Українські націоналісти в антигітлерівському русі Опору (1941-1944 рр.)

За німецькими даними, активність повстанців після каральних акцій  проти них навіть зросла. На початку  червня 1943 р. відділи УПА прогнали німецьку адміністрацію і встановили своє правління в Турійську, Мацієві, Голобах, Селищі, Головне, Шацьку. Населення цих теренів надавало їм усебічну допомогу як дійсним господарям своєї землі. У травні – червні 1943 р. відділи УПА в постійних боях з гітлерівцями контролюють усе Полісся і Волинь. Особливо дошкульними виявились удари на півночі Волині, куди командування перевело великі повстанські з’єднання з півдня краю. 24 липня 1943 р. націоналістичні партизани розбили карателів біля с. Рядовичі Турійського району. У ніч з 19 на 20 липня загін Ю. Стельмащука («Рудого») захопив місто Камінь-Каширський і утримував його протягом дня. У липні 1943 р. відділи УПА активно рейдували Житомирщиною. Тільки в одному з боїв біля с. Устинівки повстанці ліквідували понад 130 гітлерівців, а під час нападу на м. Коростень роззброїли німецьку поліцію [18, с. 41]. Загалом протягом липня 1943 р. УПА здійснила 295 атак на німецькі опорні пункти, 682 саботажні акції на залізниці, 119 нападів на господарські об’єкти. Наступного місяця активність націоналістів ще більше посилилась – 391 напад на німецькі гарнізони, 1034 диверсії на залізниці, 151 атака на підприємства. Під час боїв і сутичок з окупантами у червні – вересні 1943 р. загинуло 1237 українських повстанців і понад 3 тис. гітлерівців [23, с. 19].

Наслідком успішної боротьби УПА з нацистами стало намагання  націоналістів узяти під свій контроль суцільні території, в тому числі захопивши й районні центри. Під контролем загонів по черзі побували Володимирець, Степань, Висоцьк, Добровиця, Людвипіль, Деражня. Але на утримання їх на довший час сил у командування Повстанської армії не вистачало. Тому «повстанські республіки», головним чином, виникали у сільській місцевості – там, де поблизу були великі лісові масиви (Кременеччина, Ковельщина, Степанщина, Деражненщина, Кореччина, район Володимира-Волинського) [29, с. 95]. На підконтрольних УПА територіях із липня 1943 року уся повнота влади належала місцевим командирам збройних загонів і керівникам мережі ОУН. Щоб упорядкувати адміністративні, господарські та інші питання, головне командування УПА 15 серпня 1943 р. оголосило себе єдиною законною владою на всіх звільнених від німців територіях України. Планувалася широка реформаторська діяльність щодо організації життя на зайнятих землях.

Із наближенням фронту в результаті відступу окупантів, які  зазнавали поразки і на основній лінії фронту, бої ставали все  більш жорстокими. Українські повстанці також ставали більш рішучими. 16 листопада 1943 р. у Рівному вночі вони напали на резиденцію німецького генерала і вивезли його за межі міста. Через декілька днів в іншому районі повстанці звільнили від німців районне місто Мізоч і тримали його цілу добу. Тут було знищено чимало німців, здобуло багато амуніції. Одночасно німецькі фашисти напали на село Облави (біля Ковеля). Своєчасно прибулі повстанці вступили в бій. 18 німців було вбито [31, с. 29]. 9 – 10 грудня 1943 р. по шляху Рівне – Ковель повстанці розбили дві німецькі вантажні автомашини, наповнені німцями. Було вбито 38 німців.

Масштабні плани УПА, були значною мірою, дезорганізовані  наближенням німецько-радянського  фронту. Німецькі фронтові частини  буквально заполонили Волинь, відступаючи  під ударами Червоної армії. У  важких боях із переважаючим ворогом, у жовтні – листопаді 1943 р. повстанці  знищили понад півтори тисячі німців. Втрати співців сягнули 414 осіб убитими [13, с. 61]. У той же час почалися перші масштабні зіткнення між загонами УПА-Захід і німцями в Галичині. У Карпатах, біля Липовиці, в боях з УПА загинуло понад 200 окупантів. У жовтні – листопаді 1943 р. запеклі сутички між відділами УПА і карателями мали місце на Станіславщині і Самбірщині [13, с. 63].

