Аналіз історіографії та джерел

 Калькутська сесія Конгресу з ініціативи Дж.Неру та за підтримки Махатми Ганді прийняла ряд важливих рішень і з міжнародних питань.

 Сесія Конгресу уповноважила  Робочий комітет ІНК встановити  контакти з представниками інших  азіатських народів і зробити  кроки до скликання першої паназіатської конференції в Індії. Учасники калькуттської сесії направили найтепліші вітання народам Єгипту, Сирії, Палестини та Іраку, висловили свою солідарність з визвольним рухом у цих країнах проти західних імперіалістичних держав. У спеціальній резолюції, прийнятої ІНК в Калькутті, знову засуджувалися військові приготування Англії для ведення колоніальних воєн в Азії. У резолюції підтверджувалася позиція Конгресу з цього питання, розроблена на попередній сесії в Мадрасі, і проголошувалося, що «уряд Індії ні в якій мірі не представляє народ Індії» і що індійці «не дозволять Англії використовувати себе у здійсненні нею подальших імперіалістичних планів».

 Обстановка в Індії  для англійців затьмарювалася  день від дня. Ганді мав рацію:  у такій величезній країні  ізолювати і покарати десятки  мільйонів людей. Не хотіли  жити по-старому, закрити рота  всім незадоволеним було неможливо. 

 Підходив до кінця  ще один рік, минав термін  ультиматуму конгрессістского англійському урядові. Усі дороги вели тепер до чергової сесії ІНК в м. Лахорі, яка повинна була взяти курс на завоювання незалежності через ненасильницький повстання проти колонізаторів. Провінційні комітети Конгресу готувалися до перевиборів голови партії. Майже всі вони висловилися за обрання Махатми Ганді.  Напередодні рішучих сутичок з урядом конгрессистами хотіли бачити Ганді не тільки фактичним вождем визвольного руху, а й юридичним главою ІНК. Проте на засіданні Всеіндійського комітету Конгресу у м. Лакхнау Махатма Ганді несподівано для всіх відмовився прийняти пост голови ІНК. Запропонувавши обрати замість нього сорокарічного Джавахарлала Неру.

 У самісінький переддень  Лахорський сесії ІНК Ганді разом з лідерами правих консервативних партій, зустрівшись з лордом Ірвіном, зробив останню спробу знайти якусь основу для угоди з урядом. Зустріч, проте, ні до чого не привела. Віце-король і індійські лідери говорили як ніби на різних мовах і не розуміли один одного. Для Махатми Ганді це означало, що всі засоби для того, щоб прийти до чесної угодою, були вичерпані.  Совість у нього була чиста. Тепер залишалося одне-відкрита всенародна боротьба. Конгрес, очолюваний таким рішучим лідером, як Джавахарлал Неру, був готовий до боротьби. Ганді потрібно було вдихнути душу в народний рух.

 Підготовлялася друга  кампанія-співпраці в Індії ...

2.2 «Соляний похід»  і друга кампанія-співпраці 

 Незважаючи на поразку  першої кампанії громадянської  непокори, обстановка в Індії  за ці роки багато в чому  змінилися. Головне - змінилася  психологія людей: зник рабський  страх перед колонізаторами, перед  силою їхньої влади і всім  репресивним апаратом придушення. Натомість раболіпного схиляння  перед білим паном у народу  прокинулося почуття національної  гордості. У країні швидко наростав  революційний потенціал національно-визвольних  сил. Загострилися соціальні конфлікти  в країні, особливо в індійській  дереві, стали причиною напливу  в Конгрес збудженої маси землеробів, що при всій організаційної  аморфності надавало Конгресу  справжню силу. Влився в Конгрес  свіжа, головним чином селянська  кров змістила його політичну  вісь вліво, у бік боротьби  за інтереси народу. На грізному  тлі соціальних потрясінь і  революційного бродіння в народі  ще яскравіше висвічувався образ  Махатми Ганді.

 Обстановка вимагала  внести до кампанії-співпраці  організаційне початок, повідомити  їй перший поштовх. Таким поштовхом  стало рішення Конгресу оголосити  26 січня Днем незалежності Індії. 

 Англійська монополія  на виробництво та продаж деяких  життєво необхідних продуктів,  у тому числі солі, боляче зачіпала  інтереси всього населення країни, особливо її найбідніших верств. І ось Ганді осіняє думка  почати сатьяграху з демонстративного і повсюдного порушення закону про соляної монополії. Він оголошує про свій намір особисто очолити загін сатьграхов і повести його з обителі на річці Сабарматі в Данді, до узбережжя, де випарити з морської води символічну щіпку солі.

 Зі злою іронією  спочатку поставилася до наміру  Ганді і супротивна сторона  - віце-король. В уряді кепкували  з приводу того, що гандійское рух переживає етап дитячих забав.

