Економічна влада

На конституційному рівні певні функції щодо визначення і забезпечення фінансової та грошово-кредитної політики закріплені за основними суб'єктами економічної політики взагалі Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України.

В галузі фінансів і грошово-кредитної політики Верховна Рада України має наступні повноваження:

- затвердження Державного бюджету  України та внесення змін до  нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання (п.4 статті 85);

- затвердження рішень про надання  Україною позик і економічної  допомоги іноземним державам  та міжнародним організаціям, а  також про одержання Україною  від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням (п.14 статті 85);

- призначення на посаду та  звільнення з посади Голови  Національного банку України  за поданням Президента України (п.18 статті 85);

- призначення половини складу  Ради Національного банку України (п. 19 статті 85);

- прийняття законів (п.3 статті 85); при  цьому виключно законами України  визначаються засади митної справи (п.9 статті 92), встановлюються Державний бюджет і бюджетна система України, система оподаткування, податки і збори, засади створення фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України, порядок погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів і порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи (п.1 частини другої статті 92).

Президент України підписує закони, прийняті Верховною Радою України, має право вето щодо прийнятих законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України, призначає половину складу Ради Національного банку.

Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, податкової політики, розробляє проект Закону України про Державний бюджет України, забезпечує виконання і подає Верховній Раді України звіт про виконання Державного бюджету України.

На другому (законодавчому) рівні функції інститутів фінансової і грошово-кредитної політики повинні бути визначені законами. Це перш за все закони України про Кабінет Міністрів України, про Національний банк України, про Бюджетну систему України, про Державну податкову службу в Україні та ін.

Кабінет Міністрів України реалізує державну фінансову та податкову політику, сприяє стабільності грошової одиниці України, розробляє кожного року проект закону про Державний бюджет України та забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету, приймає рішення про використання резервного фонду Кабінету Міністрів України, здійснює контроль за обслуговуванням державного боргу України, приймає рішення про випуск державних внутрішніх позик, проведення грошово-речової лотереї, організує державне страхування, складання платіжного балансу і зведеного валютного плану України, забезпечує використання державних валютних коштів, виступає гарантом щодо кредитів для здійснення державних програм, які в дозволених законом межах надаються іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України.

Кабінет Міністрів України взаємодіє також з Національним банком України з питань, що належать до його компетенції. Він і Національний банк України у разі потреби можуть приймати спільні акти. Статус і повноваження Національного банку України визначаються Законом України "Про Національний банк України".

Діяльність Міністерства фінансів України регулюється затвердженим Постановою Кабміну Положенням, в якому зафіксовано, що Міністерство забезпечує реалізацію державної фінансової політики і здійснює керівництво у сфері державних фінансів. Серед основних завдань Міністерства є розробка основних напрямів державної фінансової політики.

Серед фінансових інститутів важливе значення має Комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка призначається Президентом за згодою Верховної Ради України. До завдань Комісії належить формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні. [29, c. 481]

Схематично зв'язки найбільш важливих інститутів фінансової і грошово-кредитної політики зображені на рис.1.

 

Рис.1. Схема взаємозв'язків інститутів фінансової та грошово-кредитної політики.

 

ІІІ. Висновок.

 

В останні роки ситуація у зв'язку з реалізацією потенціалу економічної влади все більше ускладнюється під впливом новітніх технологій в цілому та інформаційної зокрема. Зростає роль інформаційної технології у польовій орієнтації “сервісної” економічної влади. Це відбувається в умовах загальної тенденції до її глобалізації (транснаціональні компанії, світові фінансові ринки, МВФ, СБРР, СБ, ЄБРР тощо). Особлива роль та значення в цьому належить телекомунікаціям. Розвиток новітніх технологій істотно впливає на маркетингову стратегію. Технологічні зрушення створюють основу посилення інноваційної активності, стимулюють формування глобальних мереж і відносин партнерства та співробітництва. Прогрес у сфері телекомунікацій веде до підвищення мобільності глобального економічного діалогу, всієї ділової активності, глобалізації світових господарських зв'язків, економічної взаємодії країн та народів.

