Світова фінансово-економічна криза

У разі часткової або локальної кризи криза охоплює або окремі сектори банківської системи, або окремі регіони всередині країни.  
Відповідно і методи боротьби з  кризою повинні бути всеосяжними, тобто мова знову йде про концепцію, саме про концепцію реформування банківської системи. Тим не менше, враховуючи те, що антикризове управління є мікроекономічною категорією, ці методи щодо кожного конкретного банку також повинні бути конкретними.

Стадії кризи можна  описати таким чином:

1.   потенційна криза -- наявність можливості кризи, але відсутність достовірних симптомів кризи;
2. прихована криза -- характеризується прихованою вже наявною кризою або з великою ймовірністю наступаючої кризи, вплив якої не може бути визначено наявним стандартним інструментарієм;
3. гостра незначна криза- - безпосереднє відчуття негативного впливу;
4. гостра нездоланна- криза - посилення інтенсивності спрямованих проти банку негативних впливів, за яких вимоги для подолання кризи значно перевищують наявний потенціал.

Варіантами банківської  кризи є:

• стратегічна криза- (погроза потенціалу розвитку);
• криза результатів- (загроза фінансовим результатам діяльності, їх втрата, дефіцит балансу - перевищення пасивів над активами);
• криза ліквідності- (небезпека втрати ліквідності внаслідок перевищення пасивів над активами).

Можна виділити такі основні  прояви та передумови фінансово-кредитної  кризи: приховані (латентні) фінансові  процеси, конфліктні елементи фінансово-кредитної  сфери й окремих фінансових ринків; актуалізація процесу діагностики  причин фінансового конфлікту; розробка і реалізація заходів щодо відновлення  рівноваги у фінансово-кредитній  сфері; селекція ефективних власників  за критерієм якості управління фінансовими  ризиками їх економічної діяльності; відновлення адекватності фінансово-кредитних  відносин у відтворювальному процесі  рівню технологічного виробництва; оновлення фінансово-кредитних, соціально-економічних  умов і методів управління фінансово-кредитною діяльністю; інтернаціоналізація банківського капіталу та глобалізація фінансів; стрімке зростання сектору фінансових послуг і збільшення їх маси порівняно з реальним сектором економіки; безконтрольне зростання обсягів іпотечного кредитування (без належної оцінки ризикованості) та масова сек’юритизація наданих кредитів; підвищення міжнародної мобільності банківського капіталу; дерегуляція глобальних фінансових ринків, а також відсутність ефективної глобальної координації у системі контролю і  нагляду за банківською діяльністю; наявність диспропорцій та протиріч між виробничими і споживчими ринками, а також між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються; посилення глобальної інфляції; завершення чергового науково-технічного циклу; значна доларизація світової економіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Аналіз банківських криз в українській і зарубіжній практиці

2.1. Причини сучасних банківських криз

Враховуючи транзитивний характер української  економіки, а  також глобальні світові тенденції  фінансово-кредитної системи, питання  дослідження банківських криз будуть ще довго залишатися актуальною темою  для дослідження.

Банківська криза характеризується різким збільшенням частки сумнівної  та безнадійної заборгованості в  кредитних портфелях банків, зростанням їх збитків у зв'язку з переоцінкою  непокритих ринкових позицій, зменшенням реальної вартості банківських активів. Все це веде до масового погіршення платоспроможності банків та відображає нездатність банківської системи здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів. Статистично зниження ефективності розподілу ресурсів найбільш виразно виявляється в збільшенні частки прострочених кредитів в загальному обсязі банківських кредитів. Основним сигналом є виникнення кризи ліквідності, який не тільки може вражати обмежене число неплатоспроможних банків, але і захоплювати стабільні банки.

Банки, як правило, передбачають певні втрати в своєму портфелі активів. Проте ніколи не було і не буде абсолютно безпечних кредитів,  оскільки існує проблема асиметричних потоків інформації. Солідні і платоспроможні банки покривають ці збитки за рахунок заздалегідь створених ризикових резервів. Банки розраховують ступінь ризику по кожній статті активів і створюють відповідні фонди для компенсації очікуваних втрат. Визначення ступеня ризику неповернення кредитів і прийняття превентивних заходів є обов'язковою умовою нормального функціонування банків.

          Погане управління, наслідок якого може бути підвищений  негативним впливом зовнішніх факторів можуть призвести до кризи банку, який стає явним, коли існуючі резерви і капітальна база не можуть покрити всі збитки за статтями активів. У цьому випадку акціонери втрачають свої первинні вкладення, і потрібно додаткове фінансування для покриття всіх збитків.

