Львів архітектурний

Палац графів Потоцьких – велична будівля у стилі французького неоренесансу кінця XIX ст. (Див. Дод. З) За огорожею з орнаментальною металевою брамою бачимо величну і водночас витончену споруду. Імпозантний палац прикрашений рельєфами, ліпниною, настінним живописом і вітражами. Палац Потоцьких – яскравий зразок архiтектури зрiлого iсторизму, одна з найцiкавiших архiтектурних пам’яток Львова. Запроектував його французький архiтектор Луї д'Оверню на замовлення намiсника королiвства Галичини і Лодомерiї графа Альфреда II Юзефа Потоцького (1817-1889). Будівництво тривало від 1888 до 1890 р. пiд наглядом та деякою коректурою львівського архiтектора Юліана Цибульського. 

Інтер’єри палацу на першому  поверсi вирiшенi здебільшого у стилi короля Луї XVI. Зали (Червона, Дзеркальна, Голуба, Кабiнет Ордината) оздоблені  штучним мармуром i позолотою, ліпниною та дзеркалами. Рiзьбленi з мармуру каміни прикрашені золоченою бронзою. 

На першому поверсі  міститься каплиця з чудотворною  іконою Львівської Богородиці (XV ст.). Експозицiя  Львiвської галереї мистецтв розгорнута на другому поверсi. Її вiдкриває  зал античного мистецтва. Європейське  мистецтво XIV-XVIII ст. представлене найкращими творами збірки: українською іконою XV ст. «Св. Параскевою», полотнами М. Базаїтi, Я. Цуккi, С. Рiччi, Ж.-Е. Лiотара, Ж. Герена, Ф. Гойї. Часто у палаці відбуваються конференції, презентації, камерні  концерти, зустрічі політиків [15, c.116].

Палац Сапєг – пам’ятник архітектури у Львові, розташований на вулиці Коперника, 40-а. (Див. Дод. К) Був збудований у 1870-ті рр. для князів Сапєг за проектом архітектора А. Куна у стилі французького бароко ХУІІІ сторіччя (це історичний стиль ХІХ ст. - необароко). Будівля двоповерхова, з мезоніном, головний об’єм має в плані форму квадрата, до якого примикає прямокутний флігель. Монументальна огорожа з ажурними металевими воротами відділяє парадний двір від вулиці. Стіни будівлі відрізняються м’якою пластикою, їх поверхню різноманітять рустикація і виступи пілястр, розкреповка карнизів і міжповерхові поясочки.

Нащадок стародавнього литовсько-руського роду Адам Сапєга, який замовив для  себе палац, був одним з найбільш помітних спонсорів залізничного будівництва  в Галичині. Будівництво палацу обійшлося  практично так само дорого, як і  будівництво палацу Потоцьких.

Протягом довгого часу тут знаходилась школа №9. У  колишньому палаці Сапєг після реставрації  розмістилася Львівська обласна  організація Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.

У 1972 р. постало питання  про розбирання цього будинку. Товариство виступило з ініціативою реставрувати його своїм коштом. До 1976 р. відбувалася  реставрація за членські внески і  благодійні пожертви товариства [13, c. 127].

Арсенал Сенявських (також відомий як Палац Баворовських) – фортифікаційна споруда у Львові. Розташована будівля за адресою вул. Бібліотечна, 2 (на розі вулиць Дорошенка і Бібліотечної) (Див. Дод. Л).

Арсенал Сенявських збудований за проектом військового інженера генерала Павла Ґродзіцького біля костьолу Святої Марії Магдалени, оскільки захоплення костьолу, що знаходився поза стінами  міста, загрожувало безпеці останнього. Арсенал був опорним пунктом  у зовнішньому кільці оборонних  споруд Львова. Наприкінці XVII ст. арсенал  перед шведським наступом перенесли  до резиденції Сенявських у Старому  Селі, а сама будівля перейшла до родини Чарторийських, які влаштували поряд з будинком стайню і манеж. На початку XIX сторіччя будинок перейшов до родини Баворовських.

