Стратегія формування власного капіталу банку

Залучення коштів на умовах субординованого боргу має для банків деякі переваги порівняно з іншими способами збільшення їх власного капіталу. По-перше, сплата процентів за субординованим боргом здійснюється за рахунок збільшення валових витрат. По-друге, боргові зобов’язання не надають їх власникам права на управління банком. По-третє, механізм залучення коштів на умовах субординованого боргу простіший, ніж той, що застосовується, зокрема, під час емісії акцій. По-четверте, придбання акцій можливе лише за рахунок власних коштів акціонерів (засновників). В умовах економічної нестабільності, значної інфляції, спаду виробництва, збитковості значної кількості підприємницьких структур доволі важко банкам розмістити акції на прийнятних умовах. Більш прийнятним є залучення коштів на умовах субординованого боргу.

9. При розрахунку  загальної суми регулятивного  власного капіталу додатковий  капітал не повинен перевищувати  розмір основного капіталу. Включення  ж субординованого боргу в  розрахунок власного капіталу  фактично обмежується 50 % розміру основного капіталу

 

 

Розділ ІІІ. Удосконалення  формування власного капіталу банку

 

3.1 Стратегія  збільшення власного капіталу  банку

капітал банк фінансовий кредитний

Формування  або збільшення капіталу банку пов'язана  з формуванням і розвитком  власних коштів. Можливі напрямки збільшення власних джерел:

1. Відрахування  від прибутку у фонди банку.

2. Збільшення  статутного капіталу банку шляхом  емісії власних акцій або збільшення  паю.

3. додаткові  внески учасників (акціонерів)

4. чистий прибуток  банку

В даний час відрахування від прибутку виробляються в такі фонди комерційного банку:

статутний фонд - служить забезпеченням за зобов'язаннями банку;

резервний фонд - кошти служать для покриття можливих збитків і не передбачених у планах банків витрат на його операціями; відрахування в РФ виробляються в розмірах, передбачених статутом банку протягом року за нормативами поквартально (після затвердження загальними зборами засновників банку річного бухгалтерського звіту);

фонд накопичення, який використовується для подальшого розвитку банку;

спеціальні  фонди і резерви, які створюються  в банку для покриття можливих втрат, пов'язаних з ризиком за розміщення ресурсів. Порядок відрахування і  частка прибутку регулюється статутом банку та рішеннями ради акціонерів (пайовиків). Формування та збільшення статутного фонду комерційного банку можливі також шляхом емісії власних акцій.

Збільшення  капіталу може здійснюватися:

- шляхом збільшення  номінальної вартості вже розміщених  акцій (реєстраційні документи  оформляються на загальний випуск із збільшеною номінальною вартістю);

- при розміщенні  додаткових акцій.

- внаслідок  переоцінки основних засобів  або нематеріальних активів у  балансі банку виникає нереалізований  результат (доходи або витрати), пов’язаний зі зміною ринкової  вартості об’єкта переоцінки.

Відображення  у балансі банку переоцінки основних засобів і нематеріальних активів  певною мірою нагадує нереалізований результат від переоцінювання іноземної  валюти (банківських металів).

Законом України  “Про банки і банківську діяльність” передбачено можливість (за умови затвердження Національним банком України) включення до додаткового капіталу банку резервів переоцінки, причому лише основних засобів і нереалізованої вартості “прихованих” резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання.

Важливим джерелом формування власного капіталу є прибуток банку за минулі роки та за поточний рік. У фінансовому обліку прибуток банку включає результат минулих років, результат минулого року, що очікує затвердження загальними зборами акціонерів (учасників), і результат поточного року.

- прибуток минулих  років відбиває нерозподілений  прибуток — частину чистого  прибутку, яка не розподілена  як дивіденд власникам корпоративних прав, а залишена у банку, як правило, з метою реінвестування в його діяльність.

