Сили й засоби цивільної оборони

 

Постановою  КМУ № 1098 від 15.07.99 року затверджено  “Положення про класифікацію НС”.

Відповідно характеру НС розрізняються:

 

1. НС техногенного  характеру (транспортні аварії, пожежі, неспровоковані вибухи, викид небезпечних  речовин, раптове руйнування споруд  і мереж, тощо).

2. НС природного  характеру (геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, зміна стану повітря, інфекційні захворювання, зміна стану водних ресурсів та атмосфери, тощо).

3. НС соціально-політичного  характеру, пов’язані з протиправними  діями терористичного і антиконституційного  спрямування, захоплення об’єктів, установ, систем, тощо.

4. НС воєнного характеру, пов’язані з наслідками застосування ЗМУ, звичайних засобів, під час яких виникають вторинні фактори ураження.

 

Ядерною зброєю називають боєприпаси, дія яких основана на використанні внутрішньоядерної енергії, що виділяється при ядерних реакціях поділу і синтезу. Ці боєприпаси поділяються на ядерні і термоядерні. Ядерні боєприпаси характеризуються великою потужністю (тротиловим еквівалентом)

і вимірюються  в тонах, кіло- і мегатонах. В ядерних  боєприпасах застосовується реакція  поділу ядер важких елементів – урану-235, плутонію-239, урану-233, які легко поділяються при захваті нейтронів будь-якої енергії, але особливо інтенсивно тепловими.. Термоядерна зброя – це боєприпаси надмалої і малої потужностей, які мають тротиловий еквівалент до 10 тис. т і викликають на техніці, ґрунті після вибуху наведену радіацію.

У термоядерній зброї застосовуються ядерні реакції, які відбуваються одна за одною: поділ  ядер урану-235 або плутонію-239 і з’єднання  ядер більш легких елементів у  ядра атомів більш важких.

У комбінованих боєприпасах застосовують три ядерних реакції, які проходять одна за одною: поділ ядер урану-235 або плутонію-239, з’єднання атомів легких елементів і поділ ядер урану-238, тобто дія заряду основана на принципі “поділ - синтез – поділ”. Порівняно недавно винайдена нейтронна зброя підвищеної проникаючої радіації. Вона належить до термоядерної зброї малої потужності, відмінною властивістю якої є перерозподіл вихідної енергії на користь нейтронного випромінювання в складі проникаючої радіації.

Вибухи ядерної  зброї поділяються на повітряні, висотні, наземні і підземні. Повітряні  вибухи можуть бути низькі, високі і  заатмосферні (вище 35 км). Призначення  повітряних вибухів (низьких і високих) – ураження площинних цілей (наприклад, міст), а заатмосферних – для виведення із ладу електропостачання і зв’язку на великих просторах внаслідок дії електромагнітного імпульсу. При наземному вибуху вогнева куля торкається поверхні землі, в радіоактивну хмару втягується велика кількість ґрунту, який також стає радіоактивним і в суміші з продуктами поділу випадає на місцевості, утворюючи небезпечне її радіоактивне забруднення. Підземні ядерні вибухи характеризуються утворенням сейсмічних хвиль, руйнуванням підземних споруд. При висотному вибуху сильно діє світлове випромінювання на органи зору, особливо вночі. Особливістю наземного і підземного ядерних вибухів є

висока руйнівна здатність у зоні, яка прилягає до центру вибуху, і сильне радіоактивне забруднення місцевості.

 

Територія, в межах якої внаслідок ядерного вибуху відбулись масові ураження людей, тварин і рослин, руйнування і ушкодження будинків, споруд, називається осередком ядерного ураження (ОЯУ).

