Харьков в годы немецкой оккупации

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Харківський торгівельно-экономічний коледж  
Київського національного торгівельно-экономічного університету

 

 

реферат  з історії України

на  тему:

 

 

ХАРКІВ

у роки німецької

окупації

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготував

Студент гр. ЗТС-1-12

КОРЖАВИХ  В.В.

 

 

 

 

 

ХАРКІВ

2013

 

 ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………..3

Населення Харкова  напередодні та в роки війни…………………….8

Встановлення  «нового порядку»………………………………………12

Українське  цивільне управління……………………………………...20

Політичне поле підокупаційного Харкова…………………………...23

Радянський рух Опору…………………………………………………..26

Простий харків’янин  в умовах війни………………………………….29

Висновки…………………………………………………………………..36

Список використаної літератури……………………………………….40

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

       Історія Другої світової війни завжди була пріоритетною темою вітчизняних дослідників. Найбільш активно висвітлювали бойові дії Червоної Армії, підпільний та партизанський рух, відродження народного господарства республіки та внесок українського народу в Перемогу. При цьому переважна більшість публікацій носила історико-партійний характер. Зважаючи на ідеологічний прес держави, пропагандистську спрямованість багатьох публікацій, у зв'язку із існуванням заборонених тем, цивільна історія України, життя українського населення під німцями залишались, як правило, поза увагою дослідників. Ці питання фрагментарно висвітлювалась лише в окремих сюжетах про війну. Лише на порозі перебудови Ю.Ю. Кондуфор та В.І. Клоков наголосили на тому, що "історія нашої республіки в роки війни – це не просто історія воєнних дій і всього того, що їх супроводжувало, а передусім історія народу". Але потрібний був чималий час для методологічного опрацювання нової проблеми. Вітчизняна історіографія і сьогодні не має ґрунтовного і всебічного дослідження життя населення України під німцями. На цьому неодноразово наголошували українські фахівці М.В. Коваль, О.Є. Лисенко, В.В. Стецкевич та ін.

           І все ж таки, на попередніх етапах історики чимало зробили для висвітлення окремих питань підокупаційного буття населення. Вже в середині 1950-х років вийшла в світ перша узагальнююча монографія з історії війни в Україні М.І. Супруненка, де поряд з іншими питаннями йшлося про встановлений "новий порядок", так зване "місцеве самоуправління", масове винищення радянських людей. У радянські часи найбільш широке висвітлення ці теми знайшли у підсумкових багатотомних виданнях. У трьох томах "Української РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу" окремі розділи були присвячені "німецько-фашистському окупаційному режиму". Проте тема ця розглядалася переважно у рамках здійснення терору і "кривавих звірств та сваволі німецько-фашистських загарбників", "розграбування окупантами національних багатств УРСР", а також критики "українських буржуазних націоналістів – прислужників окупантів".

         Одна з перших історичних праць в Україні, спеціально присвячена здійсненню нацистами масового терору, вийшла у 1965 р. і належала перу М.В. Коваля. Розвиваючи тему,      Т.С. Першина через 20 років видала спеціальну монографію, присвячену нацистському геноциду в Україні.

Пріоритетною темою  радянської історіографії була "всенародна" боротьба проти фашистських загарбників. Першою монографічною роботою у  цій галузі стала опублікована ще у 1957 р. книга В. Клокова, І. Кулика та І. Слинька. У наступні роки цій темі приділялася велика увага. Помітним етапом у її дослідженні стали багатотомні праці з історії України та війни. Надалі дослідники Ю.І. Зінченко, В.І. Клоков, М.В. Коваль, В.І. Кучер, В.М. Нем'ятий та ін. поглиблювали вивчення теми, присвятили свої праці окремим формам загальнонародної боротьби. Загальним підсумком стало видання у 1985 р. у двох книгах колективної праці "Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине. 1941 – 1944".

Популярною темою радянської історіографії був крах економічних планів фашистської Німеччини в Україні. Провідне місце тут посідали праці М.М. Загорулька та А.Ф. Юденкова, Л.В. Кондратенка, В.М. Нем'ятого та ін.

Таким чином, радянська  історіографія мала свої здобутки у  вивченні історії України в роки Другої світової війни, які свого часу були узагальнені в історіографічних розвідках. У 60 – 80-ті рр. в Україні сформувалась стабільна і досить велика група дослідників – фахівців в галузі історії війни. Але у цілому, комплексного дослідження теми не було здійснено. Період окупації був зведений до висвітлення окремих сторін німецько-фашистського режиму.