Прибуток минулого року після його розподілу загальними зборами акціонерів (учасників) збільшує інші складові власного капіталу, зокрема  нерозподілений прибуток і резервний капітал, і спрямовується на інші цілі відповідно до рішення загальних зборів. Однак слід мати на увазі, що результат поточного року може бути відкоригований у бік зменшення за результатами аудиторських перевірок і до цього моменту не може бути сплачений у вигляді дивідендів. Від’ємне значення результатів минулих років і поточного року означає, що банк у той чи інший період мав збитки, тобто “проїдав” свій власний капітал.

Що стосується результату поточного року, то відомо, що доходи і витрати банку впродовж року обліковуються за методом нагромадження, тобто у фінансовому обліку показуються підсумком, що наростає, з початку року. Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чином від розміру дивідендів, які мають сплачуватися акціонерам (учасникам). З метою додержання встановленого НБУ співвідношення між “власним капіталом і активами” банки часто змушені вибирати між збільшенням розміру нерозподіленого прибутку та емісією нових акцій. Однак акціонери банку - його власники - неохоче йдуть на розширення кола акціонерів через нову емісію акцій. Частина прибутку, яка залишається у розпорядженні банку, замість того щоб бути розподіленою на дивіденди, дає підставу власникам банку вважати, що ці утримані кошти в майбутньому дадуть необхідну ринкову дохідність звичайних акцій.

- збільшення  власного капіталу за рахунок  нерозподіленого прибутку вигідне  також тому, що з ним не пов’язані  значні витрати. Однак тривале стримування виплати дивідендів може призвести до зниження ринкової вартості акцій.

Характеризуючи  нерозподілений прибуток як джерело  власного капіталу, необхідно враховувати  фінансові результати діяльності банку  і методи визначення дивідендів, які  використовує банк, здійснюючи дивідендну політику, а також форми виплати дивідендів та існуючі обмеження на їх виплату.

Підсумовуючи, наголосимо на доцільності стимулювання збільшення власного капіталу банку  за рахунок надання таких податкових пільг:

- звільнення від оподаткування податком на прибуток підприємств прибутку, який спрямовується на збільшення статутного капіталу банку шляхом його реінвестування;

- звільнення  від оподаткування податком на  прибуток дивідендів, сплачених  (нарахованих) юридичним і фізичним особам у формі акцій (паїв, часток), емітованих банком, який нараховує дивіденди.

 

3.2 Вдосконалення  джерел формування власного капіталу  банку

 

До складу власних  ресурсів входять кошти фондів комерційного банку, утворених при його створенні  за рахунок коштів фундаторів (акціонерів), а згодом за рахунок відрахувань від прибутку і за необхідності додаткового випуску акцій. До них належить також нерозподілений прибуток комерційного банку.

Комерційний банк має можливість залучати кошти підприємств, організацій, установ і населення. Частину притягнутих ресурсів він мобілізує за власною ініціативою, для чого як позичальник виходить на грошовий ринок. Для оперативного задоволення своїх потреб у додаткових ресурсах комерційний банк звертається до інших комерційних банків, Національного банку України або здійснює емісію визначених цінних паперів. Суть цієї операції полягає у мобілізації комерційними банками коштів, замість видачі кредиторам визначених цінних паперів. Іншу частину залучених ресурсів комерційний банк мобілізує за допомогою того, що клієнти самі пропонують йому свої кошти з метою забезпечення їхньої частки в одержанні прибутку.

Залежно від  місця мобілізації банківських  ресурсів їх поділяють на ті, які  мобілізуються самим комерційним  банком, і ті, які придбані в інших банків. На місці комерційними банками мобілізується велика частина ресурсів, наприклад, внески громадян та депозити підприємств і організацій. Для оперативного задоволення додаткових потреб у коштах комерційні банки залучають ресурси, мобілізовані іншими банками.

Формування  ресурсів комерційними банками здійснюється практично щодня у процесі  їхньої взаємодії з клієнтами  за різними видами операцій.

