Особливості спадкування за спадковим договором

Тому, якщо волевиявлення  хоча б одного з учасників не буде вільним і не

відповідатиме його внутрішній волі, за наявності визначених законом  умов

договір може бути за позовом  заінтересованої сторони визнаний судом

недійсним (наприклад, якщо це сталося під впливом обману, насильства,

тяжкої обставини або  внаслідок істотної помилки стосовно предмета і умов

правочину). З цієї ж причини  не матиме значення дійсного правочину

волевиявлення сторін, вчинене  ними для приховання іншого правочину.

Наприклад, якщо буде встановлено, що контрагенти насправді мали на меті

вчинити договір довічного  утримання, а не спадковий договір, то

відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦК України такий договір буде визнано

удаваним і відносини  сторін регулюватимуться правилами  щодо договору,

який сторони насправді  вчинили. Ці два договори дуже схожі, однак мають

досить суттєву різницю, яка полягає в тому, що на відміну  від договору

довічного утримання у  спадковому договорі момент його укладення  не

пов'язується з передачею  майна, а право власності на майно  переходить

лише у разі смерті відчужувача. Набувач за спадковим договором не

набуває жодних прав на майно  відчужувача за його життя, а лише

можливість права на майно  в майбутньому, тобто здійснення цього права

відстрочене до моменту відкриття  спадщини. На відміну від спадкоємця за

законом чи за заповітом, набувач  немає потреби в особливому акті

прийняття майна після  смерті відчужувача, оскільки необхідне для цього

волевиявлення вчинено вже  безпосередньо при укладенні  договору.

 

Для дійсності спадкового договору необхідно також, щоб кожна  з його

сторін була б у визначеній законом мірі правосуб'єктна, тобто володіла

необхідною для вчинення даного правочину цивільною правоздатністю і у

відповідному обсязі дієздатністю. Загальною умовою виникнення у

ю виникнення у

контрагентів права укладати договір є наявність повної цивільної

дієздатності. Отже, передусім, такою є особа, яка досягла  вісімнадцяти

років і на момент вчинення заповіту не була визнана недієздатною. У разі

реєстрації шлюбу, громадянин, який не досяг повноліття, набуває  повної

цивільної дієздатності з  моменту реєстрації шлюбу. Відповідно до ч. 2

ст. 23 СК України за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за

рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено,

що це відповідає її інтересам. З огляду на це, право на укладення

спадкового договору у  такої особи виникає з моменту  реалізації нею права

на шлюб, а не з моменту  вступу в силу рішення суду про  надання їй цього

права, оскільки це є особисте право неповнолітньої особи реалізувати

право на шлюб або ж взагалі  відмовитися від нього. У разі розірвання

шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття або визнання його

недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою

неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність

зберігається. Право на укладення  договору мають також емансиповані

особи, які набули повної цивільної дієздатності на підставах,

передбачених ст. 35 ЦК. Такими особами є громадяни, які досягли

шістнадцяти років і працюють за трудовим договором або бажають  займатися

підприємницькою діяльністю, а також неповнолітні особи, які  записані

матір'ю або батьком  дитини. У разі припинення трудового  договору або

припинення фізичною особою підприємницької діяльності за нею

зберігаються усі набуті нею цивільні права. Оскільки над  особами,

зазначеними в ст. 36 ЦК, встановлюється піклування, то вони мають право

вчинити спадковий договір  лише за наявності на це згоди піклувальника.

Відмова піклувальника надати згоду на вчинення цього правочину, може

бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу

опіки та піклування або  суду (ст. 37 ЦК).

 

На відміну від свого  іноземного аналогу, який, як і заповіт, відноситься

до розпорядчих правочинів суто особистого характеру, вітчизняний

спадковий договір такою  рисою не наділений, а, отже, є цілком

припустимою можливість його укладення через представника, що діє за

довіреністю або на підставі закону (батьків, опікунів і т.д.).

Відповідно до ст. 78 ЦК дієздатна  фізична особа, яка за станом свого

здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати

обов'язки, має право обрати собі помічника. Помічник надає такій  особі

всю необхідну допомогу при  здійсненні нею своїх прав і виконанні

обов'язків, представляє  її у суді на підставі окремої довіреності, а

також в інших органах  влади і місцевого самоуправління та організаціях,

діяльність яких пов'язана  з обслуговуванням населення. Однак  згоди

помічника на вчинення спадкового договору не потрібно - дієздатний

підопічний володіє таким  правом самостійно.

 

 

Висновки

 

З вищесказаного випливає, що нововведенням Цивільного Кодексу  України є

спадковий договір, урегульований  у гл.90. Враховуючи те, що останній

пов'язаний із спадкуванням, він розміщений у книзі шостій ЦК "Спадкове

він розміщений у книзі  шостій ЦК "Спадкове

право".

 

Спадковий договір — це договір, за яким одна сторона (набувач)

зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і у

разі його смерті набуває  право власності на майно відчужувача (ст. 1302

ЦК).

 

Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один з подружжя

або інша особа. Набувачем  у спадковому договорі може бути фізична  або

юридична особа. Спадковий  договір укладається у письмовій  формі і

підлягає нотаріальному  посвідченню.

