Стратегія формування власного капіталу банку

3. Спеціальні  фонди (фонд основних коштів, фонд  переоцінки основних засобів  та інші), які призначені для  виробничого соціального розвитку  банку. Порядок формування і  використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку.

Елементом резервного капіталу є загальні резерви, призначені для покриття можливих збитків за операціями банку. Їх відмінність від  резервного фонду полягає в тому, що вони мають більш конкретне призначення (наприклад, створюються для зниження негативних наслідків у зв'язку з неповерненням кредитів, виникненням збитків від операцій з валютою та цінними паперами, що знаходяться у розпорядженні банку). Загальні резерви створюються з чистого прибутку, що залишається у банку після сплати податків.

4. Нерозподілений  прибуток - джерело внутрішнього  походження. За своїм змістом  він є резервом банку, який  залишається після розподілу  чистого прибутку на сплату  податку, формування резерву та виплату дивідендів власникам і призначається на капіталізацію, тобто на розширення банківського бізнесу.

Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого  прибутку за минулий рік залежить головним чином від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам.

Розділ ІІ. Аналіз власного капіталу банку

2.1 Інформаційне  забезпечення аналізу власного капіталу банку

Інформаційне забезпечення представляє собою процес безперервного  цілеспрямованого підбору інформаційних даних, необхідних для здійснення аналізу, планування та прийняття оперативних управлінських рішень щодо формування власного капіталу банку.

Інформаційне забезпечення – це основа наукового пізнання механізму формування власного капіталу банку, що вміщує різноманітну фінансову, комерційну, економічну інформацію. Без фінансової інформації не можуть діяти фінансові методи та важелі, не матиме підґрунтя нормативно-правове забезпечення. Інформаційне забезпечення має об’єктивно відображати стан банку в будь-який момент часу і з будь-яким рівнем деталізації. Інформація має відповідати таким принципам, як: системність, порівнянність, нормативність, повнота, достовірність та відкритість. Лише достовірна інформація дає змогу мінімізувати ризики. Джерелом фінансової інформації є бухгалтерський облік. Для прийняття важливих управлінських рішень необхідна якісна інформація, а оскільки вона має властивість швидко «старіти», то її необхідно використовувати оперативно.

Інформаційна система  не лише забезпечує необх ідною інформацією управлінський персонал і власників (акціонерів) банку, а й задовольняє інтереси існуючих та потенційних клієнтів банку, НБУ, аудиторських компаній. Інформаційне забезпечення механізму формування власного капіталу банку знаходить своє відображення у системі показників, які умовно можна поділити на три групи:

1. Показники, що характеризують  обсяг, структуру та динаміку  власного капіталу банку.

2. Показники, що характеризують  вартість капіталу загалом та  окремих його складових зокрема.

3. Нормативні показники, дотримання яких контролюється НБУ.

Джерелом правової інформації є законодавство України. Правова інформація міститься у  законодавчих актах, що регулюють діяльність комерційних банків у галузі господарських, фінансових, кредитних та трудових відносин. Директивна інформація - це інформація постанов Кабінету Міністрів України. НБУ, наказів Міністерства статистики України та інших міністерств і відомств. Джерелом нормативно-довідкової інформації є збірки галузевих та відомчих нормативів, стандарти, довідники тощо.Планова інформація міститься у бізнес-планах, фінансових планах, інвестиційних проектах, кошторисах. На відніму від попередніх видів інформації планова інформація формується безпосередньо у комерційному банку, виходячи з реальних можливостей його розвитку та вимог чинного законодавства України і відповідних директивних документів, з урахуванням нормативів, що не носять директивного характеру, та іншої довідкової інформації. Основними джерелами фактографічної інформації є бухгалтерський та статистичний облік. Фінансові ресурси відображаються в поточному бухгалтерському обліку і фінансовій звітності. Основною формою звітності комерційного банку є баланс, який показує стан активів, зобов'язань та капіталу банку на певну дату. Баланс формується на основі інформації, що міститься в синтетичних і аналітичних рахунках банку. Баланс є основою для балансового звіту комерційного банку, у пасиві якого відображається склад фінансових ресурсів (зобов'язання та капітал).

2.2 Методи  оцінювання власного капіталу банку

Оцінка вартості власного капіталу дає змогу одержати додаткову інформацію для прийняття  відповідних управлінських рішень поточного і перспективного плану, визначити ефективність діяльності банку.

У банківській  практиці існує кілька способів визначення вартості власного капіталу банку. Кожний з них має як позитивні сторони, так і певні вади.

Перший спосіб — це визначення бухгалтерської (балансової) вартості власного капіталу банку. Згідно з цим способом усі активи та зобов’язання банку обліковуються на його балансі за вартістю їх придбання чи виникнення. Власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов’язань. Такий спосіб оцінювання прийнятний лише тоді, коли балансова та ринкова вартість активів і зобов’язань не дуже різняться між собою. Якщо ринкова вартість з тих чи інших причин значно відхиляється від первісної балансової вартості, то зазначений спосіб призводить до спотворення результатів, неадекватності оцінки власного капіталу банку. Цей спосіб простий, не потребує наявності спеціальної кваліфікації у працівників банку та значних витрат на здійснення оцінки.

Другий спосіб — спосіб ринкової вартості — полягає  в тому, що активи та зобов’язання банку  оцінюються за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховується власний капітал банку. Цей спосіб точніше відбиває реальний рівень захищеності банку, дає змогу більш динамічно та реалістично оцінювати вартість власного капіталу, оскільки ринкова вартість активів і зобов’язань постійно змінюється. Однак банки здебільшого не зацікавлені в такому способі визначення вартості власного капіталу, особливо коли він не сприяє зміцненню позицій банку на ринку. Цей спосіб здебільшого використовується менеджментом банку для внутрішніх потреб, хоча він корисний і для зовнішніх користувачів — вкладників та кредиторів банку.

Зауважу, що способу ринкової вартості властиві окремі недоліки. По-перше, не завжди доцільно та правильно можна оцінити активи та зобов’язання за ринковою вартістю. По-друге, зазначений спосіб трудомісткий, вимагає наявності висококваліфікованих фахівців, а також значних грошових витрат.

Сутність третього способу — способу регулювальних  бухгалтерських процедур — полягає  в обчисленні розміру власного капіталу за правилами та вимогами, встановленими  органами, що здійснюють нагляд і контроль за банківською діяльністю. За цим способом власний капітал банку розраховується як сума низки його складових елементів. Порядок визначення та склад власного капіталу різниться залежно від країни, однак з метою захисту вкладників та кредиторів, забезпечення фінансової стійкості та прозорості банківських систем рядом економічно розвинутих країн була укладена Базельська угода. Нею визначені єдині основні підходи до визначення складу та порядку розрахунку власного капіталу банків країн, що підписали зазначену угоду.

Основні положення  Базельської угоди використовують й інші країни, зокрема Україна. Національний банк України при визначенні адекватності власного капіталу банків дотримується положень цієї угоди. При цьому НБУ  постійно вдосконалює методику визначення розміру власного капіталу.

Зауважу, що цьому способу розрахунку власного капіталу властиві недоліки:

По-перше, розробляючи  порядок розрахунку власного капіталу банків, Національний банк України  виходить із цілей органу, що здійснює нагляд та контроль за банківською діяльністю, та власної монетарної політики.

По-друге, постійна зміна та вдосконалення цього  способу розрахунку власного капіталу банку ускладнює порівнянність  при здійсненні аналізу фінансового  стану банку. Змінюючи правила розрахунку власного капіталу, слід забезпечити порівнянність його величини через перерахування даних минулих звітних періодів за новими правилами.

По-третє, зазначений спосіб допускає включення деяких видів  боргових зобов’язань та резервів на покриття збитків до складу власного капіталу. Це може призвести до спотворення результатів аналізу діяльності банку, створити враження його благополучної діяльності.

