Оновлення методів і напрямів розвитку мистецтва. Модернізм як художній метод

Представником рафінованої  буржуазної інтелігенції, так званих «високочолих», був в літературі Англії Олдос Гакслі. Початок його творчості приходиться на 20-ті роки. Першими романами Гакслі були « Танок блазнів» та «Контрапункт». На час, коли вийшов друком «Контрапункт», автор вже до-сяг середини свого життєвого шляху. Гакслі віддавав перевагу «Контрапункту» перед іншими своїми романами. Оскільки Гакслі був переконаний, що мистецтво є організацією видимого хаосу в упорядкований людський світ, то й свій роман він будував за музичними законами.

Назва роману — «Контрапункт», тобто вид багатоголосся, що оснований на одночасному поєднанні і розвиткові ряду мелодій. В цьому романі Гакслі з байдужістю природознавця вивчає своїх сучасників і не виявляє нічого, окрім безпліддя, гонитви за насолодами і відсутності моральних підвалин. Безлад в середовищі героїв його роману Гакслі відтворює засобами хаотичної композиції. У відповідності з методами експериментальної англійської літератури 20-х років він удався до безсюжетності. Гакслі звертається до жанру роману-дискусії, в якому дія створюється не розвитком характерів і доль, а зіткненням філософських поглядів і світоглядів. Відкидаючи традиції класичного роману, Гакслі разом з тим відкидав і крайні прояви модернізму.

Одним з найбільш видаваних  друком англійських письменників на початку XX століття був Едвард Дансейні. Він друкувався у всіх можливих журналах; видав друком 13 романів, 17 збірників оповідань, 41 п'єсу, 8 збірників поезії. При читанні його творів виявляється, що Дасейні на початку століття писав справжню і прекрасну фентезі. До цього з'яву напрямку світові пов'язували з іменем Дж. Р. Р. Тол-кієна. Цілком справедливо фентезі називають законнона-родженим дитям народної казки і наукової фантастики.

... Сполучених Штатів Америки

Якщо, за висловом Ф.М. Достоєвського, вся російська література вийшла з гоголівської «Шинелі», то в літературі США подібну роль зіграли «Пригоди Гекльберрі Фінна» Марка Твена. Цей роман сягав глибин національного життя, був своєрідною хронікою суспільних і духовних змін часу, окреслював і передбачав напрямок того розвитку, яким керуватимуться американські письменники й далі все XX століття. У всякому випадку, такою була думка з цього приводу В. Фолкнера і Е. Гемінгвея, а їм, як кажуть, видніше. «Вся американська література, — писав в 1935 році Ернест Гемінгвей, — вийшла з однієї книги Марка Твена, з його «Гекльберрі Фінна».

Великого розмаху в  літературі США на початку століття набуває рух «розгрібачів бруду». Так назвав його учасників Т. Драйзер. Початок цьому рухові поклав журналіст Джейкоб Ріїс. Журналісти і письменники виявляли виразки великих міст США. «Розгрібачі бруду» були типовими реформістами, які прагнули розбудити совість у зажерливих капіталістів. Це робив Д. Ріїс («Як живе друга половина», «Битва з трущобами»), ІдаТарбел («Стандарт Ойл»), Лінкольн Стефенс («Ганьба міст»). Повне визнання в цей час в США отримує література критичного реалізму Джека Лондона і Теодора Драйзера, Шервуда Андерсона, Сінклера Льюїса тощо. Останній став першим американським письменником — лауреатом Нобелівської премії з літератури.

В одній тільки Каліфорнії за вельми короткий строк з'явилось  декілька видатних письменників. Каліфорнія дала світові двох великих романістів — Д. Лондона, Д. Стейнбека («Грона гніву», «Зима тривоги нашої») і одну серйозну літературну школу так званих «тертих калачів», письменників детективного жанру Дешіела Хеммета, Джейса Кейна і Реймонда Чандлера. Крім цього, ще декілька каліфорній-ців були досить відомі своїми творами — оповідання, повісті і роман співця Ревучого Стану Френсіса Брет Гарта, романи викривача «спрута» каліфорнійських монополій Френка Норріса, оповідання Амброза Бірса. А кінець 20-х — кінець 30-х років був епохою, яку деякі історики назвали потім «тимчасовою стабілізацією капіталізму».