Розміри ОЯУ  залежать в основному від потужності, виду ядерного вибуху, рельєфу місцевості і метеорологічних умов, характеру забудови. Критерієм для визначення меж зон ОЯУ є надмірний тиск у фронті ударної хвилі. Зовнішньою межею ОЯУ є умовна лінія на місцевості з надмірним

тиском 10 кПа (0,1 кг / см 2). 1 кг / см 2 =100 кПа. Залежно  від надмірного тиску і швидкісного напору повітря виникають різні пошкодження у людей і тварин, які за складністю ураження поділяються

на легкі, середні, важкі і дуже важкі. Легкі  травми виникають при надмірному тиску 20 - 40 кПа (0,2 - 0,4 кг /см 2) і характеризуються вивихами, тимчасовим пошкодженням слуху,

контузією. Середні травми виникають при  надмірному тиску 40 - 60 кПа (0,4 - 0,6

кг/см2 ) і  проявляються в пошкодженні органів  слуху, вивихах кінцівок, кровотечі  з носа і вух, розривах барабанних перетинок. Важкі травми виникають при надмірному тиску 60-100 кПа (0,6-1,0

кг/см2) і  характеризуються важкими контузіями, переломами кінцівок, часто відкритими, сильними кровотечами з носа і  вух. Дуже важкі травми виникають  при надмірному тиску понад 100 кПа

(більше 1 кг/см2). Для них характерні переломи кісток, розриви внутрішніх органів (печінка, селезінка, нирки, легені та ін.), відкриті переломи кінцівок, струси мозку, переломи хребта.

В ОЯУ виділяють  зони руйнувань: Зона повних руйнувань  на зовнішній межі ОЯУ має надмірний  тиск у

фронті ударної хвилі 50 кПа (0,5 кг/см2) і займає близько 15 % всієї площі осередку ураження. Характеризується масовими втратами незахищених людей (до 90%), повних руйнувань будинків (10%), комунально - енергетичних мереж, приблизно 24% захисних споруд, утворенням суцільних завалів у населених пунктах. Пожежі в цій зоні практично не виникають, має місце тління та

задимлення. Зона сильних руйнувань виникає  при надмірному тиску у фронті ударної хвилі від 50 до 30 кПа (0,5-0,3 кг/см2) і займає близько 10% всієї  площі осередку. Характеризується великими втратами незахищеного населення (до50%), сильними ушкодженнями промислових будинків і повним руйнуванням

житлових  будинків. Захищені споруди, комунально - енергетичні мережі, як правило, залишаються  неушкодженими. Виникають місцеві та суцільні завали. Можливе виникнення суцільних пожеж і навіть вогневих штормів. Зона середніх руйнувань виникає при надмірному тиску у фронті ударної хвилі від 30 до 20 кПа (0,3-0,2 кг/см2) і займає близько 15% площі осередку. Характеризується значними втратами незахищеного населення (до 40%), середнім і сильним руйнуванням будинків, виникненням окремих завалів, суцільними пожежами. Зона слабких руйнувань виникає при надмірному тиску у фронті ударної

хвилі від 20 до 10 кПа (0,2-0,1 кг/см2) і характеризується слабкими та середніми руйнуваннями будинків, виникненням окремих завалів та пожеж. Займає близько 60% площі осередку.

 

У разі ядерного вибуху на воді, на її поверхні утворюються  великі хвилі. Надмірний тиск у фронті ударної хвилі при підводному вибуху в десятки разів більший, ніж надмірний тиск при повітряному вибуху (на однакових відстанях). Крім руйнувань, ударна хвиля є причиною пожеж, які виникають в

результаті  пошкоджень ліній електропередач і  систем газопостачання, вибухів бензосховищ, складів боєприпасів і хімічних речовин.

 

Світлове  випромінювання ядерного вибуху –  це електромагнітне випромінювання в ультрафіолетовій, видимій, інфрачервоній  областях спектру.

Уражаюча  дія світлового випромінювання визначається світловим імпульсом. Світловий імпульс – це кількість світлової енергії, яка припадає на 1м2 (або на 1 см2) освітленої поверхні, розміщеної перпендикулярно поширенню випромінювання за весь час існування світлового потоку ядерного вибуху.