 Ганді, однак, був  досить серйозний, оскільки він  знав, на що йшов. Сама демонстрація  всенародної непокори, прямі й  конкретні дії покликані були  дисциплінувати рух за незалежність. Для Ганді дуже важливо було  на власному досвіді переконати  народ у тому, що його організоване  непокору навіть у найменшому вже паралізує влади, виявляє нездатність уряду виконувати несправедливі закони силою примусу людей.

 Соляна сатьяграха з усією очевидністю замишлялася Ганді ще й як школа ненасильницького руху і пропагандистська акція, як перевірка сил протистоять один одному сторін і як пробне, розвідувальне бій гандійского авнгарда. Адже далі планувалося розширити кампанію. Її метою ставилося паралізувати всю державну машину і торгово-економічну діяльність колонізаторів. Програма передбачала несплату податків, бойкот судів і державних установ, пароплавних і страхових компаній, торговельних фірм і т.д.

30 січня 1930р., Несподівано  для всіх, в тому числі і  для керівників Конгресу, він  публікує в «Янг Індія» звернення до віце-королю, в якому заявляє, що готовий відкласти сатьяграху, якщо уряд задовольнить вимоги з 11 пунктів, зокрема скоротить земельний податок, ліквідує монополію на сіль, зменшить витрати на військову та цивільну адміністрацію, звільнить з в'язниць всіх політичних ув'язнених і здійснить ряд інших вимог.

 Ганді був упевнений  в тому, що уряд ні за що  не піде на поступки. Воно покаже  свою зневагу до народу і  тим самим дає індійським масам  ще більше моральне право виступити  проти нього всім світом і  з чистою совістю. 

6 квітня, в перший день  національного тижня, яка щорічно  відзначалася індійськими патріотами  в пам'ять подій 1919 року-перший  сатьяграхи, Ганді при величезному скупченні народу здійснив церемоніал випарювання солі на березі моря. Це був сигнал до початку нової сатьяграхи. Немов по команді мільйони людей по всій Індії стали добувати сіль кустарним способом. Громадська непокора швидко поширювалося на інші області. Воно сковувало всю діяльність колоніальної адміністрації.  Торгівля англійськими товарами була повністю паралізована, іноземні фірми і банки не працювали.

 Віце-король підписав  ряд декретів, наделявших виконавчі органи надзвичайними повноваженнями. Почалися масові арешти конгрессистов, розгони і побиття мирних демонстрантів, вулиці міст патрулировались військами і нарядами поліції. Груба сила уряду вступила в сутичку з мирною волею повсталого народу.

 Протягом квітня - травня 1930 влада заарештувала понад 60 тис. конгрессистов. З арештом Ганді влади зволікали. Кампанія тривала і наростала. Натомість заарештованих лідерів рух породжувало десятки і сотні нових конгрессістскіх «диктаторів», відважних і мужніх ватажків мас.

 Після сумнівів і  коливань, викликаних побоюванням  посилити і без того складну  обстановку в країні, віце-король  все ж таки зважився на арешт  Ганді. Тим більше, що на застосуванні  цього заходу наполягав Лондон. У ніч на 5 травня 1930 Наряд озброєної  поліції в складі 30 чол. Оточив  хатину, де знаходився Ганді.  Комісар поліції, освітивши ліхтарем  особа безтурботно спав Бапу, підняв його з ліжка. Посміхнувшись, Ганді попросив час на збори. Із завидною незворушністю він привів себе в порядок, не поспішаючи зібрав у мішок свої убогі пожитки і під мелодію популярного індійського гімну, який він попросив виконати переляканих мешканців села, проїхав під конвоєм до чекала його арештантського машині - «чорної Марії», як її називали в Індії.

 Арешт Ганді спричинив  за собою бурю народного обурення. Розпочався Всеіндійська хартал - загальний страйк. Застрайкували робітники текстильних і джутових фабрик, залізничники, металісти, закрили свої крамниці дрібні торговці, не функціонували пошта і телеграф, не працювали установи, припинилися заняття в навчальних закладах. У правлячих колах Англії Ганді таврували як запеклого екстреміста і революціонера. Імперські ідеологи в Лондоні видавали роботи, в яких Ганді характеризувався як проповідь ненасильства представлялася в англійській пресі всього лише ідеологічної завісою, обманним маневром.

25 січня 1931 Ірвін видав указ про звільнення з в'язниці Ганді і ще тридцяти членів Робочого комітету ІНК. Одночасно скасовувався раніше накладений заборона на конгрессітскіе організації. Йдучи на цей крок «доброї волі», лейбористський уряд Макдональда і віце-король розраховували використовувати в інтересах англійської політики, а Індії авторитет Ганді, його схильність до пошуку взаємоприйнятних компромісів, повсякчасну готовність до переговорів, безмежну віру індійського вождя в чесність своїх політичних опонентів.

