Українська національна революція. Створення козацької держави

 

 

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Інститут післядипломної освіти Луганського педагогічного національного університету

 

 

   

 

 

Випускна робота з історії України на тему : „Українська національна революція. Створення козацької держави”

    

 

 

 

 

 

                                                                  Виконав  : слухач курсів

підвищення кваліфікації             вчителів історії

Гудкова Ірина Василівна,

викладач історії

Лисичанського гірничого технікуму.

 

 

 

 

 

                               

          

Луганськ - 2007

 

 

 

 

 

 

 

Тема:

 Українська революція. Створення козацької держави

ПЛАН

Вступ

 Розділ 1. Запорізька Січ – зародок української державності

Розділ 2. Формування органів влади і управління.

Розділ 3. Перетворення в соціально-економічній сфері. Розділ 4. Міжнародні відносини.

Висновки

 

 

 

 

 

 

 

                                                        

 

 

ВСТУП.

 

З відродженням  Української  держави почався новий період в історії Українського народу. Україна  стала суверенним суб’єктом міжнародного права, дістала  міжнародне визнання. Піднесенню авторитета України у світі на  сьогоднішньому етапі суспільного розвитку повинні сприяти не тільки

державні  діячі, а і науковці, їм належить ширше і глибше висвітлювати  історичне минуле, показувати політичні, економічні, духовні надбання українського народу .

В період розбудови незалежної України зростає потреба  досконального вивчення Української  держави, створеної  в ході  національно-визвольної  війни в середині ХУ11століття. Українська козацька держава - це дорогоцінна спадщина  сучасної України. Процес  державотворення  викликає  величезний інтерес у  громадян  нашої  держави. Цей  процес  триває  і  досі  в Україні.  Можливо  досвід  минулого знадобиться  нам  в  практиці  сьогодення.

       Мета  і  завдання  роботи :

- провести  дослідження  у  докорінних  змінах   українського  суспільства  в ході національно – визвольної  війни  в середині ХУ11 століття, які привели  до  ліквідації  влади  польського  короля,  магнатів  і  шляхти,  польсько – магнатського землеволодіння  і  заміну  його  на  козацьке;

- показати  становлення  та  формування      Української національної  держави;

- розкрити  сутність  і  значення  дипломатичних  стосунків гетьмана  Богдана  Хмельницького.

       Над  цією   проблемою  працювало  чимало  науковців. Найбільш повним  історичним  дослідженням  козацтва  є  “ Історія  запорізьких  козаків” Дмитра Яворницького  в  трьох   томах.  Вона  охоплює   період 1471- 1734рр.В цій роботі  всебічно  висвітлюється  життя  запорізького  козацтва :  період  утворення,  боротьба  проти  Польщі , період участі в боротьбі  за релігійну   незалежність  Правобережної  України.

       Серед  творів  західноєвропейської історіографії  про  Визвольну  війну найбільш  відома  “ Історія  війни  козаків  проти  Польщі” Проспера  Меріме.

В ній  автор  визначає  українців , як  окремий  народ  у його  тогочасних   етнічних  межах і  називає  його  “ русинами”, що  не  вело  до  ототожнення його  з росіянами,  яких  він  називав  “ московітами”.

       Цікавим  джерелом  козацького  державотворення  є  твір  видатного  українського  історика  Михайла  Грушевського “Про  батька козацького Богдана Хмельницького”. Монографія  присвячена  життю  і  діяльності    славного  сина  України,  видатного  політика.  Тут  описуються відносини Хмельницького  з турецьким  султаном,  шведським  королем,  угорським  князем, московським  царем.

       При  написанні  випускної  роботи  я працювала  з  книгою “ Нариси з історії  українського  державотворення”  С. Грабовського,  С. Ставрояні, Л. Шкляра.  В цій праці  висвітлюються  основні  етапи  історії  української  державності. Це  вдала   спроба  аналізу  політичної  історії  та  політичних  ідей,  на  які   спиралось   українство  в  боротьбі  за     незалежність.

       Відомості  про Українську  державу  козацьких  часів  я  брала  в “Короткій історії  України” Івана  Крип’якевича. Він  описує національно – визвольну  війну, створення  держави, союз  з  Москвою.

        Випускна  робота   складається  з  чотирьох   розділів.  Перший  з  них –Запорозька Січ – зародок  української  державності. В ньому  розглядається  виникнення  козацтва,  уклад  життя  козаків,  організація  влади  на  Запорозькій  Січі, бойове   мистецтво  козаків.

