Економічна влада

г) Червона книга України.

Весь перелік видів рослин і тварин, що потребують охорони, наводять в Червоних книгах, які видають у багатьох державах світу. У Червоній книзі України знаходиться 429 видів рослин, 28 видів мохів. 30 видів грибів. 27 видів лишайників та 17 видів водоростей та 382 види тварин. Складання Червоних книг є одним із методів зниження темпів антропогенного вимирання живих організмів.

Спеціальною формою охорони природи є переселення рослин, тварин, птахів в ті райони, де вони вимерли, або ж можуть прижитися в нових умовах існування. Таким прикладом є успішне відновлення популяцій бобрів на території України.

Отже, щодо вирішення екологічної ситуації в Україні, то можна зробити висновок: державу, громадські організації, єгерські і мисливські товариства та багатох громадян країни турбує проблема екології. По можливості українське суспільство намагається у такий скрутний час зберегти природнє середовище для майбутніх поколінь, а головне те, що є бажання це робити. [6, c. 97]

 

2. Сучасні інтеграційні процеси і міжнародне співробітництво.

 

а) пріоритетні напрямки співробітництва;

Міжнародне співробітництво здійснюється відповідно до пріоритетних напрямів, які забезпечують входження України у світовий правовий екологічний простір,втілення сучасної та гармонізованої з міжнародною науково-технічною політикою й системою стандартів і нормативів, отримання технічної допомоги в галузі охорони навколишнього середовища, ядерної та радіаційної безпеки і раціонального використання природних ресурсів, вирішення проблем, пов’язаних із закриттям ЧАЕС, упровадження економічних інструментів природокористування, навчання персоналу, отримання інформації, баз даних та програмних продуктів у галузі охорони природного середовища. Україна є членом та бере участь у роботі провідних міжурядових організацій, діяльність яких пов’язана з вирішенням проблем охорони довкілля та ядерної безпеки.

Об’єктивна необхідність міжнародного співробітництва в галузі охорони природи на міждержавному рівні випливає із глобального характеру екологічної кризи. Сьогодні розпочався процес формування нової системи цінностей соціального, економічного та етичного характеру, що включає екологічний імператив. Сьогодення ознаменувалося усвідомленням взаємної відповідальності держав за стан навколишнього середовища. Стали нормою міжнародного спілкування співробітництво в галузі вирішення екологічних проблем, взаємні консультації та обмін інформацією. Головною метою є вироблення системи світової екологічної безпеки.

б) загальноєвропейська політика в галузі охорони довкілля;

Україну було прийнято до Ради Європи. Започатковано співпрацю у природоохоронній галузі з Європейським Союзом. На сьогодні Україна підписала 16 природоохоронних конвенцій глобального та регіонального характеру та 5 протоколів до них. Готується за участю спеціалістів Міністерства з надзвичайних ситуацій підписання та ратифікація ще 12 міжнародних конвенцій. Міністерство з надзвичайних ситуацій здійснює співробітництво в рамках 43 міжнародних угод та договорів. Це міністерство також координувало роботу з підготовки та участі представників України в Міністерській конференції “Навколишнє середовище для Європи”. Працівники міністерства представляли інтереси нашої держави на Генеральній конференції МАГАТЕ, конференції країн-учасниць Конвенції зі змін клімату, Конвенції про біорізноманіття та ін. Зараз виконуються та перебувають на стадії розробки понад 20 міжнародних довго- та короткотермінових програм і проектів у галузі екологічної безпеки на загальну суму близько 13 млн. доларів США. [18]

На сучасному етапі вирішення екологічних проблем Чорноморського регіону неможливо уявити без міжнародного співробітництва, що обумовлено багатьма чинниками. Основними з них є глобальний характер екологічних проблем та транскордонний характер поширення забруднень, передусім – через повітряний басейн та транскордонні води. Тому координація та об’єднання зусиль і ресурсів, насамперед із сусідніми державами, для боротьби за зменшення забруднення є життєво необхідними. Саме тому протягом 90-х рр. минулого століття сформовано законодавчі основи чорноморського регіонального економічного та природоохоронного співробітництва. Ключовим фактором розвитку природоохоронного співробітництва стали розробка, ухвалення, ратифікація Конвенції про захист Чорного моря від забруднення та набуття нею чинності. З того часу минуло понад десять років, що дає підстави говорити про певні зрушення в системі регіонального співробітництва та набутий досвід вирішення регіональних проблем . [11]

Загальноєвропейську політику в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та збалансованого розвитку розробляє Комітет екологічної політики Європейської економічної комісії ООН (UNECE), членом якої є Україна.

в) Кіотський протокол.