У 1830-1840-х будівлю перебудовано за проектом архітектора І. Хамбреза (Шамбре) у дусі бідермаєрівського класицизму. Увага архітектора була зосереджена на східному фасаді, оформленому трикутним фронтоном і балконом на тосканських колонах. Скульптури на фасаді і в інтер'єрі роботи Іоанна Баптиста Шимзера. У нижньому фронтоні поміщена скульптура лежачого коня (у натуральний розмір), а балкон прикрашений рельєфами із зображеннями орлів, які тримають гірлянди квітів.

Будівля арсеналу Сенявських цегляна, тинькована, прямокутна на плані, двоповерхова, з потужним цокольним  поверхом, вимуруваним з рваного  каменю. До кінця XIX ст. цоколь був прикритий  шаром ґрунту, який усунуто при  реконструкції вулиці і реставрації  костелу. Східний фасад увінчаний  доричним фризом, бічний фасад декорований  скульптурою [17, c.121].

Палац Туркулів-Комелло – памʼятка архітектури, перша у Львові будівля у стилі ранньої неоґотики, знаходиться на вулиці Пекарській, 50-А (Див. Дод. М). Палац збудовано близько 1840-1843 рр. за зразками венеційської ґотики на замовлення графа Генрика Дідушицького. Автор проекту ймовірно Фридерік Бауман. Як описує Мєчислав Орловіч, у середині ХІХ ст., коли палацом володіла графиня Феліція Комелло, її садиба була вкрита ґонтом і виглядала як справжній приміський маєток. [1]. У 20-30-х роках ХХ ст. належав родині Батицьких, з якої походила перша «Miss Polonia» (1930) – акторка Софія Батицька. З 1937 р. палац у розпорядженні Львівської Академії Ветеринарної Медицини імені Степана Гжицького. Зараз тут знаходиться навчальний корпус [4, c.32].

За словами очевидців, ще наприкінці 60-х та на початку 70-х  рр. ХХ ст. напроти головного входу  у глибині саду ще знаходилася  могила дочки останнього з власників  маєтку. Над могилою було встановлено  памʼятник, котрий, при будівництві  корпусів Ветеринарної Академії разом  із могилою знесли. Тепер, під час  сильних дощів чи при таненні  снігів, на місці могили збирається велика кількість води.

Осібно розташована споруда  з архітектурної точки зору. Головний фасад розвернутий на південь, в  бік скверу у глибині ділянки. Цегляна, тинькована, двоповерхова будівля, на плані – прямокутної форми. Високий дах має два ряди люкарн.

Головний фасад виділений  ризалітом з акцентом неоґотичного портика на осі. Поверхи різної висоти. Вікна другого поверху завершені  стрілчастими арками, на першому поверсі  – вікна прямокутні. Над ризалітом  встановлено фіали. Над фасадом  – сильно винесений карниз. 
Внутрішнє планування коридорного та анфіладно-зального типів.

Палац Дідушицьких – палац у стилі пізнього французького ренесансу останньої чверті XIX ст., розташований посеред гарного парку з огорожею. (Див. Дод. Н) Палац з високою фігурною покрівлею та бароковими деталями зведений архітектором В. Подгородецьким для родини магнатів Дідушицьких. На подвір’ї у стіну палацу вмуровані збережені від руйнації старовинні львівські портали XVII-XVIII століть, зокрема портал знищеного пожежею 1848 р. костелу монастиря Францисканів.

У палаці Дідушицьких містилися  їх приватна галерея і бібліотека, відкриті для вільного огляду до 1939 р. Збірка, що налічувала 800 полотен, складалася з двох розділів: західноєвропейського мистецтва (твори Рубенса, Ван Дейка, Йорданса) та польського (Матейки, Коссака, Гроттгера). Збірка графіки налічувала 3 000 аркушів. В будинку № 17 від 1857 р. розташувалися 50 000 томів збірки Дідушицьких, привезеної з родинної Потуриці під Сокалем: стародруки, пам’ятки епістолярного жанру, родинний архів [18, c.130].

