Виникнення української преси та видавництв за океаном

Форма № Н-6.01

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

 

 

Кафедра журналістики

                     (повна назва кафедри)

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з ___________________________________________________________

(назва дисципліни)

 

на тему:_____________________________________________________

____________________________________________________________

 

 

студента (ки) _____ курсу _______ групи________

напряму підготовки__________________________________________________

                                                                                                                       (шифр і назва напряму підготовки)

спеціальності _________________________________________________________

                                                                                                                       (шифр і назва спеціальності)

 

___________________________                 ___________

                 (прізвище та ініціали)                                (підпис)

     

Керівник роботи

____________________________                ____________

(посада, вчене звання, науковий  ступінь,                                 (підпис)                                                                 

                    прізвище та ініціали)           

 

Результати захисту:

Національна шкала _______   

Кількість балів: __________

Оцінка:  ECTS ___________

 

Члени комісії:         

_________________________  ________                                                                                                                                                                       (прізвище та ініціали)                     (підпис) 

________________________  ________                                                                                                                                                                       (прізвище та ініціали)                     (підпис) 

_________________________  ________                                                                                                                                                                       (прізвище та ініціали)                     (підпис)  

                                                                           

Дата_________

 

 

 

Луганськ - 20 __

 

Зміст:

Вступ…………………………………………………………………………… 3

Розділ  І. Заснування української преси  та видавництв в Америці……….. 5

1. 1.Причини еміграції українців…………………………………………. 5

1. 2.Початки зарубіжного українства……………………………………. 7

1. 2.1. Від перших переселенців – до перших діаспорних видань….. 7

1. 2.2. Початок і розвиток преси та видавництв в Америці…………. 9

1. 2.3. Виникнення видань української діаспори…………………….. 12

Розділ  ІІ. Заснування першого українського видання за океаном –  газети                       «Свобода»……………………………………………………………………. 18

2. 1. Газета 1893 року…………………………………………………….. 18

2.  2. Газета сьогодні……………………………………………………… 23

Висновок……………………………………………………………………… 33

Література……………………………………………………………………. 35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Феномен українських переселенців, які з роками стали називатися «діаспорою», полягає в тому, що упродовж цілого століття ця міцна група людей не втратила свого обличчя. Вона не загубилася у чужому жорстокому середовищі, а навпаки – зберегла свої традиції навіть на чужині. Тими скарбами виявилися не тільки літературні й мистецькі цінності, але звичайно ж, і українська видавнича справа, яка підняла українську книгу у світі. Саме в цьому є актуальність даної теми. 

До  теми української етнічної преси  на американському континенті зверталися як українські, так і закордонні дослідники. Серед останніх можна  виокремити кілька значних фігур. Це Аркадій Животко ("Історія української  преси") [Животко, 1999], Богдан Кравців (численні статті в "Енциклопедії українознавства") [Кравців, 1959], Олександр Фединський (шість випусків "Бібліографічного покажчика української преси поза межами України") [Фединський, 1979], Михайло Боровик ("Українсько-канадська преса та її значення для української меншини в Канаді") [Боровик, 1977], Михайло Марунчак ("Історія українців Канади") [Марунчак, 1968]. Серед закордонних авторів заслуговують також на увагу праці Ольґерда Бочковського, Симона Наріжного та Петра Кравчука. У підрадянській Україні про пресу українців Північної Америки писали Юрій Римаренко, Євген Камінський, Володимир Євтух, Аркадій Шлепаков. Серед сучасних вітчизняних дослідників слід зазначити Миколу Тимошика (численні розвідки про пресу українців Канади), Олену Гриценко ("Українська преса США і Канади (1991–1995)”) [Гриценко, 1997,], Ольгу Кривошеєву ("Питання культури української мови у періодичних виданнях української діаспори США і Канади") [Кривошеєва, 1995], Артема Онковича ("Формування професійної компетентності вчителів української діаспори США засобами педагогічної періодики") [Онкович, 2004].

Мета курсової роботи – з’ясувати основні особливості предмета дослідження преси української еміграції, оскільки обґрунтоване визначення предмета дослідження зумовлює напрям і характер самого дослідження,  спонукає до розв’язання дилеми:  йдеться про сприйняття цієї преси як явища вузького,  локального –  чи все-таки значущого, загальнонаціонального.

