Економічна влада

1) введення екологічних норм  та стандартів, що обов’язкові як для підприємств, так і для окремих осіб;

2) проведення обов’язкових екологічних експертиз;

3) створення юридичних можливостей  для кооперування підприємств  для виконання екологічних програм на взаємно договірній основі;

4) поширення безвідходних і чистих  технологій через систему виставок та ярмарків;

5) адміністративні обмеження на  види робіт та технологій, що шкодять природному середовищу. [21, c.362]

 

4. Пріоритети охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів.

 

До пріоритетів належать:

гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

  поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води;

стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану;

формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа.

Для досягнення цього передбачається вирішення таких завдань:

- зменшення до мінімуму рівня  радіаційного забруднення;

- захист повітряного басейну  від забруднення, насамперед у  великих містах і промислових  центрах;

- захист і збереження земельних  ресурсів від забруднення, виснаження  і нераціонального використання;

- збереження і розширення територій з природним станом ландшафту, посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях;

підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

- знешкодження, утилізація та захоронення промислових та побутових відходів;

- запобігання забрудненню морських і внутрішніх вод, зменшення та припинення скиду забруднених стічних вод у водні об'єкти, захист підземних вод від забруднення;

- збереження та відродження малих річок, здійснення управління водними ресурсами на основі басейнового принципу;

- завершення створення державної системи моніторингу навколишнього природного середовища;

- створення системи прогнозування, запобігання та оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного і природно-техногенного походження;

забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії військово-промислового комплексу;

- здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю Збройних Сил України;

- розробка механізмів реалізації схем природокористування;

впровадження дійових економічних складових впливу на систему природокористування;

- створення системи екологічної освіти, виховання та інформування.

Державна політика у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки реалізується через окремі міждержавні, державні, галузеві, регіональні та місцеві програми, які спрямовуються на втілення визначених пріоритетів. [7]

 

5. Інструменти національної екологічної політики.  

     Необхідність переорієнтації  зусиль з формування  політики  на її практичне проведення, удосконалення і наближення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища до європейського, зміцнення інституціонального потенціалу природоохоронної діяльності та створення ефективних  інструментів екологічної політики передбачають, зокрема:  

     1) розвиток   національної  системи  управління  навколишнім природним середовищем; 

     2) укріплення інституціональної спроможності системи управління навколишнім природним середовищем; 

    3) розвиток законодавства про охорону навколишнього природного середовища здійснюватиметься; 

     4) удосконалення економічного та фінансового механізмів реалізації національної екологічної політики,  визначення  джерел фінансування;

     5) наукове забезпечення  національної екологічної політики;

     6) розвиток міжнародного співробітництва. [10]     

ІІІ. Висновок.

 

  Аналізуючи висвітлені проблеми , ми можемо зробити важливі висновки щодо екологічної дійсності нашої Держави , виявити чинникі, котрі вплинули на рівень національної природоохоронної політики.

  “ Базовими ” недоліками у вирішенні екологічних проблем в Україні на сучасному етапі є складні фактори, які здійснюють комплексний, тотальний вплив на всі галузі , діють у різних сферах, на різних рівнях господарювання , і тому вони потребують особливої уваги, особливих рішень , тобто системного розв’язку з боку Держави. Цими факторами є:

макроекономічна політика, яка характеризується екстенсивним використанням природних ресурсів;

Інвестиційна политика, яка орієнтована на розвиток ресурсомістких секторов економіки;

помилкова секторальна політика (паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство, лісове господарство та інше);

недосконале законодавство;

інфляція, економічна криза й нестабільність економіки заважають здійсненню довготривалих проектів, до числа яких відноситься більшисть екологічних проектів;

природно-ресурсні властивості експорту;

існування дійсно великого стимулу до отримання значних й швидких прибутків від продажу природних ресурсів ( ліс, руди );

відсутність екологічного мислення, екологічної свідомості.  

На початку третього тисячоліття екологічну ситуацію в Україні можно розглядати як нелегку. Для її вирішення потрібні дуже значні фінансові ресурси, кваліфіковані спеціалісти , значний відрізок часу. Все це повинно прискорюватись ефективними державними механізмами. Але всі ці властивості притаманні економічно розвинутим країнам, якою Україна не є.

  Проаналізувавши всю складність проблеми, виявивши чинники, а також враховуючи, що питома вага бюджетних витрат на природозахісні проекти має тенденцію до скорочення, ми можемо зробити прогноз з великим рівнем ймовірності, що стан довкілля наступні 10-15 років не стане краще.

  Розроблені механізми державного природокористування, деякі правові та господарчі переваги ринкової економіки, прогресивні напрямки охорони довкілля, використаня природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки значною мірою залишаться лише ,як вдалі проекти, через відсутність фінансування, а також тому, що екологічне питання не є досить важливим для нашого сучасного суспільства , особливо на стадії первинного накопичення капіталу.                                                                                                                                                                                     Аналізуючи міжнародне співробітництво України у сфері екології та відповідно створену договірно-правову базу, можна відзначити прагнення України увійти у світовий правовий екологічний простір для забезпечення екологічної безпеки та попередження екологічних криз і катастроф. Оскільки проблеми екології є міжнародними, то Україна активно залучається до підписання та виконання міждержавних договорів і конвенцій, головною метою яких є досягнення стійкого розвитку економіки шляхом збалансованого природокористування та цілісності екосистем, а створення ефективного механізму вирішення екологічних проблем – основне завдання міжнародної спільноти.