Виникнення української преси та видавництв за океаном

Газета  «Канадійський фермер»

Відтоді, як кількісно українська діаспора сягнула 50-тисячного поселенця, все частіше й гостріше говорилося тут про потребу випуску власного видання. Читаючи газету «Америка», а згодом «Свободу», що надходили із США, канадські українці пересвідчувалися як багато і швидко можна зробити за допомогою власного друкованого органу. Добрий поштовх організації першої української газети в Канаді дали відомі діячі Русько-української радикальної партії Кирило Геник та Іван Негрич. Першою продукцією видавничої спілки став 12 листопада 1903 року 3-тисячний наклад газети «Канадійський фармер». Вийшла вона як тижневик на 4-х сторінках невеликого формату. Робилося це з немалими труднощами, оскільки не було ні потрібних фахівців, ні навіть українських друкарських черенків.

З перших же номерів у «Канадійському фермері» чітко простежується прагнення газети допомогти рідному людові якомога швидше стати на ноги. Тут щоразу з’являються не лише заклики об’єднуватися в самостійні національні організації, будувати школи, культурні заклади, а й даються конкретні поради щодо того, де купити землю, як облаштувати житло, які сільськогосподарські культури і коли саме слід сіяти, садити, скільки, де і на яких умовах можна позичати грошей.

Розвиваючи  і вдосконалюючи показ на своїх  сторінках найважливіших і найгостріших проблем, «Канадійський фермер» вже через два роки широко і змістовно веде розмову з читачем на політичні, економічні, соціальні, релігійні, культурно-освітні теми. Перші сторінки номерів за 1906 рік заповнені світовими новинами, повідомленнями з України, редакційними розмовами на теми дня. Розмашистий формат, хоча й невеликий обсяг (лише 4 сторінки), проста і зрозуміла верстка робили газету зовні вагомою, а привабливості надавали графічні і фотоілюстровані роботи. Зміст видання був підпорядкований інтересам і запитам читачів-переселенців з українських земель.

Поради, роз’яснення, рекомендації — такою  є основна манера ведення розмови  з читачем.

Починаючи з 1907 року, часопис виходить на 8 сторінках, активно і послідовно вживає назви  «українці», «українські» замість невиразних і застарілих «русин, руські». Після  Івана Негрича його редагували Осип Мегас, Зигмонт Бичинський, Аполінарій Новак, Онуфрій Гикавий. На початку листопада 1914 року газета перейшла у власність чеха Френка Доячека. Та все ж, незважаючи на зміну редакторів, власника, характер видання завжди залишався глибоко національним. Відданість газети українській справі втілювалась у постійні заклики до створення самостійних організацій, розбудови українських шкіл, наукових закладів, збереження і примноження духовних багатств рідного народу.

Можна твердити, що «Канадійський фермер» прожив славне життя і виконав свою місію організатора та просвітителя українського населення цієї північноамериканської країни. Вже коли за плечима газети лежав 75-літній шлях і з її іменем було тісно пов’язане поняття незалежного національного органу, вона об’єдналася з не менш заслуженим періодичним виданням Української діаспори — «Українським голосом», що виходить і понині [Губарець, 2008, С. 31-34]

РОЗДІЛ  ІІ. ЗАСНУВАННЯ ОДНОГО З ПЕРШИХ ВИДАНЬ ЗА ОКЕАНОМ – ГАЗЕТИ «СВОБОДА».

2. 1. Газета 1893 року

Серед українських церковних діячів заокеанської еміграції було багато таких, які  своєю діяльністю залишили помітний слід у розвитку та поширенні різних сфер національної культури. У видавничій та журналістській справі невтомним  організатором і трудівником  виявився греко-католицький парох  Григорій Грушка. Незважаючи на певну  невдачу з «Новим світом», Григорій Грушка засновує у Джерсі-Сіті газету «Свобода». Перший номер редагованого ним двотижневика з’являється 15 вересня 1893 року. А вже наступної весни  видання стає тижневиком.

Маючи славу знаменитого проповідника, Григорій Грушка повною мірою використовував свої знання, навички, методи спілкування  з людьми у газетній роботі. Хоча стиль матеріалів і позначений характерною  піднесеністю та дидактикою, ускладненою  фразеологією, все ж видання мало чітку національну ідеологію  — українську, вирізнялося яскраво  вираженим політичним напрямом —  національно-демократичним. Вихід у  світ цього часопису із символічною  назвою був зумовлений об’єктивною  потребою: з розширенням українських  поселень з’являлися шкільні осередки, церковні та культурно-мистецькі організації, політичні, господарські, кооперативні об’єднання, клуби, різноманітні гуртки та групи.