Тенденція до глобалізації економічної влади базується на інтернаціоналізації системи виробництва та споживання економічних і політичних послуг, обертається для владних структур як новими можливостями, так і додатковими видатками, новими проблемами. Владні структури намагаються закріпити економічні позиції шляхом інтеграції та розвитку нових форм економічної кооперації (ЄС, СНД, СТО). Особливо це актуально для нових незалежних держав, у тому числі й України.

Для зайняття свого місця треба шукати та знаходити динамічний баланс між участю в глобальній та регіональній мережах, економічних владних відносин та локальною стратегією економічного зростання, досягненням соціального добробуту і національної безпеки.

 

 

 

 

 

Тема: «Роль держави у вирішенні екологічних проблем»

 

І.   Вступ

 

1. Постановка проблеми.

 

Екологія на початку  ІІІ тисячоліття поставила перед політикою усіх держав світу такі гострі проблеми, як регулювання чисельності населення, екологічна конвенсія виробництва, екологічна безпека населення. Природа екологічних проблем єдина для всього світового суспільства, тому їх неможливо вирішити окремо в тій чи іншій державі. Сьогодні виникло нове поняття в розвитку цивілізації – екологічна політика. У сучасному суспільстві екологічна політика стала самостійною сферою в політичній діяльності держав. Україна, як європейська держава, приєдналася до процесу державного та правового регулювання збереження природного середовища. У зв’язку з цим державна екологічна політика має посідати провідне місце у реалізації зовнішньо-політичних пріоритетів країни.

          Тривалість життя  в  Україні  становить  у середньому близько  
66 років (у Швеції - 80,  у Польщі - 74 роки). Значною  мірою  це зумовлено   антропогенним  навантаженням  на  навколишнє  природне середовище, зокрема його забрудненням підприємствами головним чином гірничо-видобувної, металургійної, хімічної промисловості, енергетичного сектору. 

     В Україні найвищий в Європі рівень розораності земель, споживання водних ресурсів, вирубування лісів. Близько  15 відсотків    території    України    з     населенням     понад   10 млн. перебуває у критичному екологічному стані.

     Щільність викидів  забруднюючих  речовин в атмосферне  повітря  
останнім часом становить понад 130 кілограмів на кожного  мешканця України,  що  в  кілька  разів  перевищує  зазначений  показник  у розвинутих країнах світу.

     Значна частина водних  об'єктів  втратила  природну  чистоту, порушена  їх  здатність  до  самоочищення.  У  ряді областей обсяг скидання забруднених вод у річки перевищує обсяг природного стоку. Водні   об'єкти   забруднені   сполуками  важких  металів,  азоту, сульфатами,  нафтопродуктами і фенолами.  Витрати свіжої  води  на одиницю  випущеної  продукції  в  Україні  перевищують  аналогічні показники у Франції в 2,5 раза,  Німеччині та Великобританії  -  у  
4,3 раза.  

     На сьогоднішній день  у державі накопичено понад 35 млрд. тонн відходів, 17 відсотків її території зазнає  підтоплення  та  понад 18 відсотків вражено інтенсивною ерозією.   
     Відсутність ефективної системи управління  в  сфері  охорони навколишнього   природного   середовища  та  більш  повільне,  ніж очікувалося,  проведення   структурних   реформ   і   модернізації технологічних  процесів  в умовах зростання національної економіки призводить до збільшення рівня забруднення та  зумовлює  підтримку старих,  неефективних  підходів  до  використання  енергетичних  і  
природних ресурсів.  

Ситуація, що склалася, потребує переходу від пасивного спостереження до активного управління процесами формування здоров’я населення та стану довкілля. [16]

 

2. Аналіз останніх досліджень.

 

Проблемні аспекти договірно-правової бази екологічної політики України досліджуються у працях авторитетних в Україні та за кордоном учених-екологів: В. Андрущенка, А. Качинського, М. Кисельова, В. Крисаченка, Г. Гардащук, О. Веклич, Б. Данилишина, М. Долішній.