        Другий  розділ  присвячено  формуванню  органів  влади  і  управління   в ході  національно – визвольної  війни.   Перемоги  в війні   призвели  до  змін, виникла необхідність  в  формуванні ефективного військово - адмінистративного апарату. Складався  полково – сотенний  устрій української  держави. Це унікальне  явище  у  світовому   державному  будівництві.

        В  третьому  розділі  я розглядаю  зміни  у  соціально – економічній  ситуації  на  Україні, позбавлення  польської  шляхти  землеволодіння  і  перехід  землі  до  козаків і українських  селян. Значну  увагу  в цьому  розділі  приділяю  введенню  нової  системи  податків, яка сприяла  укріпленню  української  держави.

        Останній  четвертий  розділ  я  присвятила  міжнародному  становищу Української  держави, дипломатичним  стосункам  України,  укладанню  договорів, створенню  союзів, коаліцій – це  важлива  ланка  міжнародних  відносин, яка б могла  забезпечити  незалежність  Української   держави.

         Характерна  особливість  нашого  часу –  зростання  національної  самосвідомості, потяг  до національного  самопізнання. Для українського  суспільства  необхідні  знання   по історії державотворення минулих часів. Сьогодні  необхідно  відмовитись  від  догматичних  тлумачень  і  обмежень  і  вивчати  проблеми української  державності  с  позицій  плюралізму  думок  і  точок  зору. Сучасним  громадянам  незалежної  держави  треба  творчо  мислити, працювати, не соромитися  своєї  думки, впевнено  будувати демократичне  суспільство.

     

 

 

Розділ 1. Запорізька Січ – зародок української державності.

 

Вперше термін «козак» згадується в Початковій монгольській хроніці (1240р.) (21,6). Існує кілька основних теорій походження козацтва: «етнічних витоків», «уходницька», «захистна» і «соціальна». Згідно з теорією «етнічних витоків» козаки — це особлива група нащадків інших народів (хозар, черкесів, татар).

Згідно з «уходницькою» теорією поява козацтва пов'язана з «уходом» населення в Придніпров'я на промисли за рибою, сіллю, дикими кіньми.

Згідно з «захисною» теорією поява козацтва пов'язана з необхідністю захистити південні кордони країни від набігів татар.

«Соціальна» теорія пояснює виникнення козацтва з посиленням економічного, політичного, національного і релігійного гноблення.

Появи козацтва сприяв комплекс причин і факторів, тому всі ці теорії необхідно теж розглядати в комплексі.

Посилення визискування селянства і міщанства, релігійний і національний гніт, напади татар призводили до того, що частина населення втікала в незаселені степові райони середньої течії Дніпра. Там втікачі поступово об'єднувались у групи, які спільно полювали, нападали на татар, відбиваючи у них полонених та награбоване майно. Так з XIV ст. на терені України з'являються козаки, які вписали чимало героїчних сторінок в її історію. Термін «козак» тюркського походження означав «вільна людина», «вояк», «степовий розбійник» ( див. Додаток 1.). Постійна загроза військових нападів змушувала козаків турбуватись, перш за все, про оборону. Як наслідок, виникали укріплення, які називалися січчю (від слова «сікти» — рубати), тому що місце заселення обставляли висіченими в лісі деревами. Оскільки козаки розміщалися за дніпровськими порогами, їх резиденція називалась Запорізькою Січчю. Термін «Запорізька Січ» вживався також у розумінні «військово-політична організація козаків». Поряд з цим вживався термін «запорізький кош», який означав керівництво козаків, їх місцеперебування, табір.

Історію запорізького козацтва можна розділити на кілька періодів:

1. 1489—1591 рр. — період утворення  козацтва та його становлення;

2. 1591 — 1647 рр. — період посилення  військово-політично ролі козацтва, перетворення його в окремий суспільний стан, центр національно-визвольного руху;

3. 1648—1664 рр. — період участі  в Національній революції та Визвольній війні українського народу, в якому козацтво було ядром руху, реалізатором державотворчих функцій;

4. 1664—1709 рр. — період боротьби  за збереження незалежності Січі з Москвою, Кримським ханством, Туреччиною;

5. 1709—1734 рр. — період існування  запорожців за межами України;

6. 1734—1775 рр. — період боротьби  за самостійне існування з російським царським урядом, ліквідація Січі.

Легендарним засновником Запорізької Січі вважається Дмитро Байда-Вишневецький, який походив з князівського роду на Волині (21, 15).

