Теоретичні та практичні аспекти редакторської підготовки казок

Зараз потрохи стала відроджуватись тенденція колекціонування власних  книг, тобто діти знову починають  збирати бібліотеки [37]. Відповідно, зростатиме попит на подарункові, дорогі видання для дітей, яких в Україні дуже мало.  Іноземний видавничий досвід показує, що дитячу книгу можна зробити справді популярною, цікавою, культовою, якщо правильно сформувати серію видань. Це ж стосується і видань казок. На вітчизняному ринку креативних, захопливих серій немає. Зазвичай ті, які є, нічим особливо не відрізняються між собою, не мають якогось специфічного наповнення, небанальних тем.  Найпопулярнішими за два останніх роки серіями казок стали «Сучасна дитяча проза» (видавництво «Грані-Т»), «Книжковий клуб Діснея» («Егмонт Україна»), «Прочитай мені казку» («Махаон Україна»), «Золоті казки» («Країна мрій»), «Промінець» («Веселка»), «Казки-хіт» («Школа: НКП»), «Подарок малышам» («Аргумент-принт»).

Отже, казки займають вагоме місце в репертуарі не тільки спеціалізованих  дитячих видавництв, але й інших  видавничих структур. Насамперед видавці  так активно прагнуть друкувати  цей жанр художньої літератури через  фінансову вигоду. Як наслідок, тематика творів, сюжетів обмежена, дуже мало нових авторів, оскільки найчастіше перевидають твори казкарів минулого. Це зумовлює перенасичення літератури одним жанром, що зовсім невиправдано. Відповідно, часто такі видання є  неналежно опрацьованими, неякісними, не враховують усі потреби та запити читачів.

Розділ ІІ. Концептуальні  особливості формування репертуару казок в Україні

2.1. Читацька аудиторія

Книги, призначені для дітей, повинні входити у виховний процес як одна із найважливіших його сторін. Основною метою дитячої літератури має бути не стільки заняття малюка якоюсь справою, намагання вберегти його від поганих звичок, скільки духовний розвиток, який відкриватиме почуття любові, доброти, впливатиме на інтелектуальний рівень. Запорука досягнення цієї цілі – гарно зіставлена книга для дитини, яка формуватиме світогляд, певний естетичний смак, нестиме морально-виховну функцію. Як відомо, читацька адреса є визначальною категорією видань для дітей. І від того, на скільки правильно вона визначена, враховані потреби та особливості кожної вікової групи, на стільки діти будуть забезпечені певним видом необхідної їм літератури.

У вітчизняній психології прийнято визначати основні періоди  психічного розвитку підростаючого  покоління за психолого-педагогічними  критеріями. Вони включають характерний  для кожного віку соціальний розвиток, тобто зміст, навчання і виховання,  провідну діяльність у її співвідношенні з іншими видами діяльності, рівень розвитку свідомості й самосвідомості. Так, перший період – ранній (від народження до трьох років); другий – дошкільний (з трьох до семи років);далі молодший шкільний вік (з семи до десяти); потім виділяють середній шкільний, або підлітковий вік (із десяти років до п’ятнадцяти); останній – старший шкільний, або ж юнацький вік (із п’ятнадцяти років і до досягнення зрілості) [9].

Дослідниця С. Антонова, зважаючи на сучаснупедагогіку і взявши за основу результати аналізу психофізичного розвитку дітей, виділяє таку структуру їх соціального розвитку [3, с. 183] :

1. Від 1 року до 3 – немовлята. Це найінтенсивніший період накопичення малюком соціального досвіду. Дорослі не тільки можуть читати дитині книжку, але й сама малеча грає з нею. Із дворічного віку діти починають гортати сторінки, роздивляються яскраві малюнки, роблять вигляд, що самі читають текст, відтворюючі певні слова чи фрагменти, які запам’ятали після прочитання батьками.
2. Від 3 до 6 років – раннє дитинство. У цей період формуються основні риси характеру дитини, складається відношення до навколишнього світу. Ці роки – своєрідна підготовка до систематично навчальної праці. Уже напочатках у дитини проявляється неабиякий інтерес до книги.Малюк охоче розглядає ілюстрації, захоплено слухає, як читають дорослі, робить перші спроби самостійно озвучити текст. Процес справжнього знайомства дитини з книгою починається саме в 3–4 роки.

