Львів архітектурний

ЗМІСТ

          ВСТУП

З часів свого заснування Львів завжди був важливим політичним, адміністративним і культурним центром  Галичини. За кількістю і цінністю архітектурних пам'яток Львів є  одним з найбагатших міст України; кожен історичний період вніс свій вклад у формування унікального  архітектурного середовища.

На сьогодні у Львові збереглися пам’ятки як австрійської, польської, так і доби української незалежності. Пам’ятники Тарасу Шевченку і Адаму  Міцкевичу прекрасно поєднуються  між собою, а вірменська церква і  католицький катедральний собор  розміщені на відстані кількох сотень метрів.

       Актуальність теми. Архітектура Львова є невід'ємною складовою культурної спадщини України, але і дотепер залишається маловивченою. Деякі вітчизняні та зарубіжні, зокрема польські, вчені досліджували в своїх роботах архітектуру Львова цього часу, але опублікований матеріал є розрізненим і фрагментарним. Цілісної картини розвитку архітектури Львова кінця XVIII – першої половини XIX ст. створено ще не було.

Період XVIII – першої половини XIX ст. був надзвичайно важливим для  розвитку європейської архітектури, що підтверджують ґрунтовні наукові  дослідження. В цей період спостерігається  розквіт всіх видів мистецтв, їх взаємопроникнення і взаємозбагачення; гармонія, спокій, порядок. Назріла  потреба дослідити місце і  значення цього періоду для формування архітектурного образу Львова, архітектура  якого є невід'ємною частиною європейської архітектурної спадщини.

Значна кількість споруд Львова кінця XVIII – першої половини XIX ст., знаходиться в «Ансамблі історичного центру м. Львова», що внесений до списку світової культурної спадщини UNESCO включений в реєстр пам'яток архітектури і містобудування різних категорій охорони, але є ряд цінних споруд цього періоду, які не внесені в цей реєстр; такі споруди потребують першочергового історико-архітектурного дослідження для оформлення документації для включення в реєстр пам'яток архітектури.

Називати всі визначні місця Львова немає сенсу, проте  основними вважаються Ратуша, ансамбль площі Ринок, Чорна кам’яниця, Палац  Корнякта, Домініканський собор, комплекс Успенської церкви, Королівський арсенал, Порохова вежа, Міський арсенал, монастир Бернардинів, Латинська катедра, Собор  святого Юра, Костел святої Ельжбети, Залізничний вокзал, головний корпус Львівського національного університету ім. І. Франка, Оперний театр, Театр ім. Марії Заньковецької, Преображенська церква, Вірменська церква, Монастир святого Онуфрія, Церква Святої Параскеви П’ятниці та інші.

      Об’єктом дослідження є архітектура м. Львова.

  Предметом дослідження є висвітлення і загальна характеристика наявних архітектурних пам’яток, що знаходяться у м. Львові. Особливу увагу звернуто на львівські палаці як автентичні пам’яток архітектури м. Львова.

Метою курсової роботи є дослідження архітектурних пам’яток у місті Львові, показати особливе місце палаців.

    Для реалізації  поставленої мети потрібно вирішити  такі завдання:

• розкрити основні особливості архітектурних пам’яток, що знаходяться у м. Львові;
• висвітлити стильові характеристики архітектури міста;
• показати історичну цінність пам’яток;
• вказати роль львівських палаців в комплексі архітектурних пам’яток;
• по-сучасному узагальнити та проаналізувати особливості архітектури міста Львова.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають загальні принципи логіки, історизму та об’єктивності, система загальнонаукових дослідницьких методів системного аналізу, а також історичний, логічний, порівняльний методи.

Теоретична і  практична цінність курсової роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані студентами та аспірантами для написання наукових статей, курсових і дипломних робіт, що дасть змогу глибше висвітлити та охарактеризувати особливості архітектурних пам'яток у місті Львові, показати їх історичну цінність, охарактеризувати палаци міста пам'ятки архітектури.

Структура роботи. Курсова робота складається з титульної сторінки, змісту, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків.

Список використаних джерел становить  27 позицій. Обсяг основного тексту –  36 сторінок, повний обсяг роботи – 58 сторінок.

