Теоретичні та практичні аспекти редакторської підготовки казок

Ще  одним зразком хорошого видання  є збірник «Казки на добраніч»  видавництва «Веско». У книзі  вміщені не типові українські народні  казки, які ніби розказує добрий Сонько-Дрімко, про якого йдеться на початку  видання. Ці твори найкраще читати батькам  своїм дітям перед сном, оскільки вміщені казки, на думку укладачів, сприяють спокійному відпочинку малечі. До збірки ввійшли, наприклад, такі казки: «Мудра дівчина», «Названий батько», «Сірко», «Дід, баба і вовк-співак», «Молодильна вода» та інші. Видання  також вирізняється красивими природніми ілюстраціями [21].

Отже, сучасні українські видавці досить часто видають  казки, вміщені у збірниках. Полівидання  повинне насамперед характеризуватись  певною метою, призначенням, вміщувати  твори, які будуть поєднані між собою  за певною ознакою. Найчастіше для українських дітей видавали тематичні та збірники творів одного автора. Найменшу частку з усіх типів збірників зайняли ті, що вміщують народні казки світу, трішки більшу кількість становлять власне українські народні казки, і лідирують серед народних поєднання українських з іноземними. Найбільшу частку творів у збірниках становлять народні разом з літературними казками, трішки нижчу позицію займають власне авторські казки в одному виданні. Таке поєднання різних типів казок обумовлене бажанням розширити читацьку аудиторію, але є не завжди виправданим, оскільки часто втрачається концепція формування збірника.

Недоліком також є те, що автори перевидають постійну одні і ті ж казки як народні, так  і літературні, тим самим відмовляючись  шукати новий матеріал, працювати  з сучасними авторами. Це засвідчує  незацікавленість у читацьких потребах сучасної дитини і небажанням вирізнитись  своєю продукцією на книжковому дитячому ринку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІІ. Проблеми видавничої підготовки

 

3.1. Специфіка адаптації художнього матеріалу

Будь-який текст для того, щоб стати частину фольклору  певного народу, повинен пристосуватися, органічно влитися у своєрідність мислення, світобачення. Такий твір має бути адаптованим до етнопсихологічної  специфіки людей, щоб стати частиною культури. Це стосується не лише зовнішньої форми казкових сюжетів, а й самого змісту, мотивів тощо. У казках, які  пристосовуються до певного середовища, повинні бути відображені  соціальні ідеали, які характерні для такої етнічної спільноти.

Українці вирізняються глибокою релігійністю, індивідуалізмом, добротою, гостинністю. Для російського народу характерними рисами ментальності є, наприклад, колективність, дуалізм влади й громадянського суспільства. Відповідно, такі особливості кожного народу будуть відбиватись і в його літературі, особливо усній народній формі.

Сучасні дослідники усі казки  здебільшого розділяють на казки  про тварин, чарівні та соціально-побутові, усі мають досить нестійкі межі. Чарівна українська казка як один із найпоширеніших типів поєднує в собі фантастичні та часто анекдотичні мотиви, зокрема у казках про подвиги героїв-богатирів. Наприклад, у казці «Котигорошко»: «А Котигорошко спить і не чує того. Спав день, спав ніч, прокидається – прив’язаний. Він як стенувся,— так того дубка й вивернув з корінням. От узяв тоді того дубка на плечі та й пішов додому…А Котигорошко як пошпурить тим дубком у хату,— за малим хати не розваляв..» [46, с. 18]. Таке співжиття героїчного пафосу з гумором та елементами гротеску властиве богатирській чарівній казці і є зовсім не типовим для таких же російських та білоруських казок.

Іноземні чарівні казки  різняться значною стилістичною обрядовістю. У текстах українських  чарівних казок часто трапляються  елементи релігійних уявлень народу, що виражається здебільшого у  зверненнях до Бога, Мати Божої, святих. Наприклад, у казці «Розум та щастя»: «З тієї хвилі принцеса розмовляла так гарно, що не можна було наслухатися. Слуги, що стояли під дверима, закричали на весь палац: –  Слава Богу! Слава Богу! Вже наша принцеса щебече, як соловейко!» [46, с. 38]. І саме вищі сили часто допомагають героєві вийти зі скрутної ситуації. Російські й білоруські казки теж деякою мірою мають релігійні мотиви, однак вони менше виражені і персонажі практично не звертаються за допомогою до святих.

