Формування навичок на уроках свытовой литературы

3. Продуктивна діяльність  самостійного застосування набутих  знань для вирішення завдань,  які виходять за межі відомого зразка і потребує здатності до індуктивних та дедуктивних висновків.

4. Самостійна діяльність, що виявляється в переносі  знань при вирішенні завдань  в істотно нових ситуаціях,  складанні нових програм прийняття  рішень, виробленні гіпотетичного аналового мислення. Завдання вчителя – довести якомога більше дітей до четвертого рівня самостійності.

Зміст роботи, форма її виконання повинні викликати інтерес в учнів, бажання виконати роботу до кінця. Самостійна робота організовується так, щоб вона сприяла виробленню в учнів навичок та звичок до праці. За формою організації самостійні роботи можна поділити на індивідуальні, фронтальні та групові.

У відповідності з рівнем самостійної продуктивної діяльності учнів виділяють чотири типи самостійних робіт: відтворюючі, реконструктивно-варіативні, евристичні та творчі роботи. Кожний з цих типів має свою дидактичну мету.

Відтворюючі самостійні роботи за зразком необхідні для запам’ятовування способів дій в конкретних ситуаціях, формування умінь і навичок та їх міцного засвоєння. При виконанні робіт цього типу діяльність учнів не зовсім самостійна, оскільки їхня самостійність обмежується простим відтворенням, повторенням дій за зразком. Однак, роль таких робіт досить значна. Вони формують ґрунт для дійсно самостійної діяльності учня. Роль учителя полягає в тому, щоб для кожного учня визначити оптимальний обсяг роботи. Передчасний перехід до самостійних робіт інших типів позбавляє учня необхідної системи знань, умінь і навичок. Затримка на роботах за зразками – зайва витрата часу, що сприяє породженню нудьги й неробства. У школярів зникає зацікавленість до навчання і предмета, наступає гальмування в їхньому розвитку.

Реконструктивно-варіативні самостійні роботи дозволяють на основі раніше отриманих знань та за даної  вчителем ідеї самостійно знайти конкретні  способи вирішення завдань. Самостійні роботи цього типу сприяють осмисленому перенесенню знань у типові ситуації, виробленню умінь аналізувати події, явища, факти, формуванню прийомів і методів пізнавальної діяльності, розвитку внутрішніх мотивів пізнання, створюють умови для розвитку розумової активності школярів.

Евристичні (дослідницькі) самостійні роботи формують уміння і навички пошуку відповіді за межами відомого зразка. Учень сам обирає шлях вирішення завдання на основі вже відомих йому знань. На даному рівні продуктивної діяльності формується творча особистість учня. Постійний пошук нових рішень, узагальнення й систематизація нових знань, перенесення їх в нові, нестандартні ситуації роблять знання учня більш гнучкими, мобільними, виробляють уміння, навички і потреби самоосвіти.

Творчі самостійні роботи є вінцем системи самостійної  діяльності школярів, яка дозволяє їм отримувати принципово нові знання, зміцнити навички самостійного пошуку знань. Психологи вважають, що розумова діяльність школярів при вирішенні проблемних, творчих завдань аналогічна розумовій діяльності творчих і наукових працівників. Завдання такого типу – один з найефективніших засобів формування творчої особистості.

Кожен тип самостійної  роботи представлений різноманітністю видів робіт, що використовуються в системі урочних та позаурочних занять.

1. Робота з книжкою.  Це робота з текстом та графічним  матеріалом підручника: переказ основного змісту тексту; складання плану відповіді за прочитаним текстом; короткий конспект тексту; пошук відповіді на раніше поставлені до тексту завдання; аналіз, порівняння, узагальнення й систематизація матеріалу кількох параграфів. Робота з першоджерелами, довідниками, науково-популярною літературою, конспектування та реферування прочитаного.

2. Вправи: тренувальні, відтворюючі  і за зразком, складання завдань  та запитань і їх розв'язання, рецензування відповідей інших  учнів, оцінка їх діяльності, вправи, спрямовані на вироблення практичних  умінь та навичок.

3. Різноманітні перевірочні самостійні роботи, контрольні роботи, диктанти, твори.

