Економічна влада

Тема:  «Економічна влада»

 

Анотація

 

В роботі розглянуто поняття економічної влади та її типи, проаналізовано характер діалектичного зв’язку «економічна влада – власність і управління». Окреслено роль економічної влади у сфері державності, досліджено механізми і фактори, що дозволяють економічній владі впливати на різні сфери життєдіяльності суспільства. Досліджено передумови продуктивного розв’язання протиріч і конфліктів суспільного розвитку та підвищення ефективності української економічної політики.

 

План

 

I. Вступ.

1. Поняття «економічна влада».

2. Економічна влада в  працях  дослідників різних шкіл і  напрямків.

ІІ. Основна частина

1. Економічна влада.

а) генералізуюча риса економічної влади;

б) економічна система грошового типу;

в) поняття економічної влади у контексті виробничих відносин (К.Маркс);

г) ліберально-демократичні постулати.

2. Сучасна модель економічної  влади.

3. Типи економічної влади.

4. “Сервісна” економічна влада.

5. Центри економічної влади в  Україні.

ІІІ. Висновок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: «Роль держави у вирішенні екологічних проблем»

 

Анотація

 

В роботі досліджено стан навколишнього середовища і проаналізовано позитивні та негативні аспекти діяльності України в сфері охорони навколишнього середовища. Проаналізовано договірно – правову базу міжнародного співробітництва України у сфері екології, визначено інституціональні, правові, економічні основи держаної екологічної політики. Обґрунтовано необхідність подальшого розвитку та поглиблення міжнародної співпраці у сфері екологічної політики і вдосконалення національних природоохоронних стратегій. 

 

План

 

І.   Вступ

1. Постановка проблеми.

2. Аналіз останніх досліджень.

3. Актуальність розроблення оновленої  національної екологічної політики:

а) принципи національної екологічної політики;

б) мета національної екологічної політики;

в) цілі національної екологічної політики;

г) завдання  національної екологічної політики;

ІІ.  Основна частина

1. Роль держави у вирішенні екологічних проблем.

а) процес державного та правового регулювання збереження якості природного середовища;

б) соціально-правові важелі охорони природи;

в) Закон України про природо-заповідний фонд;

г) Червона книга України.

         2. Сучасні інтеграційні процеси і міжнародне співробітництво.

а) пріоритетні напрямки співробітництва;

б) загальноєвропейська політика в галузі охорони довкілля;

в) Кіотський протокол.

3. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів.

4. Пріоритети охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів.

5. Інструменти національної екологічної політики.

ІІІ. Висновок

 

 

 

 

Використана література

 

1. Авер'янов В.Б., Державне управління в Україні.: Навчальний посібник. //http// www.refua.narod.ru
2. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. – К.: Либідь. 1995 – 368 с.
3. Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Практикум із загальної екології. // Навч. посібн. – К.:Либідь, 1997. – 160с.
4. Боков В., Лущик А. Основы экологической безопасности. — Симферополь: Соната, 1998. – 223 с.
5. Булатов М.О., Малеев К.С., Загороднюк В.П., Солонько Л.А. Філософія ноосфери (Філософський зміст і сучасний смисл феномена ноосфери). – К.: Наукова думка, 1995. – C. 10.
6. Гардашук Т. Екологічна політика та екологічний рух: сучасний контекст. К.: 2000. – 268 с.
7.   Діяльність уряду України в галузі екології // http:// www. 5ka. com. ua.
8. Дрейер О. К., Лось В. А. Экология и устойчивое развитие: Учеб. пособ.– М.: Изд. УРАО, 1997.– 356 с.
9. Дьомкін В. Вступ до екологічної політики. – К.: Тандем, 2000. – C. 119 – 155.
10. Екологічні проблеми в стратегії сталого розвитку // http://www.conference. mdpu.org.ua.
11. Економічне співробітництво в Чорноморському регіоні // http:// www. personal. in. ua.
12. Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. – Харків: ХДАМГ, 1999. – 609 с.
13. За загальною редакцією проф. Кремень В.Г., Горлача М.І., Політологія. Підручник. – Харків: «Єдінорог», 2001. – 640 с.
14. Злобін Ю.А. Основи екології. – К.: Лібра, 1998. – 249 с.
15. Зміна клімату і Кіотський протокол //http:// www. eco. com. ua.
16.   КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ Концепція національної екологічної політики України на період до 2020 року розпорядження від 17 жовтня 2007 р. N 880-р Київ.
17.    Кіотський протокол в Україні // http:// www. ecoclub. ukrwest. net.
18.    Концептуальні засади та соціоприродні умови сучасної екологічної політики // Дослідження світової політики.– К.: ICEMB, 2000.– № 11.– С. 57.   
19.    Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, – К.: МАУП, 2000. – 238 с.
20.    Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика.-К.: Заповіт, 1996. – 352 с.
21.   Крисаченко В.С., Хилько М.І. Екологія. Культура. Політика: Концептуальні засади сучасного розвитку. − К.: «Знання України», 2001. – 598 с.
22. Крисаченко Ч.С., Мостяєв О.І. Україна: природа і людина. – К.: Ін-т філософія НАНУ, 2000. – 492 с.
23. Кучерявий В.П. Екологія. – Львів: Світ, 2001. – 500с. (56-59) 2001. – 406 с.
24.    Кухта Б., Романюк А., Старецька Л., Основи політичної науки: Курс лекцій. Ч.2: Політичні процеси, системи та інститути. – Львів: Кальварія, 1997. – 336 с.
25.   Малиновський В.Я., Державне управління: Навчальний посібник. – Луцьк: «Вежа», 2000. – 558 с.
26.   Мельник А.Ф., Оболенський О.Ю., Васіна А.Ю., Державне управління: Навчальний посібник. – Київ: «Знання». 2004. – 335 с.
27.   Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки перехідного періоду: Світовий досвід і проблеми України. – Тернопіль: Збруч. 1995.
28. Міжнародне співробітництво //http:// www. nature. org.ua.
29.   Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З., Державне регулювання економіки. – Львівський національний університет ім.. І.Франка. Підручник. – К.: Атіка, Ельга-Н, 2000. – 592 с.
30.   Ойкен В. Про економічну владу //http:// www. fileshare com.
31. Потіш Л.А., Медвідь В.Г., Гвоздецький О.Г., Козак З.Я. Екологія: основи теорії і практикум. Навчальній посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Львів: «Новий світ 2000», «Магнолія плюс», 2003. – C. 162 – 163.
32.   Савченко А.Т. Макроекономічна політика: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2001. – 336 с.
33.   Чистов С.М., Никифоров А.Є., Куценко Т.Ф., Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема:  «Економічна влада»

