Особливості спадкування за спадковим договором

КУРСОВА РОБОТА

 

на тему:

 

Особливості  спадкування 

 

за спадковим договором 

 

 

ПЛАН

 

ВСТУП

 

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ  ПРО СПАДКУВАННЯ

 

1.1. Місце спадкового права  в цивільному праві. Основні  поняття

спадкового права 

 

1.2. Загальні положення  про спадкування

 

РОЗДІЛ ІІ. СПАДКОВИЙ ДОГОВІР

 

2.1. Новина у законодавстві  — спадковий договір

 

2.2. Поняття спадкового  договору, особливості його укладення  та

виконання

 

2.3. Юридична сутність  інституту спадкового договору  та його місце в

системі цивільного права

 

ВИСНОВКИ

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

Вступ

 

Тема даної курсової роботи: “Особливості спадкування за спадковим

договором”.

 

Актуальність дослідження  даної теми випливає з того, що одним  з

найпоширеніших і найважливіших  видів суспільних відносин в більшості

країн, особливо європейських, безперечно вважаються цивільні відносини,

адже саме ними охоплюється  врегулювання питань підприємництва, права

власності, укладання договорів, спадкування тощо. Цим пояснюється

неабияка зацікавленість держави до створення такого правового  поля, де

ці відносини могли  б розвиватися вільно та гармонічно. Україна не є

виключенням з цього правила.

 

Часи переходу від планово-централізованої  системи економіки до побудови

ринково-капіталістичних  відносин вимагали від уряду оновлення  цивільного

законодавства, яке вже  не тільки не відповідало вимогам  часу, а й

гальмувало розвиток бізнесу. Не випадково початок 2004 року

охарактеризувався набранням  чинності нового Цивільного кодексу  України,

прийнятого 16 січня 2004 року. В порівнянні зі старим, цей документ не

лише виглядає значно більшим  і об’ємним, а й містить досить нових

положень і правил.

 

Докорінних змін зазнав інститут спадкового права, зокрема положення  про

спадкування за законом та заповітом. З’явилися положення  про заповіт з

умовою, заповіт подружжя, встановлення сервітуту у заповіті, новий для

України спадковий договір.

 

Спадковий договір є урегульований  у гл.90 нового Цивільного Кодексу

України. Враховуючи те, що спадковий  договір пов'язаний із спадкуванням,

він розміщений у книзі  шостій ЦК "Спадкове право".

 

Спадковий договір — це договір, за яким одна сторона (набувач)

зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і у

разі його смерті набуває  право власності на майно відчужувача (ст. 1302

ЦК).

 

Юридична практика щодо спадкових  договорів ще не напрацьована, тому

виникає чимало запитань, на які сьогодні важко знайти відповіді,

потрібен деякий час, щоб  всі проблеми були визначені і  вирішені. Однак в

даній курсовій роботі ставиться  спраба все ж таки розкрити особливості

спадкування за спадковим  договором. Зокрема в цій роботі окрім розгляду

загальних відомостей про  спадкування і визначення в спадкуванні

спадкового договору, будуть досліджуватися такі питання як поняття

спадкового договору, особливості  його укладення та виконання, більш

ширше буде розглядатися сутність інститут спадкового договору та його

місце в системі цивільного права.

 

На нашу думку, саме вивчення цих питань дає змогу якнайкраще розкрити

змогу якнайкраще розкрити

тему даної курсової роботи.

 

Структура роботи: вступ, основна  частина, яка складається з двох

розділів, висновки, список використаної літератури. Загальний  обсяг

роботи 32 сторінки.

 

Під час написання даної  курсової роботи були використані

нормативно-правові акти, зокрема – новий Цивільний  Кодекс України,

посібники з цивільного, сімейного та спадкового права, статті

періодичних видань тощо. На жаль, на сьогоднішній день відчутній  брак

повноцінних досліджень по даному питанню, що зумовило певні труднощі у

написанні даної курсової роботи.

 

При виконанні даної роботи були застосовані такі методи наукового

дослідження як: літературний метод, метод аналізу та синтезу, метод

узагальнення.

 

Дана робота сприяла набуттю  нових навиків дослідницької  роботи та

збагатила знання по спадковому праву, зокрема в галузі використання

спадкового договору.

 

Розділ І. Загальні відомості  про спадкування

 

1.1. Місце спадкового права  в цивільному праві. 

 

Основні поняття спадкового права

 

Після смерті громадянина  його майнові права та обов'язки, а також деякі

немайнові права переходять до інших осіб. Такий перехід майна  померлого

до іншої особи або  до інших осіб називається спадкуванням.

 

Спадкове право відповідно до пандектної системи становить  самостійний

розділ цивільного права  і йому спеціально присвячена Книга  шоста ЦК

(ст.ст. 1216-1308 ЦК).

 

Спадкове право — це сукупність правових норм, які регулюють  суспільні

відносини, що виникають  у зв'язку зі смертю фізичної особи  та переходом

її прав і обов'язків  до інших осіб у порядку правонаступництва.

 

Умови та порядок спадкування  регламентуються рядом цивільно-правових

норм, що в своїй сукупності складають окремий цивільно-правовий інститут

— спадкове право.

 

Норми, що регламентують  умови та порядок спадкування, містяться  в

Цивільному кодексі України (розділ VII, ст.524—564). Окремі норми

спадкового права ми знаходимо  і в інших розділах ЦК України (наприклад,

ст.494), а також у нормативних  актах, які регулюють діяльність державних

нотаріальних контор.