Український народ здавна характеризується особливою любов’ю  до землі, природи, надзвичайною працелюбністю, тому дія більшості народних казок  так чи інакше пов’язана з селом  і його побутом. У казці «Муха-орачка»  головна тема та ідея – це сільська важка праця: «Чоловік поїхав у поле на биках орать толоку.[…] А стрічна муха засміялась і сказала:  – Орали, тільки, мабуть, не всі. Я бачу, ти здорово «ореш» язиком, а ти попробуй цілий день «орать» своїм горбом, тоді й хвались»[25, с. 47].

Тільки у наших народних казках може бути зображено царів  та князів, які є не зверхніми  над іншими, а навпаки дуже дружелюбними, які усвідомлюють себе такими, як усі, зокрема, це показано у казці «Три брати»: «От зібралися всі у князя, а там столи понакривані й їжі всякої-превсякої. Князь почав пригощати людей медом і вином,а наостанку частувала всіх князівна» [46, с. 44].

Український індивідуалізм  у казках проявляється насамперед тим, що наш народ не ставиться до царів, імператорів на стільки шанобливо, як це роблять росіяни. До прикладу, у російській казці «Никита Кожемяка» сказано: «Царь, получивши такуювесть, сыскал Никит уКожемякуда сам пошел просить его, чтобы освободи лего землю от лютого змея и выручил царевну. В ту пору Никита кожи мял, держал он в руках двенадцать кож; как увидал он, что к нему пришел сам царь, задрожал со страху, руки у него затряслись – и разорвал он те двенадцать кож» [28]. У жодному українському варіанті такої надмірної боязливості героя немає: «Дивляться, аж сидить сам Кожум’яка долі, до них спиною, і мне руками дванадцять кож; тільки видно, як коливає от-такенною білою бородою! От один з тих посланців: “Кахи!” Кожум'яка жахнувся, а дванадцять кож тільки трісь, трісь! Обернувся до них, а вони йому в пояс: — Отак і так: прислав до тебе князь із просьбою….» [26].

Характерним для української  народної казки є і значна роль у родині жінки як матері і господині. Стосунки у сім’ї між усіма  членами є досить домекратичними, на відміну від російських казок, де у сім’ї влада є категоричною. Наприклад, у казці «Царевна лягушка» цар вирішує оженити синів, не питаючи їхньої думки: «Говорит им цар таково слово: «Дети мои милые, возьмите себе по стрелке, натяните тугие луки и пустите в разные стороны; на чей двор стрела упадет, там и сватайтесь»» [41]. В українському варіанті є повне взаєморозуміння між батьками та дітьми, де все відбувається на основі взаємної згоди: «Цар, порадившись гарненько з царицею, покликав синів та й каже:– Сини мої, соколи мої! Дійшли ви літ – час уже вам подружжя шукати. – Час,– кажуть,– таточку, час!» [42].

Видавці при підготовці казок  часто обирають таку матеріальну  форму видань, як книжки-метелики. Останні  є досить дешевим способом задовольнити читацькі потреби дітей, на жаль, не завжди якісним. Видавці грають на тому, що такі маленькі тоненькі книжечки будуть привабливими для батьків, котрі хочуть швидко забавити чимось своє чадо, давши у руки картонне видання з улюбленим героєм. Такі книжки не розраховані на те, щоб їх обирали прискіпливо і довго. Тому видавці переважно у цій спрощеній формі видають найвідоміші класичні казки як народні, так і літературні. Відповідно,твори у «виданнях-метеликах» не піддягають ретельного опрацювання, що зумовлено самою специфікою підготовки та видання цієї літератури, адже їх потрібно видати чимскоріше і якнайбільше: на дешеву продукцію навіть сумнівної якості переважно батьки не скупляться.