17 лютого 1931 почалися переговори  між Ганді і лордом Ірвіном. Перший представляв на них незалежну духом Індію, другий-імперіалістичну Англію. Дві країни, два представники. У Ганді не було ні злості, ні підлесливості перед одним із «сильних світу цього». Ганді вважає вкрай небезпечним в «образі Англії» бачити виключно ворога.  Такий підхід, на його переконання, не сприяв би ослаблення напруженості в поведінці політичних опонентів, зробив би неможливим прийняття компромісних, перехідних чи східчастих рішень, яких не уникнути в міжнародних справах. Для Ганді було дуже важливо не допустити, щоб прагнення Індії до незалежності перетворилося на сліпу ненависть до англійського народу. У спілкуванні між народами не повинно бути місця гніву і національної нетерпимості.

 Ірвін поставив за мету будь-що-будь домогтися від Ганді згоди на участь Конгресу у другому раунді «конференції круглого столу» в Лондоні. Індійський вождь опинився в скрутному становищі: не хто інший, як він сам разом з Дж. Неру в обстановці підйому національно-визвольного руху в Індії наполіг на бойкот першого раунду цієї конференції. Положення Ганді ускладнювалося ще й тим, що місяцем раніше, до початку переговорів з Ірвіном, Робочий комітет Конгресу знову підтвердив своє негативне ставлення до лондонської конференції Щоденні багатогодинні переговори проходили важко. Ні та, ні інша сторона не хотіли поступатися, але прагнули до взаємоприйнятного рішення. Ірвін-за тієї причини, що колоніальним засадам у Індії, Ганді-з-за того, що відчував початок спаду кампанії громадянської непокори і спостерігав втому мас.

 Згнітивши серце, ризикуючи викликати роздратування Лондона, Ірвін пішов на деякі поступки Ганді. Однак усі очікували від Бапу якийсь «вирішальної перемоги» над Ірвіном.

 І ось 4 березня 1931 Було, нарешті, офіційно підписано  угоду сторін, яке стало відомо  в історії як «пакт Ганді  - Ірвін». Розчаруванню не було меж: ніякої, здавалося, перемоги не сталося. Дехто заговорив про капітуляцію Ганді.

 У чому ж суть  пакту? Головне, чого домігся  Ірвін, це скасування бойкоту колоніальної адміністрації конгрессистами дозволялося, проте, вести також мирне пікетування і демонстрації. Оголошувалася загальна амністія політичних в'язнів. Скасовувалася монополія на сіль. Конгрес зізнавався офіційної політичною партією. Що стосується питання про участь представників ІНК в роботі «конференції круглого столу», то він підлягав додатковому обговоренню. Але з усього було видно, що Ганді був схильний прийняти запрошення Конгресу.

 Тим не менш, на відміну  від деяких своїх прихильників, Ганді був все ж сповнений  політичного оптимізму. Протягом  трьох тижнів переговорів він,  незважаючи на вкрай зусилля  Ірвіна, залишив за собою і Конгресом право в будь-який момент відновити кампанію-співпраці.  Відповідно до пакту кампанія переривалася лише на час. Свого з Ірвіном він розглядав лише як вимушене і тимчасове врегулювання. Переговори з англійським урядом давали той політичний виграш Індії, що, підписуючи угоду з Ганді, колоніальні влади тим самим визнавали визвольний рух дефакто.

 Загалом, як би не  була незадоволена частина конгрессистов, якою б гострою не була критика «пакту Ганді - Ірвін», колосальна, розгалужена по всій країні організація Конгресу з вражаючою дисциплінованістю виконала нову установку свого вождя: буря так само раптово затих, як і почалася . Ніхто з конгрессистов по-справжньому твердо не зважився протистояти Бапу.

 Чергова сесія Конгресу  відбулася 31 березня 1931р. в  м. Карачі. Вона стала ще більшою  мірою, ніж попередні сесії,  особистим тріумфом Ганді. 

 Всупереч всім очікуванням,  Делійський пакт був схвалений  переважною більшістю голосів. 

 У Карачі при безпосередній  участі Махатми була вперше прийнята резолюція про економічну політику Конгресу. Делегати сесії висловлювалися в ній за націоналізацію основних галузей промисловості й за низку інших заходів, спрямованих на те, щоб полегшити долю експлуатувати і дещо обмежити доходи імущих класів.

 В кінці серпня 1931 Махатма відпливає на пароплаві «Мултан», з метою наполягти на конференції в Лондоні надання Індії повної незалежності.