 

I. Вступ.

 

1. Поняття «економічна  влада».

 

Економічна влада - це об'єктивно обумовлені матеріальними потребами життя суспільства відносини в яких власник засобів виробництва підкоряє своїм інтересам інтереси інших учасників виробництва, причому робить це, керуючись саме правом власника, що, звичайно, знаходить і своє правове підкріплення, правову основу. Такий порядок належить до матеріального і духовного виробництва. В звичайні, відносно спокійні періоди розвитку суспільства економічна влада домінує над іншими видами влади, тому що економічний контроль, підкреслює австрійський соціолог Фрідріх фон Август Хаєк, це не просто контроль однієї з сфер людського життя, ніяк не зв'язаний з іншими, це контроль над засобами досягнення всебічної мети.  
В Італії, Швеції та інших країнах Європи, Латинської Америки і Азії, США і Канади проявляється тенденція: прагнення до розділу економічної та соціальної влади і до демократизації соціальної влади. На підприємствах дедалі більше утверджуються правові норми: власник позбавлений права приймати або звільняти працівника, особисто визначати йому розмір заробітної плати, підвищувати або понижувати в посаді, змінювати умови праці тощо. Всі ці соціальні питання регулюються законодавством і колективними трудовими угодами і вирішуються з участю профспілок, виробничих рад, державних і громадських бюро по найму робочої сили, суду та деяких інших державних і громадських установ.

ЇЇ основою є обмін товарами й послугами за взаємною осмисленою згодою. Індивіди приймають умови взаємообміну, підкоряються їм з огляду на особисту вигоду. Однак відомо, що при обміні вихідні позиції його учасників можуть бути далеко нерівними і тоді одні групи або індивіди мають змогу диктувати умови обміну іншим, ставлячи їх у невигідне становище і тим самим здобуваючи ту саму економічну владу. [13, с. 139]

 

2. Економічна влада в  працях дослідників різних шкіл  і напрямків.

 

Проблема економічної влади та влади як такої приваблювала і продовжує приваблювати дослідників найрізноманітніших шкіл і напрямків (Арістотель, Платон, Т.Гоббс, К.Маркс, Б.Рассел, М.Вебер, М.Дюверж'є та ін.).

В. Ойкен наголошує, що в епоху індустріалізму різко змінилася роль держави. Концентрація економічної влади не є специфікою нового часу. Не меншою мірою вона характерна для періоду середньовіччя, утім, як і для всієї іншої історії. Багато вчених і сьогодні, — говорить Ойкен, — не розуміють, що господарський процес пронизаний жорсткою боротьбою за владу.

Найбільше зосередження відбувається в централізовано-адміністративній економіці, але й у простому централізовано керованому господарстві (натуральне господарство) воно спостерігається. Якщо грек у V ст. до н. е. змушував працювати на себе 10 рабів, то він застосовував до них значну економічну владу так само, як і в раннім середньовіччі керуючий маєтком стосовно до «рабів» і не вільних орендарів. Але в першому разі — суспільна економічна влада, а в другому — приватна. У міновому господарстві, орієнтованому на ринок, економічна влада виявляється інакше. Тут можуть утворитися сильні економічні владні позиції, що нерідко підтримуються державною владою. (На відміну від Ойкена, Д. Гелбрейт робить висновок, що вони неминуче зрощуються з державною владою.) На утворення таких позицій впливає форма ринку. Ринок повної конкуренції і ринок монополії попиту і монополії пропонування створюють умови, що різко відрізняються, для вияву владних позицій. У формі повної конкуренції феномен економічної влади зникає. «У міновому господарстві саме ринкове становище визначає владне становище. При цьому зберігає свою силу твердження, що в умовах повної конкуренції значною мірою позбавлені влади і великі виробничі одиниці. [30]

 

ІІ. Основна частина

 

1. Економічна влада.

