Маргарет тетечер и ее роль в истории Великобритании

Базою розвитку тієї галузі економіки, з якою пов’язані долі гірників, є головне природне багатство країни – кам’яне вугілля. В документі, опублікованому у 1984 році НУВП, констатується: « Важливіший енергетичний ресурс країни – кам’яне вугілля повинно забезпечити нашій промисловості впевнений вступ у ХХІ сторіччя. Прогрес в технології вуглепереробки та використанні новітнього обладнання, економічні переваги, достатня кількість запасів, що забезпечує своєчасне постачання, служать страховим полісом національної індустрії.[79] Згідно багатьох підрахунків, запасів вугілля повинно було вистачити на 200 – 300 років. За даними на 1980 рік, вугледобування дає Великій Британії 37 – 40 % використаної нею енергії, промисловість країни використовує 60% продукції цієї галузі.

Однак вугільна промисловість виявилася в числі депресивних галузей економіки. З 958 копалень , які були у 1947 році, десять років потому збереглося 822; чисельність робітників відносно зменшилася з 750 тис. до 697 тис. чоловік.[80] З 60-х років основним витоком від цієї галузі економіки вважається падіння попиту на вугілля, тому що індустрія була переорієнтована на більш високо інтенсивну сировину: нафту, газ, виробництво ядерного палива.

На електростанціях були накопичені великі запаси палива, які могли  забезпечити їхню роботу без підвозу ззовні. В результаті стрімкого зросту добування нафти на Північному морі різко зменшилася загальна залежність економіки від добування вугілля.

Катастрофічне падіння зайнятості гірників, багато в чому встановлювалося  процесами, котрі відбувалися у вугледобуванні після Другої світової війни. Скорочення робочих місць було прискорено механізацією галузі виробництва і введення елементів автоматичного управління нею. Основні види гірничих робіт, відвал і завантаження вугілля, почали виконувати машини.

1 березня 1984 року НУВП оголосила,  що одна з шахт Південного  Йоркшира, яка знаходилася на  Кортонвуді, зачиняється. Не маючи  виходу, відділ Національної профспілки  гірників (НПГ) в Кортонвуді одностайно  проголосував за необхідність  страйку в усьому Йоркширі.

Популярним у ті дні у всіх гірничих районах країни став лозунг: «Сьогодні Кортонвуд, завтра це може бути твоя шахта».[81] Шахтарі Йоркшира і Шотландії висловлювалися за загальний  страйк вуглекопів. У понеділок 12 березня  усі шахти Йоркшира І Шотландії ( за винятком однієї) почали страйк.

У страйку на початковому етапі  приймало участь 130 тис. робітників ( з 195 тис. шахтарів країни). Але дуже стримано до страйку поставились шахтарі  Ноттінгемського вугільного басейну (Ноттінгемшир – другий за розміром вугільний басейн після Йоркшира. Там працювало 33 тис. членів НПГ). До нього приєдналася лише четверта частина шахтарів басейну. А виконавчий комітет Ноттінгемського відділу НПГ опинився в руках так званих «працюючих шахтарів». Свої дії Ноттінгемський відділ виправдовував тим, що цьому басейну не загрожує знищення шахт і тому шахтарям не вигідно втрачати досить високий заробіток, котрий тут існує.[82]

Таким чином гірники  Йоркшира поряд із страйкуючими інших  районів одночасно з початком страйку змушені були приступити і до пікетування шахт Ноттінгема, щоб завадити добуванню вугілля. Пікетування, яке блокувалося поліцією, привело до зіткнення страйкуючих шахтарів з поліцейськими, пікетувальників із штрейкбрехерами. Інколи навіть шахтарі у запалі боротьби перевищували міри необхідної оборони.

Засоби масової інформації почали кампанію проти пікетувальників. Уряд кинув проти них більше 10 тис. поліцейських. Вірогідно, цього було йому замало. І тут з’явилися повідомлення, що в боротьбі проти страйкуючих використовуються перевдягнені солдати і навіть цілі військові частини.[83] У парламенті влітку 1984 року у зв’язку з цим відбувся інцидент, котрий отримав широкий розголос у країні. Лейборист Перрі задав міністру енергетики Т.Уокеру питання, чи вірні чутки про участь військ у боротьбі із страйкуючими шахтарями. Міністр заперечував це. 1 липня Перрі підняв знову це ж питання, міністр відповів, що не знає ні про яке використання у конфлікті військ, тоді лейборист різко промовив: «Міністр мені бреше». [84] Піднявся галас, спікер палати позбавив Перрі слова. Тоді Перрі передав спікеру фотографію із словами: «Я сказав це тому, що на цьому знімку ви можете самі побачити поліцію та військових, які разом атакують робітників».[85]

