История Днепропетровска

Можна вважати потьомкінські  проекти лише проявами гігантоманії тодішнього генерал-губернатора. Проте  існували реальні підстави для сподівань  у майбутньому стрімкого злету  Катеринослава. Після 1783 р. Росія повністю утвердилася на Чорноморському узбережжі, а військова загроза в регіоні  майже зникла. Саме після 1783 р. темпи  заселення та освоєння Південної України посилилися, а сам цей процес отримав планомірний характер. Акценти у розвитку міст почали швидко змінюватися: з військового на економічний та культурний. Деяким чином вплинув на розвиток нового міста і так званий «грецький проект» - зовнішньополітична програма російського уряду другої половини XVIII ст.

Згідно з «грецьким проектом» належало, витіснивши Османську імперію до Азії, відродити Візантійську (Східно-Римську) імперію під управлінням Костянтина, онука Катерини II. Росія прагнула забезпечити своє панування на Балканах. Ця програма була підкріплена дипломатичними та військовими акціями. Саме тоді у Південній Україні (Новоросії) почали вбачати форпост для просування на Балкани до Константинополю. Грецький історик Яніс Тіктопуло зазначає з цього приводу: «У причорноморських губерніях на шляху до Константинополя Потьомкін зводив нові міста...На Дніпрі за зразком періклових Афін почав будуватися Катеринослав...» .Програма розвитку Катеринослава на Дніпрі, запропонована Г.Потьомкіним, логічно входила у низку акцій, пов'язаних з «грецьким проектом» на теренах Південної України.

XVIII століття сильно змінило  погляди на функції міста і  вимоги до його архітектури.  Філософи епохи Просвітництва  вва­жали «ідеальним» місто, збудоване  не з чисто утилітарних прагнень, а за канонами класицистичного  стилю, з чітким геомет­ричним  плануванням, без великих укріплень  та з численними зеленими насадженнями. У другій половині XVIII ст. європейські  «новомодні» віяння дійшли до Росії. Південна Україна, край, де не було значних міст, розглядалася як поле для експери­ментів майстрів містобудівництва тих часів. Але досить часто такі спроби вступали у протиріччя з реальними умовами будів­ництва. Не був винятком і Катеринослав.

Основні ідеї потьомкінського «Начертания» втілив у собі проект Катеринослава, затверджений 10 жовтня 1786 р. Автором його був Клод Геруа - видатний французький архітектор, який працював деякий час у Росії, дістав тут звання академіка «Академии художеств». У центрі міста, на вершині великого пагорба, Геруа спроектував велику площу з Преображенським собором та головними адміністративними і громадськими спо­рудами. Генеральний план роботи Геруа, виконаний за зразка­ми європейських міст, був погано пристосований до місцевого рельєфу, ігнорувались вітчизняні містобудівничі традиції (наприклад, відсутні традиційні ринкова, соборна, сінна та ін. площі). Проект також не враховував безводність гори, обраної для будівництва центральної частини Катеринослава. Передба­чалося водопостачання міста за допомогою колодязів, водопідйомних механізмів, басейнів та фонтанів, але це потребувало знач­них матеріальних витрат.

У 1787 році російська імператриця  Катерина II вирушила у подорож на Південь Росії до Чорноморського узбережжя. Шлях імператриці лежав через колишні запорозькі землі. Вона провела два дні у Новому Кодаку (7-8 травня), а 9 травня відбулася урочиста церемонія закладки Преображенського собору - імператриця разом з австрійським імператором Іосифом II та Г. Потьомкіним поклали перші камені у його фундамент.

У 1789 р. з Кременчука до Катеринослава  було нарешті переведене «губернське правління» і він почав функціонувати як адміністративний центр намісництва, яке включало в себе майже всю Степову Україну (за виключенням Криму та прилеглих територій). У перші роки існування міста його намагалися будувати згідно з потьомкінськими проектами. Але згодом стало зрозумілим, що гігантським «прожектам» не судилося втілитися у життя. Потьомкін сам прийшов до висновку змінити проекти одразу ж з початком російсько-турецької війни 1787-1791 рр. Воєнні дії проходили неподалік Катеринослава, на Чор­номорському узбережжі. Велика частина коштів, котрі призна­чалися для Катеринослава, була відправлена на фронт.

