Аналіз журналістської роботи на радіо

 

2.2 Специфіка створення передач радіожурналістом

Кожний матеріал, який публікується або видається в  ефір, виникає щонайменше в три  етапи: спочатку зявляється ідея, привід, щоб звернутися до певної теми; далі журналіст поглиблено вивчає теми(збираючи додатковий матеріал, відвідуючи прес-конференції, конгреси тощо) і лише наприкінці цього процесу він пише кореспонденцію або монтує передачу з аудіо- та відеозаписів. На радіо все відбувається за таким же сценарієм. Перш за все радіожурналіст повинен визначитися з темою [8, c.98].

Будь-яка життєва подія, соціальне або культурне явище  багатогранні і тому вже при виборі теми вимагають від журналіста формування своєрідних рамок, усвідомлення меж  проблеми. Усе це допомагає зосередженню уваги на головному.

Значна частина того, що передається на радіо походить не з власних джерел, а з повідомлень  інформаційних агенцій. Подібні  повідомлення, нариси, матеріали кореспондентів можуть правити за вказівки на теми, які далі можна досліджувати самостійно.

Другий етап освоєння теми - спеціалізація радіожурналіста. Помітимо, що, не знайшовши своєї  оригінальної теми, кореспондент навряд чи зможе стати скільки-небудь помітною творчою особою навіть за наявності  безперечного таланту. Добре, якщо людина, що вступила на журналістську дорогу, відразу знаходить ту стежинку, по якій йому цікаво йти. Радіо знає десятки імен журналістів, які добилися визнання саме завдяки тому, що ми розуміємо під сухуватим словом "спеціалізація".

Окрім довідок в Інтернеті  хороший журналіст користується газетними вирізками, повідомленнями інформаційних агентств, довідниками по обраній спеціалізації. Ці матеріали можуть бути закладені в особистий або редакційний комп'ютер, куди можуть також заноситися кращі написані на цю тему матеріали - як власні, так і колег. 

Декілька слів про  систему зберігання. Зібрані матеріали  зазвичай пропонується ділити на чисто  довідкові: адреси, прізвища (обов'язково імена і по батькові!), посади людей, цифрові дані, дати і так далі; проблемні: вирізки з газет і журналів, матеріали з обраної тематики (як свої власні, так і колег), творчі заготовки: невикористані заголовки, варіанти початку передач, цікаві спостереження, фрази, словом, ті самі "родзинки", які визначають стиль передачі).  

Розподіливши матеріали, що таким чином поступають в особистий архів, журналіст визначає "місця зберігання". Для довідкового матеріалу це можуть бути окрім комп'ютера папки, зошити. Проблемні матеріали можна тримати в особливих теках, причому тут зручнішим стає не алфавітний, а часовий принцип їх розподілу, це допоможе при необхідності зіставити багато акцентів, пов'язаних із зміною характеру епохи, підходів до теми, жанрової структури, мови [27, c. 91].

Досить часто такі матеріали можуть врятувати журналісту реутацію. Адже якщо передача вийшла доволі критикуюча, комусь це може не сподобатися, і тоді журналісту потрібно буде доводити свою професійність та чесність. Що ж до зберігання творчих заготівель, то тут разом з перерахованими вище способами цілком прийнятним залишається занесення записів в журналістський блокнот. Особливо це зручно для журналістів, що працюють в прямому ефірі.

При будь-якому способі  зберігання слід строго дотримуватися наступного правила: кожен запис, кожен архівний документ повинні мати позначку: де, ким, коли (а краще - і в якій ситуації) підготовлена передача, вимовлена фраза, що запам'яталася, звідки узята цитата, те або інше статистичне викладення.

Перераховані способи  ведення архіву застосовні разом  з використанням комп'ютера, який, природно, значно полегшує зберігання і доступ до інформації, дозволяє значно збільшити її об'єм.    Важливий момент організації і ведення архіву - його постійне оновлення. Позбавлятися при цьому від старих матеріалів, якщо немає на те крайньої необхідності, не варто - невідомо, де і коли можуть знадобитися пожовклі листки, що зберігають дихання часу.

