История Днепропетровска

«Я провел в Екатеринославе дня  четыре во время Петропавловской  ярмарки, желая взглянуть на разнообразный  люд, сошедшийся и съехавшийся из окрестности. Хотя это, собственно, шерстяная ярмарка, однако, пользуясь этим случаем, наезжают купцы из больших городов, и устраивается так называемый панский ряд, в котором вы найдете самые изящные и модные материи, и золотые и серебряные вещи; одним словом, можно отыскать все...»

Отже, за перші десятиліття  у Катеринославі з'явилася низка  промислових підприємств, які в  цілому забезпечували своєю продукцією потреби мешканців міста. Товари, які вироблялися тут, навіть вивозили до інших міст країни. Казенна мануфакту­ра (1794-1837 рр.) взагалі була одним з найбільших підприємств Півдня. Однак торгівля не отримала достатнього розвитку (порівняно з Одесою та іншими центрами морської торгівлі). Велика частина катеринославців жила за рахунок підсобних господарств. У 1865 р. мешканці міста мали 1073 коней, 748 корів, 750 свиней, 224 кіз і овець. І все ж в цілому можна говорити про повільний економічний розвиток Катеринослава протягом першої половини XIX ст.

Запроваджуючи курс, спрямований  на швидке заселення Півдня України, царський уряд знаходив різні джерела поповнення кількості мешканців. З імператорських указів видно, що для освоєння новоросійських земель населення залучалося у різний спосіб: проголошувалася амністія та надавався притулок кріпакам-втікачам, продовжувалися пільги на кілька років «купцам и мещанам и всем, приходящим из-за границы в губернию Екатеринославскую жителям...»

Великі надії пов'язувалися  з переселенням у ці землі іноземців, які мали сприяти економічному зростанню  Новоросії. У 1789 р. до Катеринославського намісництва з Нідерландів прибули  меноніти - представники протестантської  релігійної течії, їм були надані значні пільги, які полягали у свободі  віросповідання, звільнення від рекрутської  та постойної повинностей, від податків на 10 років; також надавалися різні субсидії грошима та продуктами. Згодом почалося переселення німецьких колоністів та інших етнічних груп. Штаб-квартира установи, яка контролювала цей процес - «Контора опекунства Новороссийских иностранных поселенцев», була утворена 6 квітня 1800 р. та перебувала у Катеринославі. Частина новоприбулих колоністів осіла в губернському центрі. Вони досить швидко зайняли вагомі позиції в промисловому секторі економіки міста, зокрема, меноніти. Так, Тіссен вперше збудував 1805 р. у центрі Катеринослава млин, а 1810 р. заснував новий, паровий млин. Інші меноніти також займалися створенням борошномельних підприємств. У 1880-х рр. менонітські млини були на першому місці за обсягами переробки зерна в Катеринославі.

У першій половині XIX століття населення Катеринослава повільно збільшувалося. У 1800 р. чисельність  населення склала 2634 чол.; у 1825 р. - 8412; у 1850 р. - 8998. Домінуючими соціальними  групами були міщани, дворяни та селяни. Серед національних меншин виділялися єврейська та караїмська общини. Цікава характеристика населення краю (і міста) наведена у «Военно-статистическом обозрении Екатеринославской губернии», виданому 1859 р. при І відділі департаменту Генерального штабу: «...жители вообще во всей губернии, пользуясь здоровым климатом, достигают большей частию глубокой старости и, имея легкие средства к жизни, рано женятся, поэтому число родившихся значительно превышает число умерших».

Вже у 1790-х рр. сформувалася система міського самоврядування, яка  майже в незмінному вигляді проіснувала  до 1870 р. 21 квітня 1785 р. була видана «Грамота на права и выгоды городам Российской империи». Жалувана грамота проголошувала право міського самоврядування. Громадяни міста поділялися на шість категорій: 1) мешканці, які мали власність у місті; 2) купці всіх трьох гільдій; 3) ремісники; 4) іноземці та особи з інших регіонів Росії, зайняті у міській промисловості; 5) видатні громадяни, адвокати, вчителі та інші фахівці, художники та підприємці з майном понад 5 тис. крб.; 6) люди, зайняті в промисловості та ремеслах.

