Болгария, Византия и Великая Моравия

Тому, таке велике політичне утворення  виявилося неміцним. Після кончини  Святополка р.894 р, як часто трапляється  в історії, його сини прийнялися за поділ батьківської спадщини, не тримаючи при цьому в голові й думки про цілісність і силу держави. Цим скористалася Чехія. Частина областей, приєднаних Святополком відпала від неї. Тривали військові конфлікти між Моравією й Східно франкським королівством, яке претендувало на деякі землі Великоморавскої держави. Тим часом і Арнульф усе більше вникав у справи Моравії. Але в цей час у центр Європи ввірвалися угри. Запросив їх на середній Дунай Арнульф.

Ослаблена смутою Моравія не вистояла. Її землі заволокло пилом, який піднявся від копит мадярських коней. Сусідніх слов’янських територій, сприяючи їхній еволюції убік формування державності.

 

 

 

Розділ ІІ. Болгарія у IX столітті.

§1. Правління хана Крума.

у VIII- IX ст. згуртована навколо князя болгарська землевласницька феодальна знать зуміла завдати нищівного удару ворогам . Згуртування феодалів пояснювалося рядом причин. По-перше, землевласницька знати потребувала сильної влади для того, щоб придушити опір селянства і підпорядкувати собі  селянську общину. По-друге, в умовах зміцнення феодальній системи господарства змінилася зовнішня політика болгарської знаті. Феодали вже не задовольнялися набігами на сусідню територію з метою грабежу, а прагнули до захоплення нових земель і збільшенню кількості залежних селян. Намічене в кінці VIII- IX ст. зміцнення Болгарської держави стає за хана Крума( 802-814 )

Суттєвим моментом внутрішньої  політики Крума, свідчать про перемогу землевласницької феодальної знаті над реакційними елементами, стало нове законодавство. На жаль, закони Крума дійшли до нас лише в напівлегендарному викладі Візантійського письменника X ст. Свиди. Однак, незважаючи на уривчастість звісток Свиди, ми можемо сказати, що нове законодавство відповідало зміцненню феодальних порядків, захищало феодальну власність[5, c. 97-106].

Перш за все в законах Крума був встановлений новий порядок розслідування судових справ, що змінив існуючу раніше систему ордалій і присяги. За законами Крума, людина, що не зумів довести своєї звинувачення, підлягав смертної кари, як брехун і наклепник. Законодавство Крума встановлює суворе покарання за крадіжку і приховування краденого.

При Крумі Болгарія переходить до активної зовнішньої політики. У 805 р., використавши розгром аварів Карлом Великим, Крум вторгся в східні володіння аварів, захопив скарби аварського кагана і приєднав до своєї держави багата країна, зокрема там знаходилися соляні копальні. Ті, що жили на цій території слов’янські племена визнали владу болгарського князя. Відтепер на заході сусідами Болгарії стали франки.

 У 809 р. Крум зайняв візантійський місто Сердіку (Средец, Софію). У відповідь на це в 811 р. візантійський імператор Никифор I з великим військом вторгся до Болгарії і захопив столицю Крума Плиску. Розграбував палац болгарських князів, Никифор роздав своїм воїнам багаті подарунки. Тим часом Крум збирав війська, закликавши також на допомогу сусідніх склавинів. І коли Никифор з багатою здобиччю вирушив у зворотній шлях, болгари 26 липня 811 р. перегородили йому дорогу в горах. За переказами, Никифор, потрапивши в оточення, вигукнув: «Ми врятуємося тільки, якщо у нас виростуть крила!» Відступ було невдалим: візантійці потрапили в болотисту місцевість, багато воїнів загинули в болоті, потонули в річці чи були вбиті болгарськими лучниками. Сам Никифор загинув у цій битві; з його черепа Крум наказав зробити чашу для пиття [6, c. 163-232].

Після цього війська Крума вторглися  у Фракію і зайняли ряд укріплень, в тому числі Девелт і Адріанополь. Жителів завойованих міст Крум переселив до Болгарії. Болгари підійшли до стін Константинополя, де на очах у жителів міста Крум зробив язичницькі жертвоприношення та приймав вітання від своїх воїнів [9, c. 118-127].

Чудово укріплений Константинополь  не можна було взяти без серйозної підготовки. Крум готував облогові знаряддя і збільшував численність війська. Однак у самий розпал цих приготувань, 13 квітня 814 р, Крум помер [5, c. 97-106].

§2. Правління хана Омортага.

 Смертю Крума скористалося реакційний болгарське боярство, знову почало боротьбу за старі порядки. Це виразилося, у побитті християн (полонених греків, слов’ян,). Однак наступник Крума Омортаг (814-831) швидко відновив порядок.

Посилення феодальної експлуатації в роки правління Крума, викликало обурення низки слов’янських племен, що мешкали в західних частинах Болгарії. Тимочани, а також деякі інші слов’янські племена, що жили по берегах Дунаю і його притоки р. Тимок, відклалися від Болгарії. Вони визнали влада франкського короля, а потім хорватського князя Людевіта, який підняв в 819 р. повстання проти франків. Після поразки Людевіта вони повинні були знову підкоритися франкам [4, c. 97-100].

Зовнішня політика Омортаг носила яскраво виражений феодальний характер, що особливо виразно проявилося в його відносинах з Візантією. Після укладення миру (815), між обома країнами встановилися союзні відносини. Коли через кілька років у Візантії спалахнуло антифеодальне повстання на чолі з Фомою Слов’янином (821-823), болгарські війська допомогли візантійського імператора Михайла II утримати за собою престол і впоратися з повстанцями.

При Омортазі Болгарія приєднала до себе Паннонію. У 827 р. болгарські війська перейшли через Драву, вторглися в Паннонію і підпорядкували Паннонських слов’ян. У 829 р. болгари знову вторглися в Паннонію. У результаті переговорів з франками, , у 832 р. області навколо міста, Срем була визнана володінням Болгарії.

Внутрішнє зміцнення феодальної Болгарії та успіхи її зовнішньої політики знайшли  своє вираження в широко розгорнулася будівельної діяльності Омортаг. Він  заново відбудував спалену і зруйновану під час походу Никифора столицю  Болгарії Плиску, спорудивши кам’яну фортецю, великий палац та інші будівлі. На північний захід від Плиски на р. Тіче він побудував палац, прикрашений колонами з левами (822). Згодом тут виникла друга болгарська столиця – Преслав [6, c. 163-232].

§3. Боротьба за хрещення Болгарії.

Щоб забезпечити своє панування над масами залежного селянства, феодалами, було необхідно мати також і потужне ідеологічну зброю. З цією метою наприкінці IX ст. за князя Бориса християнство було визнано офіційною релігією Болгарії.

Християнство порівняно рано стало поширюватися в Болгарії. Вже при Крумі число християн було досить значним. Поступово феодали зміг переконатися в перевагах нової релігії над старими язичницькими віруваннями. Язичницька релігія не могла активно сприяла оформленню та зміцненню феодального базису. Інша річ – християнство. Коротше кажучи, зі зміцненням феодального способу виробництва стара язичницька релігія вже переставала відповідати інтересам правлячої знаті, тому болгарські феодали прагнули використовувати християнство як релігію, що захищала інтереси експлуататорів. Запровадження християнства в Болгарії було обумовлено зовнішньополітичними умовами, а  тією обставиною, що в тодішній Європі язичницькому уряду було надзвичайно важко домогтися рівності в угодах та союзах з християнськими державами. Болгарська держава брало активну участь у міжнародному житті. В результаті завоювань Крума, Омортаг і його наступників Болгарія перетворилася на одне з найбільших держав Європи. Б середині IX ст. болгарські посли неодноразово з'являлися при дворі східно-франкського короля. Болгарія мала дипломатичні зв'язки з Сербією, Великоморавсько, державою, Візантією, Сербією. У 853 р. В союзі з моравським князем Ростиславом болгари виступали проти Людовіка Німецького. Одночасно з цим Борис відновив мирний договір з Візантією, направивши для цього в Константинополь своє посольство . У результаті переговорів у 860 р. Великоморавська держава, Сербія, Болгарія і Візантія виявилися пов'язаними союзними відносинами, метою яких було припинення експансії німецьких феодалів і римського папи, які прагнули до встановлення свого впливу в басейні Дунаю. Німецькі феодали і особливо німецьке духовенство в IX ст. робили все можливе, щоб придбати земельні володіння в Моравії. Центром німецької експансії на Дунаї було заснованне ще у 798 р. Зальцбурзькому єпископство.

Союз держав Південно-Східної Європи виявився не міцним. Нам невідомо, в чому полягали протиріччя між його учасниками, у всякому разі, прагнучи забезпечити успіх німецького наступу на південний схід, Людовик Німецький зумів розірвати угоду між Великоморавської держави і Болгарією та залучити останню на свій бік. На початку 60-х років Людовик Німецький уклав угоду з Борисом, а в 863 р. Болгари вже ішли в поході Людовіка на моравів. Зближення болгар та німців викликало тривогу в Моравії і змусило Ростислава ще наприкінці 862р.звернутися до Візантії з проханням про підтримку.

Ведучи з Людовіком переговори про союз, Борис одночасно почав переговори про прийняття болгарами християнства. Німецький король і римський папа прагнули, щоб болгари були хрещені латинським духовенством і щоб Болгарія була в церковному відношенні підпорядкована римському престолу. Для візантійського уряду не менш важливо було

підпорядкувати Болгарію в церковному відношенні Константинополю. Тому візантійський імператор Михайло III послав війська до болгарського кордону

погрожуючи війною.

Враховуючи все це, Борис не зважився почати війну з Візантією і «несподівано», як писав константинопольський патріарх Фотій, прийняв християнство від візантійців. Це сталося, на думку В. Н. Златарського, у вересні 865 р., а на думку А. Вайан і М. Ласкаріс, - в 864 р.

