Виникнення української преси та видавництв за океаном

"Свобода"  — найдавніша українська газета  як за кордоном, так і в Україні.  її натхненник і перший редактор  Г. Грушка визначив статус видання  так: "Це має бути народна  газета". Так і сталось, більш  як за сто років існування  "Свобода" жодного разу не  зійшла із позицій виразника  духу українського народу, захисника  його інтересів.

Різноманітність рубрик часопису давала можливість широко висвітлювати питання, пов'язані з  громадсько-політичним, церковно-релігійним, культурно-освітнім життям української  діаспори.

Українське  друковане слово закликало читацьку аудиторію до самоорганізації, плекати  в середовищі емігрантів ідею всенаціональної  єдності народів як передумову національного  визволення і створення самостійної  держави.

Можна побачити як висвітлено проблему ідентифікації  українців у контексті проблематики окремих видань. Для аналізу було обрано  часопис "Свобода". Детальніше простежимо матеріали кінця 1950-х  років, у яких найбільш повно проявляється професійний журналістський хист дописувачів. Рік у рік спостерігаємо існування  сталих рубрик. Поширена практика статей із продовженням у наступному номері. Аналіз окремих із них свідчить про  актуальність саме такого видання, у  форматі щоденника. Розглянемо, наприклад, видання "Свобода", 25 лютого 1958 р., що починається рубрикою: "Новини світу". Матеріал про Мазепинські ювілеї у 1920—1930 рр. української еміграції (автор Віктор Доманський). "Мільйони долярів для УНФ" (автор Іван Струк), рубрика "До народного фонду" (автор Іван Струк) — про пожертви платників. Звіт президента платників У. К. Коліт. Календар "Свободи". Розважально-пізнавальний матеріал "Чи була то "сніжна людина"?", гумор, інформація про революцію в Індонезії. Звернемо увагу на газету "Свобода", 26 лютого 1958 р., її перша шпальта традиційно розповідає про новини світу, новини зі США, новини з України та СРСР. Шрифтом виділено матеріал про сателіт "Експлотері". Узагальнюючи, скажемо, що головні теми номера: космос; політика; економіка. Наступну шпальту продовжує тема попереднього номера: "Мазепинські ювілеї — праці прихильників Івана Мазепи". У матеріалі йдеться про необхідність створення фільму про І. Мазепу.

Шпальта третя розповідає в подробицях про  життя громад у США. Четверта —  пістрявить заголовками: ""Генерал" Хрущов погрожує "неперевершеною силою  совєтської армії"", — йдеться  про святкування 40-річчя армії  у Москві. Поряд — інші новини світового значення [«Свобода», 1958, № 4-8 ].

Проаналізувавши річну колекцію номерів щоденника "Свобода" за 1958 р., можемо зробити  висновок, який базується й мотивується  на проведеному контент-аналізі.

Тематика: політична (1); економічна (2); соціально  побутова, адаптація населення українського походження у США (3); наука (4); техніка  й технологія (5); освіта (6); культура (танці, традиції, фольклор, масові гуляння) (7); література й мистецтво (8); релігія  й церква (9); українська мова, проблеми мови (10).

Отримані  результати розділимо умовно на дві  категорії: внутрішнє життя діаспори, події в США - проблеми національної самоідентифікації та державотворення. Для порівняння нижче наведено співвідношення з кількістю матеріалів про життя  в Україні.

73% - матеріали про життя діаспори  США.

27% - з життя України.

З початку 1960-х рр. спостерігаємо кількісно-якісне зростання ЗМІ США. Діаспорна  преса набирає сили як дієвий фактор об'єднання світової спільноти українців.

Розглядаючи феномен українського шістдесятництва, слід вказати на одну суттєву деталь. Основною домінантою цього інтелектуального руху було усвідомлення себе як інтелігенції в контексті саме української  культури. І хоча це усвідомлення для  декого закінчилося на початку 1970-х  рр. психіатричними лікарнями, інсуліновими комами чи сумнозвісним діагнозом "вялотекущаяшизофрения", все ж не треба применшувати впливу шістдесятників на формування української  культури, преси, публіцистики [Соболь, 2006, С. 2].

Аналіз  газетних видань періоду 1950-х р. доводить, що з кожним роком відбувається кількісно-якісне зростання ЗМІ США. Преса діаспори набуває сили як дієвий фактор об'єднання  спільноти українців.

Так, у 1950-х рр. загальний обсяг матеріалів про життя діаспори США становив 73 %, а 27 % — матеріали про події  з України. Аналіз отриманих результатів, інформацію умовно було розділено на дві категорії: внутрішнє життя  діаспори, про події в США —  проблеми національної самоідентифікації  й державотворення. Для порівняння — співвідношення з кількістю  матеріалів про життя в Україні.

