Українські націоналісти в антигітлерівському русі Опору (1941-1944 рр.)

Отже ціла територія, на якій діяла УПА, розподілялася на такі краї:

1) Північний край - Волинська  і Житомирська області.

2) Західний край - Львівська,  Тернопільська, Станіславська (Івано-Франківська), Чернівецька, Закарпатська й Дрогобицька  області та Перемишлянщина з Лемківщиною і Холмщиною.

3) Південний край - Вінницька  й Кам'янець-Подільська області  та частина Київської.

4) Східний край - Чернігівська  область, частина Київської області  та решта території України.

Відповідно до цього поділу діючі на окреслених теренах сили мають назви: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, УПА-Схід.

Наступною та найнижчою територіальною одиницею є Військовий Округ. Поділ  вищенаведених військових груп на воєнні округи здійснювався також згідно адміністративного  поділу окупантів території України  із певними винятками. Таке розмежування наприклад, було проведене на терені дії групи УПА-Захід, який ділився  на шість Військових Округів, а саме: Перший військовий округ - Львів-місто ; Другий - Львівська область і  Холмщина; Третій - Тернопільська область; Четвертий - Станіславська і Чернівецька  області; П'ятий - Дрогобицька область; Шостий - Перемишлянщина і Лемківщина.

Неможливо було застосувати  цей принцип поділу території  на терені групи УПА-Північ через  важливі тактичні моменти. На терені групи УПА-Північ діяли три Військові округи: перший "Турів" - Луччина, Володимирщина і Ковельщина; другий "Заграва" - Сарни, Костопіль, Пінськ і Висоцьк; третій "Волинь-Південь" - Рівне, Дубно, Верба, Почаїв, Ланівці, Шумськ.

На терені групи УПА-Південь  діяли три Військові округи: Холодний Яр; Умань; Вінницька і частина  Київської області [22, с. 41].

Територія групи УПА-Схід не була поділена на округи. На терені групи УПА-Схід діяли окремі повстанські  загони, котрі тісно співпрацювали  із сіткою ОУН у великих промислових  містах. Через географічні особливості  Східного краю повстанські загони в  більшості випадків були малочисельні, виконували військові завдання локального характеру і виконували функції  військової підтримки сітки ОУН та інформаційно-пропагандистську. Основними бойовими одиницями були похідні, рейдуючі групи УПА котрі формувалися на теренах  УПА-Північ, УПА-Південь, УПА-Захід.

Тактичною військовою одиницею військового округу була сотня, кожна  з яких безпосередньо підпорядковувалась командирові Військового округу. Тільки в окремих випадках для  проведення спеціальних акцій сотні  об'єднувались в курені, а курені в загони. Об'єднання в курені або загони відбувалося тільки за наказом командира Військового  округу. На функції курінних були визначені  кращі командири відділів, що входили  в склад куренів. Командування над  загоном перебирав, як правило, командир Військового округу, або начальник  його штабу. Також були визначені  інші випадки можливості створення  куренів в залежності від ситуації але з обов'язковою умовою негайного  повідомлення безпосереднього вищого керівного органу. Була розроблена спеціальна тактика діяльності тактичних  бойових одиниць з огляду на ситуацію, тактичне завдання, географічне розміщення. Сотня в свою чергу складалася із менших військових підрозділів, котрі  в свою чергу ділилися на ще менші. Діяльність усіх підрозділів і їхній  склад відповідало вимогам чітко  розробленої тактики до окремо взятої територіальної групи та певної місцевості. Найнижчими військовими одиницями, котрі діяли в УПА були також  чоти, рої, відділи, підвідділи, СКВ (Самооборонні Кущові Відділи) і боївки ОУН.

В УПА були розроблені власні військові звання і нагороди затверджені  указом УГВР (Українського Уряду). Кожний військовий при вступі в ряди УПА  приймав військову присягу затверджену  і введену в дію указом УГВР, також кожний боєць УПА мав  видумане прізвище, так зване псевдо. Це було конечним, щоб не наражати на небезпеку жорстоких переслідувань  окупантами власну родину. Усі військові  підрозділи в УПА мали складну  систему назв і були в діловодстві  командування УПА зашифровані.