Завершуючий етап попередньої  підготовки пов'язаний вже з конкретним завданням, отриманим журналістом  в редакції. До його виконання можна  готуватися поволі, якщо тема і конкретна програма заплановані заздалегідь або якщо журналіст є ведучим якої-небудь постійної передачі або циклу. Але дуже часто завдання буває пов'язано з необхідністю оперативного освітлення події у той момент, коли воно відбувається (це і є власне прямий ефір) [29, c. 145].

Визначивши тему і зрозумівши завдання, кореспондент "прив'язує" усе накопичене до цієї життєвої події, що реально розробляється. На цьому етапі радіожурналіст незалежно від того, чи виступає він в прямому ефірі чи збирається робити документальні записи, зобов'язаний чітко уявити собі концепцію майбутньої передачі та записаи план дій до якого повинні увійти:

- точне усвідомлення  мети завдання (якщо вона не  дуже зрозуміла, слід обов'язково  перепитати або уточнити її);

- шляхи отримання  як можна повніших і точніших відомостей про об'єкт;

- опис ситуації і  середовища в якому доведеться  працювати

- зразковий перелік  і формулювання питань, на які  необхідно отримати відповіді;

- визначення жанру  передачі, нехай навіть попереднє;

- вироблення декількох запасних варіантів на випадок зриву домовленості.

Нарешті, на цьому етапі підготовки до ефіру радіожурналіст зобов'язаний самим ретельним чином перевірити технічні засоби запису. Потрібно бути упевненим в справності свого  головного інструменту - магнітофона (чи не сіли батарейки і чи достатній їх комплект? чи достатня кількість дисків, плівки або касет? чи в порядку мікрофони?).

Якщо прямий ефір йде із студії, слід перевірити (також до початку  програми), чи проходить сигнал від  вас до режисера, чи працюють телефони зв'язку з аудиторією, чи в наявності комплект музичних записів. Неодмінно треба уточнити, чи викликані на початок програми або до обумовленого часу її учасники [31, c. 56].

Коли попередня підготовка до передачі завершена, і радіожурналіст виявляється наодинці з безпосередніми учасниками події, розповідь про яких і складає сенс його творчої діяльності. Дуже важливо вміти правильно побудувати розмову.

Іншими словами, він безперервно  взаємодіє з людьми. У цій взаємодії  відбувається зіткнення інтересів двох сторін. Якщо інтереси співпадають, спілкування розвивається органічно і безболісно, правда, за умови, що журналіст не здійснює психологічних помилок.

Шерель у книзі «Радіожурналісика» виділяє 4 чинники, які на його думку  впливають на неготовність тієї або іншої людини надати журналістові інформацію.

По-перше, компетентність людини в тому питанні, по якому до нього звертається кореспондент. У разі відмови дати інформацію журналіст  повинен правильно уявити собі його мотиви. Іноді вони дійсно пов'язані з тим, що людина, до якої він звертається, не знає матеріалу в такій мірі, щоб висловити глибоке і цікаве судження. Тоді журналістові доводиться шукати інше джерело інформації.

По-друге, система службової  субординації. Радіожурналіст неминуче зіткнеться з цією обставиною, як тільки спробує отримати інформацію в офіційній установі, якій-небудь фірмі або на підприємстві. Іноді людина, яка компетентна в цьому питанні (журналіст знає про це більш менш точно), ухиляється від надання матеріалу або висловлювання власної думки. З цього виходить, що у кожному конкретному випадку журналіст повинен правильно вирішити, на якому рівні йому слід встановлювати контакт, щоб отримати потрібну інформацію.

По-третє, професійна приналежність  людини. Будь-який досвідчений журналіст  знає, що професія накладає відбиток на характер обміну інформацією. Люди які звикли до чіткості навряд будуть багатослівними. Їх коментарі, зазвичай, непоширені і інколи «сухі». Натомість люди гуманітарних професій - письменники, критики, мистецтвознавці, режисери - часто схильні, навпаки, до багатозначноті і до багатослівності.

