Сили й засоби цивільної оборони

- У найвіддаленіші райони евакуюються  робітники і службовці тих  господарських об'єктів, які припиняють  свою виробничу діяльність у  воєнний час, а також все  непрацездатне та незайняте у  виробничій діяльності населення.

Для евакуації робітників і службовців, які продовжують роботу в категорійних містах і підвезення робочих змін на роботу, в першу чергу, виділяються  приміські та пасажирські потяги.

Автомобільний транспорт, що призначений  для евакуації населення, формується в автомобільні колони, які закріплюються за маршрутами. При цьому не допускаються автомобільні евакоперевезення на великі відстані, особливо на тих напрямах, де достатньо розвинуті залізничні або водні шляхи сполучення.

Автомобільний транспорт сільських районів використовується, для вивезення евакуйованих із станцій, портів і пристаней висадження до місць розселення.

На річкових судах перевозяться перш за все робітники, службовці  підприємств та установ водного  транспорту, а також об'єктів, які розміщені поблизу портів, пристаней і причалів та члени їх сімей.

Повітряний транспорт використовується переважно для вивезення на далекі відстані урядових органів; співпрацівників  наукових установ, конструкторських бюро з унікальною апаратурою, діяльність яких переноситься у нові райони.

Значна частина населення може виводитись пішки. Пішим порядком, як правило, евакуація планується на відстань добового переходу (30—40 км). 
Виведення населення пішки організовується колонами по дорогах, які не використовуються для інших перевезень, або за позначеними маршрутами і колонними шляхами.

Для організованого руху піших колон  розробляються схеми маршрутів, на яких вказуються:

- склад колон;

- маршрут руху;

- вихідний пункт;

- пункти регулювання руху і час їх проходження;

-райони і тривалість привалів;

- медичні пункти та пункти  обігрівання;

- проміжний пункт евакуації  (ППЕ);

- порядок і терміни виведення  (вивезення) колон з цього пункту  в район постійного розміщення;

- сигнали управління та оповіщення. Чисельність піших колон коливається від 500 до 1000 осіб. Швидкість руху колон на маршруті складає в межах 4—5 км/год., а дистанція між колонами — до 500 м. Під час проходження маршу через кожні 1 —1,5 год. руху роблять невеликі привали тривалістю 10—15 хв., а на початку другої половини добового переходу влаштовують великий привал на 1—2 год., як правило, за межами зони можливих руйнувань.

- Для населення, райони розміщення  якого розташовані на великій  відстані, передбачаються проміжні  пункти евакуації (ППЕ), які розміщуються за межами зон можливих руйнувань. На ППЕ організовується реєстрація прибулих (як правило, пішим порядком), тимчасове їх розміщення, забезпечення їжею, водою, Укриття в захисних спорудах та подальшу відправку 
(транспортом) до районів постійного, розміщення.

Закінченням евакуації вважається час виведення (вивезення) за межі зон  можливих сильних руйнувань і  зон затоплення всього населення, за виключенням працюючих змін, які  продовжують роботу в містах.

Для виконання евакуаційних перевезень органи управління Цивільної оборони разом із транспортними органами планують використання усіх видів транспорту протягом короткого часу і складають розрахунки на вивезення населення за групами в більш довготривалі терміни.

Для проведення евакозаходів у стислі терміни розробляються спеціальні графіки, які забезпечують максимальне використання можливостей усіх видів транспорту і які передбачають початок вивезення населення з будь-якої години доби.

Транспорт розподіляється за еваконапрямками  і видами перевезень, підвезенням робочих змін, евакуацією матеріальних цінностей.

Для проведення евакозаходів у більш  триваліші терміни складаються  розрахунки на вивезення кожної підгрупи населення, не зайнятого в сфері  виробничої діяльності та сфері обслуговування, зокрема, без порушення діючих у мирний час графіків руху, виходячи з середньодобових можливостей, які використовуються для евакуації різними видами транспорту.

Організацією проведення евакуаційних заходів займаються начальники і  штаби цивільної оборони міста, міських районів і господарських об'єктів. 
Безпосередньо здійснюють евакозаходи спеціально організовані підрозділи місцевих органів державної виконавчої влади. Для проведення евакуації населення на допомогу штабам цивільної оборони створюються евакуаційні органи.

