Українська національна революція. Створення козацької держави

Помічниками гетьмана у військових справах були осаули ( 13, 47). Артилерією та обозом відав обозний. Після запорізької військової старшини йшли курінні отамани, які командували окремими підрозділами. Значну роль у житті козацтва відігравали так звані «діди» — тобто колишні військові запорізькі старшини, які залишили свої посади за віком, хворобою чи були переобрані. Вони завдяки своєму досвіду мали суттєвий вплив на вирішення різних питань, були носіями звичаїв козаків, суворо слідкували за їх виконанням.

За військовою старшиною йшли військові служителі — довбиш, гармаш, товмач, кантаржий, шафар. Довбиш за допомогою литавр скликав козаків на раду, гармаш відав артилерією, товмач був перекладачем — повинен був знати іноземні мови, кантаржий зберігав військові міри і терези, збирав податки на користь Війська з усіх завезених на Січ товарів. Подібну роботу виконували шафарі, але не в Січі, а на головних перевозах через річки.

  До військових служителів належали також булавничий, бунчужний і хорунжий. Крім січової старшини, обирали ще старшину для походів. Полки по 500 чоловік очолювали полковники, сотні — сотники. Козацький прапор був малинового кольору. Герб Війська Запорозького див. Додаток 3.

Вищою владою на Січі вважалася загальна військова рада (коло), що відбувалася в певні дні обов'язково (наприклад, 1 січня кожного року для переобрання старшини), а також за бажанням козацького товариства (6, 250).

Постійне заняття військовою справою шліфувало військову майстерність козаків. Основу війська складала піхота, посилена артилерією. Кіннота була менш чисельною. На озброєнні були мушкети, пістолі, шаблі, келепа (бойові молотки), лук і стріли. Запорожці використовували для військових операцій метод «рейдів»; часто комбінованих з партизанськими діями малих загонів, мали добру розвідку. В битвах козаки віддавали перевагу атакам з флангів і з тилу. З тією метою вони розділяли все своє військо на чотири частини: одну залишали в таборі, другу посилали в тил, а третю й четверту — на обидва фланги. Запорожцям були відомі досить складні бойові прийоми: лава або розгорнутий стрій; батовий або тришеренговий при обороні; триангула, тобто трикутник; атака колонами. Для оборони козаки використовували укріплений табір з возів з гарматами по кутах і валами. Для операцій на річках і морі Січ мала свій флот з «чайок», або байдаків (20 метрів в довжину, 4метри в ширину, 4—6 гармат, швидкість 15 км/год). В поході брала участь 50— 300 таких «чайок». Запорізька Січ була форпостом українських земель у боротьбі з татарськими нападами (18, 145). З 1450 р. до 1556 р. орда 86 разів нападала на Україну. У відповідь козаки самі завдавали дошкульних ударів. У 1510 р. кримський хан наказав навіть «замкнути» Дніпро залізним ланцюгом, але це не допомогло. Походи запорожців проти татар і турок очолювали козацькі ватажки Байда Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка. Ці походи на Крим, у Молдавію показали, що козаки були значною військово-політичною силою, тому польський уряд вирішив частину з них взяти на службу, щоб використовувати для воєнних цілей і тримати під контролем.

У 1572 р. коронний гетьман Ю. Язловецький за указом польського короля Сигізмунда II взяв на службу 300 козаків, їх прізвища заносили у спеціальні списки (реєстр), звідси їх назва — «реєстрові козаки», їм встановили певну платню, вони підкорялися лише своєму «старшому» (18, 144). У 1590 р. у реєстрі було вже 1000 чоловік. Зростала і кількість нереєстрового козацтва.

Характерними рисами козацтва були відсутність кріпосництва, формальна рівність між козаками. Фактично Запорізька Січ була козацькою республікою. Запорізька Січ стала початковим етапом у формуванні української державності. Своєрідна за структурою військово-адміністративна влада мала можливість виконувати різноманітні внутрішні і зовнішні функції, властиві державному утворенню.

      В кінці XVI ст. козацтво виділяється в окремий суспільний стан на Україні, стає значною військово-політичною силою, центром національно-визвольного руху, ядром української державності. 