 По-четверте, психологічні властивості особи. Одні люди більше комунікабельні, інші - менш. Ознаки готовності або небажання співрацювати з журналістом, що проявляються в зовнішній реакції людини, не завжди можуть бути розцінені правильно.

Журналістові треба  уміти правильно класифікувати ці причини, вчасно припинити розмову або шукати інший, «правильний» спосіб продовжити розмову. Ухилення від спілкування з журналістами майже ніколи не буває виражено у формі прямої і категоричної відмови. Частіше використовуються "м'якші" форми, оскільки відомо, що обов'язок надавати журналістам інформацію і право останніх збирати і вільно поширювати її закріплено законодавством [2, c. 58].

Зібравши всю потрібну інформацію для радіопередачі журналіст  повинен написати сценарій ( за винятком прямого ефіру).  

Текст радіопередачі має відповідати літературним нормам. Попри те, що слухач не побачить друкованого продукту, він має бути грамотним. Радіожурналіст повинен писати простими, але ні в якому разі не банальними реченнями. Завдання журналіста зацікавити слухача, змусити його дослухати запропоновану йому передачу. Для цього радіожурналіст під час написання сценарію радіопередачі повинен прикласти максимум зусиль. Традиційно вважають, що сценарій радіопередачі має відповідати одному з жанрів. Однак, більшість слухачів навіть не розуміють, що таке «радіо жанри». Для них головне, щоб інформація була цікавою та зрозумілою. Саме тому, на практиці досить часто віднести радіопередачу до якогось конкретного жанру важко.

 

Висновки до другого розділу

Радіожурналіст як професіонал і творець тоді є сучасним, коли розуміється на технічних механізмах діяльності телерадіокомпанії, орієнтується в базових питаннях. Однак попри те, що журналіст повинен розумітися в технічних аспектах своєї робити, основне його завдання полягає в умінні творити. Створювати рідіопредачі, які були б цікаві слухачеві. Для того, щоб створити захоплюючий журналістський матеріал потрібно прикласти чимало зусиль. Окрім набутих професійних навичок, радіожурналіст повинен бути надзвичайно творчою особою, інакше результат його праці може виявитися «сухим» та нецікавим. Творче мислення, креативність та вміння «правильно» подати отриману інформацію – це є чи не основні ознаки хорошого журналіста. Кожний матеріал, який публікується або видається в ефір, виникає щонайменше в три етапи: спочатку зявляється ідея, привід, щоб звернутися до певної теми; далі журналіст поглиблено вивчає теми(збираючи додатковий матеріал, відвідуючи прес- конференції, конгреси тощо) і лише наприкінці цього процесу він пише кореспонденцію або монтує передачу з аудіо- та відеозаписів. На радіо все відбувається за таким же сценарієм. Перш за все радіожурналіст повинен визначитися з темою.

 

РОЗДІЛ 3.

АНАЛІЗ РОБОТИ РАДІОЖУРНАЛІСТА (НА ПРИКЛАДІ ЦИКЛУ  АВТОРСЬКИХ ПЕРЕДАЧ «НА УЗБІЧЧІ»)

 

Сучасні ЗМІ відіграють значну роль в житті пересічної людини. Повідомляючи про той чи інший суспільно-значимий факт вони формують громадську думку. Саме тому дуже важливо, що показують по телебаченню, пишуть в газетах та говорять по радіо. Як відомо «слово не горобець, вилетить не впіймаєш». Собливо уважними в цьому випадку мають бути радіожурналісти. Адже в їхній роботі слово – основний та чи не єдиний засіб впливу на слухача.

 

3.1 Пояснювальна записка

Інформативне наповнення ефіру радіостанцій не обмежується  лише випусками новин. Радіожурналісти подають інформацію про найважливіші новини кіно, шоу-бізнесу, спорту, новітніх технологій. Нині по радіо транслюють чимало передач, основну чатину яких займають музичні композиції. Однак, радіопроектів в яких би піднімалися важливі теми мало. Саме тому на нашу варто створювати радіопередачу на соціальну тематику. Для того, щоб мати можливість детально проаналізувати роботу радіожурналіста це має цикл авторських передач. Журналісту важко продемонструвати всі свої професійні навики на прикладі однієї передачі. Оскільки при її створенні можуть виникнути напередбачені обставини, що можуть зіпсувати результат напруженої праці радіожурналіста. Створюючи цикл авторських передач ми зменшуємо таку ймовірність [24, c. 74].  

