предмета чи явища), унаслідок чого пряме найменування предмета чи явища не може бути використане, тому підлягає табуюванню. Другий етап – опосередкованість номінації меліоративного, «покращеного», характеру. Щоб стати евфемізмом, пряме найменування має створювати асоціації у свідомості мовця й слухача з предметом чи явищем більш позитивної оцінки, ніж денотат.  Незважаючи на те, що виділити ці етапи нескладно, загальноприйнятої дефініції терміна «евфемізм» не існує, хоча в основі всіх визначень лежить заміна грубих або різких слів і висловів більш м’якими [23; 58]. Так, Л. Крисін визначає евфемізм як «спосіб непрямого, перифрастичного й при цьому пом’якшувального позначення предметів, властивостей чи дій». Повнішим є визначення Ж. Варбот, у якому автор трактує евфемізми як «замінники різких

вульгарних, грубих слів і виразів. Вони вживаються, щоб змінювати забарвлення  слова, надаючи більш м’якого  вираження». Важливим у визначеннях терміна слід вважати соціокультурний та психологічний аспекти, що є цілком природнім для вихованої людини, оскільки зумовлює бажання підносити мовлення на вищий рівень культурності.  Особливо погоджуюсь з визначення В. Кодухова: «Синоніми-евфемізми як протилежність лайливим словам є словами, що облагороджують мовлення...». В. Великорода у тлумаченні евфемізму звертає увагу передусім на психологічний аспект: «евфемізми непрямо (імплікаційно) номінують денотат за допомогою позитивнішого асоціата (певного мисленнєвого образу у свідомості комунікантів)». Важливим складником стає й соціальний відтінок в іншому визначенні цього ж автора: «Евфемізми – це одиниці вторинної номінації з відносно позитивною конотацією, що використовуються для заміни прямих найменувань, вживання яких з соціально чи психологічно зумовлених причин вважається небажаним» [8; 58-62].

 Усі наявні в науковій літературі визначення, незважаючи на їхню варіативність, об’єднані одним головним прагматично-функціональним принципом − це пом’якшення категоричності висловлювань, заміна негативних оцінок на нейтральні або позитивні. Цей намір нівелювати загострені соціальні проблеми, показати дійсність у привабливішому світі є головною метою вживання евфемізмів у суспільно-політичній сфері.

Юрій Шерех у роботі «Норми сучасної української літературної мови»  визначає евфемізми як слова, що вжиті  як заступники пейоративної лексики. Такі «слово-заступники»  вживаються не тільки щодо лайок, а щодо таких понять (найчастіше з царини фізіології, а також щодо смерті), називати які вважається некорисним або непристойним. Наприклад, до слова  п’яний можуть бути евфемізми перехилив, хильнув, до вкрасти-потягти – свиснути, взяти, що погано лежить. Якщо евфемізм вживається часто, до нього звикають, з ним пов’язують певне значення поняття, і він сам починає здаватися не зовсім пристойним. Тому евфемізми в мові швидко вмирають, а їх заступають нові одиниці [11; 112].

З поміж запропонованих дефініцій  найоптимальнішим і найширшим вважаємо визначення, яке пропонує Зоряна Дубинець. Евфемізми (від грец. euphémistas – добре, phemi – говорю, або від грец. euphémia - утримування від неналежних слів, пом'якшений вираз) - пом’якшені, благозвучні вислови, що вживаються з метою уникнення назв із грубим чи непристойним змістом, вуалювання номінацій із неприємним забарвленням.

 

 

В основі явища евфемізму лежать:

1. глибоко архаїчні пережитки мовних табу, заборона вимовляти прямі найменування таких небезпечних предметів і явищ як богів, хвороб або мертвих, оскільки акт назви, згідно з дологічним мисленням первісної людини, може викликати саме явище . Наприклад, не чорт, а нечистий;
2. чинники соціальної діалектології (евфемізми зумовлені соціальними, моральними та етичними нормами поведінки, так звані етичні і моральні евфемізми). Наприклад: повненький, ширококостий, пишний, з надлишковою вагою замість товстий,  жирний,  грубий.

Незважаючи на те, що виділити ці етапи  нескладно, загальноприйнятої дефініції терміна «евфемізм» не існує, хоча в основі всіх визначень лежить заміна грубих або різких слів і висловів більш м’якими. Так, Л. Крисін визначає евфемізм як «спосіб непрямого, перифрастичного й при цьому пом’якшувального позначення предметів, властивостей чи дій». Повнішим є визначення Ж. Варбот, у якому автор трактує евфемізми як «замінники різких вульгарних, грубих слів і виразів. Вони вживаються, щоб змінювати забарвлення слова, надаючи більш м’якого вираження». Важливим у визначеннях терміна слід вважати соціокультурний та психологічний аспекти, що є цілком природнім для вихованої людини, оскільки зумовлює бажання підносити мовлення на вищий рівень культурності.

 Особливо погоджуюсь звизначення  В. Кодухова: «Синоніми-евфемізми  як протилежність лайливим словам  є словами, що облагороджують  мовлення...». В. Великорода у тлумаченні евфемізму звертає увагу передусім на психологічний аспект: «евфемізми непрямо (імплікаційно) номінують денотат за допомогою позитивнішого асоціата (певного мисленнєвого образу у свідомості комунікантів)». Важливим складником стає й соціальний відтінок в іншому визначенні цього ж автора: «Евфемізми – це одиниці вторинної номінації з відносно позитивною конотацією, що використовуються для заміни прямих найменувань, вживання яких з соціально чи психологічно зумовлених причин вважається небажаним» [23; 60].

Усі наявні в науковій літературі визначення, незважаючи на їхню варіативність, об’єднані одним головним прагматично-функціональним принципом − це пом’якшення категоричності висловлювань, заміна негативних оцінок на нейтральні або позитивні. Цей намір нівелювати загострені соціальні проблеми, показати дійсність у привабливішому світі є головною метою вживання евфемізмів у суспільно-політичній сфері.

 

1.4 Функції евфемізмів у газетно-журнальному тексті.

 

Під впливом політичних, економічних і культурних подій початку ХХІ ст. мова ЗМІ зазнала значних змін. Еволюція сучасних газет демонструє залежність від екстралінгвістичних чинників, які зумовлюють активне функціонування евфемістичних номінацій, як-от: заангажованість політиків (замість продажність); розширення валютного коридору (замість падіння курсу національної валюти); уповільнення процесу стабілізації (замість спад виробництва) тощо [9; 99].

Більшість дослідників справедливо  зауважують, що функції евфемізмів у текстах різних функціональних стилів суттєво відрізняються. На думку                  Н. Босчаєвої, основна функція евфемізмів у спілкуванні – кооперуюча (евфемія відображує прагнення комуні кантів до збереження мовленнєвого співробітництва для вирішення певних завдань спілкування). Окрім цієї, дослідниця виділяє превентивну (використання евфемістичних субститутів унаслідок давніх табу) і риторичну (спроби мовця певним чином впливати на ціннісні установки адресата) функції евфемізмів [9; 107].