Роль Росії в СНД і перспективи розвитку Співдружності Незалежних Держав

Питання економічної ефективності взаємодії країн-учасниць СНД неодноразово ставали предметом обговорення. [21] У багатьох публікаціях автори відзначають, що, маючи практично однакову стартову нормативну базу, що дісталася в спадок від колишнього СРСР, молоді суверени за підсумками нового законотворчого процесу не скористалися дарованим їм загальним спадщиною, а, скоріше навпаки, постаралися закріпити суттєві відмінності в економічній політиці. Перехід до ринку вони здійснювали за різними сценаріями і з різним ступенем інтенсивності, що аж ніяк не сприяло поглибленню ділового взаємодії в рамках СНД. Більш того, в ході реформ на економічному просторі Співдружності утворилися чотири регіональні об'єднання: Союзної держави Білорусі та Росії, Євразійське економічне співтовариство (Білорусь, Казахстан, Киргизія, Російська Федерація та Таджикистан), Центральноазіатський економічне співтовариство (Казахстан, Киргизія, Узбекистан і Таджикистан) і ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан і Молдова).

Виниклі об'єднання різні за рівнем і глибині свідчать, по-перше, про наявність стійких інтеграційних намірів у низки країн Співдружності і, по-друге, про гнучкість, а не аморфності його механізмів, що дозволяють функціонувати різним моделям, об'єднаним спільністю інтересів. Разом з тим, ці процеси показують, що існує небезпека роз'єднання різних утворень, їх протиставлення на шкоду збереженню цілісності Співдружності.

Між тим, у дослідженнях, де глибоко аналізуються проблеми створення єдиної валютної зони країн СНД, наголошується, що для країн СНД більш кращий валютний союз саме з Росією. На користь цього говорить характер економічних зв'язків, торгового обороту і ряд інших чинників. [22]

Але учених турбує млява динаміка обсягів товарообігу між російськими регіонами і областями країн Співдружності, скоротилася після 1991 року в 34 рази. Кардинально помінялися місцями і лідери торгівлі. Товарообіг України, становив до краху Союзу 40%, знизився в 2003 до 14%. Тоді як Білорусь, яка займала другу позицію, зараз вийшла на «передову» міжрегіонального діалогу. [23]

Деякі зарубіжні експерти відзначають поганий підприємницький клімат, що склався в країнах СНД і об'єктивно створив перешкоди до ефективної інтеграції. Серед таких факторів називають [24]:

1. Бар'єри входу на ринок, які гальмують розвиток конкуренції та огранював можливість створення нових підприємств або зміна профілю вже існуючих. Мова йде, в першу чергу, про реєстраційний і ліцензійному режимах, хоча серйозні перешкоди можуть виникати і від надмірного регулювання в різних інших областях, наприклад, у сфері державних стандартів, будівельних, екологічних, пожежних, санітарних та багатьох інших нормативів.

2. Податкова система і податкове адміністрування. Найскладнішою проблемою є податкова адміністрація. З одного боку, вона неефективна у виконанні своїх суто фіскальних функцій: про це свідчать розміри тіньової економіки та ухилення від сплати податків. З іншого боку, довільне ставлення до платника податків, у якого немає достатніх коштів для своєї правової та фактичної захисту, вважається одним з головних ознак поганого підприємницького клімату.

3. Митна система і митне адміністрування. Їх характеризують ті ж слабкості, що й податкову систему і податкове адміністрування.

4. Правова система. Незважаючи на досягнутий прогрес і величезні зусилля в області реформування правової системи в багатьох країнах СНД, особливо в галузі цивільного та корпоративного права, банківського законодавства, фінансових ринків і т. п., вона продовжує не відповідати принципам відкритої ринкової економіки і вільного демократичного суспільства. Її прозорість оцінюється громадянами та підприємцями як недостатня. Багато закони та підзаконні акти, особливо у сферах, опосередковано пов'язаних з діловою активністю (наприклад, адміністративна система і кримінальний кодекс) до цих пір зберігають релікти радянської системи. Крім того, правові норми піддаються частим змінам під диктовку інтересів окремих лобі і бізнес-груп чи політичної гри як в законодавчих, так і виконавчих органах.