4 лютого 2004 р. Верховна Рада ратифікувала, а 23 лютого Президент підписав  Кіотський протокол. В останньому десятиріччі минулого століття все більше людей почали розуміти, що зміни клімату вже настають. Це не тільки зміна температури, а й збільшення сили та частоти несприятливих явищ. Найпоширеніше пояснення тому – це так званий парниковий, або оранжерейний, ефект.

Головна мета Кіотського протоколу: всі розвинуті держави та країни з перехідною економікою, які ратифікували цей документ, беруть на себе зобов’язання обмежити та знизити викиди парникових газів у 2008–2012 рр. Протокол діє саме в ці терміни, а в 2013 р. буде розроблено новий документ. На перший погляд, обмеження на викиди досить незначні. Україні дозволяється викидати 100 % парникових газів від рівня 1990 р., державам ЄС – 92 %, Японії – 94 %. Але Велика Британія та Німеччина повинні знизити їх майже на 15 %. Австралія, Греція, Ірландія, Ісландія та Португалія можуть навіть збільшити. Частку України розділятимуть Фінляндія, Франція та Росія – цим країнам не потрібно перевищувати рівень 1990 р.

Для досягнення поставленої мети Кіотський протокол пропонує кілька механізмів: торгівля квотами, проекти спільного впровадження та ін. Згідно з Кіотським протоколом розвинуті держави разом із країнами з перехідною економікою можуть здійснювати спільні проекти зі зниження викидів на територіях цих країн. [17]

 

3. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів.

 

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповіднодо статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави.

Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів , але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною , тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів , вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронної функції держави.

Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

В Конституції України стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти: “Про охорону навколишнього природного середовища";

“Про тваринний світ”;

  “Про природозаповідний фонд”;

  “Про охорону атмосферного повітря”;

  “Лісовий кодекс України”;

  “Водний кодекс України”;

  ”Земельний кодекс України”;

  “Кодекс України про надра”.

Формує, забезпечує та реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки) , тобто саме це Міністерство здійснює нормативно-правове регулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо охорони, використання і відтворення.

Науковими дослідженнями щодо вивчення і розробки заходів по збереженню біологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів та центрів, насамперед Національної академії наук (НАН): Інститутів ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил,фахівці Центрального ботанічного саду, Донецького ботанічного саду та інших; Інститутів Української академії аграрних наук (УААН): землеустрою, рослинництва, землеробства, агроекології, ветеринарної медицини, розведення і генетики тварин, птахівництва, селекційно-генетичний, винограду і вина та інші; факультети і кафедри екологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань, пов’язаних з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути при центральних органах виконавчої влади, зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем та Український науковий центр екології моря при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки.

Державне регулювання у цій сфері не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторінгу.

Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.

Державна система екомоніторингу довкілля є інтегрованою інформаційною системою, що здійснює збирання, збереження та оброблення екологічної інформації для відомчої та комплексної оцінки і прогнозу стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності, вироблення обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання зобов'язань України з міжнародних екологічних угод, програм, проектів і заходів.

Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою Державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.

Суб'єктами Державної системи екологічного моніторингу довкілля, відповідальними за обов'язкове здійснення Державної програми екомоніторингу довкілля, є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які згідно з своєю компетенцією отримують і обробляють дані про стан довкілля і виробляють відповідні рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічної обстановки, раціонального використання і забезпечення якості природних ресурсів.

Об'єктами інформатизації в Державній системі екомоніторингу довкілля України є процеси відомчої екологічної діяльності та їх інтеграція на локальному, адміністративно-територіальному і державному рівнях, які відповідно охоплюють:

території промислово-міських агломерацій, санітарно-захисних зон великих підприємств, в тому числі АЕС, великих водоймищ, природоохоронних зон та інших спеціально визначених просторових одиниц ;

територію Автономної Республіки Крим та території областей України;

території промислово-економічних регіонів, басейнів великих річок та України в цілому.

Територія країни за ступенем екологічної небезпеки поділяється на зони, для яких встановлюються нормативи, які дозволяють чи забороняють види виробничої, господарської та іншої діяльності, що враховують екологічні, соціальні та економічні умови.

Економічне забезпечення збереження природного середовища включає:

1) державне фінансування заходів з охорони природи;

2) ліцензування;

3) нормування;

4) створення екологічних фондів;

5) систему плати за користування природними ресурсами та додатково за ресурси, що вилучаються;

6) економічні санкції (платежі та  штрафи) за забруднення природного  середовища;

7) економічне стимулювання зниження забруднення, пільгові кредити для реалізації екологічних робіт та впровадження екологічно чистих технологій;

8) пільгове оподаткування підприємств, що впроваджують безвідходні технології та отримують чисту продукцію, у тому числі і сільськогосподарську;

9) право на продаж екологічно  чистої продукції за підвищеними цінами.

Україна сьогодні перебуває у скрутному економічному становищі, але намагається запровадити в життя соціально-правові важелі охорони природи: