Болгария, Византия и Великая Моравия

Зміст

 Вступ.

Розділ І. Велико моравська держава:

§1. Передумови виникнення, МоймирІ.

§2. Правління Ростислава, місія Костянтина і Мефодія.

§3. Боротьба з німецькими феодалами і загибель держави

Розділ ІІ: Болгарія в IX столітті:

§1. Правління хана Крума.

§2. Правління хана Омортага.

§3. Боротьба за хрещення Болгарії.

§4. Початок правління царя Симеона.

Розділ ІІІ. Особливості внутрішнього розвитку Візантії у ІХсолітті:

§1. Аграрні відносини у Візантії.

§2. Державний лад.

Роділ IV. Другий період іконоборства у Візантійській імперії:

§1. Правління Никифора

§2. Правління Михайла Рангове

§3. Правління ЛеваV Вірменина, повстання Фоми Слов’янина.

§4. Михаїл II Травл.

§5. Правління Феофіла, завершення іконоборства.

Висновок.

Список використаних джерел і літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Наукова актуальність теми роботи полягає  в тому, що IX століття в історії Візантійської імперії, Першого Болгарського царства і західних слов’ян – це жвавий ібурний період історичного розвитку. Для Візантії, це період загострення зовнішньо і внутрішньополітичних відносин, війниз болгарами, арабами, народні витсупи і повстання, продовження іконоборства. Для Болгарії, цей період, навпаки був позитивним. В цей час болгарські хани значно розширюють межі царства, завдяки прийняттю християнства, зміцнюється єдність і централізація Болгарії, прискорюється формування болгарської народності. Для західних слов’ян, це період утворення могутньої ранньосередньовічної держави – Великої Моравії, яка спромоглася на ціле століття стримати наступ німецьких феодалів на свободу західних слов’ян.

    Джерела історії Візантії  цього періоду, досить різноманітні. Це хроніки Феофана і Георгія  Амартоли, Агенезія, Логофета, Лева  Граматика, Симеона Магістра, Іоана  Каменіата. Важливими джерелами  є «Землеробський» і «Морський» закони, що дають картину господарсько-соціального устрою Візантії «Прохірон», «Епанагога» Василія І, «Хронографія» Феофана Сповідника, і звичайно твір патріарха Фотія «Проти павлікіан» написаний в період іконоборства.

   По історії західних і  південних слов’ян, відомі такі джерела: «Баварська географія», Фульдські анали, які мають деякі свідчення по історії чехів, вказуються імена стрійшин, князів, міст і селищ. Візантієць Свид, дає нам деякі свідчення про закони Крума. «Відповідь апи Миколи» написана з причини хрещення болгарів, є свідчення про устрій Болгарії, становище народних мас. По історії західних і південних слов’ян є відомості і у попередніх візантійських джерелах, адже в цей час між ними були тісні відносини, особливо з Болгарією.

   Історіографія Візантії цього періоду досліджує проблеми, які насамперед хвилювали вище суспільство того часу, хоча історики IXстоліття використовують і проблеми народних мас, використовують літературну мову простого народу. Для цього періоду характерні твор, які охоплюють які і короткі проміжки часу, так і великі періоди історії, користуються творами своїх попередників. По історіографії західних і південних слов’ян в основному працюють німецькі, чешські словацькі автори: Церан В, Франчес Е, Венедикті Р, Банк А, Фрейденберг М.М, Кауфман С.А. Великий внесок в цю тему внесли радянські і російські дослідники:Боброва С.П, Третьяков В.П, Державин С.В, Литаврин Г.Г. В Україні в темі слов’н і Візантії працюють: Г. Острог орський, В.П. Чорній, В. Яровий. В США слов’ян досліджують: Дж. Белл, Ц. Блек, П. Вандич, Дж. Кларк, Т. Майнінгер, Д, Маккензі, В. Маматей, Д. Оболенський, Ч.  Б. Ієлавічи, К. Симмонс, П. Хорецкий.

   Об’єктом дослідження роботи є: консолідація західнослов’нських племен перед загрозою поневолення Східнофранкським королівством, розвиток державотворчих процесів у західних і південних слов’ян у ІХ столітті, боротьба Риму і Костантинополя за хрещення Моравії і Болгарії, загострення соціально-релігійних відносин у Візантійській імперії у ІХ столітті, правління ханів Крума і Омортага в Болгарії.

   Предметом якмй досліджується  в роботі є: об’єднання моравських племен і утворення Великоморавської держави, Боротьба за хрещення Болгаріі за царя Бориса (Михаїла), місія братів Костянтина і Мефодія у Велико моравську державу і виникнення писемності у слов’ян, поновлення іконоборства у Візантійській імперії у ІХ столітті, розширення територій Болгарського царства на Балканах і Центральній Європі, війни Болгарії і Візантії.

