Роль Росії в СНД і перспективи розвитку Співдружності Незалежних Держав

Держави-члени СНД прийняли як відправної точки своєрідну доктрину універсального правонаступництва. Відповідно до цієї теорії вся сукупність прав та обов'язків однієї держави переходить до іншого або деяким державам без будь-яких винятків і змін. Всі держави, що утворили СНД, стверджували, що так само несуть зобов'язання Радянського Союзу. Всі вони в рівній мірі розглядалися як правонаступники СРСР. Проте надалі члени СНД не дотримувалися цього принципу послідовно і застосовували його по-різному.

 

 

1.2. Організаційно-правовий механізм та принципи діяльності СНД

 

22 січня 1993 був підписаний найважливіший з документів Співдружності - Статут Співдружності Незалежних Держав [7], який визначив основи організаційно-правового механізму нового міждержавного утворення.

У Статуті Співдружності визначені умови членства держав в СНД, сформульовані цілі і принципи колективної безпеки та військово-політичного співробітництва, запобігання конфліктам і вирішення спорів, взаємодії в економічній, соціальній і правовій областях, міжпарламентських зв'язків, закріплено суверенну рівність всіх його членів. Підкреслено, що входять до СНД держави є самостійними і рівноправними суб'єктами міжнародного права.

Членом Співдружності може стати держава, що поділяє цілі та принципи Співдружності й прийняло на себе зобов'язання, що містяться в Статуті СНД, шляхом приєднання до нього за згодою всіх держав-членів. Передбачена також можливість приєднання до Співдружності держав, які бажають брати участь в окремих видах його діяльності в якості асоційованих членів на умовах, визначених окремою угодою.

Держави-члени Співдружності будують свої взаємовідносини у відповідності з принципами поваги суверенітету і незалежності, непорушності державних кордонів, територіальної цілісності держав, незастосування сили або загрози силою, невтручання у внутрішні справи, верховенства міжнародного права в міждержавних відносинах, обліку інтересів один одного і Співдружності в цілому , розвитку взаємовигідного економічного і науково-технічного співробітництва, сумлінного виконання прийнятих на себе зобов'язань.

Таким чином, відповідно до Статуту СНД не володіє наднаціональними повноваженнями й грунтується на засадах суверенної рівності всіх його членів. Держави є самостійними і рівноправними суб'єктами міжнародного права.

За два роки до прийняття Статуту СНД Угодою про координаційних інститутах СНД від 21 грудня 1991 року [8] була визначена структура Співдружності. До складу координаційних інститутів були включені:

- Рада глав держав;

- Рада глав урядів;

- Рада міністрів закордонних справ;

- Рада міністрів оборони;

- Рада командувачів прикордонними військами;

- Рада колективної безпеки;

- Виконавчий секретаріат;

- Міжпарламентська асамблея;

- Міждержавний економічний комітет;

- Міждержавний банк;

- Міждержавний валютний комітет;

- Міждержавний статистичний комітет;

- Економічний суд;

- Комісія з прав людини.

Вищими органами СНД є Рада глав держав (РГД) і Рада глав урядів (РГУ), що закріплено також у Статуті СНД.

На основі підписаних у рамках СНД документів були створені інші органи співробітництва, покликані сприяти інтеграційного співробітництва країн СНД.

До сфер спільної діяльності держав-учасників належать:

- Забезпечення прав та основних свобод людини;

- Координація зовнішньополітичної діяльності;

- Оборонна політика та охорона зовнішніх кордонів;

- Співробітництво у формуванні і розвитку спільного економічного простору;

- Розвиток транспорту і зв'язку;

- Охорона здоров'я і навколишнього середовища;

- Питання соціального та міграційної політики;

- Боротьба з організованою злочинністю. [9]

До перелічених можна додати ще два найважливіших напрями: боротьба з тероризмом і розвиток гуманітарних зв'язків.