Особливістю «книжечок-метеликів» насамперед є їх короткий термін життя і невеликий розмір. Останній дуже часто зумовлює скорочення редакторами творів, зокрема казок, щоб передати лише основний зміст та сюжет. Зрозуміло, щоб скоротити будь-який текст, треба належно над ним попрацювати, щоб не порушити композицію, логіку тощо. Та поспішна адаптація казок до форми «метелика» призводить до виникнення безлічі помилок у виданнях, що може негативно вплинути на розуміння тексту дитиною. Наприклад, у казці Ш. Перро «Кіт у чоботях» безліч таких помилок, що порушують правильне сприйняття тексту дитиною. На початку казки розповідається, що молодшому із синів після смерті батька довелося взяти собі кота як спадок, через що хлопець дуже засмутився, а кіт йому сказав: «Не журіться, хазяїне. Дайте-но мені мішок та пару чобіт. Ледве тільки кіт отримав усе, що йому було треба, він покрокував у ліс. А у мішку в нього була капуста» [33, с. 2]. Із цього уривку не зрозуміло, чому хазяїн перестане журитися, якщо дасть необхідне котові і чому треба обов’язково виконати таку забаганку. В оригіналі ж написано: «Купи мені пару чобіт і дай мішка. Ось побачиш – незабаром ти заживеш так, як раніше і не мріяв» [8, с. 157]. Не зовсім і ясно, навіщо котові були ті чоботи, адже ніде не сказано, що він їх одягнув і саме тому називався котом у чоботях, і де взялася у тому мішку капуста. Логічна помилка виникла у тексті і така: «Король негайно наказав придворним доставити для маркіза де Карабаса наряд. У ньому він був такий гарний, що принцеса закохалася в нього без пам’яті» [33, с. 6]. Виходить, що принцеса закохалася не в юнака, а в його вбрання. Далі після того, як король ніби врятував сина мірошника від потопання і забрав його до себе в карету,сказано, що кіт весело біг перед каретою і до людей у полі крикнув: «Якщо ви не скажете королю, що цей луг належить маркізу де Карабасу, вам буде погано»[33, с. 7]. Виникає питання: а як саме буде погано, адже таке залякування не є страшним. В оригіналі ж пише: «Якщо ви не скажете, що ці поля належать маркізу де Карабасу, то ваш господар, жахливий людожер, звелить відтяти вам голови» [8, с. 161].

Значних спотворень зазнала  також казка «Гуси-лебеді» у  «книжечці-метелику» видавництва «Ранок». Розпочинається казка так: «Жили мужик та баба. У них була дочка та синок маленький» [11, с. 2]. Така дивна сім’я із мужика, а не чоловіка, баби, а не жінки, і двох дітей, зокрема одного зовсім маленького, що не зовсім логічно, є не типовою для українського народу. Також у цій самій казці є таке непорозуміння: «Тут вона здогадалася, що вони понесли її братика: про гусей-лебедів давно йшла лиха слава, що вони бешкетували, малих дітей заносили» [11, с. 2]. Недоречним є використання у цьому випадку слова бешкетували, адже гуси викрадали дітей, то це не можна назвати бешкетництвом, також зовсім не зрозуміло, куди і як вони тих дітей «заносили».

Багато помилок також  у казці Ш. Перро «Червона Шапочка» видавництва «Септіма ЛТД». Наприклад, не зрозуміло, звідки виникла така логічна помилка, коли мати спекла пиріжок і сказала дочці віднести його до бабусі, а по дорозі вовк спитав дівчинку: «Куди ти йдеш? – Іду до бабусі і несу їй пиріжок і горщичок масла» [35, с. 2]. Не відомо, де Червона Шапочка взяла те масло і навіщо, якщо мати попросила віднести лише пиріг. Далі відбувається взагалі досить дивна ситуація, коли вовк тонесеньким голосочком біля дверей говорить, що він Червона Шапочка, «а бабуся у цей час хворіла і лежала у ліжку. Вона подумала, що це Червона Шапочка» [35, с. 5]. Чим же таким хворіла бабуся, що через свій лише стан подумала, що справді прийшла її внучка. Найбільшим же недоглядом редакторів цього видання стала така дія: «Червона Шапочка смикнула за мотузочок – двері й відчинилися. Увійшла дівчинка в будинок, лягла біля вовка й питає: – Бабусю, а чому у вас такі великі вуха?»[35, с. 7]. Виникає відразу запитання, чому дівчинка, коли тільки зайшла в будинок, першим ділом лягла у ліжко, а не, наприклад, розпитала бабую, про її здоров’я. Складається неоднозначне враження про морально-етичні норми Червоної Шапочки. Закінчується ця казка також досить фантастично, навіть як для дитини, і жорстоко: «Почули дроворуби шум, увійшли до будинку і вбили вовка. А потім розпороли йому черево, і звідти вийшла Червона Шапочка, а за нею і бабуся – обидві живі й здорові» [35, с. 10].