На наступному етапі  історичного розвитку, особливо з  досягненням Україною незалежності, значно посилюється увага дослідників  до встановленого "нового порядку". Функціонуванню механізму насилля в Україні були присвячені статті та кандидатські дисертації О.В. Потильчака, П.В. Рекотова, А.В. Савченка. Поступово дослідники відтворювали структуру різних ланок окупаційних органів влади та визначали їхні функції. Мало дослідженими поки що залишаються конкретна історія різних поверхів влади в зонах окупації, військове управління, поліцейсько-репресивний апарат, українське допоміжне управління та ін.

Предметом спеціального дисертаційного дослідження стає і німецька окупаційна політика у межах певних регіонів, а також окремі її складові. Дисертаційні дослідження А.В. Боляновського, В.М. Гайдабури, В.І. Лаврищука, В.В. Ленської, І.С. Тарнавського, Д.М. Титаренка та ін. поглиблюють вивчення окупаційного режиму в Україні, його особливостей в різних регіонах. Проте існують помітні відмінності у підходах до окремих подій дослідників з різних регіонів, часом необґрунтовані належним чином твердження та висновки.

Останнім часом вітчизняна історіографія звернулась до проблеми ставлення місцевого населення до німецької навали. Її актуальність посилюється тим, що поступово в українській історіографії під впливом деяких публікацій затверджується схема, за якою населення України, принаймні її західної частини, чекало на німців та радо вітало їх, зустрічало квітами. Про це йдеться у працях В. Косика, О. Субтельного, інших авторів. Проте ґрунтовного аналізу наявних вітчизняних та німецьких джерел не було зроблено. У 1998 р. вийшла друком лише невелика розвідка Ю.О. Ніколайця.

Активно досліджуються  на сучасному етапі проблеми голокосту. Зважаючи на слабку розробленість проблеми, і в першу чергу, суті єврейсько-українських  стосунків, підвищений інтерес до неї  широкої громадськості за кордоном, протягом тривалого часу страждала міжнародна репутація України. І тому спеціальні публікації М.В. Коваля були присвячені ставленню українського населення до нацистського геноциду євреїв. Цій темі він присвятив також спеціальний параграф у 12-му томі серії "Україна крізь віки".

Трагічними сторінками Другої світової війни була доля радянських військовополонених і так званих "примусових робітників". Повоєнні роки стали для них "історією забуття". Проте останнім часом ситуація і  в цій галузі почала мінятися на краще. Вже побачила світ розвідка В. Короля з історії радянських військовополонених. Тривалий час чи не єдиним дослідженням історії "східних робітників" була книжка М.В. Коваля, випущена ще у 1979 р. На жаль, і досі у вітчизняній історіографії відсутнє комплексне всебічне дослідження теми. Зроблені лише перші кроки на цьому шляху, захищені кандидатські дисертації С.Д. Гальчака, А.В. Мелякова на регіональному матеріалі.

Великий вплив на свідомість широких мас населення у період війни мала церква. Слід визнати, що з приходом німців в Україну, вона відроджує свою діяльність. Серед тих, хто активно досліджує цю проблематику, слід назвати Ю.В. Волошина, О.Є. Лисенка, В.О. Пащенка та ін.

Таким чином, аналіз сучасної української історіографії війни  свідчить про поступовий вихід її на якісно новий рівень. Започаткований процес поступової переорієнтації науки, розширення тематики досліджень, звільнення від застарілих штампів та стереотипів, вивчення історії народу під час війни. Важливе значення у теоретичному та методологічному опрацюванні здобутків конкретно-історичних пошуків, визначенні подальших орієнтирів мають історіографічні дослідження. І хоча їх кількість була невеликою, все ж таки, як зазначається в науковій літературі, в дослідженнях сучасних історіографів війни на основі праць В.О. Замлинського, В.І. Клокова, М.В. Коваля, В.І. Кучера, О. Є. Лисенка, І. Т. Муковського, В.М. Нем'ятого, В.І. Сергійчука, А.С. Чайковського та ін. вчених розвиваються важливі методологічні положення про історію України в добу воєнного лихоліття не як про історію воєнних дій, а передусім як про історію народу.

Позитивний поворот  у вивченні історії Другої світової війни відбувається в російській історіографії. Долаючи гострі дискусії, вона все більше повертається до долі звичайної людини на війні. Так, у виданій у 1999 р. чотирьохтомній праці "Великая Отечественная война" четвертий том спеціально присвячений темі "Народ і війна".

Великий досвід у вивченні історії німецької окупації накопичений  західною історіографією. І хоча головна  її увага була прикута до країн Західної та Центральної Європи, все ж таки у повоєнний час було чимало зроблено задля дослідження ситуації на Сході. Перші серйозні дослідження історії німецької окупації СРСР вийшли на Заході вже у 1950-х рр. Деякі з них, як праця А. Далліна, не втратили свого значення і сьогодні. Можна назвати й інші праці, присвячені окупаційній політиці Німеччини в СРСР, у т.ч. і в Україні, – Дж. Райтлінжера, Р. Ільницького, І. Каменецького та ін.

