98. Степан
Бандера (1909 – 1959) - видатний український політичний
діяч, ідеолог і теоретик українського
націоналістичного руху ХХ
століття, після розколу Організації
українських націоналістів голова Проводу ОУН-Б.
Степан Бандера
і Ярослав
Стецько були авторами Акту
проголошення Української Держави 30 червня 1941 року. 5 липня 1941
року Бандеру помістили під домашній арешт,
а з 15 вересня 1941 року в центральну Берлінську
тюрму. З початку 1942 року по серпень 1944
року перебував у концтаборі Заксенгаузен в бункері «Целленбау». У вересні 1944 року його звільнили
і запропонували участь в керівництві
антирадянського озброєного руху в тилу
Червоної армії[6][7], однак Бандера відхилив пропозицію
і на співпрацю не погодився.
Радянський
уряд уповноважив КГБ вчинити вбивство Степана Бандери
в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан
Сташинський 15 жовтня 1959 року. Напруженими для сім'ї були
повоєнні роки, адже радянські спецслужби
полювали не лише за провідником національного
руху, а й за його дітьми. Саме в Мюнхені Степан Бандера
провів останні роки життя, проживаючи
під паспортом на ім'я Штефан Попель.
99.Роман Шухевич
Рома́н-Тара́сЙо́сиповичШухе́вич (30
червня 1907, м. Львів[1] — 5 березня 1950,
с. Білогорща, нині у складі м. Львова) —
український політичний і державний діяч,
військовик. Член галицького крайового
проводу Організації українських націоналістів.Закінчивши
філію Академічної Гімназії, юнак восени
1925 р. поступив вільним слухачем на навчання
до Львівської Політехніки по курсу будівельної
архітектури. Цього ж року Р. Шухевич став
членом УВО.2 лютого 1929 у Відні була створена
Організація Українських Націоналістів.
У 1930–1934 рр. Шухевича (псевдо «Дзвін»)
було призначено бойовим референтом Крайової
Екзекутиви ОУН. У 1930 він був одним із керівників
масових актів непокори — Саботажної
акції, що охопила цілу Галичину. Польський
уряд у паніці застосував тотальну пацифікацію,
що посилило революціонізацію українського
селянства та сприяло поширенню ідей українського
націоналізму. У червні 1934 р. у зв'язку
з убивством Перацького поліція провела
масові арешти серед членів ОУН. 18 червня
арештовано Романа Шухевича і згодом,
6 — 7 липня, заслано до концентраційного
табору у Березі Картузькій без достатніх
доказів вини. 19 січня 1935 Романа Шухевича
відправлено на слідство до Львова, де
він сидів у тюрмі «Бриґідки» на вул. Городоцькій.
10 лютого 1940 р. у Кракові, на якій було створено
Революційний Провід ОУН на чолі зі С.
Бандерою. Р. Шухевич увійшов до складу
членів Революційного Проводу й був призначений
Крайовим Провідником ОУН на західноокраїнних
українських землях, що за пактом Молотова
— Рібентропа відійшли до Німеччини (Підляшшя,
Холмщина, Надсяння та Лемківщина)."Ставши
у травні 1943 року головою Бюро Проводу
ОУН, Шухевич залучив до своєї команди
приблизно 20 тисяч членів та юнаків ОУН
і, посередньо, також частини УПА. Головну
команду УПА він перебрав 27 січня 1944 року,
рішенням Головного військового штабу.
На той час число вояків і старшин УПА,
включаючи туди також відділи Української
Народної Самооборони (УНС) в Галичині,
сягало 20 тисяч". ("Сучасність",
січень, 1976). Таким чином, об'єднавши в особі
Шухевича найвищі пости тодішнього українського
визвольного руху (який налічував близько
50 тис. організованих членів ОУН та вояків
УПА), після створення у липні 1944 року Української
Головної Визвольної Ради цей рух визначив
напрями боротьби в умовах нової більшовицької
окупації. Сучасники Шухевича згадують,
що "він був вільним від комплексів
і легко встановлював зв'язки з людьми,
був з природи людиною веселої вдачі, твердо
обстоював свої погляди, але не відмовлявся
їх ревізувати у зустрічі з переконливими
аргументами" (Мирослав Прокоп) і "Боротьба
за волю українського народу, за його суверенне
державне існування і розквіт стала змістом
життя Романа Шухевича - людини виняткового
гарту" (Петро Дужий).
100. В’ячеславЧорновіл
Народився
24 грудня 1937 року в селі ЄркиКатеринопільського
району, тоді Київської області в сім'ї
вчителів. 1955 року закінчив Вільхівецьку
середню школу із золотою медаллю і того
ж року вступив до Київського державного
університету ім. Тараса Шевченка на філологічний
факультет, а з 2-го курсу перевівся на
факультет журналістики.4 вересня 1965 року
виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем
Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем'єрі
фільму Параджанова «Тіні забутих предків»
з протестом проти арештів української
інтелігенції. Далі, звичайно ж, — безробіття,
обшуки й допити.Від часу створення (8—10
вересня 1989 року) Народного Руху України
(НРУ) — член Руху та його Великої Ради,
з березня 1992 — співголова, а з грудня
1992 року — голова НРУ. У березні 1990 року
В'ячеслав Чорновіл був обраний депутатом
Львівської обласної ради та Верховної
Ради України. Він був одним з лідерів
радикального крила демократичної частини
Верховної Ради — Народної Ради. З квітня
1990 року до квітня 1992 року — голова Львівської
облради та облвиконкому. Восени 1991 року
В'ячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти
України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27%).У
жовтні 1991 року на Великій козацькій раді
В'ячеслава Чорновола обрано гетьманом
українського козацтва. З квітня 1992 року
— на постійній роботі в парламенті України.
Народний депутат України двох наступних
скликань — 1994 і 1998 років. Керівник депутатської
фракції Народного Руху України. З 1995 року
член української делегації в Парламентській
Асамблеї Ради Європи.