Однак останні місяці 1943 р. чітко продемонстрували усьому світові, що гітлерівський «тисячолітній» рейх прямує до свого безславного кінця. Вермахт тріщав під могутніми  ударами зі Сходу, а союзники Німеччини  після виходу з війни Італії мріяли тільки про те, щоб швидше розірвати  свої стосунки з майбутнім «політичним  трупом». За таких умов командування УПА провело переговори з Бухарестом і Будапештом, а також низку  локальних переговорів із командирами  окремих частин і з’єднань угорців, італійців, словаків, румунів, латишів. Сенс розмов зводився до укладення угод про ненапад, підтримки УПА зброєю в обмін на продовольство й спокійний прохід підконтрольними повстанцям територіями. Переговори ж у Бухаресті і Будапешті, на думку більшості дослідників, з якою я повністю згоден, також були спробою вивести українське питання на міжнародну арену, можливо ввійти в контакт з країнами Заходу.

Так само тактичний характер мали переговори представників ОУН  і командування УПА з німцями  влітку й восени 1943 р.. В обмін  на зброю, спорядження, боєприпаси, обіцянки звільнити з тюрем лідерів  Організації і можливість загонам  УПА переходити фронт, повстанці  обіцяли дотримуватися нейтралітету при зустрічах з німецькими частинами, а також постачати вермахт  розвідувальною інформацією і дезорганізовувати  радянський тил. Для обох сторін такі переговори були цілком логічними. Німці  були зацікавлені в максимальній стабілізації свого тилу й спрямуванні  енергії повстанців проти радянської влади. Націоналісти розуміли марність боротьби з нацистами, які залишали українські землі. Окрім того, у світлі майбутніх перспектив затяжної антирадянської війни слід було використати нагоди без кровопролиття «розжитися» військовим майном утікаючих німців. Однак з німецьких документів цього періоду видно, що реально досягнуті домовленості не виконувалися [26, с. 92]. Гітлерівці, як правило, не давали зброї, мотивуючи це тим, що невідомо яка інстанція має займатися передачею озброєння, а також постійно скаржилися на те, що націоналісти продовжують роззброювати їхні підрозділи, нападають на обози, господарські об’єкти і своєю агітацією сприяють дезертирству з дивізії «Галичина» та української поліції. Представники ОУН на переговорах, у свою чергу, закидали нацистам грабунки, знищення при відступі економіки краю, вивезення людей і небажання звільнити політичних в’язнів. Одним словом, переговори проходили в атмосфері взаємної недовіри і намаганні ошукати своїх візаві. Зрештою, після трьох років окупації годі було сподіватися на щось інше.

В 1944 році переважали переговори між УПА і Німеччиною, тому між  ними відбувались лише поодинокі  зіткнення місцевих боївок. 9 січня 1944 року біля села Лісогірки Кам’янець – Подільської області німці напали на українських повстанців. Партизани оточили німців, здобули в бою 3 автомашини з великим майном, 7 кулеметів, 2 міномети, 10 крісів, 30000 набоїв, 500 гранат, 3 радіоапарати.

В лютому під час облави в лісі коло Дубівлян відбувся бій  між українською самообороною й  німцями. Ворог втратив 8 вбитих, УПА  – 3. Подібні збройні сутички упівських  загонів з нацистами відбулися 5 березня в селі Садки, а 12 березня  в селі Ягольниця Старо-Чортківського району. 28 квітня в селі Новий Вербів Бережанського району.

9 квітня в селі Лукавець  Сторожинецького району на Буковинщині  знищено окупаційну залогу, зібране  окупантами продовольство роздано  людям. В квітні проведено визвольні  акції на інших теренах Буковинщини:  в селах Багна, Міліїв, Каратів,  Чорноус.