5. Погане виконання законів.

6. Якість фінансового сектору та фінансових послуг залишається поганим і в цій сфері СНД відстає не тільки від високорозвинених країн, але від країн Центральної Європи та Балтії (є невеликі виключення, наприклад, відносно непогане розвиток та якість фінансового сектору в Казахстані). Головна причина слабкості фінансового сектору в країнах СНД тісно пов'язана зі слабкістю правової системи та її поганим виконанням, в результаті чого неможливо ефективно захищати права власності, в тому числі - права кредиторів і вкладників.

Незважаючи на зростання заощаджень, обсягів кредитів та інших фінансових послуг в 2000-2004 роках, банки країн СНД не користуються довірою міжнародного бізнесу, що є однією з причин обмеженого притоку прямих іноземних інвестицій в економіку країн СНД. Погана міжнародна репутація багато в чому має свої корені в подіях кінця дев'яностих років. Мається на увазі російський фінансовий та банківський криза 1998 року, а також банківські кризи в інших країнах СНД (хоча не так різкі, як в Росії) і методи їх вирішення.

7. Недорозвиненість і монополізації інфраструктури серйозно підвищує витрати й обмежує шанси розвитку багатьох галузей. Це стосується, наприклад, секторів, що сильно залежать від залізничного або автодорожнього транспорту, зв'язку або інших видів послуг інфраструктури. Враховуючи несприятливий географічне становище значної частини економічного потенціалу країн СНД (віддаленість від головних центрів світової торгівлі), це - додатковий фактор, що стримує багато інвестиційних проектів.

СНД не стало важливою частиною внутрішнього політичного поля держав-учасників. Разом з тим, це кардинально необхідно, так як може стати мотором реального зближення. У прикладному плані тут можна вказати на проблему парламентаризму в Співдружності і проблему інформаційного простору. Міжпарламентська асамблея СНД залишається суто формальним органом, навіть сам принцип комплектування якого - делегування національних парламентських депутацій - не служить перетворенню Асамблеї в механізм мобілізації та організації політичних сил. Звертаючись до Союзу Росії та Білорусії, ми бачимо, що там все ж таки передбачено формування нехай і слабкого, але парламентського механізму.

У результаті порушення культурно-історичного і державної єдності СРСР стався глибинний розлом між різними територіями, етносами, ідеологіями, що вилився в кардинальній зміні конституційно-правових доктрин, пріоритетів державного будівництва та масової міграції громадян колись єдиної держави на територію Росії. Але до теперішнього часу належна оцінка цих масштабних процесів не знайшла відображення в літературі.

У багатьох республіках, що входили до складу Союзу РСР, за останнє десятиліття були прийняті закони про громадянство. Законодавче врегулювання питань громадянства стало необхідним у зв'язку з прийняттям у республіках декларацій про державний суверенітет і істотною зміною їх правового статусу. Однак багато питань, пов'язаних з міграцією робочої сили і адаптацією мігрантів у Росії, до цих залишаються невирішеними. Для цієї сфери характерні високий рівень адміністративних бар'єрів та корупції.

Звідси можна зробити висновок, що низька ефективність діяльності СНД багато в чому визначається слабкістю інституціонального і правового механізму співробітництва. У документах Співдружності, на відміну від Євросоюзу, відсутні чіткі цілі інтеграції, багато положень угод і договорів носять загальний та декларативний характер, більшість з яких не виконується. Органами Співдружності не забезпечено контроль за реалізацією домовленостей.

Вважаю, що серйозним стримуючим об'єктивним чинником на шляху об'єднання країн СНД в ефективно діючий союз є також відмінності у їхньому підході до питання про державний суверенітет. Побоюючись певного обмеження суверенітету, члени СНД дотримуються неоднозначних позицій з питання створення спільних наднаціональних органів Співдружності та делегування їм частини своїх суверенних прав. Наприклад, керівники Україні, Туркменії і Узбекистану виступають проти створення жорстких координуючих структур, які нагадують, на їхню думку, виконавчі органи колишнього Центру, і вважають, що рішення, прийняті в рамках СНД, повинні мати лише рекомендаційний характер.