В роки перепочинку письменники  зрозуміли, що вони можуть плідно творити. Саме тоді були написані неповторні і  чудові романи Ернста Гемінгвея, Джона  Стейнбека, Вілья-ма Фолкнера. Розквітнув талант Ф. С. Фіцджеральда з його історіями життів, що не склалися і пристрастю до зображення богеми. «Прекрасні, але приречені» — другий роман Ф.Скотта Фіцджеральда, який продовжував тему «втраченого покоління», одну з основних у творчості цього письменника. Вершиною творчості Ф.С. Фіцджеральда став роман «Великий Гетсбі», в якому показано американське суспільство 20-х років, «віку джазу», як називав цей час сам письменник. В романі описана трагедія порядної і талановитої людини, яку занапастив світ грошей. Зіткнення людської особистості з розбещуючим вищим світом складає основу роману «Ніч лагідна». Мабуть, героєм цих романів можна вважати і самого Фіцджеральда. Останній прагнув успіху, врешті досяг його, але не витримав випробування славою і достатком. Фіцджеральд помер рано, страждаючи від алкоголізму, водночас проклинаючи і славлячи вищий світ Америки.

Отже, 20-ті роки були роками слави Гемінгвея, Фіцджеральда, Андерсона, Стейнбека, Фолкнера, проте масовий американський читач віддавав перевагу яким-небудь Кервудам і Берроузам.

Гострі соціальні конфлікти 30-х років відобразив у своїх  творах талановитий Томас Вулф. За своє коротке життя він встиг  написати чотири романи — «Глянь на дім свій, ангел», «Про час і ріку», «Павутина і скала», «Додому немає вороття» і два збірники — «Від смерті до ранку» та «За пагорбами». Деякі з них були видані друком вже після смерті автора. Багато які з творів Вулфа мають автобіографічний характер. Вони глибоко психологічні. Вулф використовує засіб внутрішнього монолога, зміщує час, нитка оповіді рветься через часті ліричні відступи. Творчості Вулфа притаманна занадто пильна увага до теми смерті. Може передчуття власної ранньої смерті вже тоді гнітили цього високоталановитого письменника? Адже відомо, що видатні митці володіли здатністю передбачувати майбутнє.

Великому Томасу Вулфу  два непримиренних літературних суперники Гемінгвей і Фолкнер, не змовляючись, відвели перше місце на Олімпі американської словесності.

Канони формально-експериментальної прози розробляла письменниця і теоретик літератури Гертруда Стайн. Після «літератури події», (якою художня проза була в XIX столітті), на думку Г. Стайн, в XX столітті повинен прийти «роман стану». В ньому не потрібна буде звична композиція і сюжет, не треба буде показувати характери героїв і типові життєві обставини. Досить буде зображення комплексу емоцій підсвідомості, сексуально-патологічної схильності. Американка як у воду дивилася, — справді, в XX ст. в літературі виникло багато напрямків. Згадаймо лишень хоча б «новий роман» у Франції. Гертруда Стайн небезпідставно вважалась лідером модернізму в США.

Визнаним вождем містико-релігійного напрямку американської поезії став Т.С. Еліот. Цього англо-американського поета називають ще апологетом християнського (католицького) способу думки. Він був митцем трагічного світовідчуття, за визначенням окремих критиків — «катастрофістом». Відкинувши естетику романтизму, він демонструе в своїй творчості розірваність, хаос, розчарування. Теоретичні основи модерністської естетики Еліота актуальні і сьогодні. Він був також і реформатором англійської поетичної мови. А думки Еліота про народну мову як основу поезії, утвердження традиційності як важливої засади творчості, заклики до збереження духовної культури людства сприяли розвиткові літератури Заходу.