Назва циклу авторських передач «На узбіччі». Радіопроект соціальної тематики, сновна мета якого інформувати слухачів про соціальні проблеми нашої держави та пропонувати шляхи їх вирішення, на прикладі окремих осіб перконати аудиторію в можливості змін, задовольнити потребу реципієнтів в якісній та цікавій інформації.

Цільовою аудиторією радіопроекту є всі громадяни  України та Волині зокрема (оскільки передачі україномовні, а головні  їх герої жителі Волинської області). Цикл авторських передач «На узбіччі» можуть слухати всі, хто прагне знати більше про суспільно-важливі проблеми нашої держави та області, ті хто не звик залишатися осторонь, люди, які прагнуть щось змінити в своєму житті та споробувати допомогти іншим, ті хто вважає, що його життя втратило сенс і шукає вихід за межами нормативної поведінки (наркотики, алкоголь).

Цикл авторських передач  «На узбіччі» включає в себе три  передачі: однойменна «На узбіччі», «Чужі серед своїх» та «Назустріч новому життю». Усі вони об’єднані  спільною соціальною тематикою. На цьому кількість радіопередач циклу не обежується. Радіожурналіст може і надалі створювати передачі поки повністю не розкриє обрану ним тему.

 

3.2 Характеристика  проекту

В світі радіожурналістики авторська  передача не рідкість. Чимало радіожурналістів обирають саме такий варіант співпраці з радіостанціями. Чи не найпривабливішою особливістю такої роботи є цілковита свобода журналіста від усталених норм тієї чи іншої радіостанції. Радіожурналіст створюючи власний авторський проект, сам вирішує, як подати обрану ним тему слухачеві. Звичайно, обираючи такий вид діяльності радіожурналіст бере на себе чималу відповідальність [35, c. 48].

 Адже в даному випадку  він виступає не лише ведучим  цієї передачі, а й автором,  режисером, літературним та музичним  редактором, коректором а іноді й продюсером. Розуміючи всю відповідальність, радіожурналісти сучасних радіостанцій зазвичай створюють передачі, основна частина ефірного часу в яких відводиться на музику. Тому створюючи цикл авторських передач, автором яких є Наталія Залевська, звукорежисер Валентина Плехун, які були дипломовані і нагороджені за створення найкращої радіопередачі «На узбіччі» (Додаток А), на соціальну тематику «На узбіччі», ми фактично позбавили себе конкуренції. Для посилення емоційного сприйняття, в передачах використовується ряд музичних композицій, які інколи звучать як фон, а подекуди є вдалим продовженням слів ведучого. Втім «левову частину» ефірного часу займають коментарі та журналістський текст, що якнайширше розкриває суть радіопередачі. Цикл авторських радіопередач «На узбіччі» може транслюватися як на приватній так і на державній радіостанції, оскільки текст ведучого є нормативним та не обмеженим жодними спеціальними рамками.  Радіопередачі виходять щотижня, в п’ятницю. Особлива увага приділяється героям передачі. Радіожурналісту мало віднайти осіб причетних до обраної ним теми. Потрібно, щоб вони погодилися відповісти на поставлені їм питання. Інколи, обрана журналістом тема може стосуватися особистого життя героя, в таких випадках дуже важливо «не перегнути палку». Адже стаття 8 «Етичного кодексу журналіста» повідомляє «журналіст, висвітлюючи інформацію, зобов'язаний з повагою ставитися до приватного життя особи та не розповсюджувати без її згоди інформацію про стан її здоров'я, сімейне життя, сексуальну орієнтацію, дозвілля, релігійні переконання тощо» (Етичний кодекс журналіста) [31, c. 22].