     На відміну від  таборитів і граничар і навіть донського козацтва, як найбільш типологічне близького українському, запорізьке козацтво еволюціонувало до значно вищих форм своєї організації. Козаки створили Запорізьку Січ, але водночас сама Запорізька Січ стала тим фактором, який суттєво вплинув на подальшу еволюцію козацтва і долю України. Січ дала Україні і політиків, і воєначальників, які сприяли поступу своєї Вітчизни, зростанню її авторитету на міжнародній арені. Козацтво стало авангардом народу, народних повстань і рухів. Воно стало виконувати державотворчі функції. Саме козаки підхопили естафету державної традиції, яка тимчасово перервалася після ліквідації Галицько-Волинського і Київського князівств. Феномен цього явища у тому, що вперше державотворча функція перейшла безпосередньо до представників народу. Українська державність збагатилася історичними формами, які істотно відрізнялися від основ феодального суспільства, що панували в інших країнах.

   Запорожці виробили своєрідний  внутрішній суспільний устрій, який, засвоївши попередні общинні традиції і збагатившись новими елементами, був справжнім суспільно-політичним феноменом. Проста, але ефективна система органів влади, участь всіх козаків у вирішенні найважливіших питань перетворили Запорізьку Січ на стійкий політичний організм, забезпечили їй високу виживаність. Для Запорізької Січі протягом століть її існування характерний як найширший спектр суспільно-політичної і соціально-економічної діяльності. На українських землях не було практично жодної сфери життя, яка б залишалася поза її увагою (5, 179).

    Існування Запорізької  Січі як самостійної політичної  сили неодноразово визнавалося  іншими державами (20, 17). З нею велись переговори, укладались угоди і військові союзи. Військова сила запорожців та оригінальна тактика бою, якою козаки збагатили військове мистецтво, були добре відомі за межами України.

   Характерною рисою  діяльності Запорізької Січі  було прагнення поширити свій політичний вплив на всі українські землі. Феномен українського козацтва ще й у тому, що саме воно стало вирішальною силою у боротьбі за українську державність, і пізніше ця державність була створена за зразком і структурою запорізького козацтва. Цим українське козацтво суттєво відрізняється від донського козацтва, яке виконувало лише військово-оборонні функції.

   Козацький ідеал  відіграв значну роль в розвитку  соціальної активності селянства, він став фактором реалізації їх мрій і прагнень, матеріалізувався під час повстань, коли на звільненій території вводилися козацькі порядки. Фактом свого існування козацтво дало помітний імпульс розвитку суспільної свідомості народу. Забезпечило появу нових елементів ментальності, пов'язаних з свободою і власною державою.

        Розділ 2. Формування органів влади і управління.

Державотворча діяльність Б.Хмельницького ( мал. 2.1.) мала такі основні етапи :

1. (лютий – вересень 1648 р.) - формується  ідея автономії для козацького  району (центральна і південна  частини Київського воєводства) у складі Речі Посполитої.

2. (вересень 1648 – серпень 1649р.) - завершується процес розробки політичної програми, яка вперше в історії українського політичного мислення передбачала створення незалежної держави в межах усіх етнічних земель України; усвідомлюється право на територіально-етнічну спадщину Київської Русі;

 3. (серпень 1649—червень 1651 р.) — крах внаслідок позиції Кримського ханства намагань добитися реалізації програми створення незалежної української держави;

4. (липень 1651—березень 1654 р.) — невдачі  у боротьбі за збереження автономії  козацької України в межах Речі Посполитої й пошук оптимального варіанта шляхом укладання угоди з російським царем чи турецьким султаном;

5. (березень 1654—липень 1657 р.) — боротьба  уряду Б.Хмельницького за возз'єднання  земель Західного регіону України  з козацькою республікою (березень 1654—травень 1656 р.) у союзі з Московським царством, а потім (червень 1656—липень 1657 р.) у коаліції зі Швецією й Трансільванією та її невдача.

          Верховним  органом молодої української  держави стала загальнокозацька  рада. Хоча в її роботі могли брати участь лише козаки, але в умовах вільного доступу в ряди козацтва інших верств населення рада мала загальнонародний характер. Вона вирішувала найважливіші питання життя України. На чолі держави стояв гетьман, який обирався козаками. До його рук поступово переходила військова, адміністративна, фінансова й судова влади. Дорадчі права при гетьмані мала рада генеральної старшини. Вищі урядові посади з'являлися в ході розв'язання назрілих проблем й інколи могли заміщатися одночасно двома особами (2, 49).

 
           Військові перемоги Б.Хмельницького призвели до суттєвих змін у політичному становищі в Україні. На звільненій території ліквідовувались органи державної влади Речі Посполитої і почала утворюватись нова політична система, формувалась українська національна держава. Піднесення національно-визвольного руху, завдання ведення тривалої і широкомасштабної війни, необхідність управління великою масою людей, значний розмір звільненої території і міжнародні справи — все це вимагало створення нового ефективного військово-адміністративного апарату, здатного організувати повсталих і досягти поставленої мети.