 

Набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну  дію

майнового або немайнового  характеру до відкриття спадщини або після її

відкриття.

 

Предметом спадкового договору може бути майно, що належить подружжю на

праві спільної сумісної власності, а також те, яке є особистою  власністю

будь-кого з подружжя. Спадковим  договором може бути встановлено, що у

разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а у  разі

смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за

договором.

 

На майно, визначене у  спадковому договорі, нотаріус, який його

посвідчив, накладає заборону відчуження. Заповіт, який відчужувач склав

щодо майна, вказаного  у спадковому договорі, є нікчемним. Відчужувач має

право призначити особу, яка  здійснюватиме контроль за виконанням

спадкового договору після  його смерті. У разі відсутності  такої особи

контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем

відкриття спадщини.

 

Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі

невиконання набувачем його розпоряджень. Спадковий договір  може бути

розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання  ним

розпоряджень відчужувача.

 

Набувач у спадковому договорі може, бути зобов’язаний вчинити певну  дію

майнового, або не майнового  характеру до відкриття спадщини, або після

її відкриття. Набувач  повинен вчинити дії у точній відповідності до волі

відчужувача. У спадковому договорі мають бути чітко і конкретно

застережені всі необхідні  дії, які зобов’язаний виконати набувач. В

договорі може бути зазначена  особа, яка здійснює контроль за виконанням

такого договору.

 

Підбиваючи підсумок дослідження  інституту спадкового договору в  новому

цивільному законодавстві  України, можна зробити наступні висновки:

 

- по-перше, виникненню  самої ідеї можливості існування  договірних

спадкових відносин сучасне  цивільне право, безсумнівно, зобов'язане

стародавньому римському  праву (з тією лише особливістю, що власне в

самому римському праві  ця конструкція не знайшла все  ж таки законодавчої

підтримки, однак часто  зустрічалася в практичній юриспруденції);

 

-  по-друге, своїм походженням  та становленням в якості окремого

самостійного правового  інституту, спадковий договір винен  романістичній

доктрині, головним чином  німецькій;

 

- по-третє, внаслідок суттєвих  особливостей зобов'язання, яке виникає  зі

спадкового договору, вітчизняний  закон використовує і особливу

конструкцію даного інституту, що надає йому специфічних ознак,

кардинально відмітних від  класичного. Останній, на відміну від

відмітних від класичного. Останній, на відміну від

українського, не встановлює права ані на все майно, ані  на його окремі

частки; він не створює  жодного права як на дійсне майно  спадкодавця, так

і права, встановленого під  відкладальною обставиною; він не обмежує

спадкодавця у праві розпорядження  майном за свого життя. Отже, чинність

цього спадкового договору цілком іншого характеру, ніж вітчизняного,

предметом якого слугує підстава конкретного речового права (а саме права

власності);

 

- по-четверте, не зважаючи  на те, що закон у ст. 1217 цілком  відкидає

його як один з видів  спадкування, тим не менш, не дивлячись  на особливий

зобов'язальний характер спадкового договору, бачиться все ж вірним

закріплення цього інституту, як тісно пов'язаного з відносинами  з

приводу посмертного переходу майна, саме в системі спадкового права;

 

-  по-п'яте, вдосконалення  законодавчого регулювання відносин, що

виникають зі спадкового договору, в подальшому потребуватиме розвитку,

який безсумнівно викличе  практична діяльність правозастосувальних

органів (суду, нотаріату). Звичайно не стоятиме осторонь від цього

процесу і наука цивільного права, перед якою постане питання  вирішення

багатьох нагальних доктринальних  проблем даного цікавого інституту.

 

Очевидно, вирішення цих  та інших питань дозволить ймовірно дати суттєвий

імпульс розвитку подальших  наукових розвідок у даному напрямі  на

сучасному вітчизняному підґрунті.

 

 

Список використаної літератури

 

Нормативно-правові акти:

 

Закон України від 26 грудня 2002 р. № 407-IV «Про внесення змін до

Сімейного кодексу України».

 

Конституція України. – К., 1996.

 

Сімейний кодекс України: Офіційне видання. — К., 2002.

 

Цивільний кодекс України. –  К, 2003.

 

Інша література:

 

Гордон М. Наследование по закону и по завещанию. — М., 2002.

 

Дзера О.В. Передмова до проекту нового шлюбно-сімейного законодавства

України. – К., 1998.

 

Заіка Ю.О. Спадщина як елемент спадкових правовідносин. Держава і право

/ Збірник наукових праць  юридичні і політичні науки.  — Вип. 10. — К.,

2003.

 

Копейчиков В.В. Правознавство. К., “Юренком Інтер”, 1998.

 

Кульчицкий В.С. Правоведение: учебник. - Львов, “Свит”, 1995.

 

Сімейне право України / За ред. О.В.Дзери. – К., 1999.

 

Тихомирова Л.В., Тихомиров  М.Ю., Юридическая энциклопедия / Под. ред.

М.Ю.Тихомирова. — М., 1998.