У наступні роки західні  науковці багато зробили задля всебічного висвітлення історії Другої світової війни, зрештою, повернення її до гуманітарної проекції, вивчення проблеми "Leben mit Feind" ("життя з ворогом"), переміщення в центр уваги простої людини, її воєнної повсякденності. Привертає увагу нещодавно видана збірка під редакцією Р. Турстона із США та Б.Бонвеча з ФРН. Автори книги намагалися з'ясувати, чим насправді була війна і що вона означала для простих радянських людей, оскільки, як вони стверджують, навіть до сьогодні "ми маємо історію німців у Радянському Союзі, але не історію Радянського Союзу під німецькою окупацією".

Такі висновки непоодинокі. У одному із найбільш ґрунтовних німецьких  видань "Das Deutsche Reich und der zweite Weltkrieg" наголошується, що і досі відсутнє "широке дослідження про німецьке військове управління на Сході." Проте саме це видання стало помітною подією, було здійснене відомою школою військових істориків, стало підсумком багаторічних досліджень.

Останнім часом у  Німеччині побачили світ великі праці  істориків нового покоління, присвячені німецькій окупації в окремих регіонах СРСР. Найбільше вирізняються серед них своєю багатогранністю, широкою джерельною базою праці Б. Чіарі та К. Герлаха, у яких йдеться про підокупаційну Білорусь.

Неабиякий інтерес у  зв'язку з нашою темою викликають дослідження, присвячені політиці вермахту на окупованій території. Проблема ця набула значної ваги в світлі панування тривалий час на Заході легенди про "чистий вермахт". У самій Німеччині ця версія була піддана сумніву у 1960 – 1980-х рр., коли був доведений винищувальний характер німецько-радянської війни. Серед тих, хто зробив внесок у цю справу, можна назвати Г. Боога, М. Бросцата, В. Ветте, В. Дайста, Г. Краусніка, М. Мессершмідта, Р.-Д. Мюллера, Г.-Р. Юбершера, Ю. Ферстера, Г.-А. Якобсона.

Велику роботу у дослідженні злочинів вермахту на окупованій території здійснив у 1990-х рр. Гамбурзький інститут соціальних досліджень. Колектив науковців під керівництвом Г. Геера зібрав та опублікував численні матеріали про злодіяння вермахту в Радянському Союзі, у т.ч. в Україні. Була підготовлена та показана майже по всій Німеччині виставка документів та фотографій, яка мала великий резонанс та викликала дискусії серед науковців і громадськості. Безумовно, не всі у Німеччині поділяють такі оцінки вермахту. Дехто з авторів схильний перекласти частину відповідальності вермахту на особливі "закони війни". Останнім часом чималої популярності на Заході набула книга колишнього наукового директора Інституту військової історії бундесверу Й. Хоффмана "Сталінська винищувальна війна", яка вийшла друком у 1995 р. і зазнала вже п'яти перевидань великим накладом. Залишаючись тут осторонь дуже непростої та дискусійної проблеми, слід зазначити, що деякі дійсні або вигадані факти харківського підокупаційного буття набувають у праці Й. Хоффмана принципового значення та дають поштовх до далекосяжних висновків, спотворюючи дійсний перебіг подій.

Серед спеціальних праць, присвячених окупаційній політиці вермахту в Радянському Союзі, слід назвати книгу Н. Мюллера, перекладену  на російську мову. Написана східнонімецьким істориком ще за часів існування НДР робота ця не позбавлена деяких тогочасних пропагандистських недоліків, проте і досі залишається важливим джерелом знань з теми. Чимало уваги приділяють західні історики окремим аспектам німецької окупаційної політики, у т.ч. діяльності різних репресивних органів – СС, СД, гестапо, поліції.

Першочергове місце  в західній історіографії війни  займає проблема голокосту. Останнім часом  тут з'явилися роботи Г. Геера, Т. Зандкюлера, Д. Поля і про геноцид євреїв в Радянському Союзі, у т.ч. в Україні. Т. Гунчак присвятив свою працю українсько-єврейським стосункам під час Другої світової війни.

Тривалий час на Заході привертає увагу трагедія радянських військовополонених. Донині найгрунтовнішою працею залишається книга німецького дослідника К. Штрайта "Вони нам не товариші", яка вперше побачила світ у 1978 р. і зазнала трьох перевидань.

Сучасні західні історики Д. Ейхгольц, Р.-Д. Мюллер та ін. досліджують  економічну експансію Німеччини  на Схід. А найбільш відомим фахівцем з історії примусових робітників став німецький вчений У. Герберт. Він опублікував декілька прпаць з цієї проблеми, у т.ч. ґрунтовну монографію "Політика щодо іноземних робітників і практика їх використання у воєнній економіці третього рейху", яка зазнала з 1985 р. вже декількох перевидань.