Шпаргалка по "Истории Украины"

 Умови IV Універсалу

УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;

З усіма сусідніми  країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;

Влада в Україні  належить народу України, від імені  якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;

Піддано жорстокій  критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;

УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників  більшовиків в Україні;

УЦР зобов'язувалась  негайно почати мирні переговори з Німеччиною;

УЦР планує провести земельну реформу в інтересах  селян;

Держава має встановити контроль над торгівлею та банками

III і IV Універсали  поставлено на голосування членами  Малої Ради, чим надано їм значення законопроектів.

Директорія УНР не зберегла практику оголошення Універсалів. Замість Універсалів почали видавати декларації.

Після жовтневої  революції в Петрограді, на Україні  більшовики встановили радянську владу  в деяких прифронтових містах, почалася громадянська війна між прихильниками радянської влади і прихильниками Тимчасового уряду. Спочатку Центральна Рада займала нейтральну позицію, але незабаром приступила до активних дій і змогла встановити свою владу на більшій частині України. У листопаді верховенство влади Центральної Ради визнали Київський, Катеринославський, Одеський, Полтавський комітети РСДРП (б), ряд Рад робітничих і солдатських депутатів міст України, всі селянські Ради. Продовжуючи свою державотворчу лінію, Українська Центральна Рада (УЦР) 7 (20) листопада 1917 затвердила III Універсал, в якому проголосила Українську Народну Республіку (УНР) у складі федерації вільних народів, формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова , печатки, віросповідання, зборів, союзів, страйків, недоторканність особи і житла; оголосила національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасувала смертну кару, як і право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, встановила 8-годинний робочий день, оголосила реформу місцевого самоврядування. Під владу Центральної Ради переходить 9 губерній: Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська (без Криму). Долю деяких суміжних з Росією областей і губерній (Курщина, Холмщина, Воронежчина і т. п.) передбачалося вирішити в майбутньому. На грудень призначалися вибори у Всеукраїнське Установчі Збори, до обрання якого вся влада належала Центральній Раді та Генеральному Секретаріату. Однак Україна все ще не претендувала на абсолютний суверенітет, так як передбачалося, що жовтневі події в Петрограді - це змова, яка незабаром буде ліквідована. На території України залишалися в силі всі закони, постанови і розпорядження Тимчасового Уряду, якщо вони не були скасовані Центральною Радою або Генеральним секретаріатом. Залишалися всі колективні урядові установи і всі чиновники, призначені Тимчасовим Урядом до майбутніх змін в законодавстві Української Народної Республіки.

 

70. Аналіз історичного джерела (П. Скоропадський “Грамота до всього українського народу”)

Грамота до всього українського народу — перший офіційний документ Української Держави. Звернення програмного характеру гетьмана Павла Скоропадського. Оприлюднене 29 квітня 1918 року, в день скинення ним Центральної Ради. Проголошував встановлення одноосібної влади гетьмана. Основний автор тексту — Олександр Палатов.

Короткі відомості

«Грамота до всього українського народу» сповіщала українське населення про повалення Центральної ради і уряду Української Народної Республіки, а також проголошувала встановлення диктатури гетьмана Павла Скоропадського до часу обрання всеукраїнського парламенту — Сейму.

У «Грамоті»  підкреслювалося, що після укладання Брестського договору та визволення України військами Центральних держав, уряд Української Народної Республіки не спромігся забезпечити виконання міжнародних домовленостей, а також виявився не здатним встановити політичний і соціально-економічний порядок в країні. У зв'язку з цим Павло Скоропадський перебирав на себе тимчасово всю повноту влади і проголошував себе гетьманом всієї України.

«Грамота» передбачала  наступні кроки:

Центральна  та місцеві ради розпускалися, а  міністри та їхні заступники, що представляли попередній український уряд, звільнялися з посад. Інші урядовці мусили виконувати свої функції.

Усі постанови  і розпорядження Центральної  Ради, Тимчасового уряду Росії скасовувалися.

Приватна власність проголошувалася підґрунтям культури і цивілізації. Встановлювалася повна свобода купівлі-продажу землі. У великих землевласників передбачалося відчуження ділянок землі за їх справжньою вартістю на користь хліборобів.

Відкривався простір  торгівлі, приватному підприємництву та ініціативі.

Обіцялося відновити  політичний, господарчий та суспільний порядок, забезпечити основні права  громадян, зокрема, пролетаріату, та обрати на основі нового виборчого закону Український Сейм.

В кінці «Грамоти»  гетьман закликав усе населення  країни, незалежно від національності й віросповідання, допомагати йому розбудовувати Українську Державу.

 

71. Аналіз історичного джерела (Закон “про п’ять колосків” від 7 серпня 1932 р.)

П’ять колосків», Закон «про п'ять колосків», або просто «Колосќи» (просторіччя, народна мова) — репресивний радянський закон часів Голодомору. Повна назва: Постанова ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності».

Окрім власне самого закону існувала також Таємна інструкція про його застосування.

Передісторія та застосування

Згідно з  інформацією МЗС України, текст закону був власноруч написаний Сталіним. Закон передбачав як захід судової репресії за розкрадання колгоспного і кооперативного майна «розстріл із конфіскацією всього майна і з заміною за пом'якшуючих обставин позбавленням свободи на термін не нижче 10 років з конфіскацією всього майна». Амністія у ціх випадках заборонялась. На літо 1933 року за цим законом було засуджено 150 000 осіб. Зокрема, засуджували дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.

 

72. Аналіз історичного джерела (“Акт проголошення відновленої Української держави” від 30 червня 1941 р.)