Проаналізувавши усі номери щоденника "Свобода" за 1958 р., можемо зробити висновок, який базується й мотивується на проведеному  в дослідженні контент-аналізі. Так, матеріали на політичну тему становлять 40 % від загального обсягу газетних публікацій, наступним показником у  відсотковому співвідношенні є статті на економічну тему, їх кількість — 20 %.

З початку 1960-х рр. спостерігається  суттєве кількісно-якісне зростання  пресових органів діаспори, які є  дієвим фактором об'єднання світової спільноти українців. Наприклад, про  Україну, життя українців було 35 % публікацій від загального обсягу, а 65 % становили матеріали, які висвітлювали проблеми українців діаспори США. Політичній темі було виділено — 27 %, економічній  — 15 %. Помітно порівняно з попередніми  даними, за 1950-ті роки, у 1960-х рр. більше уваги на шпальтах видань приділялося соціально-побутовим темам, що становить 8 %.

У процесі вивчення феномену українського шістдесятництва виявили те, що домінантою цього інтелектуального руху було усвідомлення себе як інтелігенції в контексті  саме української культури.

У процесі дослідження виявлено, що преса української діаспори в  США протягом багатьох років сприяла  збереженню менталітету всіх хвиль  емігрантів. Публікації на сторінках "Свободи", "Міст", "Америка" не тільки інформували  про події у світі, а й гуртували  українців, які, в силу певних обставин, опинилися відірваними від звичного їм середовища, підтримували в них  відчуття своєї неповторної ментальності.

Своєрідною  моделлю за ефективністю впливу на читача в діаспорній пресі можна  назвати газету "Свобода", яка, як видно із аналізу, найбільш широко і неупереджено висвітлювала життя  українців на батьківщині і за кордоном, публікувала матеріали, що сприяли адаптації до нового середовища, при цьому наголошуючи на необхідності зберегти національну ідентичність. Важливим фактором є й те, що на сторінках  діаспорних видань велася боротьба за збереження рідної мови, порушувалися проблеми, зокрема правопису, на які  в радянській Україні було накладено  табу.

Преса діаспори другої пол. XX ст. в США була могутнім чинником національної самоідентифікації іммігрантів. Виявлено також, що ступінь вірогідності публікацій залежить від пізнавальної діяльності автора, періоду та середовища побутування. Методологічні прийоми висвітлення інформації породжувалися суб'єктами історичного буття. У центрі опинилася людська діяльність, індивідуальні та колективні реакції на розмаїтий спектр явищ і подій, середовище функціонування, відповідні інститути й структури, національна свідомість та ієрархія цінностей. Жодного прояву скептицизму чи зневіри, глибока віра у духовний потенціал українського народу — основний мотив більшості публікацій діаспорної преси в США досліджуваного періоду.

35 % — про Україну, життя українців.

65 % — матеріали, що висвітлюють  проблеми українців діаспори  США.

На  прикладі часопису "Свобода" спостерігаємо, як газета висвітлює й сприяє становленню  й розвитку української громади  на чужині, збереженню етнокультурних традицій переселенців. Важливу роль у збереженні самоідентифікації  українців відіграє "Свобода", яке об'єднало не одне покоління  читачів саме завдяки умінню адаптуватися до умов сьогодення, тому досвід часопису може стати у нагоді сучасним медіа  для системного відображення проблеми ідентифікації українців.

Основні етапи становлення "Свободи" взаємопов'язані  з етапами трансформації громадської  думки серед української діаспори в США.

До  святкування сторіччя "Свободи" журналіст-дослідник Осип Кравченюк  пише: "В історії української  журналістики часопис "Свобода" є  унікальним і посідає одне із чільних  місць. Крім "Свободи", ні один із наших часописів в Україні  чи в діаспорі не постав серед більш  несприятливих обставин, ні один не мав перед собою тяжчого завдання — бути просвітителем і дійсним  провідником своїх читачів, ні один не охоплював кількістю і різноманітністю  своїх співробітників та своєю тематикою  дослівно всі закутки землі, де жили українці, і нарешті ні один не залишився  при житті сто років" [Кравченюк , 1993, С. 2].

Сто років — безумовно, термін, який під силу пройти лише справді вартісному виданню. Біля витоків "Свободи" стояли священики-піонери, які й стали  першими редакторами "Свободи", свідомі українці з високим інтелектуальним  рівнем.

Матеріали у "Свободі", що друкувалися в  перших її випусках, висвітлювали повсякденні  проблеми іммігрантів, та згодом на зміну  буденним, а часто побутовим заміточкам, прийшли публіцистичні тексти —  високоякісні, сучасні, що сприяли адаптації  в американському середовищі своїх  читачів, просвіті читацької аудиторії. Проте, за понад сто років не змінилася  головна мета "Свободи" — всебічне служіння інтересам українства.