УПА була чітко структуризована, де кожна структурна одиниця виконувала певну, окремо визначену роль. Всією  діяльністю УПА керувало Головне Командування УПА, тобто Головний Командир УПА, заступник Головного Командира УПА і Головний Військовий Штаб.

Головний Військовий Штаб як орган керівництва Головного  Командира УПА складається із шефа штабу і наступних відділів:

1) Оперативного;

2) Розвідувального;

3) Вишкільного;

4) Організаційно-персонального;

5) Тилового;

6) Політично-виховного;

7) Старшин для тактичних  занять [22, с.42].

Оперативний відділ опрацьовує бойові акції, координує і керує  ними при допомозі загальних інструкцій та конкретних наказів, розробляє плани  та тактичні заходи в різні фази боротьби і окремі ситуації, планує і керує великими рейдами важливого  політичного значення та більшого територіального  охоплення, дає загальну оцінку становища, забезпечує всі терени здобутими  картами і налагоджує власну систему  створення карт.

Розвідувальний відділ зосереджував, опрацьовував і використовував увесь  розвідувальний і контррозвідувальний  матеріал. Він тісно співпрацював із підпільною сіткою ОУН і службою  безпеки ОУН.

Вишкільний відділ опрацьовував плани і програми вишколу, програми старшинських і підстаршинських  шкіл, організовував і керував  безпосередньо навчанням у старшинських школах.

Організаційно-персональний опрацьовував організаційні схеми, проводив реєстр стану, полагоджував персональні  справи. На нього було покладено  відповідальність збереження усіх документів і їх знищення в разі провалу.

Тиловий відділ виконував  важку функцію озброєння, постачання і санітарної служби. До нього належало: ведення реєстрів різнорідної зброї  і амуніції, центральна майстерня  зброї, центральне керівництво в  постачанні харчами, одягом, взуттям, організація і рівномірний розподіл ліків, організація польових шпиталів. Цей підрозділ УПА дуже тісно співпрацював із місцевим населенням.

Політвиховний відділ, найважливіший. Він вказував мету боротьби, підтримував  запал повстанців, проектував політичну  тактику і програму боротьби, працював над питанням націоналістичного  виховання населення.

Безпосередньо підпорядковані Головному Командирові УПА інспектори виконували функцію його контрольного органу на всій території дій УПА. Шефові Головного військового штабу  була підпорядкована служба зв'язку.

Кожними групами УПА в  краях, УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, командують командири груп, заступники командирів і  Крайові Військові  Штаби. Структура Крайових штабів була така ж, як і Головного штабу. Вони мали ті ж самі відділи і служби.

Військовий Штаб Воєнної  Округи в своїй структурі відрізнявся  від попередніх тільки тим, що не мав  старшин для тактичних завдань, а командир Військового округу не мав інспекторів.

Основою військ УПА були піхотні сотні, які були озброєні рушницями, легкими кулеметами, автоматами, пістолетами, ручними гранатами  і мінометами.

Дуже рідко були організовані кіннотні відділи та артилерійські  батареї. Вони були призначені до куренів  або загонів.

ОУН і УПА тісно співпрацювали. Роль і функція ОУН не обмежувалася функціями політичної партії. Окрім  пропагандистських і організаційних заходів вона виконувала і адміністративну  функцію. Командир Військового округу входив у склад обласного проводу  ОУН з правом вирішального голосу. З другого боку обласний провід ОУН  не міг втручатися в діяльність загонів  УПА, а тільки висловлювати свої побажання  щодо перенесення або припинення бойових дій. Права видавати доручення  ОУН до УПА не мала.

Отже, як бачимо із вищенаведеного матеріалу, УПА була досить добре  зорганізованою, потужною і повноцінною  військовою силою. Я свідомо подав  якомога детальніший опис історії створення і організаційної структури даного військового формування, адже, на мою думку, це допоможе краще розуміти той матеріал, який буде наведений у наступному підрозділі, а саме про збройну боротьбу УПА з нацистськими окупантами і їх внесок у розвиток антигітлерівського руху Опору.