Досвід зарубіжних країн  демонструє, що банківські кризи відображають складний процес пристосування банківських  систем до нових макроекономічних умов.

Спад виробництва, погіршення платоспроможності підприємств-позичальників  банків є традиційною причиною банківських  криз. Ступінь впливу кризи в економіці на банківську систему залежить від багатьох факторів. Однак важливо виділити базисну причину - стан самої банківської системи до початку економічної кризи. Мова йде, перш за все, про ліквідні позиції банків, про те, наскільки їх зобов'язання забезпечені власним капіталом, яка якість їхнього кредитного портфеля.

Надмірна кредитна експансія  під час тривалого економічного підйому, як правило, служить фактором, що провокує банківські кризи. Зворотним боком кредитної експансії є погіршення якості кредитного портфеля, завищена оцінка забезпечення позик, збільшення кредитного ризику. Одночасно прискорене зростання кредиту ускладнює моніторинг регулюючими органами якості кредитного портфеля банків у результаті його швидкої зміни.

Українські  банки в  період інфляції зосередили свої основні  зусилля на операціях з іноземною  валютою і короткострокових операціях  на ринку МБК, використовуючи в якості ресурсів кошти клієнтів на розрахункових  та поточних рахунках, які знецінювалися, але тим не менше служили надійним джерелом ресурсів через перевищення  попиту на розрахунково-касове обслуговування з боку безлічі підприємств над  пропозицією з боку банків.

Різкі коливання товарних цін, цін на фінансові активи, процентних ставок істотно підвищують загальну невизначеність в економіці і  ризик в системі відносин банків з їх головними контрагентами - вкладниками, позичальниками та регулюючими органами. Істотно ускладнюється оцінка банками  кредитних та ринкових ризиків, а  вкладниками та регулюючими органами - спроможності банків.

Фіксований валютний курс, який використовується з метою стабілізації цін, при підтримці на штучно високому рівні призводить, як правило, до виснаження валютних резервів Центральних банків. У цьому випадку загострюються  проблеми обслуговування зовнішнього  боргу, активізується паралельний  валютний ринок, процентні ставки сягають  надзвичайно високого рівня, погіршується платоспроможність позичальників.

Банківську кризу слід розглядати як неминучий побічний результат  ліберального фінансового режиму, типового останні 15-20 років для все більшого числа країн. Незважаючи на те, що деякі  країни не переживали банківських криз в останній третині століття (Германія, Великобританія, Голландія), немає підстав  очікувати перетворення цих виключень  в правило. Політика щодо запобігання криз, що базується на більш сильній ринковій дисципліні та кращому контролі за банками, безумовно зменшить приховані ризики. Вона буде також сприяти якнайшвидшій ідентифікації зростаючих проблем в банківській системі з тим, щоб своєчасно вдаватися до коригуючих заходів. Нарешті, краща інформованість, більш сильні інституції і більш ефективні інструменти політики повинні також допомогти врегулюванню криз. Як би там не було, можна очікувати збереження банківських криз в якості невід'ємної риси світової економіки. Це передбачає також, що вони будуть представляти собою довгострокову загрозу макроекономічній стабільності і стійкості світових ринків капіталу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Аналіз кризових  явищ у сучасній банківській  системі України

Виходячи із загальнонаукового  припущення, що фінансова криза є  необхідною передумовою виникнення нових теорій, спробуємо на організаційно-економічному та законодавчому рівнях розібратися, чому вона так швидко зруйнувала банківську систему України і які існують  шляхи її модернізації.

За світовими нормами, рівень капіталізації української  банківської системи відносно її зобов’язань дорівнює лише 15,5%. Джерелами  її фінансування є відповідно: кошти  фізичних осіб – 25,6%; міжбанківські  кредити і депозити фінансових установ  – 37,1%; кошти вітчизняного корпоративного сектору – 18,8%. За шість місяців 2009 року банківська система країни втратила 44,6 млрд. грн. депозитів населення, невелике пожвавлення на депозитному ринку  в кінці червня ніяк не позначилося  на фінансовому стані банківської  системи. Окрім того, банківські баланси  продовжують накопичувати заставне майно, яке, станом на 25 червня 2012 року, оцінювалось у більш як 8,3 млрд. грн..

Тенденції розвитку кредитування в Україні протягом 2012 року зазнали значних змін. Після динамічного зростання протягом семи років у звітному році відбувалося поступове уповільнення темпів зростання кредитування у річному обчисленні (з 172.0 у грудні 2011 року до 107.6% у листопаді 2012 року) і за підсумками року вперше зафіксовано зменшення залишків за кредитами, наданими резидентам – на 1.5%, до 723.3 млрд. грн. При цьому залишки за кредитами у національній валюті зросли на 18.4%, чому сприяло зростання кредитів у національній валюті, наданих сектору нефінансових корпорацій. Кредити в іноземній валюті за звітний рік зменшилися на 15.2%.