Акт відновлення Української Держави — проголошення в окупованому німецькими військами Львові відновлення Української держави. Здійснений Українськими Національними Зборами, що складалися з представників національного руху, за підтримки членів оунівських похідних груп та вояків батальйону «Нахтігаль».

Збори створили уряд — Українське Державне Правління — на чолі з Ярославом Стецьком, дещо пізніше було організовано верховний державний орган — Українську Національну Раду, яку очолив колишній голова уряду ЗУНР Кость Левицький.

30 червня 1941 р. в будинку «Просвіти» у Львові було проголошено Акт відновлення Української Держави. На башті Князівської гори було піднято національний прапор. Львівська радіостанція повідомила про Акт населення України і передала благословіння митрополита Андрія Шептицького з цієї нагоди.

На цій події  були присутніми понад 100 чільних представників зі всієї України, а також представник УГКЦ Йосиф Сліпий.

Акт 30 червня 1941 р. засвідчив усьому світові і, зокрема, Німеччині, що український народ є законним господарем на своїй землі і буде її боронити власними грудьми перед кожним, хто намагатиметься потоптати волю України.

Звістку про  відновлення Української держави  понесли на Східну Україну 6 тисяч  бандерівців, розділені на три похідні  групи, які повсюду творили українську адміністрацію та осередки ОУН. Найбільший із них був на Дніпропетровщині (5 тисяч осіб), Кіровоградщині (1100), а також на Донбасі і в Криму.

5 липня 1941 гестапівці заарештували С. Бандеру, Я. Стецька, а також близько 300 членів ОУН, з яких 15 було розстріляно. Довідавшись про Акт проголошення самостійної України, Гітлер видав наказ негайно знищити рух Бандери

 

73. Аналіз  історичного джерела (І. Дзюба “Інтернаціоналізм чи русифікація”)

Безпосереднім поштовхом для написання цієї праці стало проведення у 1965 році в Україні репресій проти української інтелігенції. У серпні-вересні 1965-го року у Києві, Львові, Луцьку, Івано-Франківську та Тернополі були заарештовані близько трьох десятків молодих українських інтелігентів. 4-го вересня у Києві під час прем'єри кінофільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» до протестів проти політичних репресій закликали поет Василь Стус та Іван Дзюба.

В праці «Інтернаціоналізм  чи русифікація?», написаній під  впливом тих подій, Іван Дзюба  з марксистських позицій проаналізував  національно-культурну політику радянської влади в Україні. Автор відправив свою роботу першому секретарю ЦК компартії України Петру Шелесту та голові уряду УРСР Володимиру Щербицькому, а її російський переклад — керівництву КПРС.

В «Інтернаціоналізмі чи русифікації?» Іван Дзюба доводив, що компартія ще за часів Сталіна перейшла на позиції російського великодержавного шовінізму. Свою аргументацію автор побудував переважно на цитатах з творів Леніна та партійних документів 20-х років. Він уважав, що політика КПРС, зокрема щодо України, суперечить корінним інтересам українського народу і вбачав вихід у поверненні до ленінських принципів національної політики.

 

Праця «Інтернаціоналізм  чи русифікація?» поширювалася у самвидаві, а у лютому 1968 року була опублікована у журналі «Сучасність». Вона без дозволу і відома автора неодноразово видавалася за межами Радянського Союзу українською, англійською, російською, китайською, французькою та італійською мовами. В Україні цей твір був опублікований тільки 1990-го року у журналі «Вітчизна», а окремою книгою вперше виданий 1998-го року.

Влада оголосила  «Інтернаціоналізм чи русифікацію?»  антирадянським твором, а його поширення, зберігання чи навіть просто читання — кримінальним злочином. Іван Дзюба втратив роботу, був виключений зі Спілки письменників України і зазнав переслідувань з боку КГБ, а 72-го року був ув'язнений на 18 місяців.

 

74. Аналіз історичного джерела (Декларація про державний суверенітет України)

Декларація  про державний суверенітет України — документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року.

У преамбулі Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».

Одним з головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України.

Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювалося намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю.

Декларація  визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.

Україна проголошувала  свій намір стати в майбутньому  постійно нейтральною державою, яка  не буде брати участі у військових блоках і зобов'язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Декларація  проголошувала право України  безпосередньо реалізувати відносини  з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.

Декларація  про державний суверенітет України  стала основою для «Акту проголошення незалежності України». 24 серпня 1991 Верховна Рада Української РСР фактично вдруге проголосила Україну незалежною демократичною державою, прийнявши «Акт проголошення незалежності України», підтриманий всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. Декларація представляла собою правовий фундамент для Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладанні міжнародних угод.

 

75. Аналіз історичного джерела (Акт проголошення незалежності України)

Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Разом з цим  Актом, 24 серпня 1991 року також були прийняті Постанова Верховної ради УРСР «Про проголошення незалежності України» та Постанова Верховної Ради України «Про військові формування на Україні».

Прийняття 24 серпня 1991р. Верховною Радою історичного  документу – «Акту проголошення незалежності України» припинило існування  Української Радянської Соціалістичної Республіки і проголосило появу незалежної держави – Україна.

Про проголошення незалежності України

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла  була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

- продовжуючи  тисячолітню традицію державотворення  на Україні,

- виходячи з  права на самовизначення, передбаченого  Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує

н е з а  л е ж н і с т ь У  к р а ї н и та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ.

Територія України  є неподільною і недоторканною.

Віднині на території  України мають чинність виключно Конституція і закони України.