Для досягнення мети були поставленні такі завдання:

- дослідити  причини еміграції українців до США;

- з’ясувати, хто був засновником української преси та видавництв в Америці;

- проаналізувати українські видання та діяльність українців у США, Канаді та Бразилії;

- порівняти американську українськомовну газету «Свобода» від 1893 року до сьогодні.

Об’єктом цього дослідження виступають українська преса та видавництва в Америці.

Предметом дослідження є аналіз української преси та видавництв за океаном.

Методологічною  основою дослідження у курсовій роботі є наукові праці видатних вітчизняних науковців, педагогів, журналістів, редакторів та видавців, а також публікації про зародження української культури в Америці, літератури діаспори та діяльності українських діячів за кордоном.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається  зі вступу, двох розділів, висновків  та списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ЗАСНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ ТА ВИДАВНИЦТВ В АМЕРИЦІ

 

     1. 1. Причини еміграції українців

 

Українська  діаспора — термін для визначення українського населення, яке вимушено чи добровільно з економічних, політичних або релігійних причин переселилося за межі етнічної території в іншу країну на постійне чи тривале проживання. Явище починається у другій половині — наприкінці XIX століття і продовжується  по нинішній день. Феномен української  діаспори як частини світового українства є унікальним явищем культури й історії України [Дрібниця, 1999, С. 12-14].

Першу хвилю української еміграції  історики називають трудовою. Адже в цей період основним мотивом  виїзду людей закордон був пошук  більш придатних умов для праці. Багато українських емігрантів вважало, що виїжджають на заробітки тимчасово, але життя розпорядилося інакше. Типовим українським емігрантом того часу був самотній молодик, бідний, неписьменний і некваліфікований, готовий  працювати чорноробом.

  Основним суб'єктом першої міграційної  хвилі було селянство Західної  України: Закарпаття, Буковини, Галичини. Разом із тим міграційний потік  на Захід ішов і з Лівобережної  України. З кінця XIX до 20-х років  наступного століття до США  мігрувало 256,1 тис. осіб (у тому  числі з Австро-Угорщини - 235 тис., із Росії - 5,4 тис.), до Канади - 135 тис., до Бразилії - 47,3 тис., до Аргентини  - 15 тис. Виїзди були настільки  масовими, що призводили до знелюднення  цілих регіонів України. Так,  зі Східної Галичини до початку  першої світової війни емігрувало  понад 302 тис. осіб, тобто майже  половина її населення. Усього  ж із 1877 по 1909 р. до американських  країн виїхало понад 500 тис.  мешканців України.

Період  між двома світовими війнами  вважається періодом другої хвилі української  еміграції. Перша світова війна  негативно позначилася на еміграційних процесах, бо українське населення опинилося по обидва боки фронту. Однак основна перешкода для міграції була позаду. Дійсно, після того, як закінчилася перерва, викликана Першою світовою війною, з 1920-го по 1930 рік за кордон ринула друга хвиля українських емігрантів. Ця хвиля отримала назву інтелектуальної еміграції. Цього разу Батьківщину покинули не тільки селяни, а й робітники, представники інтелігенції, ветерани армії Української Народної Республіки.

Українці  другої хвилі української еміграції  відрізнялися від перших своїх попередників тим, що були освіченими людьми. Саме цим  пояснюється їх швидке пристосування  до нових умов життя і праці, а  також активна участь у громадському житті. У міжвоєнний період українці їхали за кордон переважно з політичних причин. Осівши і утвердившись там, вони прагнули допомогти своїй батьківщині. Однак багатьом мріям поклала  край Друга світова війна [Трохим, 2010, С. 94].

Починаючи з 1947 року, Америка лише раз відчиняла  двері для емігрантів з Європи. Тоді сотні тисяч українців перебували в таборах для біженців та військовополонених у Німеччині, Австрії, Бельгії, Великій  Британії. Після закінчення війни  більшість із них категорично  відмовилася повертатися на батьківщину. Ще свіжі були в їхній пам'яті великий голодомор 1932-1933 років, і сталінські чистки 1937-1939 років, у яких загинули мільйони українських людей. Емігрантів третьої хвилі української імміграції канадський уряд вважав політичними біженцями. Серед них дійсно було багато біженців зі Східної України.