 

Конституція України передбачає право спадкування власності           

громадян [2]. Спадкове право  забезпечує родині померлого можливість

зберегти та використати  його майно, заощадження, чим сприяє підвищенню

матеріального добробуту  родини померлого, зміцненню власності  громадян.

 

Спадкове право надає  можливість кожному громадянинові  розпорядитися

своїм майном на випадок  смерті, визначивши в заповіті його долю [14,

с.43].

 

Отже, воно безпосередньо  спрямоване на захист особистих інтересів

громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне  їм майно

після їх смерті.

 

Водночас спадкове право  всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого

(особливо неповнолітніх  та непрацездатних членів), сприяючи  цим

зміцненню сім'ї.

 

Перш ніж розглядати сам  порядок спадкування, зокрема спадкування  за

спадковим договором, аналізувати  норми, що його регламентують, необхідно

з'ясувати зміст основних понять спадкового права, таких як спадкодавець,

спадкоємець, спадкове майно.

ць, спадкове майно.

 

Спадкодавець — це громадянин, майно якого після його смерті переходить у

спадщину до іншої особи  чи до інших осіб.

 

Спадкодавцем може бути тільки громадянин. Причому він може бути

спадкодавцем незалежно  від віку, статі, стану здоров'я  тощо.

 

Отже, спадкування відбувається як після смерті дієздатних, так  і

недієздатних громадян. Однак  заповідати майно може лише дієздатна  особа.

 

Підприємства, організації  не можуть бути спадкодавцями.

 

Після припинення юридичних  осіб спадкування не відбувається.

 

Спадкоємець — це особа, яка у випадку смерті того чи іншого громадянина

набуває права одержати його спадкове майно.

 

Спадкоємцем може бути громадянин, юридична особа, а також держава.

 

Громадянин може стати  спадкоємцем незалежно від віку, статі, стану

здоров'я тощо.

 

Отже, спадкоємцями можуть бути не тільки дієздатні, але й недієздатні

громадяни. В останньому випадку відповідні дії, необхідні  для прийняття

спадщини, здійснюють їх законні  представники — батьки, усиновителі,

опікуни.

 

Відповідно до статті 527 ЦК України спадкоємцями можуть бути особи, які

були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті

при його житті і народжені  після його смерті [4].

 

Не завжди особа, яка входить  в коло спадкоємців за законом, чи особа,

якій заповідано майно, буде закликатися до спадкування. Законом

передбачені умови, за яких спадкоємець усувається від спадщини.

 

Як зазначено в статті 528 ЦК України, не мають права стати  спадкоємцями

ні за законом, ні за заповітом  особи, які навмисно позбавили життя

спадкодавця чи кого-небудь з спадкоємців або зробили  замах на їх     

життя [4].

 

Спадкоємцями за законом  не мають права стати також:

 

1) батьки після дітей,  у відношенні яких вони позбавлені  батьківських

прав і не були поновлені  в цих правах на момент відкриття  спадщини;

 

2) батьки і неповнолітні  діти, що злісно ухилялися від  виконання

покладених на них в  силу закону обов'язків по утриманню  спадкодавця,

якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку. Однак ці особи  можуть

одержати спадщину за заповітом.

 

Норми статті 528 ЦК України  стимулюють дітей і батьків до сумлінного

виконання покладених на них  законом взаємних обов'язків особистого та

майнового характеру, і в  цьому полягає виховне значення цих норм [4].

 

Спірним, з нашого погляду, є твердження М.В.Гордона, що при  вирішенні

питання про усунення «негідних» спадкоємців від спадщини слід

враховувати, зокрема, час  складання заповіту. «Якщо спадкодавець, —

зауважує М.В.Гордон, —  заповідає майно спадкоємцеві, який перед тим уже

вчинив дії, що дають підстави ставити питання про його усунення від

спадщини, то слід вважати, що спадкодавець пробачає цьому спадкоємцю і

бажає, щоб він одержав  спадщину. Тому останній не усувається від

спадщини» (маються на увазі  лише ті спадкоємці, що згадуються в  частині

другій ст.528 ЦК України) [5, c.92].

 

У зв'язку з цим можна  зробити висновок, що коли зазначені  дії вчинені

після того, як було складено заповіт (наприклад, після складання

заповіту спадкоємець  почав злісно ухилятися від виконання  покладених на

адкоємець почав злісно ухилятися від виконання покладених на

нього обов'язків по утриманню  спадкодавця), тоді таки спадкоємець

усувається від спадкування  за заповітом. На наш погляд, з цим  висновком

погодитись не можна.

 

Відповідно до статті 544 ЦК України заповідач вправі в будь-який час

змінити або скасувати  зроблений ним заповіт, склавши  новий заповіт.

Отже, коли дії, що дають підстави ставити питання про усунення

спадкоємця від спадщини, останній вчинить і після складання  на його

користь заповіту — він  від спадщини не усувається. Той  факт, що

спадкодавець не змінив і  не скасував заповіту, знаючи про негідну

поведінку спадкоємця, свідчить про те, що заповідач хоче, щоб  цей

спадкоємець все ж таки одержав спадщину [4].

 

Таким чином, на нашу думку, не має значення час складання  заповіту для