Проблеми індивідуалізації юридичної особи

Положення щодо самостійної відповідальності юридичної  особи, а також окремі її обмеження  містяться й у гл.8 ЦК, присвяченій  визначенню правового становища  окремих видів підприємницьких  товариств.

Слід зазначити, що застосування принципу самостійної (відокремленої) майнової відповідальності юридичної особи має у деяких випадках особливості. Зокрема, він  не поширюється на правовідносини, які виникли між засновниками та іншими особами до державної реєстрації товариства.

Відповідно  до ст.96 ЦК відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрації, але у процесі створення товариства, несуть його засновники. Якщо після  державної реєстрації юридичної  особи дії засновників, які мали місце до реєстрації, схвалені у  відповідному порядку юридичною  особою, то вона буде нести самостійну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли з цих дій. Схвалення  має бути оформлене рішенням відповідного органу юридичної особи, який має  такі повноваження. Якщо рішення про  схвалення дій засновників прийняте або затверджене органом, який не має відповідних повноважень, його не можна вважати таким, що має  правову силу.

Відповідальність  юридичної особи публічного права (наприклад, установи), що фінансується державою, обмежується коштами, які  знаходяться у її оперативному управлінні. За умови нестачі останніх до субсидіарної відповідальності притягується власник установи.

5) Завершує  характеристику юридичної особи  така ознака, як здатність її  бути позивачем або відповідачем  у суді.

Цю ознаку не завжди вказують окремо, іноді розглядаючи  її як більш загальну властивість  — можливість бути самостійним учасником цивільного обігу.

Однак слушним  видається трактувати її як самостійну ознаку, окремий прояв правосуб'єктності юридичної особи, оскільки у цьому  разі йдеться не тільки про реалізацію, а й про порядок захисту  цивільних прав останньої. Власне, така позиція відображена і у ст.80 ЦК.

Розглянуті  ознаки тісно пов'язані між собою. Наявність відокремленого майна  — матеріальна основа господарської  самостійності і самостійної  відповідальності юридичної особи; остання без матеріальної бази неможлива. У той же час самостійна відповідальність — необхідна передумова реалізації юридичною особою наданої їй можливості від свого імені набувати майнових прав і обов'язків. Адже без такої відповідальності ці права і обов'язки не мали б практичного значення: саме у самостійній відповідальності полягає практичне значення взяття і виконання обов'язків від свого імені. Без самостійної майнової відповідальності майнова відокремленість мала б однобічний характер і не була б достатньо повною. Так само організаційна єдність не може розглядатися поза контекстом змісту установчих документів та їх значення для реєстрації, а відтак — конституювання юридичної особи.

У цивілістичній  літературі час від часу постає питання  щодо того, яка з цих ознак є  головною у правовій характеристиці юридичної особи. Деякі науковці такою ознакою називають можливість участі юридичної особи у цивільних  правовідносинах від свого імені.¹ Інші — вважають, що нею є наявність відокремленого майна,² треті — вказують як на визначальну ознаку на самостійну майнову відповідальність юридичної особи. Однак слід визнати, що ці суперечки мають головним чином теоретичну спрямованість, оскільки з погляду практичного усі ознаки юридичної особи є однаково важливими. Цю точку зору поділяє й сучасна українська цивілістика.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Загальна характеристика, значення, класифікація та охорона способів індивідуалізації юридичних осіб.

 

Після створення юридичної  особи, і відповідно після її реєстрації і внесення до Єдиного державного реєстру, вони набувають цивільної правоздатності. Без якої здійснення діяльності є неможливим.

У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також  здатність її мати особисті немайнові права та обов'язки. До них належать право на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь, гідність і ділову репутацію та інші. Все це охоплює загальний для цього термін - індивідуалізація суб'єктів підприємницької діяльності.