Власне  третя хвиля тривала з 1947-го по 1953 рік. Упродовж цього короткого  часу до Канади приїхали 37 тисяч українських  емігрантів, а у Сполучені Штати  Америки - 180 тисяч. Цього разу серед  прибульців була велика кількість інтелігенції та науковців. Вони сприяли розквітові українського політичного, громадського, культурного та релігійного життя  в діаспорі.

Політична і вимушена за своїм характером третя  хвиля української еміграції  увібрала в себе в основному людей  освічених і свідомих, які до сьогодні багато в чому допомагають своїй  історичній Батьківщині.

Четверта  хвиля еміграції дещо відрізняється  від трьох попередніх. Більшість людей подалися в дорогу через скрутні економічні умови, що настали після розвалу Радянського Союзу. Основна їх маса має вищу освіту, або технічну спеціальність, володіє англійською мовою, що дає змогу легше знайти роботу за кордоном.

Початок четвертої хвилі українських  емігрантів бере з 1980 року (з початку  горбачовської перебудови), коли представники з України почали приїжджати до Канади. Спочатку прибули майже 10 тисяч українців із Польщі. Під час горбачовської відлиги чимало українців скористалися можливістю відвідати родичів у Канаді. Багато хто з них задекларував себе біженцем і залишився за океаном.

Четверта  хвиля української еміграції  де в чому повторює першу - "заробітчанську". Однак, на відміну від першої, в  окремих випадках до 90 відсотків  емігрантів становлять жінки, які прагнуть прогодувати дітей і чоловіка.

Представники  ще кволої сьогоднішньої хвилі української  еміграції, завтра можуть звестися на ноги і мати вплив у різних сферах життя країн, де вони мешкають. І  було б нерозумно не спрямувати зусилля  і можливості цих людей на користь України [Губарець, 2005, С. 60.].

 

1. 2. Початки зарубіжного українства

 

1. 2. 1. Від перших переселенців – до перших діаспорних видань

 

Багато  вчених, дослідників еміграційних процесів розглядають основи української  діаспори, починаючи від перших переселенців з України на Американському континенті. У такому підході визначено чимало реального і раціонального: адже й справді історично зафіксовано, що спершу поодинокі, а далі все масштабніші виїзди населення з України здійснювалися саме на привабливі, заокеанські землі. І це не лише через злиденність, убоге життя в рідному краї, а й тому, що там було все потрібне для ведення надійного господарства, перспективного облаштування та ефективного освоєння нових територій. У таких дослідженнях переважно йдеться про кінець XIX — початок XX століття.

Але виникає питання: а куди ж віднести ті верстви українців, які набагато раніше з різних причин, у тому числі  і в результаті постійних військових сутичок на рідних землях, змушені  були покидати їх, рятуючись від  ворогів-переслідувачів? Чи не варто  діаспорні початки датувати, скажімо, ще першим десятиліттям XVIII століття, коли після несподіваної поразки шведського короля Карла XII під Полтавою довелося відступати і його союзнику — гетьманові Івану Мазепі з великою групою своїх соратників, а потім шукати притулку на територіях сусідніх держав Європи? Мазепинці були не просто військовими  емігрантами, а й видатними науковцями, літераторами, державними діячами, які  вели велику політичну, дослідницьку, публіцистичну роботу у Франції, Швеції, Польщі, Туреччині. Саме вища козацька старшина, що складала основу мазепинської еміграції (зокрема Пилип та Григор Орлики, Андрій Войнаровський, Григорій Герцик), розгорнули активну творчу й ділову роботу в еміграції. Особливо наполегливо діяв Пилип Орлик, якого  після смерті І. Мазепи було обрано гетьманом України в екзині. Окрім  величезних зусиль щодо організації  нової антимосковської коаліції, проведення антиросійських збройних операцій на Правобережжі, Орлик мав славу  автора блискучих політичних трактатів, відомих під назвою «Вивід прав України», «Маніфест до європейських урядів», багатьох меморіалів в українських  справах, що були надіслані до керівників різних держав.