У 4–5 років діти уже можуть читати, сприймаючи тільки окремі слова  та речення, усвідомлюють сам процес як своєрідний вид дозвілля. Малюки такого віку потребують книг, які показують  і пояснюють навколишній світ, різноманітні взаємозв’язки у ньому, розважають і навіть навчають. Особливо дітвора надає перевагу коротким віршам, загадкам, приказкам тощо. Цей  період характеризується особливою  дитячої допитливістю. Тому діти потребують пізнавальної літератури, яка б розважала  і задовольняла інтерес водночас. Різновидом такихтворів можуть бути і різноманітні народні казки.

3. Від 6 до 8 років – власне дитинство. Саме у цей період дитина повністю готова до повноцінного ситематичного навчального процесу. Книга набуває нового значення: з нею доводиться активно працювати, приходить розуміння,що її можна і потрібно читати. Саме тоді дитина переходить до самостійного читання. Це час першого ґрунтовного накопичення знань. Дитину починають цікавить питання про походження усього на планеті, про те, як побудовані певні речі, про причини і суть процесів. Починає формуватися і духовний світ з уже певними власними критеріями оцінки навколишньої дійсності. Тут можна читати казки, в яких яскраво буде розмежоване добро і зло, правильне і неправильне, показано, як треба поводити себе в певних ситуаціях, тобто, які нетимуть вагомий вихновний та повчальний аспекти.
4. Від 9 до 11 років – період зрілого дитинства, або передпідлітковий. У цей час розвивається пізнавальна та суспільна активність, з’являється інтерес до істрії. Художня література для дитини стає  своєрідним реальним життям, літературні герої здаються реальними людьми. Серед казок найкращими будуть ті, в яких йтиметься про певні пригоди, з напруженою сюжетною лінією.
5. Від 11 до 14 років – підлітковий період . Він поділяється ще на три: 10–11 років – перехідний вік від молодшого шкільного до підліткового; 12–13 років – власне підлітковий; 14 – перехідний від підліткового до юнацького.

У 12–13 років у школярів розвивається самосвідомість, прагнення  до самооцінки, визначення свого місця  у світі і своєї ж значущості. Діти активно цікавляться історичними  відомими постатями. У 14 років збільшується соціальна і громадська активність. Поступово із спостерігача дитина перетворюється на учасника навколишньої дійсності. Це також якісно новий етап у становленні  людини, адже насамперед діти по-новому дивляться на світ, більш серйозно та прискіпливо, прагнуть буту у всьому самостійними. Як наслідок, література повинна відповідати окремо запитам  дівчат і хлопців, адже вони уже конкретно  різняться, бути насиченою образно  яскравими персонажами. Найцікавішою для підлітків є пригодницька, героїчна література.Такій віковій  категорії читачів відповідатимуть  казки про про певні духовні  пошуки героїв, їх роздуми та вагання, перші проблеми, з якими зіштовхуються, коли дорослішають.

6. Від 14 до 18 років – юнацтво. У цей період завершується становлення читача. Інтерес до книги стає індивідуальним, вибір книг – осмисленішим та критичнішим. Дітей віком 16–18 років можна вважати наймолодшою категорією серед дорослих читачів.

Дослідниця ж дитячої  книги Е. Огар вважає, що до читацької  дитячої аудиторії варто віднесити  дітей від 2 до 15 років [30, с. 33].

Самі ж казки, що видають  для дітей, можна розділити на три групи, кожна з яких відповідає різним віковим категоріям і несе відповідну виховну функцію [3, с. 188].