Залежно від  світлового імпульсу, який попадає на незахищені, відкриті

ділянки шкіри, у людей виникають опіки, які  поділяються на чотири ступені: першого  ступеня – при світловому імпульсі 80-160 кДж/м2 симптоми ураження шкіри  такі: почервоніння, припухлість, болючість;

другого ступеня  – при світловому імпульсі 160-400 кДж/м2 на шкірі утворюються міхурі, наповнені рідиною, болючість, люди втрачають працездатність;

третього  ступеня – при світловому імпульсі 400-600 кДж/м2 омертвіння шкіри, підшкірних тканин, утворення виразок, люди потребують тривалого лікування;четвертого ступеня – при світловому імпульсі понад 600 кДж/м2 обвуглювання тканин, омертвіння підшкірної клітковини, м’язів.

Шкідлива  дія світлового випромінювання і  для органів зору. Від світлового спалаху виникає тимчасове осліплення, причиною якого є руйнування зорового пурпуру сітчастої оболонки. Тривалість осліплення вдень до 5 хвилин, вночі може бути значно більшою. Опіки рогівки і повік виникають на таких відстанях, як і опіки шкіри. Опіки очного дна виникають, якщо очі були звернені на спалах вибуху. Якщо під час спалаху ядерного вибуху очі закриті, ураження не буває. Впливає світлове випромінювання на будівлі, споруди, рослини, лісові насадження. Світлове випромінювання залежно від інтенсивності світлового

потоку і  властивостей матеріалів викликає обвуглювання, оплавлення, спалахування, що веде до пожеж у населених пунктах та містах.

Суцільні (масові) пожежі. Охоплюють більшу частину  зони сильних руйнувань, всю зону середніх (при наземному вибуху –  частину її) і частину зони слабких руйнувань. На її зовнішній межі величина світлового імпульсу досягає 400-600 кДж/м2. Пожежі виникають більш як у 50% будинків, а через 2

год вогонь розповсюджується на решту будинків і охоплює взагалі 90% і більше території.

Окремі пожежі. Охоплюють при наземному вибуху частину зони середніх руйнувань, всю зону слабких руйнувань (при повітряному вибуху – частину її) і розповсюджується за межі осередку. На її зовнішній межі величина світлового імпульсу становить 100-200 кДж/м2, гасіння труднощів не викликає.

Додатково може виникати вогневий шторм, це суцільна пожежа, при якій територія населеного пункту (міста) не менше 250 га охоплена суцільною пожежею при ураганному вітрі, який віє з усіх сторін до центру вибуху із швидкістю 50-60 км/год  і більше.

 

Проникаюча радіація – це потік гамма-випромінювання і нейтронів, які утворюються при ядерному вибуху внаслідок ядерної реакції й радіоактивного розпаду продуктів поділу. Тривалість дії проникаючої радіації не більше 10-15с з моменту вибуху.

Радіоактивне  зараження місцевості, води, приземного шару атмосфери виникає в разі випадання радіоактивних речовин (РР) із хмари ядерного вибуху. Найбільше зараження виникає при наземних і неглибоких підземних вибухах, де виникає потужна хмара із радіоактивних речовин. Частина радіоактивних речовин при ядерному вибуху випадає на поверхні землі, а більша частина

випадає по мірі проходження хмари, утворюючи  на поверхні радіоактивний слід. Таким  чином, при радіоактивному зараженні  місцевості виникають дві ділянки: вибуху і сліду хмари.

