Правописні дискусії в галичині XIX ст

Визначною подією в культурному житті Галичини була поява на початку 60-х років ХІХ ст. граматики української мови М. Осадци, яка була тоді, безперечно, прогресивним явищем. Хоч автор і дотримувався етимологічного принципу письма, хоч сама мова викладу матеріалу недалеко відійшла від москвофільського язичія, «Грамматика руского языка» М. Осадци була світлим променем у мовному мороці, який сіяли в цей час у Галичині москвофіли. Автор продемонстрував у ній справжню українську мову, в основному правильно й об’єктивно описав її фонетичні та граматичні особливості. Граматика, без сумніву, внесла вагомий внесок у розвиток української літературної мови і граматичної думки в Галичині⁶⁹.

На противагу  москвофілам, у таборі народовців, які  виступали за народну мову, найбільш активними були син Маркіяна Шашкевича Володимир, Ксенофонт Климкович, Федір Заревич, Даниїл (Данило) Танячкевич, Михайло Осадца, Юліан Лаврівський, Іван Жуківський, Степан Качала, Анатоль Вахнянин, Михайло Глинський та деякі інші. Рух і вплив народовців посилився з відкриттям 8 грудня 1868 р. товариства «Просвіта», яке залучало у свої лави широкі верстви населення Галичини та в першу чергу - інтелігенцію. «Просвіта» ставила своєю метою широке просвітництво народу, видання книг загальнонародною українською мовою.

Могутню підтримку українська мова отримала зі сторони нового завідувача кафедри української словесності Львівського університету (після Я. Головацького) Омеляна Огоновського. Як філолог у широкому розумінні слова він залишив після себе значний науковий спадок. Однією з найважливіших його праць була граматика української мови, написана у 1880 р. для європейського читача німецькою мовою під назвою «Studien auf dem Gebiete der ruthenischen Sprache», яка давала досить яскраву й правильну характеристику української мови, фонетичних і граматичних особливостей її діалектів. У книзі він зіставляє українську мову з великоруською, розкриває основні риси української мови, показує її переваги над російською. Учений розробив новий проект правопису, побудований на фонетичному принципі та народній мові. У 1889 р. він видав граматику української мови для середніх шкіл, у якій уперше використав цілий ряд мовознавчих термінів, що вживаються і в наш час⁷⁰. Уже тоді О. Огоновський побачив і правильно оцінив велику загрозу українській мові з боку москвофілів і великоруської мови, її великий і негативний вплив на формування української літературної мови.

Боротьба за народну мову проходила з перемінним успіхом. Разом з москвофільськими виданнями («Слово», редаговане Б. Дідицьким) існували видання народовські («Вечерныци» - до 1863 р., «Мета», «Нива», «Русалка»). У 1886 р. вийшов «Малоруско-німецкий словар» Є. Желехівського, виданий за фонетичним правописом, який отримав назву «желехівка», західноукраїнський фонетичний правопис, зумовлений діалектними рисами місцевих говірок ⁷¹. Цей правопис з невеликими змінами використовувався в Галичині до 1939 року, але в східній частині України він був скасований та заборонений у 1933 р. як буржуазно-націоналістичний. Використовувася він тільки в українській діаспорі. Офіційно фонетичний правопис, розроблений Є. Желехівським, був затверджений у Галичині тільки в 1895 р., і в цьому відіграв визначну роль інший видатний учений, багаторічний завідувач кафедри україністики Чернівецького університету, професор С. Смаль-Стоцький. Він підтримав правопис Є. Желехівського і застосував його в своїй граматиці української мови, що вийшла в 1893 р. Вони зуміли довести різним комісіям, що історико-етимологічний правопис, який перед цим запропонував М. Осадца, є нещастям для школи, непослідовний і важкий для засвоєння, а правопис Є. Желехівського практичний і простий⁷².