   Для досягнення мети, ставляться  слідуючі завдання:

- Дослідити передумови виникнення, розвиток і занепад Великоморавької  держави;

- Визначити наслідки діяльності Кирила і Мефодія в Моравії;

- З’сувати наслідки правління ханів Крума і Омортага, на внутрішнє і зовнішнє становище Болгарії на початок Х століття;

-Дослідити хід війн Візантії  і Болгарії на Балканах і  їх наслідки;

- Визначити основні причини  гострої боротьби Риму і Константинополя  на хрещення Болгарії;

- Дослідити соціально-економічне  і релігійне становище Візантії  у ІХ столітті;

- З’ясувати основні моменти, події, явища і наслідки другого періоду іконоборства у Візантійській імперії;

- Дослідити причини народних  виступів у Візантії в ІХ  столітті.

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Великоморавська держава.

§1.Передумови виникнення, МоймирІ.

Хоча Велика Моравія — велике державне утворення слов’ян Середнього Подунав’я — проіснувала порівняно недовго, вона стала великим осередком розвитку матеріальної й духовної культури ранньосередньовічного слов’янства. Після завершальних ударів, початих в 805-806 роках Карлом Великим проти аварів, слов’янське населення Середнього Подунав’я остаточно звільнилося від їхнього панування. У слов’янському світі цього регіону почалося зародження самостійних політичних утворень. Близько 822 р. франкські аннали фіксують етнополітичну спільність моравів. У грудні цього року на придворний з’їзд франкського короля і «імператора римлян» Людовіка Благочестивого, що мав місце у Франкфурті-на-Майні, морави поряд з іншими політико-племінними утвореннями того часу вислали своїх послів і піднесли дарунки. Це повідомлення дозволяє вважати, що до 20-х років IX ст. у Середньому Подунав’ї оформилося самостійне Моравське князівство. Локалізується воно в басейні р. Морави, лівого рукава Дунаю.

У зальцбургському трактаті «звернення баварів і карантанців», який був складений у 870-871 рр., розповідається про князя При-Біна, до складу володінь якого входила Нітра. Повідомляється, що в Нітрі — граді Прибіни — був споруджений християнський храм, освячений близько 828 р. зальцбургським архієпископом Адальрамом (824-836 р.). В 30-х роках IX ст. Прибіна був вигнаний зі своїх володінь Моймиром — «князем мораван над Дунаєм» [23, 211-212]. Багато фортець, споруджених при правлінні Прибіни, були зруйновані дощенту й ніколи вже не відновлювалися.

В епоху піднесення імперії франків Моравія була примушена до плати данину германцям. Крім того, в IX ст. землі Моравії були густо заселені германськими колоністами. У першій половині IX ст. князь Моймир почав поєднувати слов’ян, які населяли Моравію. Так Моймир виявився основоположником державного устрою Великої Моравії IX ст.

 

Моймир I (пом. Близько 846 р.) був першим великим політичним діячем Великоморавскої держави. Її територія охоплювала Моравію й значну частину сучасної Словаччини. У IXст. у Моравію стало проникати християнство. І у 831 р. єпископ Пассау (Баварія) охрестив «всіх моравів».

Аналіз  повідомлень, які містяться в  «Каролінгських анналах», дозволив польському історику Г.Ловмяньському стверджувати, що Велика Моравія в розглянутий час була вже потужнимранньодержавним утворенням. Племінна знать змушена була піти з історичної сцени, затверджувалося уявлення про територію держави як власності князівського роду, складався ранньофеодальний панівний клас [19, 15-17].

 

§2. Правління Ростислава, місія Констянтина і Мефодія.

 

При правлінні спадкоємця Моймира  Ростислава (846-870 р.) Велико моравська держава чинила завзятий опір кількаразовим спробам східно-франкських королів підкорити її своїй влади. Франкські джерела повідомляють про потужні фортеці, споруджені Ростиславом і ворожими військами, які витримали натиск. Конкретно названа тільки фортеця Dowina — Девін, де Ростислав в 864 р. зломив натиск військ Людовика Благочестивого.

Згадується  ще столиця Моравії (не названа по імені), яка виділяється потужним характером своїх зміцнень. Міцності, як повідомляють аннали, були також центрами світської й духовної влади, здійснюючи керування окремими територіями Великоморавскої держави.

Церковне  підпорядкування моравських земель баварським центрам у Збезлісенні  й Пассау негативно позначилося в боротьбі із франками за державну незалежність. Духівництво не було опорою держави, воно проводило політику своїх королів і герцогів.