4. Підготовка доповідей та рефератів.

5. Виконання індивідуальних  та групових завдань.

6. Домашні роботи та  спостереження.

7. Виконання проектів.[4]

 

 

2.2. Формування навичок самостійної та дослідницької роботи на уроках світової літератури

                                            Правила діють для всіх.

               Правила мають бути зрозумілими і розумними.

Правила та їхня технологія повинні бути простими у  виконанні.

 

Уроки світової літератури – це насамперед уроки, на яких вчитель уміло використовує всі можливості учня, весь його можливий потенціал з метою активного розумового розвитку, форування моральних якостей.

Актуальним є питання  створення належних умов і залучення  цілеспрямованих заходів щодо розвиту  пізнавально-творчих здібностей учнів при вивченні предмету «Світова література». Тут треба ураховувати принципи:

-  індивідуальне й диференційоване  навчання з наданням можливості  вибору завдань учнів;

-  постановка й вирішення  проблемних і творчих ситуацій;

- діалогічність і комунікативність  навчання з метою розвитку  комунікативних здібностей учнів;

-  створення психологічно  сприятливого клімату в колективі,  коли викладач і учень виступають  активними й взаємодіючими суб’єктами  діяльності [10].

Щоб визначити які саме методи є ефективними на уроках світової літератури для формування навичок самостійної та дослідницької роботи учнів, нам потрібно визначитися, що таке метод взагалі. Метод розуміється як форма двоєдиного процесу навчання, форма відносин вчителя та учнів. Прийом навчання – це засіб реалізації метода, його складова частина, деталь, елемент, окремий крок у пізнавальній діяльності, який виконується при використання того чи іншого методу.

У методиці існує кілька принципів класифікації методів:

• методи, які визначаються джерелом знань – словесні (слово вчителя), практичні (робота з книгою), наочні (усі види наочності);
• методи, що обумовлюються формою набуття знань (лекція, бесіда, самостійна робота);
• методи, що базуються на характері та рівні пізнавальної діяльності учнів: репродуктивний, частково-пошуковий (евристичний), дослідницький, творчого читання.

 

 

 

2.3. Форми та методи роботи з учнями на уроках світової літератури для формування навичок самостійної та дослідницької роботи

 

Педагоги виділяють такі основні форми та методи організації  самостійної та дослідницької діяльності:

1) проблемне навчання (проблемна  лекція, бесіда, проблемні запитання); 2) евристичний метод (евристична бесіда); 3) дидактичні ігри; 4) експеримент; 5) дослідження; 6) проекти; 7) дискусія; 8) консультації в групах; групове навчання; 9) самостійна робота; 10) аналіз твору та його компонентів;11) компаративний аналіз;12) інтеграція. [13]

Важливо запам'ятати, що в  основі організації самостійної  та дослідницької роботи учнів повинен бути, перш за все, принцип проблемності навчання. В основі проблемного навчання лежить метод створення проблемних ситуацій, формування проблем, підведення учнів до проблеми. Проблемна ситуація включає емоційну, пошукову та вольову сторони діяльності. Її завдання – скерувати діяльність учнів на максимальне оволодіння новим матеріалом, забезпечити мотивацію діяльності, викликати до неї інтерес.

Пошуково-проблемна робота сприяє формуванню в учнів таких  дослідницьких умінь:

1) усвідомлювати проблему  й самостійно формулювати її;

2) висувати гіпотези, асоціативно  і критично мислити, переносити  знання в нові нестандартні  ситуації;

3) проводити спостереження  над мовним, літературним матеріалом;

4) усвідомлювати структуру  власної пізнавальної діяльності (мету, план реалізації, перебіг здійснення плану, оцінювання результату);

5) виконувати мисленнєві  дії (аналізувати, порівнювати,  систематизувати й узагальнювати,  доводити, обґрунтовувати, класифікувати);

6) проводити експеримент;

7) самостійно розв’язувати пізнавальні завдання;

8) встановлювати причинно-наслідкові  зв’язки;

9) робити припущення щодо  способу розв’язання певної проблеми;

10) спростовувати хибні  припущення і твердження.