Губернатор В.Коховський писав у 1792 р. Катерині II, що вже 1788 року Потьомкін запросив з Петербурга архітектора Старова, щоб створити новий проектний план міста та соборної церкви. Видатний архітектор російського класицизму Іван Старов склав три варіанти плану міста (між 1787-1790; 1790; 1792 рр.). В порівнянні з проектом Геруа, в проектах Старова територія міста збільшувалася за рахунок придніпровської частини (колишня слобода Половиця). Головну вагу зберігала, як і раніше, нагірна частина. В середині пагорба планувалася велика площа, на якій передбачали розмістити намісницьке правління, а за ним - напівкруглу торгову площу. Одна з вулиць, яка починалась від торгової площі та перетинала широкий яр, перетворювалась на «велику дорогу» до Нових Кодаків (сучасний проспект Карла Маркса). Житловий район на місці слободи Половиця також отримав чітку планувальну структуру. Проекти І. Старова, які значною мірою втілилися в життя, мали великий вплив на формування архітектурно-планувального обрису сучас­ного Дніпропетровська.

Протягом 1790-х років місто  розвивалося повільно. Преображенський  собор, закладений Катериною II, так  і не був побудований згідно з  початковим проектом. У 1787 році за проектом І. Старова почали зводити кам'яний Потьомкінський палац - резиденцію генерал-губернатора. Це була єдина значна будівля на «горі», яку передбачалося спочатку віддати під центр міста. Фабрики  вдалося відкрити тільки у 1794 р. і  в більш скромних розмірах, ніж передбачалося. Питання про створення універси­тету і академії було швидко усунене з порядку денного. «Сумма университетская», тобто кошти, призначені на створення університету та інших науково-педагогічних установ, була витрачена на інші потреби.

Труднощі, які виникли  у перші роки становлення Катеринослава, показали, що збудувати нове місто  згідно з задумом неможливо.

Все це було обумовлено низкою причин. Пішли з життя ініціатори і натхненники будівництва - у 1791 р. князь Потьомкін, а в 1796 р. і  Катерина II. Урядова політика щодо Новоросії (Південної України) зазнала змін. Новий імператор, Павло І, змінив адміністративний поділ та назви  міст краю. Указ від 17 грудня 1797 р. скасував Катеринославське намісництво, замість  нього створювалася Новоросійська  губернія з 12 повітів. Катеринослав був  перейменований на Новоросійськ (у 1802 р. йому повернуто колишню назву). Особливо негативно вплинули на розвиток краю укази від 18 та 20 грудня 1797 р., згідно з якими вимагалося «все строения во всей губернии остановить».

Кам'яне будівництво відновилося  тут лише за часів правління Олександра І (з 1802 р.).

Катеринослав залишився  тепер без урядової підтримки, катастрофічно  не вистачало необхідних коштів на будівництво. Гора, на якій планувалося  розмістити губернський центр, виявилася  безводною, а сусідні території  перетинали глибокі яри. Дніпровські  пороги становили перешкоду нормальному  судноплавству, а отже, і торгівлі. Внаслідок цього в останньому десятилітті XVIII ст. виявилися негативні  тенденції у розвитку Катеринослава - замість того, щоб стати «Південною столицею», він швидко перетворився на пересічне губернське місто. Сенатор  та член Академії наук П.П.Сумароков, подорожуючи  Південною Росією, занотував:

«Новороссийск есть ни что иное, как  мудреная загадка, которую проезжающему надлежит осмотри­тельно отгадывать. Он увидит губернский город, расположенный в полуверсте от Днепра, на гладкой степи, при подошве горы, простирающейся над ним наподобие вала. Он увидит десятка три обмазанных господских и купеческих домиков, две церкви, ряд деревянных лавок, весьма широкие с худым строением улицы, некоторую монастырскую пустоту, скучное уединение, и весь город не обширнее, притом не красивее порядочного местечка: это будет нынешний Новороссийск...»