  Палац Любомирських. (Див. Дод. О) Дві середньовічні кам’яниці на Площі Ринок, які належали князю Сапєзі, 1744 р. були перебудовані в одну за проектом архітектора Бернарда Меретина, будівничого собору Святого Юра. 1760 року новий власник будівлі князь Станіслав Любомирський викупив суміжні будинки на вулиці Руській і Федорова і за проектом відомого архітектора Яна де Вітта, будівничого Домініканського собору, перетворив окремі будівлі на один великий палац. Будівельними, оздоблювальним та скульптурними роботами керували не менш відомі у Львові архітектор Мартин Урбанік і скульптор Себастіан Фесінгер (Див. Дод. Д).

У 1772-1821 рр. у палаці містилася  резиденція австрійських губернаторів Галичини. Від 1895 р. будинок належав  українському культурному товариству «Просвіта», яке розмістило тут низку  своїх організацій. Тут знаходилась  книгарня Наукового товариства імені  Тараса Шевченка, редакція газети «Діло» та журналу «Громадський Голос». Від 1975 р. у будинку міститься експозиція меблів, срібного та порцелянового  посуду з фондів Музею етнографії та художнього промислу [26, c.21].

Палац Справедливості – адміністративна будівля кінця XIX ст. у стилі віденського неоренесансну (Див. Дод. П). Будинок споруджений за проектом архітектора Ф. Сковрона у 1891-1895 рр. для Вищого суду Галичини, який ще називали Палацом Справедливості. На аттику головного фасаду – частково збережена кам’яна група «Справедливість» авторства відомого скульптора Леонардо Марконі. У вестибулі збереглося незвичайно велике дзеркало кінця XIX ст. і два алебастрові леви роботи скульптора, автора пам’ятника Адаму Міцкевичу у Львові, Антоні Попеля. В інтер’єрі будинку міститься інша скульптура Попеля – статуя Юстиції (1896 р.).  У залах Палацу Справедливості відбулося свого часу багато гучних судових процесів. На цьому місці у приміщенні старого монастиря Кармелітів до 1889 р. містилася в’язниця. Тут у 1877-1878 рр. відбував покарання Іван Франко, про що свідчить меморіальна таблиця на фасаді будівлі. Зараз у будівлі містяться навчальні корпуси університету «Львівська Політехніка» [6].

Палац Бесядецьких – памʼятка архітектури у Львові на площі Галицькій, 10. Єдиний збережений донині палац XVIII ст. садибного типу у Львові (Див. Дод. Р).

Володимир Вуйцик припускав, що датою побудови палацу міг бути 1737 р. На думку проф. Єжи Ковальчика це могли бути 1740-ві рр. Авторство  первісного проекту також достеменно не зʼясоване. За однією з версій це Ян Гербурт – цеховий будівничий. Згідно з іншою – Бернард Меретин, котрий зокрема нібито провадив реконструкцію  після пожежі 1745 р.

1756 р. перебудований за  проектом французького архітектора  Пʼєра Ріко де Тіржеля. Вересень–листопад  1780 р. – реставрація під керівництвом  Пʼєра Дені Гібо. У 1820-ті рр. – реконструкція інтерʼєру архітектором  Фридериком Баумананом. 1866 р. замінено  перекриття головної зали архітектором  Л. Солецьким. 1885 р. – реставрація  під керівництвом архітекторів  Яна і Карла Шульців. Із західної  сторони добудовано триповерховий  флігель. У 1934 р. ще одна реконструкція,  тепер вже архітектора Івана  Багенського. Укріплено стіни  та інші несучі конструкції,  замінено дах. У великій залі  встановлено балкон-галерею. Інтерʼєр  набув рис ампіру та історичних  стилів. Незважаючи на перебудови, памʼятка зберегла свою первісну  основу.