 

Хімічна зброя – це боєприпаси і бойові пристрої, уражаюча дія яких основана на використанні бойових токсичних хімічних речовин (БТХР). Основу хімічної зброї складають: БТХР , токсини і фототоксиканти,

гербіциди воєнного призначення. За своїм тактичним призначенням (можлива тривалість виводу з ладу

уражених  людей) поділяються на три групи:

– смертельні, які виводять з ладу людей не менше  ніж на 10 діб, включаючи до 50% смертельних  випадків. Це фосфорорганічні речовини (ФОР) нервово-паралітичної дії: VX (ві-ікс), зоман, зарин; шкірнонаривної дії: іприт, перегнаний іприт; загальнотоксичної дії: синильна кислота, хлорціан; задушливої дії: фосген, дифосген. Вони діють на живі організми через органи дихання і шкіру, а зарин – тільки через органи дихання;

– тимчасово виводячи зі строю – на 2-5 діб. Це психохімічні речовини типу ВZ (бі-зет), які потрапляючи в організм людини через органи дихання, викликають розлад рухів, порушення зору, слуху, слабкість, галюцинації;

– подразнюючі (учбові) – це такі речовини як СR (сі-ар) і СS (сі-ес).

 

Виводять  зі строю на декілька годин, діючи  на слизові оболонки очей і верхніх  дихальних шляхів, а при великих  концентраціях можуть викликати  опіки відкритих ділянок шкіри.

В залежності від часу зберігання отруйні речовини (ОР) поділяються на:

– нестійкі: зарін, бі-зет, сі-ес і токсини, дія  яких зберігається декілька десятків хвилин;

– стійкі: ві-ікс, іприт, зоман, дія яких зберігається кілька годин або діб.

 

Бойовий стан ОР – це такий стан речовини, при якому вона застосовується для досягнення максимального ефекту для ураження людей. Види бойового стану: чад, аерозолі, каплі.

 

Зона хімічного  зараження (ХЗ) – це територія, яка  безпосередньо перебуває під  впливом хімічної зброї або сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) і над якою поширилася заражена хмара з уражаючими концентраціями. Зона хімічного зараження ОР характеризується типом застосованої ОР,

довжиною, глибиною і включає район застосування хімічної зброї, територію поширення  хмари зараженого повітря. Осередок хімічного ураження (ОХУ) – це територія, в межах якої в результаті впливу хімічної зброї або аварійного викидання в навколишнє середовище СДОР виникли масові ураження людей, тварин, рослин. Розміри осередку хімічного ураження залежать від масштабу

застосування  ОР, їх типу, метеорологічних умов, рельєфу місцевості, щільності забудови об’єктів, наявності та характеру лісових насаджень. Всю територію осередку хімічного ураження можна умовно розділити на дві зони: зону безпосереднього потрапляння в навколишнє середовище ОР,

токсинів, фітотоксикантів чи СДОР і зону поширення парів і аерозолів цих речовин. У зоні безпосереднього потрапляння небезпечних речовин виділяються пари і аерозолі, утворюючи первинну хмару зараженого повітря. Поширюючись у напрямку вітру, вона здатна уражати людей, тварин, рослин на території у кілька разів більшій, ніж безпосередньо уражена хімічною

речовиною. Частина хімічних небезпечних речовин  осідає на місцевості у вигляді крапель  і при випаровуванні утворює  повторну хмару зараженого повітря, яка переміщується за вітром і створює зону поширення парів ОР або СДОР. Тривалість уражаючої дії первинної хмари зараженого повітря відносно

невелика, але  на місцевості можуть створюватися ділянки  застою зараженого повітря. В таких  випадках тривалість уражаючої дії  зберігається більш тривалий час.

До бойових  токсичних хімічних речовин належать ОР і токсини, які уражають організм людей, тварин, а також фітотоксиканти, які можуть застосовуватися для  ураження рослин і лісових насаджень.

Отруйними речовинами, які уражають організм людей, тварин, називають хімічні речовини, які при бойовому застосуванні або при аварійному потраплянні в атмосферу можуть уражати незахищених людей і тварин, а також заражати повітря, місцевість, споруди, воду, що робить їх непридатними для