Індивідуалізація підприємців  в актах законодавства розглядається  на кількох рівнях: як учасників  цивільних правовідносин, як учасників  господарських правовідносин, як носіїв прав інтелектуальної власності, як прояв конкуренції (недобросовісної) та як розрізняльний засіб для  гарантування прав споживачів. Через суб'єктивні причини, засоби індивідуалізації виписані в актах чинного законодавства по-різному, відповідно до завдання того чи іншого акта законодавства та суб'єктивного розуміння призначення цього правового інституту. Відповідно, в них відсутня єдина парадигма.

Сьогодні йдеться не стільки  про пошук основних детермінантів  та потреби в певних правових інститутах, скільки про встановлення їх основного призначення та взаємозв'язку з іншими інститутами права: або як самодостатнього та висхідного для інших, або залежного від режимів правового регулювання стосовно механізму їх регулятивного впливу. Проблема ускладнюється дуалізмом приватного права та наявними в актах законодавства приписами (імперативами) стосовно застосування елементів розрізняльної здатності учасників суспільних відносин (податкових, статистичних, реєстраційних тощо). Така персоніфікація застосовується у відносинах приватного характеру, і якщо це виправдано, і якщо ні.³

Індивідуалізація притаманна як фізичним особам, так і юридичним. Але у нас юридичні особи.

До поняття індивідуалізація входять такі елементи як: найменування юридичної особи, місце знаходження  юридичних осіб, виробнича марка, знаки для товарів і послуг, ідентифікаційний код, печатка, вид підприємництва, що здійснюється, географічне зазначення.

Юридична особа має  своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи повинно також містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати, крім повного найменування, також скорочене. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування.

Комерційне (фірмове) найменування юридичної особи може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру.

У разі зміни свого найменування юридична особа, крім виконання інших  вимог, встановлених законом, зобов'язана помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, та повідомити про це всім особам, з якими вона перебуває у договірних відносинах.

Юридична особа не має  права використовувати найменування іншої юридичної особи.

Охорона фірмових найменувань  здійснюється відповідно до ст. 8 Паризької  конвенції про охорону промислової  власності без обов'язкового надання  заявки чи реєстрації та незалежно  від того, чи є вони частиною товарних знаків. Відомі фірмові найменування, які мають високу репутацію, користуються популярністю та довірою споживачів і ділових партнерів є важливим фактором підвищення прибутковості та конкурентоспроможності сучасних фірм.

Ще, одним способом індивідуалізації, є місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах.

Виробнича марка як засіб  індивідуалізації юридичної особи  та продукції, що нею виготовляється, включає в себе найменування організації, вказівки на сорт виробу, номер стандарту, ціну та інші відомості. Зокрема, при  поставці товарів вони підлягають маркуванню відповідно до вимог стандартів, технічних  умов або договору. Торговельна марка  вважається колективною торговельною маркою, якщо право на неї належить об'єднанню, створення і діяльність якого не суперечать законодавству держави, в якій воно створено, навіть якщо таке об'єднання не є власником промислового або торговельного підприємства.

Колективна торговельна  марка призначена для позначення товарів і послуг членів об'єднання - власника прав на колективну торговельну марку.

Правова охорона торговельної марки в Україні передбачена  Цивільним та Господарським кодексами  України  та Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів  і послуг». Правове регулювання  комерційних найменувань здійснюється згідно з Цивільним та Господарським  кодексами України, а також Законом  України «Про захист від недобросовісної  конкуренції». Крім того, в інституційному середовищі України діють Паризька конвенція про охорону промислової  власності, Договір про закони щодо товарних знаків, Мадридська угода  про міжнародну реєстрацію знаків, Протокол до Мадридської угоди про  міжнародну реєстрацію знаків, Ніццька  угода про міжнародну класифікацію виробів і послуг для реєстрації знаків тощо.⁴

Знаки для товарів і послуг — це зареєстроване у встановленому порядку позначення, яке служить для розрізнення товарів (послуг) одних фізичних чи юридичних осіб від однорідних товарів інших осіб. Як знаки для товарів і послуг можуть бути зареєстровані словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення та їх комбінації. На зареєстрований знак патентне відомство України видає свідоцтво.⁵