Без сумніву, творчість  Еліота має міжнародне значення. Проте, коли західні критики почали називати поему Еліота «Безплідна земля» ледь чи не емблемою модернізму, він здивовано відповів: «Для мене це було просто ритмізоване бурчання». Як бачимо, одні культивують знаки історії, а інші з цього приводу іронізують.

Одним з основоположників імажінізму був Езра Павнд. Вишукана віршова техніка, малозначимий сюжет, повна зневагадосуспільних проблем — все це було характерними ознаками творчості імажіністів. Невдовзі Павнд модернізував свою естетику і створив нову течію в сучасній модерністській поезії — вортицизм (vortex — буря, вихор). Прихильники вортицизму оголосили Е.Павнда великим новатором і генієм поезії новітнього часу. За їх словами, він зробив неможливе — розбив кордони часу і простору. Найвідоміші книги його віршів — «Згасле світло», «Пісні заходу» тощо.

При ближчому знайомстві починає здаватись, що після М. Твена, Брет Гарта і Д. Лондона американську літературу став псувати саме зайвий професіоналізм. Він проявляється по-різному: у вишуканості лаконізмів Гемінгвея чи в задушливій словесній надмірності, загромадженості Фолкнера або якомусь навіть кокетуванні, журналізмі чи болісній ускладненості того, що можна висловити простіше.

Організаційно письменники  Заходу об'єднані в Пен-клуби, куди приймають  тільки безпартійних літераторів, прогресивних за своїми поглядами. Пен-клуб як міжнародне об'єднання письменників має свій центр в Лондоні. В нього входять понад сто національних пен-клубів. Пен-клуб — це правозахисна організація, яка існує з 1921 року. Засновником Пен-клубу був англійський письменник Джон Голсуорсі. У всьому світі пен-клуби здійснюють контроль і допомогу у справі захисту свободи слова і будь-кого з письменників, якщо їх переслідують за переконання. Письменники соціалістичних країн у свій час були об'єднані в спілки письменників, куди приймалися тільки за партійними рекомендаціями, якщо кандидати в члени спілки проходили ідеологічний відбір.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

      

  Модернізм - загальна  назва літературних напрямів  та шкіл XX ст., яким притаманні  формотворчість, експериментаторство,  тяжіння до умовних засобів,  антиреалістична спрямованість.  Модерністські напрями виникли  як заперечення натуралістичної практики в художній царині, обґрунтованої філософією позитивізму. Модерністи, на відміну від раціоналізму попередників, на перше місце ставили творчу інтуїцію, втаємничення у трансцендентну (за філософією І. Канта ту, що лежить поза межами свідомості і пізнання, тобто не може бути пізнаною) сутність буття. Вищим знанням проголошувалася не наука, а поезія, зважаючи на її феноменальну здатність одуховнювати світ, проникати в найінтимніші глибини буття. Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною.

 

 

 

 

 

Використана література

Агеєва В. Українська імпресіоністична проза. Київ, 1994.

Гундорова Т. Про-Явлення Слова. Дискурсія  раннього українського модернізму. Постмодерна  інтерпретація. Львів, 1997.

Літературознавчий словник-довідник. Київ, 1997.

Моренець В. Національні шляхи  поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна і Польща. Київ, 2002.

Ожеван М. Українська національна ідея та культурополітика наздоганяючої модернізації // Стратегічна панорама. 2000, №1-2. С. 162-182 // http://www.slovnyk.org/txt/ozhevanm/_single/nmodern.html

Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. Київ, 1999.

Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму. Івано-Франківськ, 2002.

Словник іншомовних слів (Л. Пустовіт, О. Скопненко, Г. Сюта, Т. Цимбалюк). Київ, 2000.

Українська літературна енциклопедія у 3х томах. Київ, 1985-1995.

Щербина П. Українська література: надбання, проблеми, перспектива. http://konkurs.bigmir.net/resume.htm