Перша категорія – казки  для найменших (від 3 до 6 років). Вони сприяють пізнанню дітьми нових предметів, явищ, ситуацій. До таких здебільшого належать українські та російські народні : «Колобок», «Ріпка», «Курочка-Ряба», «Теремок» тощо.  Як правило, вони показують, як потрібно себе поводити у певних ситуаціях, мають просту зрозумілу думку, яку легко може підхопити дитина. Такі казки вчать, що треба творити добре, а не бути злим та вередливим, що треба завжди говорити правду, якою б вона не була.

Казки, які розраховані  на дитину 6–8 років, є складнішими  за своєю суттю.

Вони більші за об’ємом, і головна їх ціль – допомогти  дитині на перших етапах самопізнання. Основним тут будуть власні почуття, бажання, вимоги до навколишнього світу. Дитину цікавлять казки, які допомагають  пізнати себе, зміцнюють самоповагу, дають можливість певної самореалізації.

До третьої групи належать казки, адресовані дітям 9–10 років. Це ті, що намагаються показати та пояснити дорослий світ, поступово вводять  читачів у суспільне життя. До них, зокрема, можна віднести казки  Д. Родарі. Такі твори показують складні соціальні відношення, відкривають читачеві особливості сім’ї, дружби, пізнання, творчості. «Соціальні казки»  показують природу і суспільство через розповідь про долі казкових героїв. Зазвичай сюжетами цих творів є пошук правди, істини та справедливості. У «соціальних» казках для більш дорослих читачів запитання не мають відповідей. Їх дитина має знайти сама. Це сприяє мисленнєвому розвитку, прагненні мати власну позицію. Тому саме в такому віці починає формуватись особистість дитини. Вдало підібрані казки вміло покажуть дитині навколишній світ від найпростіших зв’язків до складних соціальних відносин.

У видавничій практиці традиційно поділ дітей на вікові групи значно різниться від того, що пропонує психологія та педагогіка. Тут виділяють  лише чотири вікові категорії –  діти дошкільного (3–7 років), молодшого  шкільного (8–11 років), середнього шкільного (11–14 років) та старшого шкільного віку [30, с. 31].

Зрозуміло, що така деференціація  є недосконалою і не може точно  відображати усі потреби і  можливості кожної вікової групи.Треба звертати увагу на певні проміжні етапи у розумовому, фізичному, духовному розвитку. Очевидно, що дитина у 3 роки і 7 значно відрізнятиметься, оскільки трирічні зазвичай тільки починають вивчати букви, читання книги з дорослими найчастіше є своєрідною грою. У сучасному світі семирічні школярі вже не тільки вміють читати, але й можуть частково аналізувати інформацію. Тому література не може бути однаковою для усіх читачів такої категорії, обов’язково варто розмежовувати окремі підгрупи всередині загальної, і тоді конкретній адресувати видання. 

Аналіз видань казок, що вийшли в Україні за період 2009–2010 років, показав, що для дошкільного віку найчастіше виходили видання «Бременські музиканти», «Червона шапочка»,«Курочка Ряба»,«Лисичка-сестричка», збірник «Мої улюблені казки». Досить часто, щоб розширити читацьку адресу задля комерційної вигоди, не зважаючи на вікову специфіку дітей, видавці об’єднують дві категорії в одну. Так, для дошкільного і молодшого шкільного віку видали, наприклад, «Колобка», «Ріпку», «Сказки» (К.Чуковский),  «Білосніжку» (Я.Грімм), збірники «Феї», «Найкращі чарівні казки», «Улюблені казки малюкам» та інші. Зрозуміло, що читацька адреса цих видань не виправдовує себе, оскільки, приміром, «Колобок» навряд чи буде цікавити 11-річну дитину, яка б охоче читала більшу і складнішу казку. Об’єднавши дві вікові категорії в одну, видавець таким чином ніби прирівняв 3-річну дитину до 11-річної, що є неприпустимо. Це стосується не лише найпростіших казок, які будуть не цікавими для школярів, бо вони їх знають, можна сказати, напам’ять з дитинства, а й навпаки складніших, як«Білосніжка», котра може буде заскладною для сприймання малечі 3–4 років.