В. Андрущенко, А. Качинський, С. Крисаченко у своїх працях висвітлювали роль природного середовища в житті людини, становлення екологічної культури і свідомості та проблеми екологічної безпеки. Т. Гардащук і М. Кисельов досліджували проблеми екологічної політики.

Усвідомлюючи необхідність глибокого дослідження взаємозв’язку політичних та економічних аспектів у розробці та проведенні екологічної політики, такі вчені, як О. Велич, М. Данилишин, М. Долішній досить ґрунтовно розглядали економічні інструменти міжнародного співробітництва у сфері екології.

Значну увагу вчені приділяли теоретичним засадам екологічної безпеки як складової частини процесів національно-державної розбудови України, теоретичним основам формування екологічно сталого розвитку, системному аналізу та визначенню пріоритетів екологічної безпеки, її забезпечення, проблемам екологічної дипломатії як складнику національної безпеки. Однак   невирішеними 

питаннями залишаються особливості функціонування екологічної безпеки, роль влади у розв’язанні соціо-екологічних суперечностей у контексті соціально-економічних реформ та неповністю досліджені завдання екологічної стратегії України.

 

3. Актуальність розроблення оновленої національної екологічної політики.

 

     а) Національна екологічна політика базується на принципах:

     рівності трьох   складових   розвитку  держави  (економічної, екологічної,  соціальної),  що зумовлює орієнтування на пріоритети сталого   розвитку,   врахування  екологічних  наслідків  під  час прийняття економічних рішень;

     екологічної відповідальності,  який  потребує   запровадження відповідальності  за  будь-які порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

     запобігання, який   передбачає   аналіз    і    прогнозування екологічних  ризиків,  які  ґрунтуються  на  результатах державної екологічної експертизи,  а також проведення державного моніторингу навколишнього природного середовища;

     інтеграції питань  охорони навколишнього природного  середовища  
та  раціонального  використання  природних  ресурсів  (екологічних цілей) в секторальну політику на тому ж рівні,  що й економічні та соціальні цілі;

     "забруднювач та  користувач   платять   повну   ціну",   який передбачає  запровадження  для забруднювача стимулів щодо зниження рівня негативного впливу  на  навколишнє  природне  середовище  та повної   відповідальності  користувача  за  стан  наданих  йому  у користування природних ресурсів,  а також  зменшення  впливу  його діяльності (бездіяльності) на стан цього середовища;

     міжсекторального партнерства   та   залучення  до  реалізації політики усіх заінтересованих  сторін,  який  наголошує,  що  лише шляхом спільного розв'язання нагальних проблем можливо забезпечити успішну реалізацію екологічної політики.

    б) Мета реалізації  національної  екологічної політики полягає в стабілізації і поліпшенні  екологічного  стану  території  держави шляхом    утвердження   національної   екологічної   політики   як інтегрованого фактора соціально-економічного розвитку України  для забезпечення переходу  до  сталого  розвитку   економіки та впровадження екологічно збалансованої системи природокористування.

     в) Основними цілями національної екологічної політики є: 

     досягнення безпечного  для здоров'я людини стану навколишнього природного середовища;

     підвищення рівня  громадської  свідомості  з  питань  охорони навколишнього природного середовища;

     поліпшення екологічної   ситуації   та    підвищення    рівня екологічної безпеки;

     удосконалення системи  інтегрованого  екологічного управління шляхом  включення  екологічної  складової  до   програм  розвитку секторів економіки;

     удосконалення регіональної  екологічної  політики,  зменшення негативного впливу процесів  урбанізації  на  навколишнє  природне середовище;

     припинення втрат біо- та ландшафтного  різноманіття, формування екомережі, розвиток заповідної справи;

     забезпечення екологічно  збалансованого використання природних ресурсів.

    г) Основними завданнями   національної  екологічної  політики  є такі:

     1) досягнення   безпечного   для   здоров'я   людини    стану навколишнього природного середовища, що передбачає:

     проведення оцінки  та послідовне зниження екологічних ризиків для здоров'я людини;

     упровадження системи  екологічного   маркування   товарів   і продуктів харчування;

     приведення якості питної води у відповідність з європейськими стандартами;