Були певні умови прийняття в козаки: потрібно було бути вільним і неодруженим, вміти говорити українською мовою (козацькою), сповідати православну віру, пройти певне навчання. Першою умовою часто нехтували, бо ж козаки приймали до своїх лав і кріпаків. Щодо останньої умови, то кандидат в козаки повинен був спочатку призвичаїтись до січових порядків, вивчити військові прийоми. Такі люди називалися молодиками, новаками, джурами. Прийнятий у запорізькі козаки записувався в один із 38 куренів, кількість яких була постійною. Часто при цьому він отримував якесь прізвисько, що свідчило про його характер, зовнішність або нагадувало про деякі обставини життя.

       Склад запорізького козацтва був багатонаціональним, хоча переважали українці. Тут були представники 20 національностей: росіяни, білоруси, поляки, татари, угорці, євреї, іспанці, грузини, вірмени.

У відносинах між козаками цінувався «стаж» перебування на Січі, а не вік — перевагу мав той, хто вступив до козаків раніше. Ті, що прийшли пізніше, називали його «батьком», а він їх «синами». Ніякого певного часу перебування на Січі не встановлювалося, кожен міг вийти з неї за власним бажанням. Тих, хто мав заслуги і значний стаж називали «лицарство» або «товариство». Наприкінці XVI сторіччя запорожців нараховувалося 5—6 тисяч.

Серед козаків було поширено братство — «побратимство» з метою турбуватися і навіть віддавати життя один за одного, якщо в цьому буде потреба. Запорожці називали себе «славним низовим військом Запорізьким і товариством». Товариство вирішувало питання про війну і мир, розподіляло всі землі, ліси, угіддя; вибирало посадових осіб, карало винних; від імені товариства писались відповіді на послання, грамоти від різних держав і владних осіб, які присилалися в Січ.

Військо Запорізьке мало два поділи: військове і територіальне. У військовому було 38 куренів; в територіальному — спочатку 5, а потім 8 паланок. Назва «курінь» походить від слова «курити», тобто «димити». Кожен курінь являв собою казарму до 30метрів в довжину і 3,5метрів в ширину.

«Паланка» у перекладі з турецького означає «невелике укріплення». Це було управління і сама територія. Паланки розміщалися на площі, периметр якої складав 1700 км. Паланкову старшину складали: полковник, есаул і писар. Влада паланкового полковника була досить значною: він заміщав у своєму районі кошового отамана і тому мав право карати злочинців. Його влада поширювалася і на тих, хто проїжджав через паланку.

Господарство Запоріжжя мало здобичницький характер. Козаки багато в чому жили за рахунок походів, але займалися також мисливством, рибальством, навіть хліборобством, добували сіль та селітру, виступали посередниками в торгівлі з Кримом та Туреччиною, багато уваги приділяли розведенню коней (16, 1).

Весь склад Війська Запорізького ділився на старшину, молодиків та сіромах — рядових козаків та запорізьке поспільство, яке жило поза Січчю, на зимівниках. Ті козаки, що жили в селах, містечках, на хуторах, називались ще городовими. Біднота козацька звалася голотою, а багаті козаки — дуками. Перша писемна згадка про Запорізьку Січ зустрічається у «Всесвітній хроніці» (1551р.) польського історика Мартина Бєльського (4, 76) .

  Запорізька Січ мала чітку військову організацію (13, 47). На чолі всього війська стояв виборний гетьман, який офіційно називався старшим. Безпосередньо Січчю керував кошовий отаман, який обирався на один рік, але міг бути переобраним. Другою особою після нього був суддя, який у своїй діяльності керувався не писаним законом, якого зовсім не було у козаків, а переказами і традиціями. Серед кримінальних злочинів найтяжчим вважалося вбивство козаком свого товариша, непідкорення начальству, дезертирство, приведення на Січ жінок, пияцтво під час військового походу. Покарання залежали від тяжкості злочину. Практикувалися прив'язування винних ланцюгами до гармати на майдані (за неповагу до начальства), биття канчуками. Існувала і смертна кара, яка мала здебільшого кваліфікований характер: закопування живим у землю (за вбивство свого товариша), забивання киями біля ганебного стовпа.

Всіма письмовими справами керував військовий писар, роль якого часто була значно більшою, ніж просте виконання канцелярських обов'язків. Він складав накази, писав дипломатичні листи, рахував прибутки і витрати, був основним радником гетьмана чи кошового отамана в справах політики, нерідко вирішуючи все на свій розсуд (6, 249). Ознакою влади гетьмана була булава, кошового отамана — бунчук, судді — печатка, писаря — каламар (срібна чорнильниця), полковника — пернач. Це називалось клейнодами (див. Додаток 2.).