Проходили бої німецьких  підрозділів з УПА у Львівській області. Так, 11 травня великі німецькі сили повели наступ в селі Карів  і Бандзін Рава-Руського району, де були розташовані відділи УПА. Загинуло 8 стрільців, 4 ранено, 40 потрапило  в полон. В руки німців попало багато зброї і військового виряду, спалено 6 господарств. Втрати німців не відомі. При обстрілі з гармат села Бандзіна загинуло 3 стрільці, 2 поранено. Німці  захопили магазини сотні Морозенка  з харчами та одягом. Село спалили.

25 травня відбулися сутички  під час облави, яку німці провели  в лісі між селами Садів,  Котів, Гранатів, Литва в Сорочинському  районі. Загинуло 7 повстанців.

8 червня відбувся бій  вояків УПА на горі Лопаті  проти 2 німецьких та однієї  угорської дивізій, який став  найбільшою перемогою повстанців  над німецькими військами. Українське  військо здобуло велику кількість  стрілецької зброї, ручних гранат, набоїв, амуніції. Втрати німців 150 вбитими  і раненими, знищено вантажні  автомашини. Останній великий бій з німецькими військовими частинами звела УПА-Захід 9–16 липня 1944 року у Скільщині біля села Кам’янки і Липа.

Отож, підсумовуючи наведений  матеріал, можна сказати, що зі створенням Української Повстанської Армії  почався відносно новий період в  націоналістичному антигітлерівському русі Опору. З цього часу він стає чітко організованим і цілеспрямованим, з’являється керівна сила, з якою мусять рахуватися інші учасники війни. Після того, як останні німецькі частини покинули територію України, Провід ОУН бандерівського крила прийняв рішення продовжувати боротьбу проти радянської влади. Збройне протистояння між УПА, яка перейшла в підпілля, і радянськими силовими структурами затягнулося на довгі роки і зрештою закінчилося поразкою націоналістів. Це стало логічним завершенням їхньої боротьби за незалежну Українську державу на рідних землях. Адже вони не могли протистояти могутній державі, якою на той час був Радянський Союз. Попри цей відступ, напрошується проблемо про те, яку ж все-таки роль відіграли українські націоналісти в антигітлерівському русі Опору і здобутті «Великої Перемоги»? Саме про це піде мова у наступному розділі.

РОЗДІЛ 3

Роль українських  націоналістів у здобутті Перемоги

Як бачимо, проблема внеску ОУН і УПА у антинацистську боротьбу на території України є  досить цікавою і багатогранною. Стосунки українського націоналістичного руху й Німеччини зазнавали постійних змін залежно від геополітичної ситуації. Однак за будь-яких умов оунівці намагалися діяти таким чином, щоб максимально використати обставини на користь боротьби за самостійну Українську державу. Коли інтереси України (в уяві лідерів ОУН) потребували співробітництва з Німеччиною – вони йшли на співпрацю (доволі часто навіть на шкоду своїм політичним інтересам та іміджу на міжнародній арені), коли була необхідність поберегти сили, перебуваючи в стані нейтралітету, націоналісти займали вичікувальну позицію, але коли обставини вимагали боротьби з рейхом, Українська Повстанська Армія вела цю боротьбу самовіддано, масштабно та безкомпромісно. Документи однозначно свідчать про те, що повстанський рух, організований і очолюваний ОУН, довгий час мав антинімецький характер, що гітлерівці з 1942 року саме в українських націоналістах бачили найбільшу загрозу своєму пануванню в краї. УПА зробила максимум, що в такій ситуації могла зробити партизанська армія, яка не користувалася зовнішньою підтримкою. Від гітлерівців було визволено значні території, на яких не функціонувала окупаційна адміністрація, зривалися поставки сільськогосподарської і промислової продукції, сировини, визволялися люди, призначені до вивозу у Німеччину, знищувалися засоби комунікації, вбивалися представники цивільної адміністрації, дезорганізовувалася місцева поліція.