Під впливом газети «Свобода» в багатьох місцевостях починають організовуватися масові читальні з присвоєнням їм імен видатних постатей української  національної культури — Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Михайла Драгоманова, Маркіяна Шашкевича. Нерідко «Свобода»  повідомляла про «сходини читальняків» певного дня тижня, переважно  в неділю пополудні, — у час  не тільки вільний від праці, а  й від богослужінь у церкві. Зважаючи на те, що на ці сходини приходило  багато неписьменних, хтось з освічених  брався за читання вголос часописів  або окремої книги, інші ж —  слухали. Згодом розпочинали обговорення. Читали як газети місцеві («Свобода» і деякі англомовні), так і популярні тижневики з Галичини й Буковини. Зі сторінок газети можна дізнатися, що в деяких читальнях проводили також курси для неписьменних.

З перших же номерів «Свобода» легко  доходить із Сполучених Штатів Америки  до українських поселенців у Канаді. Цьому значно сприяли й публікації-звіти  організаційно-церковних поїздок  перших українських священиків у  Канаді — Нестора Дмитріва, Івана  Заклинського, Дмитра Поливка, Павла  Тимкевича. Сторінки «Свободи» постійно використовував для вміщення офіційних  звітів, оголошень імміграційний  уряд Канади. Свої аналітичні статті з  проблем української еміграції  в цій країні систематично друкував у газеті здібний журналіст і  фахівець спеціальної імміграційної  служби Кирило Геник. А сам редактор Григорій Грушка постійно виносив на обговорення читачів важливі  й актуальні проблеми: то закликав заснувати власний національний «Союз», то наполягав на утворенні  Народного дому, в якому можна  було б розмістити українську книгарню, крамницю, банк для пересилання зароблених грошей до рідного краю, а то раптом виступав з ідеєю будівництва  Українського еміграційного дому. Не шкодуючи місця в газеті, він не стомлювався тлумачити, роз’яснювати важливість і цінність задуманого, малювати перспективи і реальні  вигоди та зручності для всіх.

Наступні  редактори «Свободи» Нестор Дмитрів  і Стефан Макар активно розвивають ці ж важливі тенденції та ідеї, добиваються створення власного національного банку, українських  представницьких домів. Гострі виступи  газети набирають широкого розголосу. Зокрема до «Свободи» дійшла інформація про невільницьку працю кількох  сотень українців на цукрових плантаціях на Гавайських островах. Там «людей запрягали з кіньми до возів, смажучи  їх нагайками, як худобу». Жодному з  робітників не дозволяли відлучатися  з місць їхнього перебування. Діти українських емігрантів, які  мали намір одружитися чи вийти заміж  за округу плантації, змушені були давати величезні викупи. Після року поневірянь і гноблення група Українських  прибульців застрайкувала, подала скаргу про допомогу австро-угорському консулу. Та яким же було їхнє здивування, коли той розпорядився заарештувати усіх. Адже страйкарі замахувалися на особисто його власність: консул був найголовнішим акціонером тих плантацій. Виступ «Свободи» з цього приводу, а також звернення із відповідним поданням до Вашингтона зробили свою справу. Конгрес прийняв спеціальний закон, який повністю скасовував контракти гавайських плантаторів, а уярмлених емігрантів відпускав на волю.

На  сторінках газети багато місця відводиться  організації українського шкільництва. Першу національну школу на теренах  Америки було закладено разом  із заснуванням «Свободи». Тому стаття Григорія Грушки «Нам треба школи», опублікована у п’ятому номері за 1894 рік, одразу ж набула широкого розголосу. Вже наступний виступ часопису, що мав назву «Наші школи в  Америці», піддає критичному аналізу  роботу парафіяльних шкільних утворень, наголошує на потребі пристосовування  української школи до американського життя. Тут виступають учителя з  досвідом, батьки, представники національної інтелігенції, активно закликаючи до реформування українських парафіяльних шкіл. Тривалий час обговорюється  на сторінках газети і питання  створення нових букварів та читанок. Хоча два українських букварі  й з’явилися в Америці (їх автори Денис Салей та Іван Борух), все  ж їх постійно критикували за те, що були укладені не вчителями.

Газета  «Свобода» мала ще й латинський підзаголовок «Liberty» з визначенням: часопис  для руського народу в Америці  та орган «Руського Народного  Союзу». Дбаючи про українських читачів  у різних куточках американського континенту, це видання не шкодує місця для  роз’яснень еміграційної політики, можливостей  облаштуватися, завести господарство. У випуску за 6 серпня 1903 року (ч. 32) вміщено два дуже важливих розділи  «До Америки» та «З Бразилії». В першому  з них детально аналізують умови  заробітків ремісника із фахом і  переселенця без досвіду, без  належного знання англійської мови. Публікація про можливості українських  емігрантів у Бразилії застерігає від  можливих протестів проти встановлених цін на землю, нагадуючи, що «вона є стала, незмінна».