У січні–травні 2012 року динаміка залишків за кредитами (зміна до попереднього місяця) булла низхідною. Основною причиною цього було зменшення ресурсної бази інших депозитних корпорацій (банків) унаслідок продовження відпливу коштів з банківської системи та обмеженого доступу до зовнішнього фінансування. Починаючи з червня, на тлі зростання рівня вільної ліквідності банків, ситуація змінилася. За винятком жовтня і листопада спостерігався щомісячний приріст кредитних коштів виключно за рахунок зростання кредитів, наданих сектору нефінансових корпорацій у національній валюті. Проте темпи їх зростання були незначними. Найвищий показник приросту (1.3%) у звітному році спостерігався у серпні, що в основному було зумовлено знеціненням гривні до основних іноземних валют. У грудні продовжилося зростання. Порівняно з листопадом залишки за кредитами збільшились на 0.6 млрд. грн., в основному за рахунок приросту кредитів у національній валюті, наданих сектору нефінансових корпорацій.

Таким чином, виходячи із вищевикладеного, можемо зробити деякі узагальнені  висновки:

 по-перше, створена банківська система України сьогодні не відповідає вимогам антикризового та інноваційно-інвестиційного розвитку національної економіки;

по-друге, бездіяльність держави та її головного уповноваженого Національного банку України призводить до втрати довіри і власне банківської системи країни;

по-третє, законотворчий процес у банківській сфері неадекватно відбиває процеси, які в ній відбуваються.

Банківську кризу можна  розглядати як серйозні негаразди в  банківській системі, що пов’язані  зі скороченням депозитної бази; збільшенням  частки «поганих кредитів» (bad loans); упровадженням надзвичайних адміністративних заходів (банківські канікули, націоналізація банківської системи тощо); зниженням банківської ліквідності та прибутковості; банкрутством  фінансово-кредитних організацій і масовим невиконанням ними своїх контрактних зобов’язань. Це, своєю чергою, свідчить про те, що економічну категорію «банківська криза» треба аналізувати комплексно, з огляду на її інституційну (специфічна система соціально-економічних відносин), організаційну (взаємодія окремих економічних організацій) та системно-управлінську (орієнтація і досягнення максимальної ефективності чи мінімізація витрат на антикризове управління) сутність. При цьому слід насамперед брати до уваги  здатність банківської системи виконувати свої основні функції (кліринг та здійснення платежів; акумулювання і перерозподіл капіталу та грошових потоків; розміщення коштів; зниження невизначеності й контроль ризиків; вирішення агентських проблем, що виникають під час укладення фінансових контрактів), а отже, спроможність її суб’єктів відповідати за своїми зобов’язаннями.  

Отже, банківську кризу можна  визначити як глибоке розбалансування  банківської системи, унаслідок  чого вона виявляється неспроможною ефективно виконувати свої функції (утворення розрахункових засобів, тісно пов’язане з депозитними, розрахунковими, платіжними, кредитними, касовими та іншими операціями), що супроводжується  виходом фінансових параметрів економічних  процесів (витрати, прибутки, доходи тощо) за без пекові межі .

Нинішня фінансова криза  показує, наскільки важливо зупинити подальшу доларизацію вітчизняної  економіки. Але якщо чужоземна валюта виконує в Україні функцію  засобу платежу, а під егідою Центрального банку – також функцію засобу нагромадження та засобу кредитування, то про політику реальної дедоларизації національної економіки годі й говорити.   Принциповою в умовах фінансової кризи є проблема золотовалютних резервів держави, їх розміщення та використання. За офіційними даними, станом на липень 2010 р. золотовалютні резерви України становили понад $38 млрд. За експертними даними на 01.10.2011 року їх обсяг не перевищував $21 млрд.. А найгірше те, що жодного долара не знято із закордонних рахунків і не переведено в Україну для розв'язання нагально гострих проблем. Необхідно з’ясувати, наскільки реальною є інформація про втрату значної частки золотовалютних резервів (у межах $12 млрд.) через їх невдале розміщення на рахунках фінансових установ далекого зарубіжжя, які сьогодні збанкрутували. НБУ утримує за кордоном десятки мільярдів у ВКВ, запевняючи громадськість у надійності таких вкладів, а не використовує ці кошти на теренах України у часи найбільших негараздів і, маючи в розпорядженні держави десятки мільярдів вільноконвертованої валюти, Нацбанк випрошує доларові ін'єкції у МВФ.