 

а) генералізуюча риса економічної влади;

Одні обмежуються в характеристиці економічної влади такими поняттями, як “здатність”, “можливість”, інші - вводять додатково поняття “свобода,” “відповідальність”, “честь”, “гідність” тощо. Не заперечуючи значущість означених вище позицій, відзначимо лише те, що влада в них у науковому плані розглядається відірвано від такої фундаментальної властивості цивілізації, як привілеї, зокрема економічні привілеї.

Можна виділити три основні категорії економічних привілеїв:

I. Сфера споживчих можливостей (володіння ресурсами та їх розподілом).

II. Сфера майнових прав (власність).

III. Сфера управління.

Вольове начало економічних відносин, яке інтегрує усі три сфери економічних привілеїв, є генералізуючою рисою економічної влади. Тому вивчати економічну владу у відриві від цих привілеїв та носіїв (держава, суспільство, особистість тощо) цих відносин досить проблематично. Практично завжди існують їх взаємопереходи. Економічна влада, власність, ресурси, управління створюють базовий механізм руху економічних процесів і організують їх зміст. На нашу думку, типологічний аналіз дозволяє поглибити розуміння цих фундаментальних форм руху економічних процесів у ринковий період.

Економічний процес обміну товарів і послуг (трансакція) з такої точки зору є симетричним відношенням. Кожний з контрагентів що-небудь отримує від свого партнера, віддаючи йому натомість те, що цьому партнерові належить. Згідно з класичними уявленнями за умов ринку трансакція теоретично дістає своє завершення, коли обмін товарів досягає точки рівноваги. Тільки в такому випадку можна припустити, що кожний з учасників має більш або менш однакову владу над своїми контрагентами.

Але реальність набагато складніша. При обміні товарів або послуг ситуація може бути несиметрична і економічну владу над партнером насамперед має той, хто:

а) володіє товаром, який користується найбільшим попитом у певному середовищі;

б) володіє великою кількістю товару, що призначений для обміну;

в) може вважатись монополістом.

 

б) економічна система грошового типу;

В економічній системі грошового типу найзручнішими для обміну в умовах нормальних ринкових відносин є гроші. Згідно з двома першими точками зору той, хто має найбільшу кількість такого особливого роду товару, яким є гроші, перебуває (за нормальних умов) у привілейованому становищі.

Відзначимо, чим більша економічна влада особистості, тим більшу кількість трансакцій може ця особистість здійснити: разом із багатством зростає не тільки інтенсивність економічної влади, але й її масштаб. Поряд з цим економічна влада має й інші аспекти. Це влада, яка витікає з володіння засобами виробництва; влада стосовно тих, кому ці засоби не належать. Бажаючи мати засоби для існування, індивіди повинні продавати свою працю. Такою є точка зору лібералізму, схильного тлумачити будь-яку економічну владу тих, кому належать значні привілеї, що дозволяють одержувати за них послуги інших людей. Йдеться не тільки про індивідуальні послуги, але й про владу над працівниками, користування здобутками їхньої праці.

 

 в) поняття економічної влади у контексті виробничих відносин (К.Маркс);

Принципово іншу позицію займають марксисти, зводячи будь-яку економічну владу при капіталізмі до володіння засобами виробництва. Економічна влада іншого роду з такої точки зору є похідною влади, яка спирається на власність на засоби виробництва. Сам же суспільний розвиток призводить до того, що економічна влада постійно зростає.

У цьому випадку і марксисти, і ліберали класичного типу відштовхуються від економічних відносин за умов капіталізму. Для К.Маркса важливим було таке поняття економічної влади у контексті виробничих відносин. Відповідно до марксової гіпотези ця форма економічної влади (у контексті концентрації капіталу та процесів поляризації економічних позицій) звужує інші її форми, позбавляючи їх вагомого значення для суспільної структури. Такий підхід містить у собі небезпеку фетишизації виробничих відносин. Хоча є достатньо вагомим в умовах раннього капіталізму.

 

г) ліберально-демократичні постулати.

Для лібералізму, як відомо, важливо виявити зв'язок економічної влади зі свободою узгодження, який виникає між двома контрагентами. Обидві сторони перебувають у симетричному відношенні. Привілеї має той, хто на основі добровільної згоди набуває економічної влади і спирається на володіння значними засобами. В даному аспекті економічну владу значною мірою визначає різниця в заможності, а не відношення до засобів виробництва. Таке поняття економічної влади важливе для того, хто реалізує ліберально-демократичні постулати, або для того, хто керується цими постулатами в практичній діяльності. [26, c.178]