Прийняття християнства Борисом (які  отримали при хрещенні ім'я Михаїла честь його хрещеного батька. Імператора Михайла III) і його найближчим оточенням викликало в Болгарії повстання. Це було реакційний виступ деяких болгарских боляр, які боялися разом з язичництвом втратити свої привілеї. Вони втягнули в повстання підвладну їм частину народу. У повстанні брали участь 10 областей, але було порівняно швидко придушене. Найбільш знатні учасники повстання за наказом Бориса були віддані смертної кари, прості люди – відпущені по домівках.

Після хрещення Болгарія опинилася  в церковному відношенні підпорядкована Константинополю. Але вже в 866 р. Борис почав нові переговори з німецьким духовенством і, вміло граючи на протиріччях між Римом і Константинополем, домігся до 870 р. Визнання Болгарії архієпископів, яка, хоч і була підпорядкована константинопольському патріарху, у внутрішніх справах мали автономною.

Прийняття Болгарією християнства мало великі наслідки. Нова релігія допомагала швидкому культурному зростанню Болгарії. Воно сприяло зміцненню феодалізму, феодального ладу і феодальних відносин, централізації держави [5, c. 97-106].

§4. Початок правління царя Симеона.

В кінці IX і початку X ст. внутрішньо зміцніле болгарська феодальна держава, яка брала активну участь у міжнародному житті, зробила широкий наступ проти свого суперника на Балканах – Візантії. Князем Болгарії в той час був Симеон (893-927), молодший син Бориса.

Болгарський князь Борис-Михайло відрікся від престолу на 889 р. І пішов в монастир, залишивши своїм наступником старшого сина Володимира. Однак Володимир діяв в інтересах старої язичницької знаті і готовився ліквідувати християнство в Болгарії. Борис, який не бажав цього, повинен був залишити монастир і вчинити державний переворот. За його наказом Володимир був заарештований, засліплений і поміщений у в'язницю; на його місце він посадив свого другого сина – Симеона[5, c. 97-106].

Симеон  був вихований при дворі константинопольських імператорів. Тут він не тільки вивчився грецької мови і долучився до Візантійської освіченості,  пройшов хорошу школу політичної боротьби і дипломатії. Йому були відомі всі сильні і слабкі місця уряду і армії імперії. Симеон добре знав про багатства візантійської столиці. У цей час болгарське уряд ставив за мету не захоплення тієї чи іншої окремої візантійської області, - Симеон прагнув захопити Константинополь, відтіснити Візантію на друге місце і зробити Болгарію гегемоном на Балканському півострові.

Перша війна з Візантією відбувалася  на початку правління Симеона (894-896). Виникнення цієї війни зв'язується з перенесенням болгарського ринку  з Константинополя до Солуня, що завдавало шкоди інтересам болгарського купецтва, а також зі зловживаннями візантійських чиновників, що стягували податки з болгарських купців. Болгарські війська вторглися до Македонії і в районі Адріанополя завдали візантійцям серйозної поразки.

Потерпівши поразку Візантія звернулася за допомогою до угорців, які займали в той час області між Дніпром і гирлом Дунаю. Одночасно з цим у Болгарію були послані візантійський флот і добірні війська. Об'єднані угорсько-візантійські війська завдали поразки армії Симеона. Бачачи, що боротьба на два фронти не обіцяє йому успіху, Симеон поспішив укласти перемир'я з Візантією і разом з печенігами, що кочували в південно-руських степах, обрушився на угорців. Угри були розгромлені і витіснені на захід, а їх причорноморська територія перейшла в руки печенігів. Після цього, Симеон перейшов візантійську кордон, розбив війська імператора і підійшов до стін Константинополя. Тут було укладено мир, вигідний для Болгарії, яка отримала нові території на південно-сході [6, c.163-232].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розді ІІІ. Особливості внутрішнього розвитку Візантії у ІХсолітті

§1. Аграрні відносини у Візантії.

Візантійським селянам доводилося господарювати на крихітних ділянках, так званих Керіті, розташованих здебільшого  в горах і відвойованих у леса. Води не вистачало: доводилося відводити канали, що зрошують сади і поля, будувати цистерни, де накопичувалася дощова волога. Крім пшениці, ячменю і бобових, обробляли виноград і фрукти: яблука, груші, гранати, а також оливки, з неясної причини не згадані в «землеробського закону».

Система оранки не змінилася, мабуть, з часів  Гомера. Плуг тягнули воли – архаїчна упряжка, яку одягали прямо на шию тварини, не дозволяла використовувати коня для пахоти. Плуг залишався легким, бесколесним, дерев'яним – скоріше ми могли б назвати його сохою. Залізний сошник легко надягав і знімався; відвалів не було – візантійський плуг не піднімав пластів, а лише проводив борозну, і орачеві доводилося кілька разів проходити по полю: спершу вздовж, потім упоперек. У плуг впрягали пару волів; повертаючись з поля, орач перевертав плуг і ставили його на спину тварин. Крім плуга, візантійці користувалися лопатою і двозубою.