Головування в органах Співдружності Незалежних Держав здійснюється відповідно до Рішення Ради глав держав Співдружності від 2 квітня 1999 року по черзі кожною державою-учасницею Співдружності в особі його представника на основі принципу ротації, на строк не більше одного року.

Попередній і наступний голови органу Співдружності є його співголовами.

Основною правовою базою міждержавних відносин у рамках Співдружності є багатосторонні і двосторонні угоди в різних областях взаємовідносин держав. Значну роль у процесі формування нормативно-правової бази Співдружності зіграла Росія. Але її внесок не обмежується розробкою і аналізом міжнародно-правових актів. Росія була покликана взяти на себе роль лідера в інтеграційних процесах на пострадянському просторі.

 

 

Глава 2. Росія в складі СНД: ступінь участі та впливу

 

2.1. Стратегії взаємодії Росії з країнами-учасницями СНД

 

Росія є найбільшою державою-учасником СНД. Складаючи більше половини населення і понад 60% сукупного доходу Співдружності, вона займає лідируюче положення в реформуванні економіки, володіючи найбільш ємним ринком, надає найбільш істотний вплив на розвиток ситуації в СНД. При збереженні взаємозалежності і прозорих кордонах, вважають експерти, - будь-які рішення російської влади відгукуються посиленим луною - від «шокової» терапії та обміну грошових купюр до вдалої і невдалої приватизації. [10]

Незважаючи на те, що Росія в 90-і рр.. не визначала тип політичного розвитку інших країн СНД, спрямованість руху, конституційні параметри, політичні інститути в багатьох пострадянських державах формувалися не без російського ідейного впливу.

Якщо аналізувати економічні стратегії взаємодії Росії з країнами СНД, то вони розвивалися вкрай нерівномірно. Найбільшим динамізмом відрізнялися зовнішньоторговельні зв'язки з Україною і Білорусією, тоді як найменші показники у зовнішній торгівлі спостерігалися з Вірменією і Грузією (див. діаграми 1 і 2 [11]).

Протягом 1992-1993 рр.. Росія уклали двосторонні угоди про вільну торгівлю з більшістю незалежних держав. Для цих відносин характерним було домінування вертикальних зв'язків, що замикалися на Москві. Новим етапом цих відносин стала підписана в квітні 1994 року угода «Про створення зони вільної торгівлі», яке знаменує перехід від двосторонньої до багатостороннього співробітництва.

\ S

\ S

Наступним важливим кроком у реалізації економічної стратегії Росії можна вважати підписану в січні 1995 року угоду про потрійному Митний союз між Росією, Казахстаном і Білоруссю, потім до нього приєдналися Киргизія та Таджикистан. [12]

У грудні 1998 року була підписана Декларація про подальше єднанні Росії та Білорусі. Особливим напрямком розвитку інтеграційного процесу можна вважати підписану в квітні 1996 року Угода про глибоку політичної та економічному інтегруванні Співтовариства Білорусі і Росії, а в 1997 р. - про утворення Союзу. У січні 2000 р. в ході візиту до Москви глави Білоруської держави був підписаний ряд нових документів, спрямованих на подальше поглиблення співпраці. [13]

Новим етапом багатостороннього міжрегіонального співробітництва стало заснування 10 жовтня 2000 Республікою Білорусь, Республікою Казахстан, Киргизькою Республікою, Російською Федерацією і Республікою Таджикистан міжнародної організації «Євразійське економічне співтовариство» (ЄврАзЕС). Ця організація була створена для ефективного просування процесу формування Договірними Сторонами Митного союзу та Єдиного економічного простору, а також реалізації інших цілей і завдань, визначених в угодах про Митний союз, Договорі про поглиблення інтеграції в економічній і гуманітарній сферах.

Метою створення інтеграційного об'єднання визначено формування субрегіональної організації, що відрізняється більш глибоким, в порівнянні з Співдружністю Незалежних Держав, рівнем інтеграції.