Розвиток і  формування української літературної мови в Галичині другої половини ХІХ ст. неможливо уявити собі без активної участі в цьому процесі видатного українського письменника Івана Франка. Перші прозаїчні твори письменника також були написані під потужним впливом москвофілів та культивованої ними російсько-старослов’янсько-української мови зі влучною назвою «язичіє». І. Франко згадував пізніше, що, будучи ще студентом, він втягнувся в мовні дискусії, але, на щастя, дуже швидко зрозумів, що літературну мову необхідно будувати на основі української народної мови. Те, що «в моїх ранніх віршах мова не завжди чиста, - писав І. Франко, - це ще тим легше зрозуміти, що я особисто переходив деякі етапи розвитку (а хто ж у Галичині їх не переходив на той час!), де панувало прагнення приглушувати почуття живої, чистої народної мови... На мені в мініатюрі повторилося те, що у великій мірі бачимо на усій галицько-руській літературі: школа, граматики та мовні суперечки прибили й збаламутили чистоту народної мови»⁷³ .Своїм творчим доробком у поезії, художній прозі, публіцистиці та в наукових дослідженнях І. Франко збагатив українську літературну мову, сміливо впроваджуючи до неї як народну лексику своєї рідної наддністрянської говірки, так і лексику, запозичену з европейських мов. Багато слів було створено ним самим .

Коли москвофільський  рух було в якійсь мірі подолано й перемогли народовські орієнтації, почалися дискусії галицьких вчених з вченими Наддніпрянської України. Після відміни в Східній Україні Емського указу від 1876 р. про заборону української мови (на початку ХХ ст.) українські вчені та письменники взялися за її кодифікацію та нормалізацію. Це привело до суттєвих суперечок, бо писемна практика, традиції, тенденції у мовних питаннях на Заході та Сході України були різні. Дискусії стосувалися в основному питання про лексичне збагачення мови та правопис.

Перша мовна суперечка виникла в 1891 р. Східноукраїнські письменники не могли сприйняти галицько-українську мову, бо, незважаючи на її народний характер, вона була ще густо всіяна багатьма елементами «язичія». Тому навіть ті, хто досить прихильно ставився до Галичини, хто раніше, коли українська мова в Україні була заборонена, дуже часто звертався за допомогою галичан і друкував свої твори в Галичині, висловлювалися проти галицького варіанта української літературної мови. Вони, мовляв, повинні взяти за основу своєї літературної мови літературу і мову, яка вже є на Україні .

Аналогічні  думки висловлював і П. Куліш. Підтримуючи з Галичиною дуже активні творчі зв’язки, він у той же час досить гостро виступав проти «галицької» мови. Він зазначав, що галичани, відстоюючи свої мовні особливості, виявляють вузькість своєї тенденції. Українські письменники хочуть, щоб їх читали і в Україні, і в Галичині, а «вас тільки тоді читатимуть на Вкраїні, коли ви приймете смак український, піднявшись вище головаччини, дідиччини і всієї нової галичанщини. Ваша словесність буде насліддям самої бібліографії поти, поки Галичина не зіллється духом своїм з Україною в одно тіло»⁷⁴.

У кінці ХІХ  – початку ХХ ст. на сторінках  періодики розгорнулася гостра дискусія навколо мовної проблеми. Об’єктами дискусії були: статус української мови загалом; мова галицьких русинів як один із критеріїв їх національної самоідентифікації; фонетико-морфологічний чи етимологічний правопис. Арбітром у цій суперечці став І. Франко. Він підкреслював важливість формування «послідовної та логічної» правописної системи української мови⁷⁵. Успішно подолавши труднощі «азбучних війн», визнавши за народною мовою беззастережний пріоритет, виробивши чіткі орієнтири щодо формування та функціонування літературної мови, І. Франко розкрив суть мовних різновидів, які функціонували у мовному просторі українців. Він говорив про «чудернацьку праруську мішанину»⁷⁶, «чудернацьку мішанину церковщини, російщини і польщини, розведеною на галицько-руськім діалекті», «кумедний дуалізм язиковий», «підмальовку церковщини»⁷⁷, про гібридизм і макаронізм як паталогічний процес в історії розвитку української мови.

