Проблеми індивідуалізації юридичної особи

 

 

 

Проблеми індивідуалізації юридичної  особи

 

КУРСОВА РОБОТА

 

 

2011 р.

ЗМІСТ

 

Вступ……………………………………………………………………………………….3

1. Загальна характеристика юридичної особи та способів її індивідуалізації………..8
1. Поняття і ознаки юридичної особи……………………………………………….6
2. Загальна характеристика, значення, класифікація та охорона способів індивідуалізації юридичних осіб………………………………………………..12
2. Конкретизація способів індивідуалізації юридичної особи……………………….19
1. Місцезнаходження юридичної особи…………………………………………...19
2. Право на найменування як особисте немайнове право юридичної особи……21
3. Торговельні марки……………………………………………………………......27
4. «БРЕНД» як складний правовий засіб індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів та послуг………………………………………………………..31
5. Доменне ім’я як засіб індивідуалізації………………………………………….41

Висновки………………………………………………………………………………….49

Список використаних джерел та літератури…………………………………………...52

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми дослідження зумовлена потребою провести повний та ґрунтовний науковий аналіз положень Цивільного кодексу (далі ЦК) України 2003 р. про засоби індивідуалізації юридичних осіб з урахуванням особливостей юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, встановити порядок реалізації відповідних правових норм, визначити тенденції та перспективи подальшого розвитку цивільного законодавства про засоби індивідуалізації суб’єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб.

З розвитком  ринкових відносин в Україні усе  більше значення приділяється таким  об’єктам, як комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (товарні знаки, знаки обслуговування), географічні  позначення (найменування місць походження товарів) тощо. Це пов’язано з тенденціями  щодо створення рівних умов господарювання для різних типів товаровласників  та товаровиробників, впровадження конкурентних засад їхньої діяльності та підвищення відповідальності за її результати, з  необхідністю насичення ринку безпечними для споживання товарами й послугами  для задоволення потреб населення. Ці чинники спричиняють розробку належного дієвого правового  механізму, що забезпечував би  індивідуалізацію товаровласників, товаровиробників, а  також товарів і послуг.

Раніше, за умов панування державної власності, відсутності конкуренції на товарному  ринку, турбота про індивідуалізацію виробників і товарів, що випускаються ними, була практично непотрібною. Наслідком  цього стала незначна кількість зареєстрованих індивідуальних знаків охорони, практична відсутність спорів  про порушення прав на них, а відтак – слабка теоретична розробка проблем, пов’язаних із індивідуалізацією учасників цивільних правовідносин.

Сьогодні, у  зв’язку зі значним збільшенням  кількості товаровиробників, доступом на вітчизняний ринок іноземних  суб’єктів господарювання, стає актуальним питання не тільки про закріплення  прав на індивідуалізацію, а і  про  визначення правового режиму таких  засобів, про наближення відповідних  норм до міжнародних стандартів, а  також про  посилення гарантій права на участь у господарському обороті під власним індивідуальним ім’ям та на позначення вироблених товарів і послуг визначеними  певними символами чи найменуваннями, забезпечення їхнього захисту в  разі порушення.

Окрім цього  слід зазначити, що засоби індивідуалізації поширюються в мережі Інтернет при  розміщенні відомостей про товари та їх виробників, а також при здійсненні електронної торгівлі.

Отож наразі є очевидною потреба у розробці правового регулювання всіх засобів  індивідуалізації суб’єктів підприємницької  діяльності на єдиній теоретичній основі та в межах одного правового інституту.

Мета  курсової полягає в удосконаленні приватноправового механізму засобів індивідуалізації підприємців в Україні, зокрема цивільно-правового; визначенні поняття «засоби індивідуалізації»; з’ясуванні обсягу і змісту суб’єктивного права на засоби індивідуалізації; розробці теоретичних засад засобів індивідуалізації; пошуку шляхів створення ефективної законодавчої бази у сфері охорони і захисту права на комерційне (фірмове) найменування, географічні позначення, торговельну марку (товарний знак), доменне ім’я в мережі Інтернет.