У Йоркширі і Шотландії керували страйком ліві профспілкові діячі, в  тому числі комуністи. Найбільш яскравою фігурою і визнаним лідером шахтарів був Артур Скаргіл. Він з 15 років  почав працювати вуглекопом, вступив до ліги молодих комуністів, у діяльності яких брав активну участь протягом семи років. У 1966 році він вступив у лейбористську партію і почав активну профспілкову діяльність. У 1972 році його обирають членом Національного виконавчого комітету (НВК), а у 1981 році величезною більшістю голосів (70%) і головою спілки. Скаргіл особисто брав участь у пікетуванні шахт, проведенні масових мітингів у підтримку страйкуючих. Він користувався величезною популярністю серед шахтарів, був чудовим оратором, твердо відстоював класові інтереси страйкуючих гірників. «Треба мати на увазі, - казав він, - що ми знаходимося у стані класової війни. Це не гра у крикет у зеленій долині… Ми повинні оголосити війну консерваторам». [86] Не випадково консервативна партія, засоби масової інформації відкрили вогонь перш за все по Скаргілу, прагнучи дискредитувати його. Вже на другий день страйку лондонські газети помістили фотографію дружини одного з шахтарів (у Харварті) з дитячим пістолетом у руках, спрямованим на пікетувальників. Підпис під фотографією говорив: «Вона хотіла б мати за мішень Скаргіла».[87]

Англійський уряд з початку і  до кінця вів боротьбу з шахтарями  на своїх умовах. Він заздалегідь  підготувався до страйків.

Уряд, як повідомляли деякі бізнесмени, накопичив запаси вугілля на електростанціях, вишукав додаткові складські площі, котрі б дозволили у разі необхідності збільшити імпорт вугілля у Британію, досягли домовленості з приватними водіями вантажівок про екстрені перевезення вугілля, підготував перевід частини електростанцій з вугілля на рідке паливо.

Були укомплектовані крупні контингенти  поліції, що були спеціально навчені  для боротьби з пікетами.

Висловив свою думку про ситуацію в країні консерватор Дж. Емері: «Відносно  страйку у консервативній партії існує повна єдність – шахтарям треба нанести поразку. Цей страйк став нам навіть у нагоді, тому що об’єднав ряди консервативної партії. Як у минулому аргентинський генерал у період Фолклендської війни, так і зараз керівництво шахтарів допомагає нам об’єднати країну перед обличчям небезпеки. Консерватори сподіваються упоратися з шахтарями за допомогою нової політики – судових переслідувань, високих штрафів, арештів авуарів профспілок у банках». [88]

Вже перший тиждень страйку  закінчився смертю одного із страйкуючих, багато пікетувальників було поранено, поліція блокувала кожну дорогу, яка вела з Йоркшира до Ноттінгемшира. Вона почала масові арешти. Під час розгону демонстрації у травні поліція застосувала довгі палиці, 57 осіб було заарештовано. Вони повстали перед судом в звинуваченні «у бунті».

Тоді 7 червня тисячі шахтарів рушили до Лондона, до парламенту, щоб  висловити своє ставлення до дій  НУВП і поліції. Вони були зупинені і знов відбулися сутички з  поліцією і арешти. Наприкінці 1984 року суддя Верховного суду кваліфікував страйк як незаконний, оскільки він був оголошений лише за рішенням виконкому НПГ, а не шляхом голосування усієї спілки. На підставі цього було визнано незаконним і пікетування. Артуру Скаргілу Верховний суд дав «5 днів на роздуми». Скаргіл відповів: « Якщо в мене є вибір між в’язницею, з одного боку… і зрадою мого класу і угодою зі своїм сумлінням, з іншого, вибір зрозумілий – я стою за мій клас і мою спілку». [89] Скаргіла було оштрафовано на 1000 фунтів стерлінгів, НПГ – на 200 тис. Розпочалася фінансова війна уряду проти бастуючи шахтарів.

Доля страйку залежала в значній мірі від того, яку  підтримку шахтарям нададуть працівники інших галузей промисловості, профспілки Англії і перш за все лейбористська  партія.

Формально лейбористська партія підтримала страйк і виступила проти дій, котрі приймав уряд по відношенню до страйкуючих шахтарів. Новий лідер лейбористської партії Н. Кіннок після початку страйку сказав: « Рік тому люди були налякані політикою консерваторів, їхнім антипрофспілковим законодавством. Тепер друга справа – вони готові захищати свої права».[ 90]

Але підтримка Н.Кіннока  та лейбористської партії була зовсім не безумовною. «В мене є серйозні сумніви  відносно тактики, яку проводить  керівництво профспілки шахтарів, - говорив Кіннок, - Артур Скаргіл виявився поганим генералом. Страйк було розпочато без достатньої підготовки, без матеріальних резервів. Лейбористська партія не згодна і з використанням насильства проти поліції, а також і з деякими іншими діями керівництва НПГ».[91]

Відомий англійський  комуніст, член національного виконкому  Компартії Великої Британії Дж. Покок  розцінив таку позицію лейбористської партії як двоїсту. «Лейбористська партія, - відзначав він, - це у відомому ступені  загадка, і важко уявити, як буде розвиватися її політика. Кіннок весь час озирається на дрібнобуржуазні шари партії, боячись втратити їхні голоси на майбутніх виборах. Багато правих профспілок не схвалюють дій шахтарів. Цим, очевидно, і пояснюється те, що Кінноку огидна та рішучість, з якою шахтарі ведуть боротьбу».[92]

І дійсно, керівництво  НПГ відмовилось укласти угоду  з НУВП і прийняти його умови. Незадоволення  Кіннока з приводу страйку  зросло. На його думку, він наносив  лейбористській партії чималий політичний збиток. В очах суспільної думки страйк непопулярний. Населення невдоволене з приводу насильства з боку шахтарських пікетів. Лейбористська партія засуджує їх.

Успіх страйків багато в  чому залежав і від позицій  інших профспілок і БКТ. Ходив  такий вислів: « Страйк може вести одна профспілка шахтарів, виграти його – тільки усі разом». [93] Але БКТ не зміг або не захотів мобілізувати англійські профспілки на надання достатньої допомоги шахтарям.

Зіткнення страйкуючих  із владою набуло такого гострого характеру, що часом інформація про її хід була схожа на повідомлення з театру воєнних дій. Тисячі робітників побували за гратами , сотні отримали поранення у зіткненні із поліцією. За часи страйків на гірників було заведено більше 10 тис. судових справ. Мобілізуючи репресивний апарат на боротьбу із трудівниками, уряд М.Тетчер запровадив на практиці введене ним анти робітниче законодавство, що забороняло «летючі пікети» і страйки солідарності.

Розрахунок уряду швидко зломити непокору шахтарів провалився не тільки тому що шахтарі діяли дуже самовіддано, але й тому що вони отримали матеріальну і моральну підтримку, яку надали їм брати по класу в Англії та за її межами. Страйки та інші акції солідарності з шахтарями проводили у країні робітники залізничного та автомобільного транспорту, металурги, докери. Так, у серпні страйк англійських докерів повністю паралізував роботу семи з десяти головних портів країни. Через ці порти вивозилось більше половини британських експортних вантажів. [94]

По всій країні за ініціативою  комуністів, лівих лейбористів, суспільних організацій відбувся збір пожертвувань на користь сімей страйкуючих. Після поїздки по ряду західноєвропейських країн А.Скаргіл повідомив, що більше 50 іноземних профоб’єднань припиняє поставку вугілля з континенту до Англії на знак солідарності з британськими шахтарями. [95]

Свою класову солідарність із страйкарями висловили робітники  СРСР та інших країн соціалізму, прийнявши, в тому числі, для відпочинку та лікування, сотні жінок і дітей  страйкуючих шахтарів.

29 жовтня 1984 року у телевізійній програмі «Время» в СРСР було показано інтерв’ю секретаря ЦК профспілки робітників вугільної промисловості, в якому говорилося, що за ініціативою радянських профспілок, на знак протесту проти репресій по відношенню до англійських страйкуючих робітників Радянський Союз припиняє поставки вугілля та інших енергоносіїв на час страйку шахтарів. [96]

В той час експорт  вугілля в Англію у вартісному виразі складав 640 тис. фунтів стерлінгів, а нафти й нафтопродуктів – 315 млн. фунтів стерлінгів. Відмова від виконання радянськими зовнішньоторгівельними організаціями контрактів різко негативно відобразилася на радянському торгівельному балансі, тому що нафта була головною статтею радянського експорту У Британію. Крім того, невиконання обов’язків відобразилося б на радянській торгівельній репутації і могло призвести до втрати цього ринку в майбутньому. [97] Треба сказати, що під час переговорів представників радянських профспілок і керівництва НПГ, воно не наполягало на таких крайніх мірах, розуміючи, що вони нанесуть колосальний збиток Радянському Союзу. Для посольства вказана передача програми «Время» була повною несподіванкою.

Декілька днів пройшло, доки в Москві розібралися із заявою і 3 листопада у газеті «Известия» було опубліковане «уточнення» заяви керівника профспілки шахтарів. В ньому говорилося, що в результаті акцій солідарності радянські шахтарі припинили поставки мазуту. Що ж до поставки нафти та нафтопродуктів, котрі в Англії не використовуються в якості палива для електростанцій, то вони будуть продовжуватись. Підкреслювалося, що Радянський Союз завжди виконував і буде виконувати свої договірні обов’язки.[98]

З початком листопада  і грудня 1984 року стан шахтарів погіршився. Правлячі кола країни усіма засобами намагалися змусити їх припинити страйк. НУВП звернулися до гірників з пропозицією повернутися на роботу, обіцяючи у якості приманки тим з них, хто до 19 листопада припинить страйк, виплатити значну грошову суму (750 ф.ст. і більше) в якості різдвяного подарунку.