Самоврядування було складним за своєю структурою. Його здійснювали такі установи: «собрание общества градского», загальна міська Дума та шестигласна Дума (за кількістю розрядів міського населення). Формально «собрание общества градского» було органом, до якого входили всі мешканці міста, без різниці категорій та майнового цензу. Однак реальним правом займати виборні посади користувалися тільки особи, що мали вік понад 25 років та капітал не менше 5 тис. крб. Загальна міська Дума офіційно представляла всіх мешканців міста. Однак вибори до неї проходили не на загальному зібранні «общества градского», а за розрядами, на які воно поділялося. Шестигласна Дума складалася з міського голови та шести гласних від окремих категорій мешканців міста. Ця Дума займалася конкретними справами й була найбільш ефективним органом міського самоврядування.

У березні 1787 року відбулися  вибори до першої міської шестигласної Думи, а пізніше була створена загальна міська Дума. Першим міським головою  Катеринослава був купець Іван Шевелев. Його наступниками на цій посаді стали  Дмитро Горяїнов (1791, 1797, 1811 рр.), Петро  Башмаков (1794 р.), Григорій Кустов (1796 р.).

Особливу роль у роботі органів самоврядування відігравало  купецтво. З 1787 р. протягом першого століття історії Катеринослава міськими головами були виключно купці. Хоч на рубежі ХVІП-ХІХ ст. чисельність купців була невеликою (у 1825 р. -185 чол.), саме вони зверталися до центральних органів влади країни з петиціями про міські потреби. Також, якщо уряд не виділяв коштів на будівництво деяких важливих об'єктів, купці фінансували це будівництво з власних коштів (наприклад, у випадку з будівництвом мосту через р. Дніпро та поштової станції). Купець Іван Колесников побудував на свої кошти Успенську церкву. 100000 карбованців пожертвував на побудову кам'яної Троїцької церкви купець Федір Дупленко. Завершив будівництво інший купець - А.Кирпишников, який виділив для цього ще 15 тисяч карбованців. Всі ці купці були водночас міськими головами. Видатними діячами міського самоврядування також були купці Я.Рохлін, Д.Пчолкін, П.Калабухов, І.Лов'ягін та ін. Великою проблемою у першій половині XIX ст. було недотримання законодавчих норм у галузі міського самоврядування, внаслідок якого створювалися перешкоди для роботи відповідних органів. Це викликало численні петиції мешканців, згадки про які збереглися в офіційних документах.

Важливою ознакою міського самоврядування, символом міста був  герб. У 1811 р. затвердили герб Катеринослава: в блакитному полі вензель імператриці  Катерини II з датою 1787 р. (закладка Преображенського собору). Вензель оточували дев'ять золотих зірок. Композиція міського герба стала загальновжива­ною, її використовували в офіційних документах, періодичних виданнях, листівках аж до революції 1917 р.

Як вже відзначалося, протягом першої половини XIX ст. розбудова Катеринослава  йшла повільно. Згідно з описом міста 1797 р., тут було лише 11 кам'яних споруд. Після відомого указу Павла І (1797 р.) кам'яне будівництво взагалі  не велося. У 1808 р. губернатор Катеринослава  у донесенні імператорові вказував на катастрофічну ситуацію з будівництвом «присутственных мест» та соборної церкви. Головною спорудою міста на той час був Потьомкінський палац, який зводився за проектом І.Старова та закінчений 1792 р., вже після смерті власника. Палац та сад при ньому (заснований запорозьким козаком Лазарем Глобою та перетворений на парк англійським садівником В.Гульдом) знаходилися в запустінні. Від палацу збереглися лише стіни, а все інше було зруйноване. У записках Ф.Ф.Вігеля ми знаходимо цікавий опис міста, куди автор приїхав у 1827 р.:

