Діяльність інквізиції у різних країни

3.4 Покарання 

Теоретично, завданням інквізиції не входило  накладення покарань. Її місія полягала у порятунок душ заблуканих і наставлянні їх у шлях істинний. Отже, покарання, що все-таки накладалися на обвинувачуваних, котрі вступили на шлях порятунку, розглядалися як духовні ліки - покута для очищення і спокути гріхів.

Інквізитор  будь-коли примовляв до страти, він  позбавляв покровительства Церкви закоренілого інераскаявшегося єретика чи рецидивіста. У цьому оголошувалося, що з засудженого було зроблено усе, аби врятувати його заблудлу душі і, що він безумно відкинув простягнуту йому милосердну руку допомоги. Єретик,упорствовавший у своїй непослуху, вперто що відмовляється зізнатися у своїй єресі ітвердивший про свою невинність, було бути врятований шляхом накладення нею духовного покарання. Природним результатом цього була видача такого якого у руки світської влади на спалення. Але й тут Церква до останньої хвилини ладна була проявити «милосердя» до звинуваченому: коли він все-таки зізнавався за останній мить і був покаятися, його піддавали придушенню, як запалає очисний полум'якостра[29].

Найбільш  суворим покаранням, який міг накласти сам інквізитор, було тюремне ув'язнення. Це уявлялося, як для розкаюваного очиститися від своїх помилок шляхом накладення він безстрокового посади хліб і воді. Це покарання накладалося лише з які звернулися єретиків. Спочатку термін ув'язнення не була визначено, але згодом рішеннямНарбоннского собору стали примовляти до в'язниці завжди довічно.

Існувало  два виду ув'язнення: суворе і зм'якшене. У обох випадках укладений отримував  лише хліб і воду, утримувався у  одиночній камері, і було мати ні з ким спілкування через побоювання, що його не спокусили інші чи що вона не спокусив когось. Суворе висновок полягала змісту укладеного уножних кайданах, прикутим до стіни, вузькому темній камері. Це покарання накладалося з винних в спокусі чи порушенні присяги шляхом дачі неповних зізнань. Але загалом, вибір виду ув'язнення, знов-таки, повністю залежав від воліинквизитора[30].

Якщо  обвинувачуваний помирав після  свідомості людини та каяття, він усе  одно ніс то покарання, яке поніс  б, залишаючись живими. У цьому  викопування тіла з землі замінювало ув'язнення. Спадкоємці померлого піддавалися легкоїепитимье, що було замінити грошовим штрафом. Що стосується смерті обвинувачуваного до проголошення їм зречення і, він потрапляв донераскаявшихся єретиків, його останки піддавалися спалено, а майно конфіскації.Наказаниям піддавалися також діти та онуки померлих інераскаявшихся єретиків, котрі піддавалися обмеження прав на заняття громадських посад,отрешались з посад та піддавали конфіскації майна.

Більше  легким виглядом покарання були епітимії, що накладалися на розсуд інквізитора. Найбільш легкими вважалися епітимії як читання молитов, відвідин храмів, суворого виконання обрядів, посади, паломництва по святих місць і благодійні пожертвування.

Звичайним умовою епітимії було самобичування. Собори вНарбонне і Безьє в 1244и1246 рр, і навіть собор вТаррагоне в 1242 р згадують про бичуванні як легкому покарання,налагаемом на добровільно звернених і розкаюваних протягом терміну милосердя. Ця покута часто тривала аж до смертіосужденного[31].

Паломництво вважалося однієї з найбільш легких форм покарання, але лише тоді як іншими покараннями.Паломничества, що накладалися  інквізицією ділилися великі (Рим,Компостелло,Кентерберри  і. ін) і маленькі (до місцевих святинь). За які злочину накладалося це це випливає з вироку 1322 р у справі трьох обвинувачуваних. Уся їхня провина зводилася до того, що вбачаливальденских наставників у своїх батьків, не знаючи хто це. У спочатку інквізиції призначалися паломництва до Палестини, куди ті мали вирушати як хрестоносців.

Далі  йшли епітимії ганебні і принизливі: носіння хрестів,нашитих на верхній  одяг і носіння ганебного вбрання  єретиків - “>санбенито”. Типсанбенито залежав від характеру гріха, і засуджені мали носити їх у певний час. Одним наказано було вдягати цей одяг у свята і в неділі, інших постійно. У практиці іспанської інквізиціїсанбенито одягали на засуджених до тюремного ув'язнення, як у свята їх виставляли на дверях церкви караючи правовірнимкатоликам[32].

>Нарбоннский  собор 1229 р наказував носіння хрестів всім зверненим, хто добровільно зрікся єресі. собор у Безьє в 1234 р погрожував конфіскацією майна всім, хто відмовиться носити ці знаки ганьби або вона буде приховувати їхні. собор уВалансьене в 1248 р ухвалив, що такаослушники мають загладити своєї вини, а разі повторення із нею має надійти і знераскаявшимисяеретиками[33].

І, нарешті, існувало ще одне, хоча й пряме (вироком  інквізитора), але від цього щонайменше тяжке покарання: конфіскація чи штраф. Конфіскація була прямим справою  інквізитора, але він сам собою випливала з його вироку. Інокентій III у своїй едикті оголосив: «Ми велимо, щоб майно єретиків піддавалося конфіскації; щоб цей захід застосовувалася світськими князями під страхом накладення ними духовних покарань. Майно єретиків, відцуралися від єресі, нічого очікувати повернуто їм, за умови що нічого очікувати комусьблагоугодносжалится з них…». Коли духовні суди оголошували когось єретиком, то конфіскація робилася сам собою; накладення заборони на майно до обов'язків світської влади й тільки від неї залежало пощадити майно винного.

Конфіскація була невіддільні від вироку до в'язниці. Оскільки конфіскації піддавалося i майно померлих єретиків, іноді  навіть у вироках померлих оголошували  їм вирок до тюремного ув'язнення  з метою позбавити спадкоємців права наслідування майна єретиків. Взагалі конфіскація застосовувалася які повсюдно та з невблаганною жорстокістю. Одне незначна прояв єресі автоматично позбавляло людини права на власність. Зате повернення майна, і возз'єднання розкаявся з Церквою був актом милосердя і він потребував особливого мотивованогопостановления[34].

У спочатку існування інквізиції був визначено, чи мають інквізитори право накладати  штраф.Нарбоннский собор 1244 р у  інструкціях інквізиторам наказує  забрати винних грошовим штрафом у сфері збереження доброго імені чернечого ордена. Інокентій IV в буллі від 1245 р велить, щоб штрафи отримували дві особи, обрані єпископом і інквізитором. Ці цифри мали на будівництво і змістом інквізиційних в'язниць. Проте, у зв'язку злихоимствами, вже у 1251 р він також заборонив інквізиторам накладати штрафи завжди, коли можна накласти інше покарання¹. Згодом інквізитори домоглися скасування цієї настанови і надали право накладати штрафи на власний розсуд і зі своєю більшої вигоді.

Від штрафу не можна відокремлювати також заміну накладених покарань сплатою відомої суми. Іноді такі суми збиралися потреби Церкви папськими уповноваженими за пом'якшення або скасування покарання. Смерть обвинувачуваного не визволяла від штрафу його спадкоємців. Навіть тому разі, якщо справа не йшла лише про легких підозри в єресі, спадкоємцям померлого підозрюваного однаково ставилося підкоритися кожному грошовому покаранню, який би згідно із законом накладено наумершего[35].

Глава 4. Діяльність інквізиції за кордоном Європи  

Попри що здається всюдисущість інквізиційних  трибуналів Середньовічний Європі, її дії мало неоднакову силу у різних країни. Насамперед необхідно відзначити, що бурхлива діяльність інквізиції простежувалася у південних країнах: Італії, Німеччині й на Піренейському півострові. Разом про те у міру просування північ її активність і значимість помітно слабшає. Хоча римськими папами було здійснено спроби послатибратьев-инквизиторов у країни Скандинавії, але історія не зберегла ніяких слідів їх до реальної діяльність у цих теренах. Принаймні руху сходові до слов'янським землям вплив інквізиції також спадає.

Причини такої нерівномірного поширення  інквізиції територією Європи становлять предмет окремого історичного дослідження. Але тут лише зазначимо основні їх. По-перше, інквізиція найактивніше діяла там, де у ній був найбільша необхідність: Півдні Франції, на християнських землях Піренеїв й у Італії. У пропонованих землях (головним чином півдні Німеччині й в Піренеях) мешкало надзвичайно змішане населення - від білихевропейцев-католиков до чорношкірихмусульман-арабов. Першим наслідком такого змішання культур і релігій була виняткова віротерпимість світської влади і благодатний грунт до виникнення усіляких єретичних сект та рухів. У той самий час у цих теренах за тією ж причини настав розпусне, зіпсоване і байдуже до справ віри духовенство. У Італії йшла перманентна боротьба за інвеституру, а міста дуже рано отримали велику автономію та стали розсадниками вільного мислення і освіти. Друга причина ширшого поширення інквізиції у землях була суто матеріальна. Доходи від штрафів та конфіскацій ділилися між духовними і світськими владою, чимала частка перепадала й у інквізиції. А південні землі були багаті завжди, на відміну від північним.

У північних  станах інквізиція почувалася менш упевнено. З одного боку, суворий клімат менше викликав довіру до єретичним розмірковуванням, а до праці про хліб насущний. Потому, як під ударами татГогенштауфени котрого з політичної й історичної арени, на землях Німеччини забули про єдиновладді імператора. Безліч питомих володарів у боротьбі особисте вплив які завжди приділялася велика увага збереження чистоти віри, а і їх підтримки інквізитори годі було й дуже багато. У Великобританії знати, обурена ганебним підпорядкуванням ІоаннаБезземельного волі Римського первосвященика в 1215 р, зажадала «ХартіюВольностей» і безроздільне єдиновладдя в Англії також закінчилося.

Що  ж до східних земель Європи, то землі  лише теоретично знаходилися під  духовної владою Риму. Тут дуже відчувалося  вплив Православ'я, а пізніше постала реальна загроза із боку Османської імперії. Крім цього, в слов'янських землях було багатосамовластних правителів, на суперництві яких, звісно Рим міг грати, але й ким їх у результаті було обпертися у справі захисту чистоти католицької віри. З політичних причин все тортури папства (включаючи хрестові походи) встановити слов'янських землях католицизм і прищепити щодо його захисту інститут інквізиції зрештою не увінчалися помітним успіхом.

4.1 Інквізиція у Німеччині 

До 1235 р єресі швидко поширювалися у Німеччині, і туди призначили папським інквізитором фанатик Конрад Марбурзький. Він енергійно узявся до роботи отож нині просто необдуманого висловлювання чи спілкування про те, кого підозрювали в єресі, було чимало, щоб постати перед папським інквізитором. Жорстокі переслідування викликали хвилю народних обурення і Конрад з помічниками було вбито.

Папа  Григорій IX страшенно розгнівався  доклав всіх зусиль, щоб вбивці його вірних слуг були суворо покарані. Проте  з позиціям інквізиції завдано удару, і вона продовжувала формально існувати, у Німеччині вона став реальним силою. Папа Урбан V, незадоволений становище у Німеччини, направив тудидоминиканцев. Боючись відлучення від церкви, імператор прийняв нових інквізиторів з пошаною і ввів цензуру друку. УXV—XVI ст. вплив інквізиції було підірвано ще більше. Настав час таких видатних мислителів, як ЙоганнВессель і, Мартін Лютер. Він продовжував свої проповіді, а після смерті Леніна в 1546 р. його послідовники склали сильну опозицію католицькій Церкві. Інквізиція у Німеччині втратила будь-якусилу[36].

4.2 Інквізиція мови у Франції  

У Франції  завдяки перемозі вальбигойских  війнах інквізиція мала більш тверді позиції. І все-таки, коли з'явився папський інквізитор - ГільйомОрно, підтримуваний папою Григорієм IX, його жорстокість так озлила людей, що та його помічники було вбито, як Конрад у Німеччині. Проте тата були повні рішучості встановити інквізицію мови у Франції, і розпочалося тривала боротьба між папами і французьким королям за верховенство у країні.

Вона  сягнула вищої точки при короліФилиппе IVКрасивом, що посів трон в 1285 р. Він  намагався обмежити влада і вплив  церкви у своїй королівстві. Король заявив про бажання проведення реформи  церковного законодавства, і цього  до Рима було відправлено послання із заявою у тому, що тато позбавлений права втручатися у світські справи держави. Після смерті Папи Боніфація VIII, Філіп став наймогутнішим людиною у Європі. Понад те, новий тато, Климент V, переніс резиденцію з Риму до Авіньйона, що й був папським володінням, але перебував мови у Франції, під медичним наглядом короля. Цей період (близько 60 років) прозвали “>авиньонским взяттям у полон тат”. Так король Філіп встановив влада французьких королів над папами і зробив інквізицію слухняним знаряддям досягнення своїх цілей. Найяскравішою ілюстрацією до цього служить ясна річ тамплієрів, коли «кишеньковий тато» французького короля підтвердив все потрібні їй рішення інквізиційного трибуналу знищення ордена тамплієрів і присвоєння французької короною всіх орденськихбогатств[37].

У 1334 р. Філіп VI підтвердив привілеї інквізиції, за умови, що вона буде виконувати волю французької корони. Жорстокі переслідування єретиків і запідозрених в єресі  тривали. ПриФранциске I відбулася кривава  розправа надвальденсами, а й колись були страти єретиків. У 1534—1535 рр. у Парижі було спалено 24 людини, а багатьох інших очікувала краща доля. Сам Франциск I попри те ні моралістом. Його жорстокості диктувалися політичними міркуваннями, у решті випадках переслідування інакодумців були настільки частими. Його цькуваннявальденсов отримали особливо неприємну популярність¹.

Всі ці гоніння і вбивства мови у Франції  огидні і злочинні, але скоєно вони були інквізицією. “Вогняна палата” (особливий  суд приГенрихе II) було засновано державою. Після боротьби Філіппа Вродливого з папством Священна палата інквізиції не мала міцних позицій мови у Франції. 

4.3 Інквізиція Італії 

У Італії інквізиція спочатку знайшла більшої  сили. Її опорами стали Рим, і навіть Флоренція. Було там чимало ревних переслідувачів єретиків, але у Італії суть конфлікту не зводилося до боротьби за твердість католицької віри, оскільки він ускладнювався політичним протиборством між двома партіями —гибеллинами ігвельфами.

Венеція відмовилася заснувати в собі інквізицію, і туди стали стікатися втікачі інших держав. Невдовзі тато зажадав покласти край цим, і місцевої влади Венеції воліли не на конфлікт. Щоправда, там інквізиція підпорядковувалася міським законам, та оберігати майно, конфісковане у єретиків, надходило до міської казни, але це послаблювало запопадливість інквізиторів. КарлАнжуйский, захопивши Неаполь, створив там інквізицію, але дав, що в ній вона під медичним наглядом держави, що також обмежило вплив папства.