Дуже невдалим прикладом  скорочення казки для «книжки-метелика» став твір «Хлопчик-Мізинчик» видавництва «Махаон». Неретельне опрацювання тексту редакторами спотворило зміст настільки, що не можливо стало правильно зрозуміти те, що заклав сам автор. У тексті сказано: «Випав якось важкий рік, і такий настав страшенний голод, що лісоруб із дружиною не знали, чим прогодувати своїх дітей. Думали, думали і, зрештою, намислили їх позбутися – завести вглиб лісу і залишити там» [34, с. 1]. Такий зміст може налякати малого читача, адже дитина вважатиме, що як тільки у сім’ї будуть фінансові труднощі, то мати з батьком можуть легко вирішити позбутися своєї кровинки. Також цей варіант тексту можна потрактувати як такий, що їжі якраз не вистачає на дітей, бо їх забагато, а для батьків лише, тому вони мають бути вдома самі. У будь-якому разі в оригіналі казки показано усі душевні муки і безвихідь батьків, які просто не можуть дивитися на голодну смерть своїх дітей, а воліють вмерти без їжі окремо від синів.

Отже, можна зробити висновок, що кожен казковий текст повинен бути адаптованим до культури, ментальних особливостей того народу, у якому він буде існувати. Українці ж характеризуються неабиякою релігійністю, любов’ю до праці і землі, індивідуалізмом, що часто відображено у народних казках. Тому такі твори будуть відрізнятися своїми сюжетами, характерами, персонажами від казок інших народів.

Із комерційною метою видавці часто публікують казки у вигляді «книжок-метеликів», що є дешевим та швидким, однак не дуже якісним способом донести твір до читача. Такі видання зазвичай вміщують варіанти скорочених текстів популярних народних та авторських казок. Внаслідок неналежного та неретельного опрацювання цього жанру літератури виникає безліч логічних помилок, спотворень тексту, що сприяє неточному сприйняттю дитини змісту, неадекватному розумінню сюжету, дій і вчинків героїв і, як наслідок, не засвоєння необхідної ідеї, моралі твору. 

 

3. 2. Літературні інтерпретації текстів казок

Впродовж років багато письменників-класиків, зокрема Брати  Грімм, О. Пушкін, брали за основу народну традицію і переосмислювали казки на свій лад відповідно до свого світобачення, через що нове опрацювання творів дуже різнилися від оригіналів. Загалом літературні казки базуються на основі народних за допомогою образів, алегоричних сюжетів. Поєднання реального з вигадкою сприяє пізнавальній та естетичній функціям. Відрізняється літературна казка значно більшою психологізацією персонажів, увагою до їх вчинків та наслідків, нетиповими ситуаціями, оригінальнішими сюжетами. Серед таких розрізняють художні перекази народного сюжету, казки за фольклорними мотивами (твори найвідоміших казкарів-класиків), власне авторські казки, у яких фольклорні мотиви та образи не запозичують [30, с. 39].

До прикладу, розглянемо авторські інтерпретації Братів Грімм та І. Франка народної казки  «Заєць та Їжак».

Перш за все варто зазначити, що народний варіант є найкоротшим. Він розпочинається тим, що був собі Їжак, який вийшов вранці подивитись на білий світ і вирішив заразом  поглянути, як у полі поживають його буряки і морква. Зустрів Зайця, що у полі оглядав свою капусту. Їжак сказав йому: «Хто прудкий, то вже й на нивi!  А ти, заєць йому, – все кривуляєш, криволапку! I батько твiй криволапко, i дід криволапко був. Такий увесь твiй рiд, i ти такий!». Їжак образився, що на його слова відповіли образу усього його роду. Тоді пропонує пробігтися навипередки, щоб дізнатися, хто прудкіший, з чого Заєць почав глузувати, але погодився. Перед тим Їжак каже, що хоче піти додому і сказати жінці, куди він йде, щоб та не хвилювалася, а Заєць вирішує у той час вдома пообідати для сили. Вдома Їжак розповідає про пригоду жінці і каже йти з ним, по дорозі вчить її, як та має поводитись в полі, тобто весь час стояти на одному місці в борозні. Коли почалися перегони, виходило, що Їжак приходив першим, бо його жінка весь час казала, коли потрібно«А я вже тут», хоча нікуди не рушала з місця. Заєць не міг збагнути, як так виходить, що суперник спритніший, і просив спробувати ще: «Ти дивися! Ану бiжiм ще раз! Прибiгає на другий край, а їжак знову вже там (а то ж була, ви знаєте, їжачиха!)». Так бігав він дев’яносто дев’ять разів, а на сотий впав посеред ниви знеможений. Їжак сказав, що ніколи не треба сміятися зі слабшого і пішов з Їжачихою додому [19].