Героїчна боротьба воїнів УПА зробила значний внесок у  розгром німецько-фашистських окупантів. Лише у липні 1943 року вони провели  з ними 35 боїв, у серпні – 24, у вересні  – 15, у жовтні і листопаді – 47 боїв. Це лише великих боїв, а малих  була незліченна кількість. Узимку і  весною 1944 р. відділам УПА довелося боротись в умовах прифронтової дійсності. В січні 1944 року Червона армія зайняла більшу частину Рівненської області, а в перших днях лютого вона почала дальший наступ на Захід. Німці в цей час змінили тактику ставлення до УПА й українського населення. Не було вже карних експедицій і паління сіл. Навпаки, німецькі фронтові штаби почали шукати контактів із відділами УПА з метою пов’язати співпрацю для спільної боротьби проти більшовиків. Головне командування УПА було рішуче настроєне проти всякої співпраці з німцями. Ще в 1943 році ГК УПА видало суворі накази проти співпраці. Незважаючи на це, один з курінних, Сосенко (Порфир Антонюк) з Володимирщини почав переговори і співпрацю зі штабом 16 німецької танкової дивізії у Володимирі Волинському. Дізнавшись про це, командир «Вовчак» (Олексій Шум) зняв його з курінного і віддав до польового суду. Суд засудив «Сосенка» до смертної кари. Це може бути яскравим прикладом на противагу заявам про антиукраїнську діяльність ОУН та УПА, про їх співпрацю з окупантами.

У результаті героїчних зусиль УПА і радянських військ у 1944 році Україну було звільнено від німецьких  окупантів. Але боротьба УПА продовжувалася, тільки не з німцями, а з радянським суспільним ладом, оскільки він продовжував  ту саму ганебну політику, яку він  проводив і до початку війни 1941 року.

Не дивлячись на те, що часи ОУН і УПА ідуть у далекі 1940-ві, а Україна вже 20 років є незалежною суверенною державою, ми не маємо права забути здобутки і жертви  патріотичних українців того часу.

Пройшло вже більше 60 років  з того часу і досі більшість вважає тих борців за незалежність фашистами, зрадниками українського народу, кровожерними убивцями і бандитами. Насаджені  радянською владою стереотипи, ще досі живуть. Українські повстанці, котрі  прагнули любою ціною досягти  такої бажаної незалежності досі залишаються не визнаними, ще досі їх обливають брудом. Багато їх загинуло під час Другої світової війни, але  ніхто не зрадив своїх благородних  ідей. Їх боротьба зробила внесок в  утворення Української держави, у формування національної свідомості, тому за це ми повинні їм дякувати.

На даний момент колишніх воїнів УПА стає все менше, і тому нашим обов'язком є здійснення їхньої мрії – визнання народом  України. Вони також заслуговують на святкування Дня Перемоги, на те, щоб їх не залишали осторонь цієї пам’ятної події. Не дивлячись на теперішні суперечки, не можна не визнати, що мимоволі УПА і Червона армія були в цій війні союзниками, і дії українських націоналістів, як окремої течії антигітлерівського руху Опору, багато в чому визначали успіхи Червоної армії у наступі на позиції вермахту. Навіть провідні діячі партизанського руху в офіційних документах, листах чи звітах називали оунівців «ворогуючими союзниками», «ворогами, які борються проти нашого спільного ворога» і т. д. Не можна заперечувати те, що все-таки, вирішальну роль у здобутті перемоги відіграли сили радянської армії, не варто перебільшувати й значення самої УПА, необхідно просто встановити історичну істину, позбутися ланцюгів радянської ідеологічної «машини» і нарешті визнати велич своїх славних співвітчизників. Адже крім військової сторінки, вони відкрили і новий етап в українському державотворенні, їх досвід використовували майбутні покоління борців за волю України, не треба забувати його й сьогодні. Так, українські націоналісти не штурмували Берлін, не піднімали прапора над рейхстагом, проте вони так само віддавали власні життя, втрачали рідних і близьких людей, гинули в концтаборах, але незламно боролися за ідеали власної незалежності, закладені ще великим гетьманом Богданом Хмельницьким і разом з тим прагнули захистити свій народ від жорстокостей радянського тоталітаризму, від безглуздого нищення «своїми ж своїх».