При цьому зміна  ресурсів відбувається у бік як збільшення, так і зменшення, залежно від  того, які операції проводяться. Проте основою для цих операцій, без якої неможливо розпочати діяльність банку щодо залучення коштів клієнтів, є формування власного капіталу.

Табліца 3.1

Порядок формування основних складових власного капіталу банку

Головні елементи власного капіталу	Джерела формування	Механізм поповнення
Статутний (акціонерний) капітал	Емісія власних  акцій	Повторний випуск акцій для збільшення статутного фонду
Резервний капітал	Відрахування  від прибутку для створення резервного фонду та інших фондів банку (економічного стимулювання, економічного розвитку)	Величина резервного капіталу встановлюється банком самостійно, він не може перевищувати статутний  капітал. Використовується для покриття збитків банку. Поновлюється  з прибутку.
Нерозподілений прибуток	Джерело власного капіталу внут рішнього походження. Утворюється в  результаті розподілу прибутку.	Поповнюється  новими залишками нерозподіленого  прибутку в кінці року.

 

Розмір власного капіталу комерційного банку залежить від таких факторів:

рівня мінімальних вимог НБУ до статутного фонду (це мінімальний розмір статутного фонду, який банк повинен мати сплаченим);

специфіки клієнтури (за значної кількості невеликих  вкладників власного капіталу потрібно буде менше, ніж за наявності великих  вкладників); характеру активних операцій (наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу).

Основними джерелами  формування власного капіталу є статутний  капітал, резервний капітал (фонд), спеціальні фонди, нерозподілений прибуток та субординовний борг.

Відповідно  до Закону України «Про банки і  банківську діяльність» мінімальний  розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим від 120 млн. грн. При цьому перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день укладення установчого договору. За підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов’язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, встановленої Національним банком України.

Національний  банк України має право встановити для окремих банків, залежно від їхньої спеціалізації, диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку.

Статутний капітал  банку формується відповідно до вимог  Закону України «Про банки і банківську діяльність», законодавства України  та установчих документів банку.

Формування  і збільшення статутного капіталу банку  можуть здійснюватися винятково  шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України  здійснюють у гривнях, а нерезиденти  – в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях.

Статутний капітал  банку не має формуватися з  непідтверджених джерел.

Банк має  право збільшувати статутний  капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов’язання щодо оплати паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал повністю оплачено. Водночас банк не має права без згоди Національного банку України зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче від мінімально встановленого рівня. Капітал банку не може бути меншим від статутного капіталу. Статутний фонд може формуватися лише за рахунок власних коштів учасників банку. Для формування статутного фонду банку у формі акціонерного товариства випускаються акції двох видів:

• звичайні акції, власники яких можуть брати участь в управлінні банку й поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Власники звичайних акцій не одержують дивіденди у разі, коли банк не отримує прибуток, але ж і збитки не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, якщо банк отримує прибуток, то дохід може бути значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками звичайних акцій. У разі ліквідації банку їм нічого не гарантується;

• привілейовані  акції, які дають право на отримання  фіксованого розміру дивідендів, що не залежать від отриманого прибутку, власники привілейованих акцій не беруть участь в управлінні комерційним банком. У разі ліквідації банку власники привілейованих акцій мають переваги порівняно з власниками звичайних акцій.

Згідно із Законом  «Про банки і банківську діяльність» юридична чи фізична особа, яка має намір придбати істотну участь у банку або збільшити її таким чином, що така особа буде прямо або опосередковано володіти чи контролювати 10, 25, 50 та 75% статутного капіталу банку чи права голосу придбаних акцій (паїв) в органах управління банку, зобов’язана отримати письмовий дозвіл Національного банку України. Для отримання такого дозволу заявник повинен надати інформацію, передбачену нормативно-правовими актами Національного банку України, щодо фінансового стану та ділової репутації майбутнього власника істотної участі банку.