До них належать:

- обласні, міські, районні та  об'єктові евакокомісії;

- евакуаційні комісії міністерств,  відомств, організацій та установ;

- збірні евакуаційні пункти (ЗЕП);

- приймальні евакокомісії (ПЕК)  та приймальні евакуаційні пункти 
(ПЕП);

- пункти посадки і висадки, а також проміжні пункти евакуації (ППЕ); 
Евакуаційні та евакоприймальні комісії є відповідними органами державної влади, керівники господарських об'єктів несуть повну відповідальність за виконання всього комплексу заходів з евакуації населення і за всебічне забезпечення цих заходів.

Склад комісії призначається органами державної влади всіх рівнів, а  на об'єктах — наказами і розпорядженнями  їх керівників. Евакуаційні та евакоприймальні  комісії очолюють заступники держадміністрацій, а на об'єктах — заступники керівників.

ЗЕП призначені для зібрання, реєстрації населення, що евакуюється і для  відправлення його на пункти посадки. Вони розгортаються поблизу залізничних  станцій, платформ, портів, пристаней  у місцях, які забезпечують умови зібрання підготовки і посадження людей на транспорт.

Кожному збірному евакопункту привласнюється порядковий номер, до нього приписують найближчі об'єкти, установи та організації, а також населення житлово-експлуатаційних  контор.

Для організації приймання і розміщення міського населення, що евакуюється, а також постачання його усім необхідним, створюються приймальні евакуаційні комісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) сільських районів

 

 

Самостійна робота № 4

 

Запобігання та зменшення  негативної дії на об’єкти господарювання уражаючих факторів, що виникають у надзвичайних ситуаціях.

 

1. Зміст поняття «стійкість роботи об’єкта господарської діяльності»

 

В останні роки поряд із заходами, що спрямовані на забезпечення охорони природного середовища, проводиться робота, яка передбачає не тільки підготовку до ліквідації НС, а й підвищення стійкості роботи ОГД у НС.

Необхідно підкреслити, що складність виробництва сучасного озброєння  потребує широкої кооперації галузей  виробництва. При цьому підвищується залежність підприємства одного від другого.

Значні руйнування на ОГД  і великі втрати серед населення  можуть стати ричиною різкого  зменшення випуску сільськогосподарської  і воєнної продукції, що в свою чергу знизить боєздатність Армії.

Тому, підвищення стійкості роботи ОГД в забезпечення стійких виробничих зв’язків в умовах НС (війни) є особливо важливим питанням і складає одне із головних завдань ЦО.

 

Основи стійкості  роботи промислових об’єктів в умовах НС.

 

Під стійкістю роботи об’єкта  розуміють здатність його в НС випускати продукцію у запланованому обсязі і номенклатурі, а у випадках впливу на об’єкт уражаючих факторів – в мінімально короткі строки відновити своє виробництво.

Для об’єктів, що не виробляють матеріальні цінності (транспорт, зв’язок), під стійкістю їх роботи розуміють здатність виконувати свої функції у НС.

 

2. На стійкість роботи промислового  об’єкта в умовах НС впливають

такі  фактори:

- надійність захисту робітників  і службовців від сучасних  засобів

ураження;

 

- здатність інженерно-технічного комплексу (ІТК) протистояти дії

уражаючих факторів ядерної  зброї;

 

- надійність систем постачання  всім необхідним для виготовлення

запланованої продукції (паливо, вода, газ, електроенергія та інше);

 

- стійкість управління  виробництвом;

 

- готовність підприємства до проведення робіт по відновленню порушеного

виробництва.

 

2. Шляхи і способи підвищення стійкості об’єктів господарювання

 

Основні шляхи  підвищення стійкості роботи промислових  об’єктів у

надзвичайних  умовах мирного і воєнного часів:

 

- забезпечення надійного захисту робітників і службовців від ЗМУ;

- захист виробничих фондів  від уражаючих факторів ЗМУ,  в тому числі і

від вторинних;

- підвищення надійності  і оперативності управлінням  виробництвом і ЦО;

- забезпечення стійкості  постачання підприємства електроенергією, газом, водою та інше;

- підготовка об’єкта  до проведення відновлювальних  робіт.

 

Підвищення стійкості  роботи промислових підприємств  в умовах НС мирного і воєнного часів досягається завчасним  проведенням комплексу інженерно-технічних, технологічних і організаційних заходів.

 

Інженерно-технічні заходи (ІТЗ) включають комплекс робіт по підвищенню міцності і надійності будинків, споруд комунально-енергетичних систем, матеріально-технічних запасів.

 

Технологічні  заходи спрямовані на підвищення стійкості виробництва шляхом заміни існуючого технологічного режиму роботи на такий, що виключає можливість виникнення вторинних уражаючих факторів.