Для дітей молодшого шкільного  віку серед усіх найпопулярнішими були «Червона Шапочка» Братів Грімм,«Снігова королева» Андерсена, збірник «Казковими стежинками». Як бачимо, для малих читачів тут переважають класичні авторські казки. Виділяється з-поміж них, наприклад, серія «Чотири лапи» про домашніх улюбленців «Видавництва Старого Лева», зокрема повість-казка «Марципан Пломбірович», адже це трішки інший жанр, більший за обсягом, про цікаві пригоди домашніх тварин. Книга отримала номінацію в конкурсі «Книга року ВВС – 2009».

Для дітей молодшого і  середнього шкільного віку найчастіше виходили збірники «Казки зарубіжних письменників», «Казки та легенди народів світу», «Кращі казки великих казкарів»,«Неймовірні історії про фей і принцес». Виникає така ж проблема об’єднання вікових категорій дітей. Якщо ж перші три видання виправдані, адже казки у них вміщені не найпростіші, а  складніші за будовою та сюжетами, можуть бути частиною шкільної програми, то останнє скоріше за все не викличе інтересу, наприклад, у п’ятикласників. Прикладом вдалого видання для такої читацької аудиторії є книга С. Дерманського «Чудове чудовисько в країні жаховиськ» видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» – надзвичайно весела, захоплива казкова повість, яка була б досить вдалою і для кінематографу [14].

Для середнього шкільного  віку найпопулярнішими стали «Чарівна книга: Казки народів світу» та«Хлопчик-зірка» (О. Вайлд), хоча варто зазначати, що видань було представлено дуже мало. Такі казки відповідають читацькому запиту відповідної вікової категорії дітей, однак видавці ігнорують їх у повноцінному забезпеченні літературою такого жанру. Саме на цьому етапі у дитини формується остаточне ставлення до книжки: розвивається почуття любові до читання або ні. У гіршому разі навряд чи в дорослому житті виникне бажання читати і читати багато художньої літератури. Середньому шкільному віку, або підлітковому, якраз не вистачає соціальних казок, які могли б повернути і в дитинство, і показати вирішення певних серйозних вже дорослих проблем. Це ж стосується казок для середнього і старшого шкільного віку, яких практично не було надруковано – всього лише 3 видання.

Серед значного масиву казок, призначених для читання дорослими  дітям, найчастіше траплялися такі: «Казки для малят», «Казки про принців і принцес», «Колобок», «Рукавичка»,  «Мої перші казки»,«Казки» (Г.-Х. Андерсен), «Чарівні казки», тобто в основному це народні або збірники казок. Більша частина із них водночас призначена для дітей дошкільного віку, тобто адресу таких видань видавці визначають по-різному. Можна сказати, що фактично ці дві читацькі адреси дублюють одна одну, адже і так зрозуміло, що  батьки ще читатимуть, наприклад, 3–5 річним дітям казки, тому немає гострої потреби виокремлювати окрему категорію «Для читання дорослими дітям».

Чим менший читач, тим яскравіше  проявляється вікова специфіка, тим  оригінальніший для нього твір і  навпаки: у міру дорослішання зникають особливі риси дитячого віку, згасає і  сама специфіка дитячої літератури. Тоді ж змінюються межі вікових етапів, як наслідок, не можна розглядати вікову специфіку як щось дуже усталене. У теперішній час надзвичайного розвитку технічного прогресу і глобального поширення інформації відбувається акселерація дитинства. Такі зміни у віковій специфіці мають відображатися і в особливостях дитячої літератури: вона повинна дорослішати [32].