Виникнення української преси та видавництв за океаном

Хоча  масового поширення всі ці важливі  джерела у тій, найпершій українській  політичній еміграції, не набули, а  з’явилися друком дещо пізніше, все  ж їх роль і значення від цього  не зменшуються. Вони стали яскравими  документами гетьманської епохи, народженими  борцями за державну незалежність в особливих умовах — умовах еміграції, вимушеного перебування далеко за межами рідної землі [Губарець, 2008, C. 10-13].

1. 2. 2. Початок і розвиток видавничої справи в Америці

Українська  преса та видавництва у США

Гноблені  соціально-економічно і політично  упосліджувані українські народні  маси західних українських земель вже  в другій половині 1860-х pp. починають  шукати виходу у виїзді до США, а  пізніш до Канади і Бразилії. Але  властива еміграція на ширшу скалю  почалася щойно в другій половині 1870 pp. і то головним чином з Карпатської  України та Лемківщини і тільки в 1890-х pp. в більшій кількості з  Галичини й Буковини.

Коло  половини 1880-х pp. в Північних США  було вже до 100000 душ нашої еміграції. Дехто взявся за грунт, дехто за промисл, а багато до найманої праці на ферми, до копалень, на фабрики тощо.

Була  це маса національно і соціально  малосвідома. Розпорошена, була вона безсила  в боротьбі з тим же лихом, від  якого втікала з батьківщини, надавалася вона до визиску і асиміляції. Досить минуло часу, поки українська еміграція  за океаном стала на шлях самозахисту  та національно-культурного піднесення.

Зв'язано  це було з початками преси української, а перші відомості про Україну  і український народ у пресі  в'яжуться з іменем українського політичного емігранта із східних  українських земель (Київщина), священика Агапіта Гончаренка, що прибув до Америки десь коло 1865 р.

Року 1868 почав він видавати англійською  і російською мовами часопис під  назвою "Аляска Геральд", в першому  числі якого в англійській  мові було поміщено статтю під назвою " Curious ideas of the Poet Taras Shevchenko". Був це вільний переказ поеми Шевченка "Кавказ". Потім було вміщено також інші твори Шевченка. По припиненні цього часопису А. Гончаренко заходився видавати у Сан-Франциско часопис (в російській мові) під назвою "Свобода" (1873), в якій відбилася його глибока любов до України і до свого народу та ненависть до його ворогів. " Козакуючи по світу вже с кілька літ, — писав він тут, — я не бачив ще нічого кращого, як тебе, українська земле! Ой, люба моя, мамо моя! Я не піду жити з тобою, бо там москаль-сквернивець панує... Підемо світом — і побачите, що козацьке ім'я славніше зо всього слов'янського люду... Україно, ненько моя! Москаль ще не опоганив міцних дітей твоїх, — козацький люд ще й до цього часу порядніший зо всього слов'янського люду; не забувай того, ненько моя, і научай так діточок своїх".

В цілому, за добу від 1886 р., коли появилася  перша "Америка", до першої світової війни в США було 32 назви різних часописів. Одні з них виходили довший час, інші коротший. Деякі пережили світову війну і дійшли до наших  днів ("Свобода", "Народна Воля", "Америка", та інші). За першої світової війни крім того виходили в ЗДА  ще три часописи: "Робітник" (Детройт), "Слово", що виходило у Скрентоні  за редакцією співробітника і  редактора "Шершня" і "Народної Волі" Е. Гвоздика та орган Запомогового товариства — "Вільна Україна" під  назвою "Україна", що виходить тижневе  у ВількеБерри [Чекалюк, 2008, С. 65-67].

Українська  преса та видавництва у Канаді

До  Канади українська еміграція масово почала йти пізніше, а саме десь у 1890 роках. Тому і початки української  преси тут датуються пізнішими  роками. Першим українським часописом, що появився у Вінніпегу 1903 р. (5 листопада), був тижневик "Канадійський Фармер". Була це газета, що, властиво, служила інтересам англійської ліберальної партії. Редакція її одначе завжди була в руках українських. Наскільки було сил, можливостей та уміння, провадила вона як захист місцевих інтересів української еміграції, так і національно-культурне освідомлення її мас. Перейшла ця газета роки першої та другої світової війни й перестала існувати 1981 р., злившись із "Українським Голосом".

З ліберальної партії взяли приклад  і політики консервативної партії, засновуючи подібний часопис українською  мовою під назвою "Слово", що почав виходити у Вінніпегу в 1904-1905 рр., а пізніш "Канада"...

Довший  час канадські українці неспроможні були мати своєї, самостійної і незалежної від сторонніх політичних чинників, преси. Щойно в початках 1910-х років починає вона з'являтися, спираючись на українські організації чи установи. Першим такого роду часописом стає "Український Голос", що з 1910 р. почав виходити у Вінніпегу. Як просвітньо-економічна, політична і поступова газета-тижневик, проіснувала вона до наших днів. Побіч з оглядами місцевого характеру, організаційних справ чи полеміки, орган цей з перших же років присвячує свої сторінки змаганням на українських землях та світовим подіям.