Для досягнення цієї мети вирішувалися такі завдання: встановлення специфіки законодавства України у сфері індивідуалізації і порівняння із законодавством інших країн, визначення механізму охорони та захисту засобів індивідуалізації; виявлення сутності і функції індивідуалізації; формулювання конкретних пропозицій щодо вдосконалення цивільно-правового захисту засобів індивідуалізації, виявлення елементів концепції права віртуального простору (поняття цього права, його особливості, основні риси й форми виявлення в сучасному світі); визначення поняття бренду як засобу індивідуалізації юридичної особи.

Об’єктом  дослідження є цивільні правовідносини, що складаються  у процесі застосування засобів індивідуалізації юридичних осіб комерційного права.

Предметом дослідження є національні та зарубіжні нормативні акти з правової охорони засобів індивідуалізації, чинне законодавство, наукова доктрина  і судова практика.

Методи  дослідження. В основу дослідження зазначених проблем покладено діалектичний метод із системно-структурованим підходом до вивчення матеріалу та одержаних внаслідок цього висновків. Методологічну основу дослідження становлять сукупність діалектичного, логіко-юридичного, історично-правового, кореляційного і порівняльно-правового методів.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що, по-перше, вони можуть бути використані: а) в подальшій законотворчій діяльності, удосконаленні чинного законодавства; б) при навчальних видань для студентів-юристів,  у процесі викладання навчальних курсів «Цивільне право», «Право інтелектуальної власності», «Господарське право», «Підприємницьке право», спецкурсів «Торгове право», «Конкурентне право»; в) у науково-практичній  діяльності щодо розв’язання проблем інтелектуальної власності України, у тому числі підприємницькими структурами. Деякі сформовані у курсовій роботі положення мають дискусійний характер і можуть служити основою для подальших наукових досліджень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ ТА СПОСОБІВ ЇЇ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ

 

1. Поняття і ознаки юридичної особи.

 

ЦК не дає  визначення поняття «юридична особа». Натомість, ст.80 ЦК, яка має назву «Поняття юридичної особи», містить вказівку на деякі характерні ознаки цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Таким чином, тут маємо лише вказівки на такі ознаки юридичної особи:

1) це організація,  тобто певним чином організаційно  і структурно оформлене соціальне  утворення;

2) вона повинна  бути створена і зареєстрована  у встановленому законом порядку;

3) вона має  цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність), тобто здатна  набувати і реалізовувати цивільні  права та обов'язки від свого  імені;

4) вона може  бути позивачем і відповідачем  у суді.

Серед цих  властивостей не вистачає деяких традиційних  ознак юридичної особи — таких  як: наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов'язаннями.

Для аналізу  поняття «юридична особа» повинні бути враховані також зазначені властивості, оскільки вони дозволяють відрізнити юридичну особу від інших соціальних утворень, зокрема різноманітних об'єднань, філій і представництв, які не є суб'єктами цивільного права.

Зупинімося  на наведених ознаках детальніше.

1) Наявність  певним чином організаційно і  структурно оформленого соціального  утворення — організації.

Традиційно  у цивілістичній літературі ця ознака юридичної особи іменувалася  як вимога організаційної єдності.

Організаційна єдність полягає у визначенні цілей і завдань юридичної  особи, у встановленні її внутрішньої  структури, компетенції органів, порядку  їх функціонування тощо.

Організаційна єдність закріпляється у статуті  юридичної особи, її установчих документах або в акті органу влади про  створення юридичної особи публічного права. Наприклад, наявність статуту  є обов'язковою вимогою для  акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і  товариства з додатковою відповідальністю (ст.ст.143, 151, 154 ЦК).

Крім того, стосовно окремих видів юридичних  осіб закон передбачає обов'язкові правила щодо організації їх внутрішньої  структури та порядку функціонування їх органів управління.