Функцією печатки є  необхідність для того, щоб підтвердити  повноваження того, хто підписує договір. Печатка слугує чимось на кшталт гетьманської булави: хто її має, той має владу. Штампи і печатки - це спеціальні форми-кліше, на яких містяться рельєфні або заглиблені дзеркальні відображення текстів, малюнків, інших позначок і які призначені для отримання відбитків на папері, сургучі, воску, металі, інших матеріалах. Відбитки печаток і штампів на документах посвідчують справжність останніх. Печатки можуть використовуватися для посвідчення не лише документів, а й фактів, які мають юридичне значення.⁶

Важливе місце серед засобів  індивідуалізації учасників цивільного обігу займають найменування місць  походження товарів, які вказують на наявність у продукції особливих, неповторних властивостей, зумовлених місцем її виробництва.

Зазначення походження товарів  — це позначення товарів, що походять з певної країни, місцевості, населеного пункту тощо. Зазначення походження товарів, як правило, поділяють на такі: вказівки походження товарів, які дають уявлення про справжнє місце їх походження і не асоціюються з якістю товарів; найменування місць походження товарів, які дають можливість вирізнити  серед товарної маси товари, специфічні якості яких виключно або суттєво  зумовлені людськими і (або) природними факторами певної місцевості.

Відповідно до Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" розрізняють:

— просте зазначення походження товару — будь-яке словесне чи графічне позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару;

— кваліфіковане позначення товару: назву місця походження товару, географічне зазначення походження товару (назву географічного місця  походження товару, особливі властивості  якого винятково або переважно  зумовлені характерними для цього  географічного місця природними і (або) людськими чинниками).

Правова охорона простого зазначення походження товару виникає  на підставі його використання і не реєструється. Кваліфіковане зазначення походження товару реєструється згідно із законодавчо встановленим порядком і засвідчується свідоцтвом. Для  попереджувального маркування назви  місця походження товару застосовується обведена овалом абревіатура НМП (найменування місця походження) або ГЗП(географічне  зазначення походження).

Зазначення походження товарів  може мати словесну, зображувальну  форму, виступати у вигляді національного  символу, географічної карти тощо. Водночас зазначення походження товарів слід відрізняти від загальновживаних позначень  товарів певного виду, не пов'язаних з конкретною місцевістю їх виготовлення, незважаючи на те, що вони містять назви  географічних об'єктів (наприклад, торт "Київський", кримське вино).

Метою правової охорони зазначення походження товарів є вирізнення продукції та виробників, а також  підтримка і стимулювання окремих  промислів, які виготовляють і постачають на ринок унікальну та високоякісну продукцію. В одних країнах право  на використання найменування місць  походження товарів належить державі, в інших це право мають окремі фізичні та юридичні особи.

Поглиблення суспільного  поділу праці, глобалізація економіки  та постіндустріальні перетворення розвинених країн підвищують роль та значення засобів індивідуалізації суб'єктів господарювання, а також  виробленої ними продукції, виконаних  робіт та наданих послуг, покликаних допомогти споживачам зробити свій вибір. Найважливішими критеріями віднесення засобів індивідуалізації до об'єктів  інтелектуальної власності є  їх охороноздатність та оборотоздатність — можливість відокремлення від  конкретної юридичної чи фізичної особи (крім географічних зазначень). За умов загострення конкурентної боротьби знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, географічні зазначення набувають суттєвої економічної цінності, оскільки забезпечують зростання обсягів збуту продукції та підвищення прибутків фірм. Так, згідно з "Business Week" товарні знаки провідних фірм оцінюються на сьогодні так: "Соса-Соlа" — 70,45 млрд. дол. США, "Microsoft" — 65,17 млрд., ІВМ — 51,77 млрд., GE — 42 млрд., Intel — 31 млрд. дол. США.