Відтак  постає тут соціалістична преса. Першим з'явився 1907 р. у Вінніпегу  тижневик соціалістичної партії Канади під назвою "Червоний Прапор". Своє завдання формулював він словами: "Наша газета ставить собі завданням  роз'яснювання та оборону інтересів  робочої кляси й ідейне руководство  нею"... Найактивнішим співробітником цього органу був М. Стечишин.

Упродовж  часу до першої світової війни виходило в Канаді 24 назви різних часописів. Крім згаданих, решта мало чим різнилася  від себе, хіба що більш чи менш виразніше  відбивала на своїх сторінках  ті чи інші напрямки місцевих груп, а  тим часом і поодиноких осіб, що намагалися взаємно себе поборювати [Животко, 1999, С. 188-189].

Українська  преса в Бразилії.

Приблизно в тих часах, як і в Канаді, появляється  українська преса в Бразилії. Першим органом стає двотижневик "Зоря", який 1907 р. почало видавати Товариство "Просвіта" в Курітібі. У першому  числі зазначував цей часопис, що його програма є "ніщо інше, як моральна, просвітня й економічна робота..., ніщо інше, як єднати і просвіщати, через то назвали товариством "Просвіта".

Своїм змістом цей перший українсько-бразилійський  часопис мало чим різниться від  своїх побратимів Канади і США. Серед  літературних творів (переважно поезії) приносив він твори таких місцевих авторів як Г. Тандри, М. Бірецького, Г. Чорнія та передруки творів українських письменників зі старого краю.

Часопис вживає всіх сил до свого поширення  серед бразильської української  еміграції. Як йшло це поширення, можна  бачити з руху передплатників, що їх "Зоря" регулярно подавала на своїх  сторінках.

Піднести  кількість передплатників не пощастило  і в 1909 р. "Зоря" примушена була припинити своє існування, її місце  зайняв "Прапор". Був це так  само двотижневик, що його впродовж двох років видавав "Комітет Народної Друкарні" спочатку в Курітібі, а  потім в Придентополісі за редакцією колишнього редактора "Зорі" С. Петрицького та Клима Гутковського (1910—1911).

Врешті, 1913 р. в Придентополісі "Видавнича  Спілка" почала видавати просвітній двотижневик під назвою "Праця", що з деякими змінами в напрямі  та деякими перервами пережив  до першої світової війни [Животко, 1999, С. 190].

1. 2. 3. Виникнення видань української діаспори

Драгоманівська  «Громада»

Ще  одна широко знана постать української  еміграції кінця XIX століття активно  виявляла себе у видавничо-літературній та журналістській справі — видатний політичний і громадський діяч, учений і публіцист Михайло Драгоманов. Будучи всебічно обдарованим, він глибоко  аналізував суспільно-політичні процеси, передбачав багато варіантів розвитку подій та явищ, хоча й був обмежений  у розумінні радикальної самостійницької  української ідеї, можливостях цілком  незалежного поступу власного народу. І все ж Драгоманов привернув до себе особливу увагу нетрадиційними публікаціями в журналі «Вестник Европы», що гостро ставили питання щодо імперської політики тогочасного російського царизму. Така позиція молодого філософа, науковця Київського університету спричинила миттєву реакцію самодержавства: його перебування у привілейованому вищому навчальному закладі було визнано шкідливим, а отже, й небажаним. Звільнення Драгоманова за наказом Олександра II з Київського університету, по суті, стало однією з перших жертв репресивних заходів проти української нації, що завершувалися шовіністично-ненависницьким Емським указом 1876 року.

Зрозумівши, що чекати царської милостині —  означало опинитися на сибірських рудниках, Михайло Драгоманов за погодженням  із київською «Громадою»  виїжджає за кордон. Разом із Федором Вовком, Сергієм Подолинським, Миколою Зібером, Михайлом ІІавликом Драгоманов збирається розпочати наукову й публіцистичну діяльністю, а найбільший його задум полягав у створенні повноцінного українського журналу. При цьому, як підкреслював Іван Франко, «Драгоманов відразу почув брак співробітників і замість легкого, періодично частого видання, приміром, тижневика або місячника, зважився видавати «Громаду» неперіодичними книжками або альманахами» [Франко, 1986, C. 26]. Та все ж видання почало існувати.

Перший  випуск збірника «Громада», що з’явився друком 1878 року, найбільшою мірою характеризує драгоманівське «Переднє слово». По суті, воно було політичним маніфестом Михайла  Драгоманова, що не тільки з’ясовувало  його світогляд, а й концептуально викладало принципи федералізму, еволюційності тощо. Не випадково пізніше Іван Франко у своїй відомій статті «Поза межами можливого», аналізуючи політичні погляди Драгоманова київського періоду, високо оцінив «Переднє слово», де той «начеркнув етнографічні межі української нації, а в своїх многоцінних фольклорних працях раз у раз зводив річ на значіння і становище українського народу як самостійної нації в розвитку духових зв’язків між заходом і сходом, між півднем і північчю» .