Будівля розташована осібно у глибині ділянки, за садом, відділеним від площі кам'яною огорожею з  в'їзною брамою. Мурована з цегли, тинькована, двоповерхова споруда, у  плані наближена до прямокутника, перекрита мансардним дахом. На фасаді виступають три ризаліти. Центральний  – гранчастий і бічні – прикрашені подвійними пілястрами зі спрощеними капітелями. Вікна в обрамленнях  з елементами рокайльного декору. Над головним входом – камʼяний картуш з гербом. Внутрішнє планування анфіладно-зального типу, частково перероблене  у коридорно-секційне. У центральній  залі на стінах зберігся ампірний скульптурний фриз, створений під час реконструкції  палацу Фридериком Бауманом у 1820-х рр. Автором фризу міг бути сам  Бауман, або скульптор Йоган Баптист  Шімзер [1, c. 54].

Палац графів Голуховських – одна з перших неороманських споруд Львова. Будівля зведена за проектом архітектора К. Оманна 1865 рр. (Див. Дод. С) Власник палацу граф Агенор Голуховський, пропольський політик Австрійської імперії, неодноразовий намісник Галичини у другій половині XIX ст., бюрократ і консерватор, автор ідеї запровадження латинської абетки для української мови.  Тепер в колишньому палаці Голуховських міститься діагностичний центр лікарні Львівської залізниці.

Палац греко-католицьких  архієпископів – будівля середини XVIII ст., споруджена у стилі рококо з елементами класицизму (Див. Дод. Т). Апартаменти палацу зведено за проектом архітектора Клементія Ксаверія Фесінгера у 1762 р. Апартаменти палацу зведено за проектом архітектора Клементія Ксаверія Фесінгера у 1762 р., реконструйовано будівлю 1772 р. У 1775-1776 рр. під наглядом архітектора Ф. Кульчицького скульптор І. Щуровський та художники С. Углицький і С. Градолевський працювали над внутрішнім оздобленням будівлі. В інтер’єрі збереглися настінні розписи цих художників.

Гостями митрополичих палат  у різні часи були австрійський цісар  Йосиф II, Папа Іван Павло ІІ, провідник  польського визвольного руху Тадеуш Костюшко, знаменитий авантюрист Джакомо  Казанова, відомий науковець і  краєзнавець Тадеуш Чацький. Особливої  слави центру львівського світського життя митрополичі палати набули у 80-х рр. XVIII ст., коли в них оселилася  Катажина Косаковська з Потоцьких. Біля входу на стіні палацу –  встановлена 1991 року меморіальна дошка  на честь перебування тут митрополита  Андрея Шептицького [19, c.22].

Палац Бандінеллі (Див. Дод. У). Будинок було побудовано в кінці XVI ст. (1593 р.). На початку XVII ст. купець з Флоренції (Італія) Роберто Бандінеллі, одержавши львівське громадянство, купив цей будинок і започаткував тут класичну пошту європейського зразка. Саме за ім'ям купця будинок називають і тепер. 1629 р. польський король Сигізмунд ІІІ Ваза надав Бандінеллі привілей на утримання регулярної королівської пошти і титул королівського постмагістра. Львів'яни могли щосуботи відправляти й одержувати листи з усієї Європи, але ці послуги коштували досить дорого. Відправка лише шести грамів кореспонденції, наприклад до Гданська, дорівнювала денній платні кваліфікованого ремісника. Папір був у ті часи важким і невдовзі львівська Рада відмовилась від таких дорогих послуг. Бандінеллі вклав у цю справу немалі гроші і, фактично, дії Ради розорили його.

У 1737-1739 рр. будинок ґрунтовно перебудували, звівши для укріплення контрфорси. Про перебудову свідчить напис на фасаді з боку вулиці Ставропігійської. На дверних та віконних оздобах залишилися елементи різьби по білому камені. Оригінальними залишилися портал та вікна, що справа й зліва від нього, обрамлені дельфінами. Дельфіни зображені невипадково – вони були покликані сприяти власникові будівлі у торгівельних справах і оберігати від небезпек.