РОЗДІЛ І

Особливості архітектури  м. Львова від заснування

до початку  ХVIII ст.

За свою багатовікову історію  старовинне українське місто Лева пережило лихоліття під чужоземним пануванням, пошесті, пожежі, і кожного разу воно, немов казковий Фенікс, воскресало з попелища у своїй непоторній красі.  
Архітектура Львова складалася віками, і кожна з епох вносила в його панораму нові своєрідні барви. Просторий мальовничий край, що простягався по європейському вододілі поміж Карпатами та верхів'ями Бугу, був колись осередком прадавньої, відомої ще з часів неоліту, високої надбужанської культури, а утворена на тих землях пізніше Галицько-Волинська держава була в ХІІІ-ХІV ст. найбагатшою і найбільш залюдненою частиною тодішніх земель України-Русі. Завдяки своєму особливому геополітичному положенню на рубежах двох великих обширів світової культури – греко-візантійської на Сході та латинської на Заході – Галицько-Волинська держава стала неначе натуральним мостом для обміну духовними та матеріальними надбаннями поміж Центральною та Східною Європою. Роль головного осередку в розвитку тих зв'язків припала надалі колишній столиці держави, місту Львову. 
У період феодального роздроблення й занепаду Київської Русі Галицько-Волинська земля була, безперечно, найбільш активним з політичного та культурного погляду осередком Українських земель, і у зв'язку з тим Галицько-Волинська держава набула значення вагомого чинника в тогочасній Європі. Про це засвідчив факт надання через папу римського в 1253 р. королівської корони тодішньому володарю держави Данилові Галицькому. Саме за панування Данила й розпочалася могутня хвиля міграції у Галицько-Волинську державу, що потягла за собою переселенців рівночасно зі Сходу і Заходу, які осідали в містах поруч з місцевими мешканцями. Зі сходу почали прибувати вірмени. Після завоювання турками їхньої країни, вони з Азії подалися на Крим і звідти переселялися в міста Галицько-Волинського князівства; в їх руках здебільшого опинилася торгівля з країнами Сходу. Зі Сходу прийшли також татари, які були ремісниками, знали ковальство і золотарство, торгували дрібним крамом. Торгівлею трудилися й євреї та караїми – єврейська секта, що прийшла з Криму. Із Заходу почали напливати німецькі купці й ремісники. Вони заводили собі по княжих містах окремі дільниці зі своєю самоуправою. Так, за часів князя Льва німці мали у Львові свого війта, Бертольда Штегера, і заснували тут першу римо-католицьку парохію при костьолі Марії Сніжної.

Поширенню культурних взаємозв'язків  сприяли жваві міграційні процеси  в середовищі талановитих будівельників  та майстрів живопису Прибульці з  чужих країн приносили з собою  свої звичаї та художні традиції які, зіткнувшись зі стійкими місцевими  руськими традиціями, сприяли утворенню  нових, своєрідних мистецьких цінностей, що й залягли в основу неповторного архітектурного обличчя Львова [2, с.23-24]. Протягом усього середньовіччя на теренах Галичини зустрічалися зі собою з одного боку русько-візантійське, з іншого – західно-латинське мистецтво зі своїми романськими, а пізніше й готичними архітектурними формами, і результати їх взаємодії плідно впливали на місцеву художню культуру, а навіть за її посередництвом проникали в сусідні країни.

Галицька архітектурна школа  сформувалася в середині XII ст. Її майстри, досконало оволодівши білокам'яною кладкою, часто провадили будівництво  і за межами своєї землі. Об'ємно-просторові вирішення галицьких церковних  споруд переважно повторюють візантійські чотиристовпні хрестовокупольні закладення, але в окремих прийомах, зокрема  у зовнішному різьбарському опорядженні, відчутні вже впливи романського  стилю, що проникав із Заходу. Добре  збереженим прикладом цього явища  є пам'яткова церква св. Пантелеймона в Галичі з кінця XII ст. (Див. Дод. А) Така трактовка об'ємно-просторових вирішень і різьбарського оздоблення, своєю чергою, перемістилася звідси, завдяки династичним зв'язкам, далеко на північний схід – на терени Володимиро-Суздальського князівства, пам'ятки якого з цього періоду є гордістю російського мистецтва (недавно їх було включено до реєстру пам'яток культури світового значення).