Серед інших розділів «Свободи» — першосторінкові  «Новинки», «Дописи», «Що чувати в  світі», «Листи із старого краю», «Всячина». Із восьми сторінок дві у 1903 році щоразу віддають рекламі, оголошенням. А вже  через 4 роки (у 1907 р.) «Свобода» додатково  виділяє для цієї мети нову площу. Водночас у газеті з’являються деякі  нові розділи — «З Нью-Йорку», «Третя Дума», «Дещо статистики». Особливо вражають засилля матеріалів «Р. Н. Союзу»: протоколи річних засідань, списки про рух коштів, справи у  відділах, заклики про вступ до Союзу. Газеті також доводиться немало полемізувати з іншими друкованими  органами, про що свідчать жорсткі  заголовки «Чому «Світ» гавкає?», «Агій на вас з вашим «Поступом», «Ще пару слів в справі «Американо-руського вісника». Та незважаючи на це, видання  з номера в номер (з 19 вересня до 19 грудня 1907 року) публікує науково-популярне  дослідження «Звідки взялися  і що означають назви «Русь», «Україна», оповідання, вірші, анотації на українські книги.

Велика  заслуга американської газети «Свобода»  полягала в тому, що вона виконувала роль першовідкривача творчості  українських поетів Канади. У ч. 5 2 лютого 1899 року видання опублікувало фольклорний вірш Івана Збури  «Канадійські емігранти» . По суті, цим  було покладено початок української  літератури у країні кленового листка, яка впродовж наступного століття явила  світові високі зразки українського національного красного письменства, зберегла й розвинула його найкращі традиції.

Газета  охоче надавала свої сторінки й іншим  першопрохідцям українського поетичного слова в Канаді. Влітку того ж  року тут із віршем «Руському народу»  виступив Михайло Говда, а згодом свої поезії надрукували Іван Дрогомирецький, Сава Чернецький, Симон Паламарюк. Однак  їх віршовані літературні спроби, хоча й торкалися важливих життєвих питань, не мали належної художньої  цінності. Набагато кращими, майстернішими  були перші тодішні прозаїки, серед  яких читачі відзначали оповідання й  новели Стефана Макара, Нестора Дмитріва, Зигмонта Бичинського, Юліана Чупки.

Характерною і досить гострою для перших років  освоєння українцями американських  земель була стаття «Нагляча потреба  у нас просвітнього товариства», що з’явилася в номері 41-му за 1896 рік. «Ми, старше покоління, яке прийшло  зі старого краю, — писалося в  ній, — не володіємо настільки  англійською мовою, щоб могли  з англійсько-американських книжечок черпати для себе поживи».

Створення спеціального видавничого товариства, яке могло б оперативно і в  потрібних обсягах випускати  популярні книжечки, букварики, читанки  вимагало тривалого часу, значних  коштів. Тому ініціативний і підприємливий  редактор «Свободи» Нестор Дмитрів  вирішив робити це видавничими можливостями самої газети. Вже 1896 року його зусиллями  при часопису вдається випустити  першу українську книжечку «Образки з Америки». Це оповідання Бузька (псевдонім  Юліана Чупки), сюжетами яких послужили  пригоди в Америці галицького емігранта-інтелігента.

З тих пір розпочався систематичний  випуск цілої серії популярних книжечок — своєрідних повчальних оповідок бувалих людей. Їх підготовка здійснювалася  безпосередньо редакторами «Свободи»  — спершу Нестором Дмитрівим, а згодом Стефаном Макаром та Іваном Арданом. Виступаючи й самі як автори книг, розмовників, словників, вони гуртують навколо «Видавництва «Свободи» багатьох мудрих і цікавих  людей, священиків, учителів, агрономів. За короткий час тут було випущено 30 книжечок, які через брак коштів друкувалися спершу в газеті, а  потім виходили як окремі її відбитки. Юліан Чупка видав тут також  дуже важливі брошури українською  мовою: «Конституція Сполучених Штатів Пивничної  Америки», «Дещо про  права і суди в Сполучених Штатах, а особливо в Пенсільванії», Антін  Бончевський надрукував книги «Капітал і праця», «Боротьба класів і для  чого робітники організуються», Андрій Камінський — «О підземних скарбах», Михайло Лозинський опублікував  книжечку «Тарас Шевченко, його життя  і значення». Все це встигло зробити  лише одне українське газетне видавництво  з 1896 по 1903 роки, що діяло з огляду на переїзди редакції то у Джерсі-Сіті, то в Шамокині, то в Монт-Кармелі [Губарець, 2008, С. 23-28].

2. 1. Газета до сьогодні

Вивчення  публікацій "Свободи" ХХ ст. дає  можливість отримати аргументовані  відповіді на те, які важелі впливу на збереження самоідентифікації українців  були головними, яка їх роль, сила впливу. Для підтримки патріотичного  духу, для збереження самоідентифікації  українців, газета регулярно видавала класичні твори українських авторів, зокрема П. Куліша, І. Франка, С. Руданського, В. Стефаника, В. Винниченка, М. Вороного, Олександра Олеся та ін.