У другій книзі «Громади», що з’явилася  друком того ж 1878 року, що й перша, було подано велику кількість матеріалів з місяць. Цей том вийшов найзмістовнішим  і найоб’ємнішим. У розділі «Вісті з України», який впорядковував сам  Драгоманов, з’явилося кілька досить промовистих рубрик: «Здирство», «Начальство», «Темнота». А під кожною з тих  рубрик друкувалися тексти з дуже конкретними заголовками: «У наймах», «Мошенство панків і підпанків», «Поділ землі» (об’єднувалися рубрикою «Здирство»), «Царське начальство», «Крестьянське  начальство», «Земство» (вміщене під  загальною рубрикою «Начальство»). У Драгоманових коментарях і повідомленнях кореспондентів «Громади» йшлося про неймовірно важкий економічний стан українського люду, несправедливість, відсутність земельних наділів.

Дуже  цікавий у цьому номері «Громади»  розділ «Що нового по газетах?», який упорядкував Федір Вовк. Це, по суті, огляд найпомітніших російських газет, що видавалися на українських  територіях. Наприкінці цього великого збірника вміщено ще одну статтю Драгоманова  «Україна і центри», де відображені  його федералістичні ідеї та твердиться, що біди України полягають у її перебуванні у складі Російської імперії, доводиться потреба перетворення Росії у федерацію.

У четвертому томі «Громади» (1879 р.) центральне місце відведено матеріалам шевченківської тематики. Зокрема цьому присвячені статті Федора Вовка «Т. Г. Шевченко і його думки про громадське життя» та велика розвідка Михайла Драгоманова  «Шевченко, українофіли і соціалізм». Однак обидві ці публікації попри  піднесення поезії на високий рівень демонструють дещо суб’єктивне сприйняття та поверхову оцінку творчості генія  українського народу, вибудовують деякі  концепції, далекі від наукового  всеоб’ємного аналізу таланту Шевченка.

На  початку 1881 року з’явилося нове (п’яте) число «Громади», вже як періодичного видання — журналу. Однак коштів у Сергія Подолинського, який був  ініціатором такого переходу збірника у нову якість, не вистачило. До того ж далеко не всі засади, висунуті «Громадою», знайшли схвалення як у Галичині, так і на підросійській  Україні. Не тільки громадівці, а й  багато інших представників національної інтелігенції були глухими до закликів національного визволення, що ґрунтувалися на соціалістичних ідеях. Очевидно, і  з цих причин подальший випуск «Громади» не мав перспективи [Губарець, 2008. С. 15-19].

Часопис «Америка»

Продиктована  життєвою необхідністю потреба розгортати видавничу діяльність поставила  перед українськими емігрантами  низку гострих проблем, пов’язаних з організацією власних друкарень, створенням редакційно-видавничих колективів, налагодженням систем поширення й доставки друкованої продукції до читачів. Окрім галицьких газет «Діло», «Народна часопис», які отримували поселенці за передплатою, вже з кінця XIX століття починають засновуватися українські часописи безпосередньо на Американському континенті. Першим таким періодичним виданням стала україномовна газета «Америка», що виходила у Сполучених Штатах Америки. Її початки датовано 1886 роком, а засновничі зусилля позначені іменами двох західноукраїнських священиків — Івана Волянського та Костя Андруховича. Прибули вони на Американський континент у різні часи, але з однією метою — допомагати переселенцям розбудовувати рідні церкви, налагоджувати культурно-освітню роботу. Заснування газети «Америка» для Волянського було давньою мрією, оскільки давало змогу звертатися одночасно до великої кількості людей, інформувати, роз’яснювати, показувати їм перспективу. Не маючи професійних помічників, він не зміг забезпечувати регулярного виходу газети: замість оголошеного двотижневика видання перетворювалося на місячник.

Спершу  газета мала лише дві сторінки, містила  переважно хронікальні повідомлення про життя українських емігрантів у нових поселеннях. Та все ж  вона одразу викликала зацікавлення, знайшла багатьох прихильників. Про  неї почули і в Галичині, звідки прибув й енергійно взявся за газетну  роботу Володимир Сіменович. Згодом, ставши редактором «Америки», він багато чого змінив і поліпшив: з’явився белетристичний відділ, збільшився обсяг, видання стало  тижневиком. А через два роки, отримавши нову роботу, Сіменович  поїхав до іншого міста. Заступив його на редакторській посаді інший священик —  Кость Андрухович, з боку якого  хоча й були намагання продовжити плідне життя «Америки», та увінчатися успіхом вони не змогли, і вже  в середині 1890 року вихід газети припинився. Трохи більше ніж трирічна історія першого українського часопису на Американському континенті залишила по собі добрий слід першопроходця, стала  прикладом для інших видавців [Губарець, 2008, С. 21-23].