Полеміка  навколо правописних негараздів вилилась і на сторінки газети «Діло», де своїми поглядами на питання орфографії ділились члени Наукового товариства ім. Шевченка. В статті «В справі нашої правописі», що належала С.Томашівському, автор зазначав «поштовхом до написання статті стало те, що офіційного правопису в Галичині дотримувались лише в шкільних підручниках, та й то непослідовно, поза школою ж і в Галичині, і на Буковині всі видавництва «мають свої окремі правописі, кожде іншу»⁷⁸. Вдруге С.Томашівський виступив на сторінках газети «Діло» і ще раз підкреслив, що правописна неодностайність існує, тому першочерговим є завдання внормувати галицькі й буковинські видання, тим самим зближуючи їх орфографію з орфографією Наддніпрянщини. Учений рішуче відстоював написання слів типу звір, цвіт без м’якого знака перед губними, мотивуючи це тим, що тверда вимова більш поширена і властива говорам Буковини, Покуття й Холмщини. Не погоджувався автор із написанням ль в іншомовних словах, оскільки, на його думку, воно поширене лише в Галичині й на Буковині і є наслідком польською впливу, а отже, не відображає властивостей української фонетики⁷⁹.

Підсумовуючи  полеміку, що велась на сторінках газети «Діло» навколо правописних питань, І.Верхратський зазначав: «Щоби скрізь на Україні і у нас писали однако, се дуже бажана була би річ. Але сподіватися на це найближчим часом нереально, бо наш язик розвиває ся в так некорисних обстановах, що годі про те тепер навіть і думати. Задля правописи тепер розчинати надто сильну борбу було би кроком нерозважним, а навіть шкодливим»⁸⁰.

М. Грушевський з цього приводу стверджував, що «...Ігнорувати сю культурну мову (галицьку), вироблену такими тяжкими трудами кількох поколінь, відкинути її, опуститися наново на дно й пробувати незалежно від тої «галицької» мови, творити нову культурну мову з народніх українських говорів наддніпрянських чи лівобережних, як деякі хочуть тепер – се був би вчинок страшенно шкодливий, хибний, небезпечний для всього нашого національного поступу» Аналізуючи тогочасні мовні непорозуміння, М. Грушевський відзначав, що кожен із правописів має «своє добре й лихе. Тому якийсь час вони можуть використовуватись разом, доки толерантність, яка виробляється спільно позитивною працею, а не передиранням та амбітним суперництвом, не дозволить поволі згладити наявні розбіжності»⁸¹.

Таким чином, хоча український національний рух періоду «Весни народів» був важливою сторінкою в житті Галичини і українці отримали змогу продовжити змагання за реалізацію своїх програмних вимог, зокрема обєднання українських земель Австрії в автономну адміністративну одиницю, але разом з тим друга половина десятиліття ХІХ ст. стали періодом найбільшого занепаду в розвитку української мови в Галичині, коли вона перетворилася лише на «засіб побутового спілкування простолюддя»⁸².

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Як бачимо, упродовж цілого ХІХ століття в Галичині точилася боротьба за українську літературну  мову. Заради справедливості треба  відзначити, що цісарський режим, якщо особливо не сприяв, то й не заважав галичанам-українцям розвивати свою мову і культуру. Якщо виникали якісь проблеми в цих питаннях, то пов’язані вони були або з протидією польського чиновництва, або зі внутрішніми незгодами між самими галичанами, тобто між прихильниками москвофільства та народовських ідей. І якщо українська літературна мова в Галичині ще на кінець ХІХ ст., на думку деяких східноукраїнських письменників і вчених, не досягла високих кондицій, вона все ж послужила добрим і міцним фундаментом для становлення і стабілізації сучасної української літературної мови. Якби австрійсько-цісарський режим був видавав циркуляр за циркуляром про заборону української мови, як це робив російський царат на сході України, хто-зна, чи була б нині Україна україномовною…

Саме в Галичині східноукраїнські письменники мали можливість друкувати свої твори, коли діяв Емський указ, саме завдяки  Галичині сучасна українська літературна  мова увійшла в життя українців  як єдина національна державна мова. Одночасно до сьогодні збереглися в своїй автентичності й народні говори, особливо в західній частині України, які активно функціонують у народному побуті.