Методологічною  основою для розрахунку регулятивного  капіталу є положення Закону України  «Про банки і банківську діяльність». Згідно з ним капітал банку включає основний і додатковий капітал. Складовими основного капіталу є: сплачений і зареєстрований статутний капітал; розкриті резерви (створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку); надбавки до курсу акцій і додаткові внески акціонерів у капітал; загальний фонд покриття ризиків, створюваний під невизначений ризик під час проведення банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Додатковий капітал складається з нерозкритих резервів, резервів переоцінювання активів, гібридних капітальних інструментів і субординованого боргу. НБУ має право визначити інші статті балансу банку для включення до додаткового капіталу, а також умови і порядок такого включення.

Згідно з методикою Національного банку України регулятивний власний капітал банку складається із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня) за вирахуванням суми недосформованих резервів за активними операціями банків, додаткового капіталу (капітал 2-го рівня), за вирахуванням відвернень.

Алгоритм розрахунку розміру регулятивного власного капіталу банку має такий вигляд: РВК = ОК + ДК – В, де РВК — регулятивний власний капітал банку;ОК — основний капітал, зменшений на суму недосформованих  резервів за активними операціями банку;ДК — додатковий капітал банку; В — відвернення.

При цьому слід враховувати такі основні підходи, характерні для зазначеної методики Національного банку України:

1. Основний капітал  є постійним джерелом коштів, яке не може передаватися, перерозподілятися  чи вилучатися у банку, а його розмір ґрунтується на консервативному підході до оцінювання активів банку. Мова йде про виключення «виявлених» збитків, оскільки недосформований резерв фактично вже є оціненим збитком банку, а тому у наступних періодах він обов’язково зменшить розмір власного капіталу. Таке зменшення може бути у вигляді витрат на формування резервів для покриття імовірних збитків від активних операцій або у вигляді збитків від списання активів.

2. Відрахування  з основного капіталу нематеріальних  активів пов’язане з тим, що вартість зазначених активів має тенденцію до зникнення у міру того, як банк наближається до неплатоспроможності.

3. Додатковий  капітал не обов’язково слугує  постійним джерелом банківських  ресурсів, його вартість менш  надійна, оскільки може включати «невиявлені», «приховані» збитки від банківської діяльності.

4. Включення  до додаткового капіталу резервів  під стандартну кредитну заборгованість  зумовлене тим, що відносно  цієї заборгованості на даний  період не виникає сумнівів  щодо повернення кредитів, однак практика свідчить про можливість неповернення частини стандартних кредитів. У фінансовому обліку резерви під стандартні кредити обліковуються на контрактивних рахунках, які виключаються із балансової суми кредитного портфеля та із власного капіталу (через віднесення на валові витрати), але для розрахунку регулятивного власного капіталу додаються до останнього.

5. Зменшення  розрахункової суми регулятивного  власного капіталу на придбані  капітальні та боргові цінні  папери, які випущені іншими банками, в портфелях банку на продаж та інвестиції пов’язане з необхідністю упередження ланцюгового банкрутства банків. Фактично мова йде про недопущення ситуації, коли банки купуватимуть акції один одного з метою штучного збільшення своїх статутних капіталів.

6. Зменшення  розміру регулятивного власного  капіталу на здійснені банком  інвестиції в асоційовані компанії  та банки та/або дочірні компанії  і банки пов’язане із ризиками, які несе банк, а також із  тим, що джерелом таких інвестицій  має бути чистий прибуток.

7. По-різному  враховуються прибутки та збитки  поточного року. Збитки виключаються  при розрахунку з основного  капіталу, а прибутки включаються  до додаткового капіталу. Це зумовлено  тим, що прибутки поточного  року не є стабільним джерелом  капіталу, їх сума часто коригується аудиторами чи іншими повноважними особами, причому, як правило, в бік зменшення. Натомість сума збитків практично ніколи не коригується в бік зменшення.

8. З погляду  фінансового обліку субординований  капітал є зобов’язаннями банку,  однак йому властиві окремі ознаки власного капіталу: виплата відсотків інвесторам може призупинятись (якщо це зазначено в угоді) у разі погіршення фінансового стану банку-боржника; у разі ліквідації банку власники субординованого капіталу отримують свої кошти лише після погашення претензій вкладників та кредиторів, але перед розрахунками з акціонерами; дозволяється переведення (конвертація) субординованого капіталу до розряду статутного капіталу у встановленому чинним законодавством порядку.