Застосування евристичного методу служить для того, щоб навчати  школярів повноцінно і різнобічно аналізувати художній твір. Він реалізується на найчастіше в евристичній бесіді.

Аналіз пов’язується з  розв’язанням художніх, моральних, філософських проблем, поставлених письменником.

Завдання вчителя – допомогти побачити ці проблеми, знайти шляхи їх розв’язання у тексті, вчити роздумувати, оформляти свої роздуми у зв’язній, послідовній, доказовій мові.

Характерні прийоми:

- побудова логічно чіткої системи запитань (до аналізу тексту, критичні статті, з теоретичних питань), які б послідовно вели думку учнів від спостереження над явищем до його аналізу, від суб’єктивних спостережень до узагальнень;

- побудова системи завдань;

- постановка проблеми вчителем і ілюстрація шляхів її розв’язання (проведення диспуту).

Види навчальної діяльності учнів:

- підбір матеріалу з тексту (цитати, тези);

- перекази з елементами аналізу;

- аналіз епізода, сцени, всього твору за питаннями, заданими вчителем;

- складання плану як прийом композиції;

- аналіз образу героя;

- порівняльний аналіз героїв, епізодів, пейзажів, стильових особливостей твору;

- складання плану до розгорнутої відповіді, розповіді, твору;

- конспективний виклад результатів аналізу творів різних жанрів;

- виступ на диспуті;

- написання самостійного твору з проблематики художнього тексту.

Цей метод розвиває критичну думку учнів, вчить самостійно здобувати  знання.

Мета дослідницького методу – розкрити нові аспекти художнього твору, які не висвітлювались раніше, розвивати вміння самостійно аналізувати твір.

Це досягається шляхом постановки проблемних питань, дослідницьких завдань. Цей метод близький до евристичного. Його відмінність у наступному: при евристичному вчитель ставить завдання і в значній мірі спрямовує пошук учнів, вчить прийомам; при дослідницькому учні, вже володіючи прийомами, самостійно вирішують складні завдання на базі нового матеріалу, самостійно приходять до узагальнених суджень.

Дослідницький метод може застосовуватись на звичайних уроках, але частіше на уроках семінарського типу, уроках-конференціях, факультативних заняттях.

Характерні прийоми:

• висунення вчителем проблеми для всього класу, при чому ряд аспектів цієї проблеми розробляється групою учнів чи індивідуально;
• вчитель пропонує теми для семінарських занять і учні беруть цікаві їм для доповіді, чи роблять виступ в ролі опонента;
• вчитель пропонує учням для аналізу твір який не вивчався за програмою, або ж твір вибирається самим учнем.

Пропонуючи теми, вчитель  консультує, спрямовує пошук.

Види діяльності:

• самостійний аналіз частини, епізода чи цілого твору, що не вивчався за програмою;
• зіставлення в тематичному, проблемному, теоретико-літературному плані двох чи кількох творів;
• зіставлення, аналіз двох чи кількох точок на твір в цілому, образ з обгрунтуванням своєї думки;
• зіставлення літературного твору з його екранізацією (чи спектаклем);
• самостійна оцінка спектаклю, різної інтерпретації акторів героя;
• оцінка проглянутого кінофільму, виставки живопису;
• краєзнавчі дослідження.

Результати цих видів  діяльності можуть бути оформлені в доповіді, твори, реферати, статті для газети.

В процесі виконання цих  робіт учні в більшій мірі оволодівають знаннями в царині літературознавчої науки. Застосування цього методу стимулює учнів до пошуку, вчить користуватися каталогом, знаходити потрібні для використання завдання книги, конспектувати, цитувати.[12]

Самостійна та дослідницька робота може бути використана на всіх етапах уроку:

І - при вивченні нової  теми:

• біографії письменника, історії створення твору, огляду мистецької доби (реферат, доповідь, робота пошукових груп, складання конспекту, плану, хронологічної таблиці, есеістичний портрет письменника, психологічне дослідження, інтерв'ю, рольова гра, подорож, інтеграція, виготовлення наочності тощо);
• теоретичного матеріалу (лабораторна, практична робота, компаративний аналіз);
• під час знайомства з твором (повідомлення, екскурс, складання словника, екзистенційний нарис – інтерпретація, семінар);