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Верхратський І. Наша правопись / І. Верхратський. Львів, 1913. 57 с.
2. Возняк М. Авторство азбучної статті з 1834 р. /М.Возняк // Записки НТШ. Т.СХХХVII–СХХХVII.  Львів, 1925. С. 107 – 118.
3. Возняк М. Як пробудилось українське народне життя в Галичині за Австрії. / М.Возняк.  Львів, 1924. 178 с.
4. Возняк М. Філологічні праці Івана Могильницького /М. Возняк // Українсько-руський архив.  Львів, 1910. Т.5. 240 с.
5. Возняк М. Студії над галицько-українськими граматиками ХІХ в. /М. Возняк  // Записки НТШ. Т.ХС. Кн.IV. Львів, 1909. С.33–118
6. Возняк М. До історії української наукової і просвітної організації в Галичині 1848 р. / М. Возняк// Записки НТШ. Т. СХ. Львів, 1912 р. С. 173 – 177.
7. Грещук В. Українська мова в Галичині кін. XVIII – поч. ХІХ ст. /В.Грещук // Українознавчі студії. Івано-Франківськ,1999. №1. С.3–12.
8. Гузар О. Правописний стандарт української мови : історія та реалії. /О.Гузар // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2004. Вип. 34. Част. ІІ. С. 501 – 506.
9. Заник Л. Актуальні проблеми української історіографії національно-культурного руху за доби «Весни народів» 1848 року в Галичині / Л.Заник// Наукові виклади. 2006. № 6. С. 41 – 46.
10. Капанайко Я. Полеміка щодо формування правописної системи української мови у висвітленні Івана Франка (на шпальтах газети «Kurjer Lwowski») /Я. Капанайко // Вісник Житомирського державного університету. Філологічні науки. Вип. 54. Житомир, 2011. С.196 – 201.
11. Кость П. Історія української церкви. /П. Кость. Львів, 1992. 519 с.
12. Кореспонденция Якова Головацького в лїтах 1850 – 62 // Збірник фільольогічної секциї НТШ. Львів, 1905. Т.VIII. С. 215
13. Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців, 1848–1914.  /К.Левицький. Львів, 1926.  Т. І. 
14. Лозинський Й. Українське весілля: Опрацювання тексту, упорядкування і вступна стаття Р. Кирчіва. К., 1992. 176 с.
15. Маланюк П. Освітні тенденції та виховні ідеали просвітницьких сподвижників Галичини / П. Маланюк. Тернопіль, 2000. 160 с.
16. Мудрий М. Ідея польсько-українськоїунії та «русини польської нації» в етнополітичному дискурсі Галичини 1859–1869 років / М. Мудрий // ВісникЛьвівського університету. Серія історична. Львів, 2005. Вип. 39 - 40. С. 83 – 148.
17. Мудрий М. Галицьке русофільство в сучасній історіографії: стан і перспективи дослідження / М. Мудрий // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Л., 2001.  Вип. 9. С. 254 – 280.
18. Наріжний С. Українська преса / С. Наріжний // Українська культура: Лекції за редакцією Д. Антоновича / Упорядник Ульяновська С. К., 1993. 592 с.
19. Огієнко І. (Митрополит Іларіон) Історія української літературної мови. К., 1995. 296 с.
20. Орлевич І. Ставропігійський інститут у Львові (кінець XVIII – 60-і рр. ХІХ ст.) / І. Орлевич. Л., 2000.  188 с.
21. Пашук А. Українська церква і незалежність України. /А.Пашук. Л., 2003. 364 с.
22. Райківський І.  Мовно-правописне питання в українському національному русі Східної Галичини в 1850-х роках (за матеріалами тогочасної періодики). / І.Райківський // Наукові записки. Серія «Історія». Тернопіль, 2006. С. 206 – 231
23. Салтовський О. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку ХХ сторіччя). / О. Салтовський. К., 2002. 396 с.
24.   Сухий О. Галичина між Сходом і Заходом. Нарис історії ХІХ – початку ХХ ст. / О.Сухий.  Львів, 1999. 226 с.
25. Сухий О. Від русофільства до москвофільства. Російський чинник у громадській думці та суспільно-політичномужитті галицьких українців у ХІХ столітті / О. Сухий. Львів, 2003. 498 с.
26. Титова О. Проеблема визначення періоду як лінгвальної одиниці: спроба огляду літератури  /О.Титова //  Лінгвістичні студії. Вип. 14. Донецьк: ДонНУ, 2006. С. 231 – 235.
27. Франко І. Мозаїка. Із творів, що не ввійшли до зібрання творів у 50-ти томах / І. Франко. Л.: Каменяр, 2001. 434 с.
28. Чапленко В. Історія української літературної мови (XVІІ ст. – 1933р.). Нью-Йорк, 1970. 448 с.
29. Шашкевич М. Азбука і абецадло / М. Шашкевич. Твори. К., 1973. С. 124 – 134.
30. Яртись А. Греко-Католицька церква в контесті національно-культурного відродження Галичини першої половини ХІХ ст. // Релігієзнавчі студії. Вип. 2. Л., 2007. С. 18 – 24.