2.2. Бойові дії УПА проти нацистських загарбників: від створення до останнього пострілу

Першим командиром УПА  був полковник Клячківський (Клим Савур), начальником штабу – полковник  Л. Ступницький, начальником оперативного відділу – полковник М. Омелюсік. Місцем дислокації командування була Костопільщина (Рівненська область). Маючи елементарні уявлення про ведення бою, бійці сформованих підрозділів, не знаючи навіть про сили ворога, тигром кидалися на нього в ім’я України. Уже 7 лютого 1943 р. сотня під командуванням Перегійняка здійснила успішний напад на районний центр м. Володимирець[31, с. 26]. Гарнізон німецьких військ, що містився  в місті, незважаючи на перевагу своїх сил, зазнав невдачі. Переможці отримали велику кількість різної зброї і трофеїв. Окрилені цим успіхом, бійці сотні Перегійняка успішно вели бої і протягом наступних днів. Але 22 лютого 1943 р. доля змінила повстанцям. У тривалому бою біля с. Висоцьк повстанці зазнали поразки, а їх командир Перегійняк загинув. В ніч з 10-го на 11-те березня відділ УПА захопив склад боєприпасів у селі Жоржеві. В тяжкому бою окупанти були вибиті із селища, залишивши в ньому 60 чоловік убитими, повстанці втратили 4 чоловік, а серед них – Сергія Ачинського, який керував боєм [31, с. 26].

У середині березня 1943 р. відділ УПА розбив групу німецьких карателів  біля містечка Деражня (загинуло 16 німців) [29, с. 78]. 20 березня загони УПА роззброїли охорону й звільнили в’язнів  Луцького табору для військовополонених [29, с. 78]. 29 березня повстанці успішно  відбили наступ гітлерівців на свої бази у Людвиполі [23, с. 18]. Того ж місяця націоналістичні партизани захопили в’язницю й табір у Ковелі, знищили  пост жандармерії у Ланівцях, відбили німецькі атаки на Деражню й провели масштабні бої з нацистами у с. Антонівка на Кременеччині. Загалом протягом березня 1943 р. найзапекліші сутички з нацистами УПА мала на Луччині, Ковельщині, Горохівщині, Рівненщині, Кременеччині, Костопільщині, Сарненщині, Лановеччині і у Славутицьких лісах Кам’янець-Подільської області [23, с. 18]. Не менш успішним у даному плані був і квітень 1943 р. : 2 квітня – захоплено Горохів (утримували 2 доби), з 12 на 13 квітня повстанські відділи напали на районний центр Цумань, в якому знищили німецький гарнізон, вбивши більше 100 німецьких солдатів [9, с. 13]. 21 і 22 квітня запеклі бої з німецькою і польською поліцією розгорнулись у районі каменоломень біля с. Іванова Долина (Костопільщина). Під час акції повстанці захопили і знищили промислові об’єкти, підірвали два залізничні мости, заволоділи великою кількістю вибухівки [22, с. 39]. Наприкінці квітня 1943 р. нацисти почали застосовувати у боротьбі з УПА цілі військові з’єднання. Так, у райони Мізоч, Острог, Шумськ і Кременець було перекинуто одну дивізію, до складу якої входило два угорські полки, полк німецьких есесівців і полк, сформований з військовополонених казахів та узбеків. Після тяжких триденних боїв, не досягнувши успіхів, дивізія відступила на висхідні позиції. Ця перемога сприяла поширенню дій УПА на район, прилеглий до Славутицького лісового масиву, а також на Поділля (район Ярмолинці, Проскурів, Кам’янець-Подільський) [13, с. 57].