 «Во всем губернском городе  не было ни одной гостиницы,  а какой-то заезжий двор, куда  меня привезли, и где не знаю чем бы я мог прокормиться... Широкая площадь... спускалась с высокой горы и в прямом направлении тянулась через весь город внизу; по бокам все были низкие домики. Единственное каменное зда­ние во всем Екатеринославе был острог...На вершине горы под именем площади находится пространное пустое поле; с трудом мог я разглядеть на нем нечто выходящее из земли: то были выведенные 3 или 4 фута (около 2 м - авт.) кирпичных стен собора... В расстоянии четверти версты оттуда находился По­темкинский дворец... Все это было без полов, без окон, без дверей, и дождь капал сверху сквозь дырявую деревянную крышу...»

Особливістю розвитку Катеринослава у першій половині XIX століття була наявність двох міських  центрів. Цей факт спричинений різницею між проектами та реальними умовами будівництва. Перший міський центр мав розташуватися на горі, але він існував переважно на папері - у проектах І.Старова та на пізнішому плані роботи В.Гесте. Тут знаходилися лише декілька споруд: палац Потьомкіна, канцелярія архієрея, а пізніше (у 1840-1850-х рр.) побудовано гімназію та «богоугодные заведения» (лікарню, притулок для інвалідів, аптеку). Натомість у нижній, придніпровській частині Катеринослава природно виник справжній міський центр. Тут зосередилося все економічне та громадське життя міста. Головна височина з Потьомкінським палацом залишалася незаселеною, натомість квартали прибережної зони забудовувалися дуже щільно. У 1796 р. тут був споруджений перший наплавний міст через Дніпро.

9 квітня 1817 р. був  офіційно затверджений генеральний план розвитку Катеринослава, розроблений архітектором В.Гесте, з використанням первісного планування міста 1790-х років архітектора І.Старова. На новому плані центр Катеринослава перенесений у нижню частину біля Дніпра. Колишня головна площа на горі тепер отримала назву Ярмаркової (пізніше - Соборна, зараз - Жовтнева). У новому центрі виділено низку площ господарського значення - Торгова, Сінна, Рибна. Згідно з цим планом аж до кінця XIX ст. і велася забудова Катеринослава.

З цього часу почалася інтенсивна забудова території міста. У Катеринославі зводяться нові великі будинки класичного стилю: корпус суконної фабрики (1825 р.; зараз хлібзавод №1); будинок Контори іноземних поселенців (пр. К.Маркса, 64); земська лікарня (нині лікарня ім. І.Мечникова); класична гімназія (пл. Жовтнева, 2). За проектами архітекторів П.Вісконті та Л.Шарлеманя у «візантійсько-російському стилі» зводяться Троїцька та Успенська церкви.

Найбільш значною  будівлею епохи класицизму слід вважати  Преображенський собор. Проекти  собору, розроблені в кінці XVIII ст., не здійснилися. Лише 1828 р. вийшов указ імператора Миколи І про закінчення будівництва  Преображенського собору. Спочатку його планували збудувати в нижній частині міста, на місці дерев'яної Успенської церкви. Але Микола І  написав: «Я считаю лучшим местом то, на коем была закладка покойной императрицы. Собор не есть здание повседневного  посещения, потому временное отдаление  от жилой части города не есть препятствие».

Новий проект собору, в 6 разів менший за перший варіант, виконав видатний петербурзький  архітектор А.Захаров (автор будівлі  Адміралтейства в Санкт-Петербурзі). Собор споруджено протягом 1830-1835 рр.