Тому  Ростислав звернувся в Константинополь  із офіційним проханням направити  єпископа. Візантійський імператор Михайло III задовольнив прохання, і в 863 р. у Моравію прибула візантійська місія на чолі з Кирилом і Мефодієм, які стали основоположниками слов’янської писемності. Звернемося до свідчення «Іпатіївського літопису». Під 898 р. у ньому поміщена розповідь про події, що раніше відбулися у Великій Моравії: «Князі Ростислав, Святополк і Коцел послали до царя Михайла (Михайло III 842 – 867 р.) говорячи — земля наша хрещена, але немає в ній учителів. Хто б нас навчив і розтлумачив святі книги, тому що не розуміємо ані грецької мови, ані латинської. На раді Михайлу сказали, що є в Солуні чоловік ім’ям Лев, а його сини розуміють мову словенську. Михайло вирішив надіслати Мефодія й Костянтина. Вони прийшли до князів Ростислава й Святополка й Коцела. І почали становити письмена абеткою слов’янською. Німці почали хулити слов’янські книги, говорячи, що негідно жодній з мов мати букв своїх крім єврейської, грецької і латинської» (переклад зі старослов’янського зробив автор книги). [12, 36]

Костянтин повернувся вчити болгар, а Мефодій залишився в Моравії. Князь Коцел поставив Мефодія на чолі кафедри єпископа в Паннонії. Мефодій посадив за роботу попа-скорописця, і через шість місяців, з березня по жовтень, були перекладені християнські книги із грецької на слов’янську мову. Так світ слов’ян центра Європи в 862 р. прийняв християнство з рук Візантії.

В 869 р. Ростислав домігся створення  для Великої Моравії й сусідніх з нею слов’янських земель архієпископства (на базі колишнього єпископства Сірмія-Срема), на чолі якого встав Мефодій.

§3. Боротьба з німецькими феодалами і загибель держави.

 

Реакція германського духівництва не змусила  себе довго чекати. Латиняни повели нещадну боротьбу з Ростиславом, політика якого налякала їх більше, ніж все слов’янське воїнство. У Німеччині згадали про Святополка, який правив у Нітрі, племінника Ростислава. Останній схопив дядька й видав германцям. Ростислава засліпили й кинули до темниці. [12, 38]. У той же час у полон до германців потрапив Мефодій.

Князь Святополк в 870 р. затвердився на престолі Великої Моравії, визнавши верховну владу Германської імперії. І знову надії Німеччини були обмануті. Святополк, який підозрівався в невірності, був схоплений і відправлений у Регенсбург на суд Людвіга Німецького. А покинута князями Моравія потрапила в руки маркграфів.

Дуже скоро над Моравією зайнялося полум’я повстання, на чолі якого стала людина на ім’я — Славомир. Людвіг Німецький вирішив погасити полум’я зустрічним вогнем. У Німеччині Святополка визнали невинним і відправили на умиротворення Моравії, алеСвятополк об’єднався з повсталими, вигнав з Моравії маркграфів і винищив ледь не все германське військо в 871 р.

  В 874 р. у Форхгеймі Людвіг  Німецький, стиснутий хвилюваннями  у Німеччині, уклав зі Святополком  мир, вигідний скоріше Моравії. Одночасно розгорнули окуті залізом ворота перед Мефодієм, який вернувся в Моравію.

Але кінця боротьбі латинського заходу зі східним (православним) християнством, що розгорілася у Моравії в IX ст. видно не було. Германська партія примусила Святополка поставити в помічники до Мефодія єпископа Вікінга. Мефодій помер у 884 р (деякі джерела вказують на 885 р.)., і Вікінг, ставши на чолі архієпископської кафедри Моравії й Паннонії, прийнявся за вигнання учнів Мефодія й передачу церковної влади в руки вихідців з Німеччини. [12, 39]

Є і інша версія стосовно становища  церкви після смерті Мефодія. Слов’янська місія у Великій Моравії тривала двадцять один рік. Після смерті Мефодія князь Святополк не захотів підтримувати занадто строгу релігію, яка забороняла багатоженство, яка вимагала дотримуватися численних постів і накладала строгі єпитимії за церковні гріхи. Моравська знать багато в чому продовжувала зберігати язичеські традиції, на які латинська церква дивилася поблажливо. Святополк виганяє учнів Мефодія із країни, більшість із них знаходить пристановище в Чехії й Болгарії, куди й переміщається центр слов’янської культури.

У 887 – 899 р. Німеччиною правив Арнульф. Князь Святополк зумів уберегти межі Великої Моравії від маркграфів. Більше того, могутність Святополка охороняла безпеку Чехії, Паннонії, Словаччини, які входили в склад держави.

Влада Святополка поширюється на землі  басейну верхів’їв Ельби (із Влтавою) на заході й на всю Словаччину до Тиси на сході. Області верхньої Вісли також підкорилися моравському князеві. У результаті успішних воєн з Східно-франкським королівством у складі Великої Моравії опиняються й заселені слов’янами паннонські землі аж до нижньої течії Драви. У військово-політичних союзницьких відносинах з Великою Моравією перебували сорби. [3, 49-51]

Однак, за своїм характером Велика Моравія не була централізованою  державою, не мала єдиної системи керування. Місцеві князі тільки формально  підкорялися Святополку й платили  йому данину, а на першу вимогу правителя  виставляли свої війська, разом з  тим кожне окремо взяте князівство було досить самостійним.