 

Організаційні заходи передбачають розробку і планування дій в умовах

НС керівного складу об’єкту, штабу, служб та невоєнізованих формувань ЦО по захисту робітників і службовців, проведення рятувальних робіт та відновлення порушеного виробництва.

 

 

3.Фактори,які забезпечують  стійкість функціонування підприємства  у надзвичайних ситуаціях .Шляхи  і способи підвищення стійкості об’єктів господарювання

Підвищення стійкості об'єкта досягається  посиленням найбільш слабких (вражаючих) елементів і ділянок об'єкта. Для  цього на кожному ОНГ завчасно на основі досліджень планують і проводять відповідні організаційні й інженерно-технічні заходи. Досягнення науки і техніки дозволяють реалізувати такі рішення, при яких підприємство буде стійке до впливу дуже значних надлишкових тисків, однак це пов'язано з великими витратами засобів і матеріалів і може бути виправдано лише при захисті унікальних,особливо важливих елементів об'єкта. Заходи будуть економічно обґрунтовані, якщо вони максимально узгоджені із завданнями, які розв'язуються в мирний час для забезпечення безаварійної роботи, поліпшення умов праці, удосконалювання виробничого процесу. Особливо велике значення має розробка інженерно-технічних заходів при новому будівництві, бо у процесі проектування, як відзначалося раніше, у багатьох випадках можна домогтися логічного поєднання загальних інженерних рішень із захисними заходами ЦО, що знизить витрати на їх реалізацію.

На існуючих об'єктах заходи щодо підвищення стійкості доцільно проводити  в процесі реконструкції чи виконання  інших ремонтно-будівельних робіт.

Підвищення стійкості роботи промислових  об'єктів передбачає:

-  захист робітників та службовців  у надзвичайних ситуаціях мирного  і воєнного часу;

-  підвищення міцності і стійкості  найважливіших елементів і удосконалювання  технологічного процесу;

-  підвищення стійкості матеріально-технічного  постачання;

-  підвищення стійкості управління об'єктом;

-  розробку заходів щодо зменшення  імовірності виникнення вторинних  факторів ураження і збитків  від них;

-  підготовку до відновлення  виробництва після ураження об'єкта.

Особлива увага повинна бути приділена забезпеченню укриттям всіх працюючих у захисних спорудженнях. З цією метою розробляється план нагромадження і будівництва необхідної кількості захисних споруджень; у випадку недостачі сховищ, які відповідають сучасним вимогам, у ньому передбачається укриття робітників та службовців у швидкостворюваних сховищах.

Посилення міцності будинків, споруджень, устаткування та їх конструкцій пов'язано  з великими витратами. Тому підвищення характеристик міцності проводять, якщо:

-  окремі особливо важливі  будинки і спорудження значно слабші за інші і їхню міцність доцільно довести до прийнятої для Даного підприємства межі стійкості;

-  необхідно зберегти деякі  важливі ділянки (цехи), які можуть самостійно функціонувати при виході з ладу інших і забезпечать випуск особливо цінної продукції.

При проектуванні і будівництві  нових цехів підвищення стійкості може бути досягнуто застосуванням для несучих конструкційвисокоміцних і легких матеріалів (легованих сталей, алюмінієвих сплавів). Великий ефект досягається застосуванням для каркасних будинків полегшених конструкцій стінового заповнення і збільшенням світлових прорізів шляхом використання скла, панелей з пластиків й інших матеріалів, що легко руйнуються; їх руйнування при впливі ударної хвилі зменшує тиск на каркас споруди, а уламки таких матеріалів спричиняють набагато менші збитки устаткуванню. Також ефективний спосіб застосування панелей, що повертаються: легкі панелі на шарнірах кріпляться до каркасів колон споруд, від впливу динамічних навантажень вони розвертаються, що значно знижує дія ударної хвилі на несучі конструкції.

При будівництві і реконструкції  промислових споруд необхідно застосовувати легкі, вогнестійкі покрівельні матеріали, полегшені міжповерхові перекриття і сходові марші, підсилюючи їх кріплення до балок. Обвалення цих матеріалів і конструкцій принесе меншу шкоду устаткуванню, ніж важких залізобетонних.

При загрозі надзвичайної ситуації в найбільш відповідальних спорудах доцільно ввести додаткові опори  для зменшення прольотів, підсилити найбільш слабкі вузли й окремі елементи несучих конструкцій; наприклад, високі споруди (труби, щогли, колони) закріплюються відтяжками, розрахованими на навантаження, які створюються впливом швидкісного напору повітря ударної хвилі ядерного вибуху, а для інших конструкцій можна спорудити бетонні чи металеві пояси, які підвищують їх твердість.