З іншого боку, впливи русько-візантійського мистецтва виразно позначилися  також на художніх формах тодішнього сакрального польського мистецтва. Про це свідчить звістка про цікаву пам'ятку романської різьби з ХІІ  ст. у Вроцлаві, позначену сильним  впливом східного мистецтва (вона навіть має напис кирилицею з іменем руської княжни Агафії).   На той час, коли у центральній Європі ХІІІ-ХІV ст. поширюється ґотичне мистецтво, в колі візантійського мистецтва виникають також нові явища у вигляді т. зв. Ренесансу Палеологів, впливи якого проникають далеко на захід.  Осередком, через який ті впливи простягалися в західному напрямку, була знову ж таки Галицько-Волинська держава, і її посередницька роль не припиняється й після занепаду держави, оскільки найбільш відчутно впливи руського мистецтва виявлялися на терені Польщі ще XІV і навіть XV ст. Поліхромії руських майстрів прикрасили кафедральні собори у Ґнєзні Сандомирі. колеґіату у Віслиці, бенедиктинський костьол на святому Хресті, каплицю св. Трійці у Вавельському соборі, костьол св. Трійці на в Любліні, Каплицю св. Хреста на Вавелі й навіть спальню короля Ягайла на Вавельському замку.

Перша звістка про Львів походить з 1256 р [11, с.123-124]. Хоч сьогодні важко говорити про планувальну структуру давньоруського Львова, все ж можна стверджувати, що його забудова хаотичною не була. Тодішнє містобудування провадилося за нормами, запозиченими з візантійського законодавства, закріпленими в так званих «Кормчих книгах», відомих ще з кінця X ст. Ними, очевидно, користувалися й у княжому Львові. Як і інші давньоруські міста, Львів складався з двох частин: укріпленого дитинця (замку) і підгороддя, або посаду, також обнесеного валами і частоколом. Дитинець містився на верхньому плато сучасної замкової гори; довкруги простягалося підгороддя з головною торговою площею. Житла були виключно дерев'яні. Будинки, як свідчать археологічні розкопки багатьох давньоруських міст, щільно стояли один біля одного [8, с.122-125].

Коли після занепаду Київської  Русі та Галицько-Волинського князівства, Україна була поділена між Великим князівством Литовським та Польщею, в архітектурі та образотворчому мистецтві продовжували зберігатись традиції, мистецькі форми, прийоми попередньої епохи. Вірність давньоукраїнським мистецьким традиціям була одним з способів збереження національної самототожності, самобутності. Тим більше, що численні набіги татар, складна політична обстановка, відносно слабий економічний розвиток сприяли певному традиціоналізмові, скоріше збереженню набутого, аніж новаціям. І в той час, коли в Європі розвивається гуманістичне мистецтво Відродження, в архітектурі, образотворчому мистецтві України панують давньоруські, візантійські, готичні традиції, канони. Але поступово в Україну проникають і поширюються впливи європейського ренесансу як в галузі архітектури, так і образотворчого мистецтва. Не обійшли ці впливи і місто Львів.

Починаючи з військових фортифікацій, поступово віяння Ренесансу переходили і в міську архітектуру, як культову, так і цивільну. Цьому сприяли  як і жваві торгівельні стосунки Львова, з містами Італії, Німеччини, Польщі, так і навчання молоді у італійських університетах, де вони сприймали не лише ренесансні ідеї, але й мистецькі уподобання; запрошення іноземних майстрів до українських міст.

У 1527 р. велика пожежа знищила майже весь Львів і відбудовувався вже він в новому, ренесансному стилі. Замість стрімких, загострених, спрямованих до неба готичних форм утверджуються зрівноважені, впорядковані композиції з спокійними, логічно продуманими і чистими формами, сприйнятими від античної архітектури [21, с.179].

Провідну роль в архітектурі  ІІ-ої пол. XVI ст. у Львові відіграють італійські архітектори Петро Барбон, Паоло Домінічі, якого у Львові називали Павлом Римлянином, Петро Італієць та ін. Працювали у Львові також німецькі, польські архітектори, як і місцеві майстри.