Особлива  увага приділялася мовному питанню. Так, у 1980-ті рр. О. Кривошеєва акцентує на явищі білінгвізму в США явищі, що є основою взаємодії двох мов. Результатом білінгвізму є запозичення та мовна інтерференція. Якщо запозичення стають нормативними мовними елементами, то інтерференція у плані культури мови становить собою відхилення від норм [Кривошеєва, 1995, С. 169-172].

Наслідки  інтерференції помітні на різних мовних рівнях: морфологічному, синтаксичному, словотворчому, лексичному, фонетичному. Різні мовні елементи запозичуються  по-різному та мають різний ступінь  міжмовного проникнення. Найбільш слабким  місцем для такого впливу є лексика. У постійному мовному контакті між  англійською та українською перебувають  не поодинокі мовні елементи, а  мовні системи в цілому.

Аналіз  публікацій у періодичних виданнях преси діаспори США щодо вживання українськими переселенцями англіцизмів  свідчить, що в переважній більшості  дослідники мови емігрантів США (П. Одарченко, Я. Славутич та ін.) виступають проти  використання англіцизмів замість  нормативних та кодифікованих українських  слів і конструкцій. Проте кількість  англіцизмів у мові американських  і канадських українців залишається  значною.

Наприклад, це часто можна зустріти у пресі  діаспори США: драйвер — замість водій, джаб — замість робота, жанкі — замість мавпа, фони — замість дивний, вотувати — замість голосувати, страпувати — замість зупинятися. Подібні заміни не збагачують власне українську мову, а лише порушують її нормативність — дійшли висновку дослідники зокрема П. Одарченко, О. Кривошеєва [Кривошеєва, 1995, С. 169 – 172],  Я. Рудницький [Рудницький, 1959, С. 1].

Проте у публікаціях на шпальтах періодичних  видань діаспори є статті, в яких агітується за повну відмову навіть від слів американського походження. Наприклад: картопляні сушеники, замість чіпсів.

Як  зазначає дослідниця О. Кривошеєва, існування  української мови у відриві від  України її основного загалу носіїв сприяло збереженню деяких рис, властивих  українській мові в Україні ще до впливу на неї польської та російської. Науковець доводить, що у мові діаспори США збережено норму без тих порушень, які виникли на теренах батьківщини [Кривошеєва, 1995, 169-172].

Аналіз  публікацій у пресі діаспори щодо вживання англіцизмів, полонізмів, русизмів показав, що чужомовні елементи є  на всіх мовних рівнях. А лексичні інтерфереми  охопили значну кількість семантичних  груп української мови. Проте помітною є тенденція до ширшого вживання англіцизмів та полонізмів у абстрактній  лексиці, термінологічній, офіційно-діловій, а русизмів — у побутовій.

Незважаючи  на незначні порушення у мовленні діаспори, українська мова в США  є не окремим варіантом української  літературної мови, а невід'ємною  часткою норм, що склалися протягом багатьох років в Україні.

М. Марунчак вважає, що мовна асиміляція не тотожна з національною асиміляцією, тобто нівеляцією самої народності. Втішаючи себе, канадці українського походження твердять, що, навіть втративши свою мову, продовжують ідентифікувати себе з національністю батьків [Марунчак, 1968, т. 1]. Ю. Жлуктенко у своїй монографії "Українська мова на лінгвістичній карті Канади" зауважує: "Якщо послідовно дотримуватися цієї лінії, то навіть тоді, коли в Канаді вже не залишиться жодної людини, яка ще б розмовляла українською мовою, можна буде продовжувати запевняти, що ніякої асиміляції, власне, не сталося: мова та культура зникли, зате залишилася. "ідентичність"" [Жлуктенко, 1990, С. 59].

Газета  не тільки інформувала читачів, а  й виховувала їх у національно-патріотичному  дусі. Вивчення публікацій "Свободи" другої пол. XX ст. — початку ХХІ  ст. дає аргументовані відповіді: де починаються корені формування заокеанського  українства як етнічної групи в структурі  існуючої американської нації.

Зв'язок української діаспори з історичною батьківщиною здійснюється через численні товариства й громадські та культурні  організації. Помітну роль у зміцненні  цих зв'язків відіграє Міжнародна школа україністики (МШУ), що діє  на базі КНУ імені Тараса Шевченка. Школа була створена в 1991 р. з ініціативи Міжнародної асоціації україністів  як науковий центр для дослідження  та розгортання співпраці в галузі україністики для широкого кола молодих науковців, аспірантів і студентів як в Україні, так і за її межами. До складу Вченої ради МТУ входять провідні фахівці Національної академії наук України та Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Учасники програм "Міжнародної школи україністики", серед яких О. Коновець та професор В. Яременко, викладали українознавчі дисципліни на семінарах педагогів у Нью-Йорку.