Інтернет  – ресурси

31. Заброварний С.  Перша азбучна війна / С. Заброварний // Наше слово. 2011. 10 квітня. № 15 / www.nasze-slowo
32. Заброварний С.  Друга азбучна війна в Галичині / С. Заброварний // Наше слово. 2011. 1 травня. № 18. / www.nasze-slowo
33. Желехівський Є. Малоруско-німецкий словар: У 2 т. / Упорядники: Є. Желехівский та С. Недїльский. Львів, 1886. 10 с. // http://litopys.org.ua
34. Формування української літературної мови в Галичині в умовах Австрійського режиму //  www.ukrainaforever.narod.ru

¹ Возняк М. Авторство азбучної статті з 1834 р. /М.Возняк // Записки НТШ. Т.СХХХVII–СХХХVII.  Львів, 1925. С. 107 – 118.; Його ж. Як пробудилось українське народне життя в Галичині за Австрії. / М.Возняк.  Львів, 1924. 178 с.; Його ж. Філологічні праці Івана Могильницького /М. Возняк // Українсько-руський архив.  Львів, 1910. Т.5. 240 с.; Його ж. Студії над галицько-українськими граматиками ХІХ в. /М. Возняк  // Записки НТШ. Т.ХС. Кн.IV. Львів, 1909. С.33–118; Його ж. До історії української наукової і просвітної організації в Галичині 1848 р. / М. Возняк// Записки НТШ. Т. СХ. Львів, 1912 р. С. 173 – 177.

² Райківський І.  Мовно-правописне питання в українському національному русі Східної Галичини в 1850-х роках (за матеріалами тогочасної періодики). / І.Райківський // Наукові записки. Серія «Історія». Тернопіль, 2006. С. 206 – 231

³ Заброварний С.  Перша азбучна війна в Галичині / С. Заброварний // Наше слово. 2011. 10 квітня. № 15 www.nasze-slowo

⁴ Мудрий М. Ідея польсько-української унії та «русини польської нації» в етнополітичному дискурсі Галичини 1859–1869 років / М. Мудрий // ВісникЛьвівського університету. Серія історична. Львів, 2005. Вип. 39 - 40. С. 83 – 148.; Його ж. Галицьке русофільство в сучасній історіографії: стан і перспективи дослідження / М. Мудрий // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Л., 2001.  Вип. 9. С. 254 – 280.

⁵ Сухий О. Галичина між Сходом і Заходом. Нарис історії ХІХ – початку ХХ ст. / О.Сухий.  Львів, 1999. 226 с.; Його ж. Від русофільства до москвофільства. Російський чинник у громадській думці та суспільно-політичномужитті галицьких українців у ХІХ столітті / О. Сухий. Львів, 2003. 498 с.

⁶ Возняк М. Як пробудилось українське народне життя в Галичині за Австрії. / М.Возняк. Львів, 1924. С.22

⁷ Возняк М. Як пробудилось українське народне життя в Галичині … С. 23

⁸ Яртись А. Греко-Католицька церква в контесті національно-культурного відродження Галичини першої половини ХІХ ст. // Релігієзнавчі студії. Вип. 2. Л., 2007. С. 21.