Зразком для політичного устрою всієї України був устрій Запорізької Січі. Формування української держави відбувалося в умовах війни, тому для виконання державних функцій використовувалась перевірена на практиці військово-адміністративна, полково-сотенна організація козацтва. Правове оформлення українська державність отримала у Зборівському (1649 р.) та Білоцерківському (1651 р.) договорах Б. Хмельницького з Польщею. Українське населення визнавало саме ці органи публічної влади, які були створені Б. Хмельницьким, і сприяло їх діяльності.

Адміністративна система складалася з декількох ланок. Центральне місце в системі органів нової влади займав гетьман, яким з 1648 р. був Б.Хмельницький. Йому належала вища військова, законодавча, виконавча і судова влада. Найважливіші військово-політичні питання мала розв'язувати військова рада, в якій могло брати участь все військо. Проте вона збиралася рідко. В зв'язку з тим, що чисельність війська досягла 200 тис. чол., у раді, як правило, брали участь ті військові частини, які знаходилися поряд, — інші полки надсилали своїх представників (12,87).

Більш дієвим і постійним органом влади була рада генеральної старшини. До неї входили: обозний, 2 осаули, 2 судді, генеральний писар; пізніше —також генеральні хорунжий, бунчужний і підскарбій. Раду генеральної старшини скликав гетьман перед кожною військовою радою, а також при необхідності вирішити складні питання ( 12,87).

Вся територія України поділялась на полки, кількість яких в залежності від обставин змінювалась (у 1648 р. — 40, у 1649 р. — 16, у 1650 р. —20). На чолі полку стояв призначений гетьманом або обраний полковою радою полковник. Йому належала вся повнота влади на території полку. З полковником військові й адміністративні функції здійснювала також полкова старшина: полковий писар, обозний, суддя, осаул і т.п. Полки ділилися на сотні на чолі з сотником і аналогічною полковій старшиною. В полку могло бути до 20 сотень. Сотні ділились на курені (по 20-30 козаків у кожному) на чолі з курінним отаманом (16, 2). У містах і селах управління здійснювали отамани, а в тих, що мали магдебургське право, —магістри на чолі з війтами, ратуші.

Полково-сотенний устрій української держави був унікальним явищем в світовому державному будівництві, притаманним лише Україні. Особливістю його було те, що він означав здійснення не лише військової влади, але й адміністративної і судової.

       Так, розпочалося формування національної судової системи. Вона відповідала особливостям державного устрою і будувалася на становій основі, коли для кожного стану призначались окремі суди. З'явився Генеральний суд на чолі з Генеральним суддею. Продовжували діяти окремі суди для міщан і селян. У полках створювалися полкові суди на чолі з полковими суддями. Судочинство базувалось на старих юридичних кодексах законів.

 Другою особливістю була  виборність органів влади, значна роль колегіальних установ, чого не було тоді в Європі. Державний лад України того часу був прогресивнішим, ніж у інших країнах.

В “Березневих статтях”  були закладені політичні засади вибірної системи, а саме :

• стаття 1 - право українців обирати старших із свого гурту і саме через них вносити податки до царської казни (13, 43).

Напередодні і у ході Національної революції було сформульовано декілька концепцій можливого державно-політичного устрою України:

1. концепція «ягеллонського легітимізму», тобто збереження України в складі Польщі, але на правах автономії;

2. москвофільська —  орієнтація на Москву, московський протекторат над Україною;

3. протурецька — орієнтація  на Туреччину, її протекторат над Україною;

4. утворення незалежної Української козацької держави.

В політичному розвитку України йшла боротьба двох основних тенденцій: демократично - охлакратичної та монархічної (гетьманської). Автором і головним прибічником ідеї українського монархізму був сам Б.Хмельницький, який прагнув до самодержавної влади в Україні.

Нова українська держава створювалась на основі ідеології української козацької державності, де провідною верствою населення повинно було стати козацтво. Вже у 1649 р. Б.Хмельницький висуває ідею створення незалежної, соборної  (об'єднаної) козацької України в етнічних межах. Він справедливо вважає цю державу спадкоємицею Київської Русі.

Державу Б. Хмельницького можна кваліфікувати як аристократичну республіку. У 1650 р. її територія сягала 200 тис. км2, а населення —1,5 млн. осіб (див. Додаток 4). Проте слід відзначити, що територія України не була стабільною внаслідок майже перманентної війни.

Таким чином, у результаті успішної збройної боротьби та політичної діяльності на території України була утворена українська козацька держава з унікальним політичним устроєм, демократичними елементами управління, сильною армією, значною територією. Була продовжена державницька традиція Київської Русі.