Німецькі урядовці документально  засвідчили, що у квітні 1943 р. УПА  контролювала всю сільську місцевість на південь від траси Київ –  Рівне – Ковель – Брест-Литовськ. Чисельність УПА, за підрахунками гітлерівських  спецслужб,у квітні 1943 р. сягнула 8 – 10 тис. бійців. Нацисти панічно повідомляли, що націоналістичні партизани атакують уже посеред білого дня, нападають  на потяги, визволяють людей, підготовлених  для вивезення до Німеччини. У  багатьох районах уже не існує  німецької адміністрації, в районі Рівного спалено всі тартаки  й убито близько 400 їхніх керівників і робітників [13, с. 57 – 58]. Після нанесення  окупантам тяжких ударів, повстанці  створюють українську республіку в м. Колки. Вона існувала з квітня до кінця жовтня 1943 р. Республіка була створена  з частин сіл Ківерцівського, Маневицького, Рожищенського, Цуманського, Ковельського районів волинської області та Рафалівського, Володимирецького, Дережнянського, Степанського, Березненського районів Рівненської області. В  Колках працювала цивільна адміністрація. В ході боротьби ряди повстанців не тільки не зменшилися, а навпаки – зросли. До них перейшла вся українська поліція Волині й Полісся. Цей організований перехід з повним озброєнням і став серйозним ударом для окупантів.

На початку травня 1943 р. на шляху Ковель – Брест-Литовськ, у районі села Кортеліси, від нападу повстанців загинув начальник штурмових  гітлерівських відділів СС, один з  найближчих співробітників Гітлера  Віктор Лютце. У відповідь посилився  терор проти населення. Село Кортеліси  було спалено. Посилилась і діяльність УПА. З’явилися відділи УПА на Правобережній Україні, які активно  діяли на території Житомирщини, Вінниччини, Київщини, Кам’янець-Подільщини. Всюди повстанські загони ліквідовували німецьку адміністрацію, поліцейських охоронців. На допомогу відділам УПА Головне Командування (ГК) УПА посилило рейдуючі відділи, які під час рейду, у свою чергу, завдавали ущімлюючих ударів окупантам. Один з таких відділів, що був направлений на Житомирщину та Західну Київщину, провів 15 успішних боїв з німецькими та поліцейськими частинами.

5 травня 1943 р. в Україну  з робочим візитом прибув рейхсміністр  окупованих територій Сходу А.  Розенберг. На нараді у Рівному  йому доповіли, що «українські націоналісти завдають більше труднощів, ніж більшовицькі банди» [14, с. 67]. Комісар округу Луцьк заявив: «Майже всі державні господарства перебувають у руках банд. Залізниці підривають, по шляхах можна їздити лише з конвоєм. Наші сили не можуть взяти верх над бандами. Тому і населення більше з нами не співпрацює» [14, с. 68]. Рейхскомісар Е. Кох доповів своєму шефові, що «українські націоналістичні банди мають своє суворе й уміле керівництво і подиву гідне озброєння; треба припустити, що ці банди почали методично збирати зброю і боєприпаси одразу ж після приходу німецького вермахту… Об’єкти, на які нападають банди, - це важливі для доступу в країну і постачання на фронту залізниці, шляхи і мости, державні господарства, молочарні, склади зі збіжжям і сіном, а також доступні їм промислові підприємства» [14, с. 68-69].

Проведення кількохсот успішних боїв із німецькими окупантами протягом весни 1943 р. підвищили авторитет  УПА, дали можливість її бійцям набути належного фронтового досвіду.

Виходячи з критичної  ситуації, в якій перебували гітлерівці на протиповстанському «фронті», з  червня 1943 р. вони, намагаючись перехопити ініціативу, розгорнули масштабні бойові операції проти УПА. Командування карателями здійснював генерал Гінцлер, а з липня – фон дем Бах-Залєвські. Здійснюючи каральні операції проти УПА, нацисти одночасно потурбувались про ідеологічну підготовку своєї акції. В селах і над лісовими масивами розкидалися листівки, в яких ОУН називалася «знаряддям жидівського большевизму», стверджувалося, що «кремлівські жиди стоять у зв’язку з ОУН», а УПА керують «агенти Москви» [14, с. 67], «що Бандеру призначили старшим большевиком України» [29, с. 88]. Поряд із бойовими діями й ідеологічною «обробкою» гітлерівці широко застосовували масовий терор проти мирного населення. Протягом тижня було заарештовано й страчено українську інтелігенцію Рівного, Луцька й Кременця (понад 2 тис. осіб), спалено цілі села [23, с. 19].