Видатна пам'ятка архітектури - Потьомкінський палац у першій половині XIX ст. дуже змінив свій вигляд. Різні архітектори пропонували реконструювати напівзруйновану будівлю під губернські «присутственные места» та семінарію. Ці проекти не були реалізовані і лише протягом 1830-40-х рр. Потьомкінський палац був кардинально перебудований для засідань Дворянських зборів (зараз тут - Палац студентів Дніпропетровського національного університету).

Такою є історія  головних споруд Катеринослава тих  часів. Місто в цілому забудовувалося одно- та двоповерховими будинками. В  центрі було багато крамниць на зразок гостинних дворів з аркадами та галереями. Таким побачив Катеринослав О.С.Пушкін у 1820 р. (коли відбував тут тимчасове  заслання). Наведемо один характерний  уривок зі спогадів сучасника, А.М.Фадеева, котрий працював тоді в місті: «Екатеринослав тогда представлял... более вид  какой-то голландской колонии, нежели губернского города. Одна главная  улица тянулась на несколько верст, шириной шагов двести, так что  изобиловала простором не только для садов и огородов, но даже и для пастбищ скота на улице, чем жители пользовались без малейшего  стеснения».

Стан центру Катеринослава  у другій чверті XIX ст. наочно представлений  на малюнку І.Айвазовського, який він  зробив 1833 р. Тут добре видно хаотичну й різнохарактерну забудову проспекту  і одинокий Преображенський собор, що височив над містом. Проспект, спланований для «Південної столиці», дуже широкий і не відповідав масштабам  простого губернського міста.

Вiйна в Днiпропетровську

Першому бомбардуванню з  повітря Дніпропетровськ було піддано 9 липня 1941 р. Наслідком нальоту стало виведення з ладу на 10 годин мосту. З цього дня заходи щодо евакуації і все життя міста проходили під нальотами ворожої авіації. 16 липня для захисту міста від повітряних нападів, полк ППО (протиповітряної оборони), який не мав необхідного озброєння, одержав у своє підпорядкування 36 зенітних установок.

Наявність зенітних дивізіонів позбавило можливості німецьку авіацію  безкарно руйнувати мости і промислові об'єкти. Одночасно в Дніпропетровськ  були направлені три винищувачі, але  вони не мали техніків для обслуговування, пального і боєприпасів. На той момент поява в небі навіть беззбройних  літаків вселяла громадянам міста деяку впевненість і надію.

Навальне наближення лінії  фронту до Дніпропетровська змушувало  зупиняти фабрики і заводи, вивозити або знищувати устаткування, щоб  запобігти захопленню їх ворогом. Відправка  промислових підприємств на схід цілком закінчилася до середини серпня, тобто перед самим захопленням  міста німецькими військами. У глибинні райони країни, крім вищевказаних підприємств, перебазувалися завод ім. К. Лібкнехта, Дніпропетровський завод гірничого  устаткування, коксохімічний завод  та інші підприємства міста й області. Усього було евакуйовано залізничним  транспортом 99 тис. вагонів з устаткуванням і людьми.

Для запобігання втратам  на складах вантажів, які не було чим вивозити, секретар Дніпропетровського міськкому компартії М. Г. Манзюк і голова міськради М. О. Щолоков  звернулися до обкому КП(б)У з пропозицією  знизити ціни на продукти і промислові вироби. Пропозиція була прийнята і  здійснена. Частина продуктів була також передана військовим.

14 серпня 1941 р. основна  частина апарату обкому КП(б)У  і облвиконкому була відправлена в м. Павлоград, де згодом був створений штаб дніпропетровської обласної підпільної організації на чолі з М. І. Сташковим. Через декілька днів фашистські війська ввійшли на околиці міста, і 19 серпня відбувся перший артилерійський обстріл Дніпропетровська.

Для оборони з заходу і південного заходу силами дніпропетровців місто було оточене окопами, траншеями, дротовими загородженнями, протитанковими ровами та іншими оборонними спорудами.