У тих умовах, коли причорноморські міста перебрали на себе функції промислових, торговельних та культурних центрів, степові міста не мали значних перспектив. Порівняно з проектами кінця XVIII ст., реальний Катеринослав існував у більш скромних розмірах. Але протягом першої половини XIX ст. створювалося реальне підґрунтя для того, щоб на його основі у другій половині XIX ст. Катеринослав зміг розвинутися до масштабів великого промислового центра Півдня України.

Урядова політика стосовно Новоросії (Південної України) сприяла розвитку ремесла та мануфактурної промисловості. Потьомкін писав у квітні 1781 р.: «Всякое новое заведение, особливо в крае, никаких еще мастеров не имеющем, требует со стороны казенной поощрения и помощи...» . Інтенсивне будівництво міст, гостра потреба поселенців у житлі, одязі та ін. сприяли розвитку промисловості.

У 1794 р. у Катеринославі  з'явилися казенні підприємства - суконна та шовково-панчішна фабрики. Катерина II видала відповідний указ від 14 травня 1792 р., який передбачав перевести  сюди суконну, годинникову та позументну фабрики з Дубровни, та шовкову - з Купавни. Ці фабрики почали працювати  в місті лише 1794 р. Вони утворили велику централізовану мануфактуру, на якій вироблялися сукна, каразея (грубошерстна тканина) та каламенка (кольорова тканина).

На обох фабриках працювали  в основному кріпосні селяни. За даними 1797 р., на суконній фабриці було 819 робітників, у тому числі 378 жінок  та 115 дітей. До мануфактури також  були приписані 1186 осіб сільського населення, які жили у слободі Сурсько-Литовській. Умови праці на мануфактурі були вкрай важкі. Робочий день тривав не менше 15 годин. Працівники проживали у будинках, пристосованих для проживання тільки у літній час, зарплатню отримували невчасно, це викликало протести. У 1820 р. на мануфактурі рахувалось 2438 «людей разных званий и мастерства» та 1372 селяни, які у вільний від польових робіт час також працювали на виробництві.

Види товарів та обсяги продукції суконної фабрики залежа­ли  від замовлень військового відомства  та адміралтейства. Панчішна фабрика  реалізовувала свої товари на вільному ринку, крім того, вона виконувала замовлення приватних осіб. Катеринославські фабрики  працювали на широкий ринок, котрий включав не тільки Новоросію, а й інші регіони України. Як за кількістю працівників, так і за обсягом продукції катеринославська мануфактура була, можливо, найбільшою у всій Південній Ук­раїні. Частина товарів, виготовлених фабриками, реалізовувалася серед населення Катеринослава.

У 1835 р. військовий міністр  О. Чернишов видав наказ закри­ти катеринославську казенну мануфактуру, як збиткову для казни, її будівлі  та «фабричное народонаселение» (тобто  робітників та членів їх сімей) передали у військове відомство. Фаб­рика була закрита після переробки всієї сировини у 1837 р. Німецький учений Франц Гакстгаузен, який відвідав Катеринослав 1844 р., був неприємно здивований тим, що фабрика (точніше, її устаткування) була, по суті, розкрадена. «Будівлі фабрики тепер стоять полишені, у руїнах, що стали притулком для крадіжників та бродяг...» Цьому прикладові автор протиста­вив приклад іншої суконної фабрики у Катеринославі, яку відкрив у 1833 р. купець другої гільдії К.В.Нейман з Аахену (оселився в місті у 1815 р.). Ця фабрика базувалася на вільно­найманій праці та виробляла щорічно, за даними Гакстгаузена, 18 тис. аршин сукна. Крім того, заробітна платня працівників була незвичайно високою, до 27 крб. на місяць. Фабрика Неймана проіснувала 15 років.

