Автор работы: Пользователь скрыл имя, 25 Марта 2013 в 23:15, курсовая работа
Актуальність роботи – тема роботи актуальна, адже на книжковому ринку України дуже мало видань, що загалом досліджують дитячу літературу, тенденції її випуску, репертуар, доцільність. Зокрема немає повноцінних напрацювань, присвячених випуску виключно казок, а отже, не розглянуто теоретичні та практичні аспекти їх редакторської підготовки.
Мета роботи – дослідити теоретичні та практичні аспекти редакторської підготовки казок для дітей.
Об’єкт роботи – видавничо втілені казки за останні роки в Україні.
Завдання роботи – прослідкувати, яке місце серед усього масиву дитячої літератури займають казки в репертуарі українських видавництв, розглянути концептуальні особливості формування видань казок, дослідити проблеми видавничої підготовки цього жанру.
Вступ……………………………………………………………………………….3
І. Місце казок в репертуарі українських видавництв…………………………...4
ІІ. Концептуальні особливості формування репертуару казок в Україні...….11
2. 1. Читацька аудиторія……………………………………………………...11
2. 2 . Проблеми формування збірників казок……………………………….19
ІІІ. Проблеми видавничої підготовки…………………………………………..27
3. 1 . Специфіка адаптації художнього матеріалу ………………………….27
3. 2. Літературні інтерпретації текстів казок………………………………..33
Висновки…………………………………………………………………………43
Література………………………………………………………………………..48
Неналежно у видавничій практиці часто ставляться і до адаптації текстів «діснеївських» казок, які фактично є простими, часто нецікавими, без смаку сценаріями мультфільмів. Такі твори не можуть захоплювати дітей і впливати на них так, як повинна робити це справжня казка.
Значною проблемою у вітчизняній літературі для дітей є випуск величезної кількості художніх видань, в яких часто переважає показник масовості, а не якості та доцільності. Серед таких видань особливе місце посідають казки.
У наш час практично усі спеціалізовані видавництва та й інші структури, що займаються видавничою діяльністю, мають у своєму репертуарі такий жанр дитячої літератури, як казка.
Висновки
Отже, серед усіх структур, що займаються видавничою діяльністю, державні організації посідають останнє місце. Книжковий ринок повністю завойований приватними і комерційними видавництвами, які ставлять собі за мету перш за все отримання прибутку, тому часто не звертають уваги на якість та доцільність продукції, яку доносять до читача. Жанр казки нині найбільш експлуатований видавцями саме через фінансовий аспект, адже найчастіше публікують твори авторів-класиків, яким не потрібно вже платити гонорар, або ж народний казковий фольклор. Це свідчить про обмеженість тематики і небажання видавців враховувати потреби сучасних дітей у нових героях, сюжетах, жанрах.
За період 2009–2010 років в Україні вийшло друком близько 345 найменувань казок. Ці видання належать приблизно 90 видавничим структурам. У загальному серед видавництв, які займаються випуском дитячої літератури, найбільше за 2009–2010 роки випустили книг і брошур «Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»», «Аргумент-Принт», «Махаон-Україна», «Егмонт Україна». Протягом цих же років найбільше видань казок опублікували «Ранок» – 12,2 % усіх видань казок в Україні за 2009–2010 роки), «Махаон-Україна» і «Школа: НКП» – 7,8 %, «Егмонт Україна» та «Septima» – 5 %. Видавництвами-лідерами випуску казок були переважно приватні комерційні структури, значну частку з яких зайняли неспеціалізовані видавничі організації.
Видавцям варто було б звернути увагу на доцільність випуску для української дитини величезної кількості перекладних творів, якими здебільшого є казки Андерсена, Перро та Братів Грімм, а не сучасних цікавих казкарів. Існує тенденція перевидання одноманітних видань народних казок.
Читацька адреса є визначальною категорією видань для дітей. Дослідниця С. Антонова виділяє такі періоди соціального розвитку: немовлята (1–3 роки; найінтенсивніший період накопичення малюком соціального досвіду), раннє дитинство (3–6 років; період формування основних рис характеру дитини), власне дитинство (6–8 років; дитина повністю готова до повноцінного ситематичного навчального процесу), період зрілого дитинства, або передпідлітковий (9–11 років; розвивається пізнавальна та суспільна активність, з’являється інтерес до істрії), підлітковий період (11–14 років; поділяється ще на три: 10–11 років – перехідний вік від молодшого шкільного до підліткового; 12–13 років – власне підлітковий; 14 – перехідний від підліткового до юнацького), юнацтво (14–18 років; завершується становлення читача). Дослідниця ж дитячої книги Е.Огар вважає, що до читацької дитячої аудиторії варто віднесити дітей від 2 до 15 років.
У видавничій практиці традиційно виділяють лише чотири вікові категорії – діти дошкільного (3–7 років), молодшого шкільного (8–11 років), середнього шкільного (11–14 років) та старшого шкільного віку. Така деференціація є недосконалою і не може точно відображати усі потреби і можливості кожної вікової групи. Треба звертати увагу на певні проміжні етапи у розумовому, фізичному, духовному розвитку дитини.
Аналіз видань казок, що вийшли в Україні за період 2009–2010 років, показав, що для дошкільного віку найчастіше виходили видання «Бременські музиканти», «Червона шапочка», «Курочка Ряба» тощо; для дошкільного і молодшого шкільного віку – «Колобок», «Ріпка», «Білосніжка» (Я. Грімм), збірники «Феї», «Найкращі чарівні казки» тощо, для молодшого шкільного віку – «Червона Шапочка» Братів Грімм, «Снігова королева» Андерсена, збірник «Казковими стежинками»; для молодшого і середнього шкільного віку найчастіше виходили збірники «Казки зарубіжних письменників», «Казки та легенди народів світу», «Кращі казки великих казкарів»; для середнього шкільного віку найпопулярнішими стали «Чарівна книга: Казки народів світу» та «Хлопчик-зірка» (О. Вайлд). Такі казки відповідають читацькому запиту відповідної вікової категорії дітей, однак видавці ігнорують їх у повноцінному забезпеченні літературою такого жанру. Середньому шкільному віку, або підлітковому, якраз не вистачає соціальних казок, які могли б повернути і в дитинство, і показати вирішення певних серйозних вже дорослих проблем. Це ж стосується казок для середнього і старшого шкільного віку, яких практично не було надруковано. Серед значного масиву казок, призначених для читання дорослими дітям, найчастіше друкували «Казки для малят», «Казки про принців і принцес», «Колобок», «Рукавичка», «Мої перші казки»,«Казки» (Г.-Х. Андерсен), «Чарівні казки». Більша частина із них водночас призначена для дітей дошкільного віку, тому фактично відбувається дублювання читацької адреси.
У теперішній час надзвичайного розвитку технічного прогресу і глобального поширення інформації відбувається акселерація дитинства. Такі зміни у віковій специфіці мають відображатися і в літературі: вона повинна дорослішати.
Збірник є досить поширеним типом видання дитячої літератури. Систематизувати твори одного або декількох жанрів обов’язково потрібно за певним принципом, на основі єдиного критерію відбору та оцінки, в іншому випадку класифікація втратить своє значення. Казки як своєрідний жанр фольклору можна групувати залежно від конкретної мети, фактичного матеріалу тощо. «Покажчик казкових типів» А. Аарне, хоч і містив деякі недоліки, все ж був взятий за основу багатьма фольклористами-казкознавцями світу. Казки про тварин є найбільш поширеними у казковому епосі народів світу.
За період 2009–2010 років в Україні збірників народних власне українських казок вийшла достатня кількість. Найменша частина збірників власне української казки за останні роки означає, що видавці не популяризують національний народний різновид такого жанру, а все ж з комерційно метою більше схиляються до поєднання в збірниках різноманітних казок за своїми характеристика, що часто порушує концепцію видання загалом. Перевидання одних і тих же народних казок свідчить про небажання опрацьовувати багатий український фольклор.
Найбільше все ж серед народних вийшло друком видань, які вміщують як українські народні казки, так і народні світу, найчастіше російські. Збірників казок народів світу була зовсім незначна кількість, переважно адресовані дітям середнього і старшого шкільного віку відповідно до їхньої шкільної програми. Досить велику частину становить поєднання народних казок з літературними, авторськими. У таких виданнях часто концепцію групування творів прослідкувати досить важко, бо не зрозуміло, за яким саме критерієм відбирали матеріал. Значний масив збірників казок для дітей, випущених за 2009–2010 роки, складають саме літературні казки відомих авторів-класиків. У цьому випадку видавці роблять ставку саме на популярність і розкрученість авторів, твори яких видавати дуже вигідно.
Будь-який твір має бути адаптованим до етнопсихологічної специфіки людей, щоб стати частиною їх культури. У казках, які пристосовуються до певного середовища, повинні бути відображені соціальні ідеали, які характерні для такої етнічної спільноти.
Українці вирізняються глибокою релігійністю, індивідуалізмом, добротою, гостинністю, працьовитістю, що виражається у текстах українських казок та інших, що адаптовані до нашого менталітету.
Впродовж років багато письменників-класиків, зокрема Брати Грімм, О. Пушкін, брали за основу народну традицію і переосмислювали казки на свій лад відповідно до свого світобачення, через що нове опрацювання творів дуже різнилися від оригіналів, зокрема більшою психологізацією персонажів, увагою до їх вчинків та наслідків, нетиповими ситуаціями, оригінальнішими сюжетами.
Не належним чином підійшли редактори до підготовки «діснеївських» перекладних казок. Те, що показує анімація, повинно образно, художньо бути зображеним за допомогою слів у тексті казки. У цих текстах навпаки відсутні детальні описи, динамічність, напруженість сюжету і головне – немає яскравої естетичної та повчальної функції. Такі перекази з редакторського боку є невиправданими, адже не можуть належно вплинути на свідомість дитини.
Видавці при підготовці казок часто обирають таку матеріальну форму видань, як «книжки-метелики». Останні є досить дешевим способом задовольнити читацькі потреби дітей, на жаль, не завжди якісним. Короткий термін життя і невеликий розмір таких видань часто зумовлює неякісне скорочення редакторами творів, зокрема казок, що спричинює порушення логіки тесту, втрати основної ідеї.
Література
Информация о работе Теоретичні та практичні аспекти редакторської підготовки казок