Наприклад, ст.97 ЦК встановлює, що управління товариством  здійснюють органи останнього, якими  є загальні збори його учасників  і виконавчий орган, якщо інше не встановлено  законом. Таким чином, зазначена  норма містить загальні норми, які  визначають обов'язковість організаційної єдності цього виду юридичних  осіб, встановлюючи для них два  рівні органів управління товариством. Перший — це вищий орган управління і другий — виконавчий.

Загальні  збори учасників товариства є  вищим органом управління ним  незалежно від виду цього товариства.

Стаття 98 ЦК визначає компетенцію загальних  зборів учасників товариства, вказуючи, що вони мають право приймати рішення  з усіх питань діяльності товариства, у тому числі й із тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу, а також визначає засади голосування в них учасників товариства.

Рішення загальних  зборів може бути оскаржене учасником  товариства до суду. Закон не містить  винятків із цього правила. Це означає, що учасник товариства має право  оскаржити будь-яке рішення, навіть те, яке не стосується безпосередньо  його, але може порушувати майнові  і немайнові права останнього як учасника товариства.

2) Майнова  самостійність юридичної особи  припускає наявність у юридичної  особи майна, що виділене і  враховується окремо від майна  засновників цієї юридичної особи  та від майна інших власників.

Для різних видів юридичних осіб їх майнова  відокремленість має різні прояви. Так, майнова відокремленість державних  підприємств проявляється через  інститут права повного господарського відання. Це право містить можливість володіння, користування і розпорядження державним майном на свій розсуд, дозволяє підприємству вчинення щодо закріпленого за ним майна будь-яких дій, які не суперечать закону і цілям діяльності підприємства.

Для державних  установ як некомерційних організацій, що фінансуються з державного бюджету, правовий режим закріпленого за ними майна визначається вужчим правом оперативного управління.

Що стосується інших видів юридичних осіб, то їх майнова відокремленість виражається  у праві власності.

Водночас  майно юридичної особи може не обмежуватись тільки майновими об'єктами, а полягати ще й у наявності  зобов'язальних майнових прав. Крім цього, деякі юридичні особи не мають  майна на праві власності, господарського відання або оперативного управління. Все їх майно може складатися з  грошових внесків на банківських  рахунках, а займані ними приміщення — знаходитись у володінні  на умовах договору оренди.

3) Важливою  ознакою юридичної особи є  наявність у неї цивільної  правоздатності і дієздатності (правосуб'єктності) або здатності брати участь  у цивільному обігу від свого  імені.

Юридична  особа від власного імені самостійно розпоряджається своїм майном, набуває  цивільних прав та обов'язків (зокрема  укладає договори, вступає у зобов'язання) і здійснює їх. Така діяльність від  власного імені у цивільному обігу  слугує зовнішнім вираженням самостійності  правосуб'єктності юридичної особи.

Забезпеченню  індивідуалізації юридичної особи, можливості її участі у цивільному обігу слугує найменування юридичної  особи, яке дозволяє відразу визначити  основні ознаки організації —  є вона підприємницькою, комерційною  або непідприємницькою, на яких засадах  ґрунтується її відповідальність перед контрагентами за договорами тощо.

Відповідно  до правил, встановлених у ст.90 ЦК, юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму.

Крім того, найменування установи має містити  інформацію про характер її діяльності, а юридична особа, що є підприємницьким  товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування, яке може бути зареєстроване  у порядку, встановленому законом. Фірмове найменування як засіб індивідуалізації його власника є об'єктом виключного права і може бути використане  лише за згодою його носія.

Юридична  особа може мати, крім повного, скорочене  найменування. Найменування юридичної  особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного  державного реєстру юридичних осіб.

4) Результатом  майнової відокремленості юридичної  особи та її участі від свого  імені у цивільному обігу є визнання за нею здатності відповідати за взятими на себе зобов'язаннями.

Зокрема ст.96 ЦК закріплює загальний принцип, відповідно до якого юридична особа  самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Зазначена  відповідальність застосовується незалежно  від того, до яких видів і фондів належить це майно: є воно основними  чи оборотними фондами. Не залежить це і від того, рухоме воно чи нерухоме, виражене у цінних паперах чи у  грошових коштах тощо.