Крім великої мануфактури, в Катеринославі існували невеликі підприємства, орієнтовані на переробку  сільськогосподарської сировини. У 1817 р. була заснована фабрика паперових  виробів міщанина Постного. Вона працювала  на імпортованій сировині - американській  бавовні. Підприємець використовував вільний найм робітників, на відміну  від кріпосних казенної мануфактури. Тут виготовлялися різні бавовняно-паперові тканини та «карманные ост-индские  платки». У 1819 р. на фаб­риці було 12 верстатів  та 19 працівників, виготовлено 25520 аршин  тканини та 3510 хусток. У 1832 р. місцевий купець М.Заславський заснував механічні майстерні та чавуноливар­ний завод. У різні роки тут працювали 15-30 вільнонайманих робітників. Це було перше в місті підприємство такого профілю. Тут вироблялися віялки, молотарки, устаткування для млинів. Від цього заводу отримала назву одна з найстаріших вулиць міста - Ливарна.

У 1808 р. у Катеринославі  діяли: суконна фабрика, 8 сальних  заводів, 8 свічних, 9 цегляних, 1 мильний  завод та 1 пивоварня. Пиво вироблялося  обсягом до 2000 відер на рік та реалізувалося переважно у Катеринославі. Протягом першої полови­ни XIX століття кількість підприємств помітно  збільшилася. У 1856 р. в Катеринославі  на вул. Гостинній (нині Гопнер) відкрито тютюнову фабрику І.Джигіта, єдину  в губернії, яка виробляла турецький  тютюн та цигарки.

Значна частина катеринославців  займалася ремеслами й тор­гівлею. В «Описании города Екатеринослава и его уезда» 1793 р. вказувалося, що: «жители того города купцы имеют торг красными и мелочными товарами, женщины упражняются в домашних рукоделиях...»

Населення Катеринослава  пильно оберігало своє право торгівлі в місті. Так, у 1797 р. міська Дума заборонила торгувати «неведомо какого звания человеку», який нічого не платив у казну міста. З0 червня 1792 р. Дума «по удобности времени и выгоде для жителей» постановила: з 1793 р. проводити щорічно 4 ярмарки: 1-го січня, 21-го квітня (день народження Катерини II), 28 та 29 червня, 20 та 22-го вересня (на честь днів народження Павла та коронування Катерини). Весь прибуток, отриманий від проведення ярмарків, надходив у казну міста. У 1820 р. тут налічувалося вже 6 ярмарків. У 1835 р. в місті відкрито перше страхове товариство.

Ще в описі Катеринослава 1796 р. говорилося: «Сей город... имеет для торговли удобности, как посредством водяной по реке Днепру коммуникации, так сухим путем и учрежденных ярмонков и торгов, на которые из разных мест купечество с товарами съезжается...» Автор того ж опису визначав причини, які перешкоджали вільному розвитку комерції у тогочасному Катеринославі:

1) невпевненість купців  у стабільності ситуації (зважаючи  на приховані реквізиції міських  будівель на потреби адміністрації  та постої військ);

2) невиконання указу Катерини II від 2 жовтня 1795 р., згідно з яким  усім поселенцям на Півдні, які влаштовують підприєм­ства або лавки, надавалися пільги (звільнення від податків та постоїв) на 10 років.

Автор опису зробив такий  висновок: якщо ці перешкоди будуть подолані, то... «кажется, надлежало  бы ожидать верных успехов в скором застроении Екатеринослава и других новых городов».

Документи міських адміністративних установ свідчать, що протягом першої половини XIX ст. ситуація в цій сфері  якісно не змінилася. З різних регіонів Росії до Катеринослава привозили  сіль, металеві вироби, ліс, хутра, а  вивозили хліб, сукна, шерсть, шкіряні  вироби, мило, свічки та ін. Дещо пізніше, у 1863 р. тут було реалізовано товарів  на 18368,5 тис. крб. Етнограф та письменник О. Афанасьєв-Чужбинський так описував (у 1863 р.) своє враження від ярмарки: