Стратегія формування власного капіталу банку

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ СТАТИСТИКИ,

 ОБЛІКУ ТА  АУДИТУ

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота на тему:

«Стратегія формування власного капіталу банку»

 

 

 

 

Роботу виконав

Студент  4 курсу

Факультету

«Банківська справа»

Заселен Сергій

 

 

 

                                 

Київ 2013

Зміст

Вступ

І. Власний капітал  банку

1.1 Сутність власного капіталу банку

1.2 Формування власного капіталу банку

 

ІІ. Аналіз власного капіталу банку

2.1 Інформаційне  забезпечення аналізу власного капіталу банку

2.2 Методи оцінювання власного капіталу банку

 

ІІІ. Удосконалення  формування власного капіталу банку

3.1 Стратегія  збільшення власного капіталу  банку

3.2 Вдосконалення  джерел формування власного капіталу  банку

 

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Однією з  передумов створення в Україні повноцінних ринкових відносин є становлення банківської системи.

          У процесі розвитку вітчизняної банківської системи та її інтеграції у міжнародний фінансовий простір важливого значення набуває складна і теоретично найменш розроблена проблема формування та управління власним капіталом комерційних банків.

         Для діяльності банку досить важливо оцінити капітал. Неправильна оцінка реальної величини капіталу може призвести до негативних наслідків у діяльності банку. Вияв таких наслідків може бути двояким. З одного боку, необґрунтоване завищення величини власного капіталу призводить до викривлення інформації і вводить в оману не лише контролюючі органи, а й вкладників, акціонерів, інвесторів, що може завдати значних втрат. З іншого боку, неправильне визначення величини банківського капіталу до його штучного заниження дає зворотний ефект - звужується діапазон активних операцій і знижуються його доходи.

 

Роль банківської  системи в економічному житті  України важко переоцінити.

НБУ неухильно забезпечує стабільність національної грошової одиниці

відповідно  до розроблених Радою НБУ основних засад грошово-кредитної

політики, провадить  грошово-кредитну політику що сприяє економічному й

соціальному розвитку країни та забезпечує її економічну незалежність.

 

Запроваджувані  в Україні ринкові відносини  спонукають до пошуку нових і

нових підходів до вдосконалення функціонування усієї  банківської системи

й Національного  банку зокрема. Реформування банківської  системи полягає

в тому, щоб банківська сфера не лише повністю відповідала зростаючим

економічним і  соціальним запитам держави та суспільства, а йшла на крок

попереду, стимулювала  економіку до подальшого піднесення, нарощування

темпів виробництва.

 

Основи діяльності будь-якої банківської установи є  наявні фінансові

ресурси, основними  джерелами яких є власні кошти. Власний  капітал банку

відіграє важливу  роль як від початку функціонування банківської

установи, так  і в процесі його подальшої  діяльності. Це проявляється в

його функціях: оперативні, захисні, регулюючі.

 

Розвиток банківської  справи в Україні впливає також  на формування

банківського  законодавства держави. Швидкий  розвиток банківської системи

вимагає постійного удосконалення та розширення чинного  законодавства та

нормативно-методологічної бази Національного банку.

 

Актуальність  курсової роботи є дослідження стану  формування та

управління  власними капіталом на прикладі конкретної банківської

установи та розробка програми взаємопов’язаних заходів щодо

удосконалення управління ними.

 

 

 

          

      Розділ І. Власний капітал банку

 

1.1 Сутність  власного капіталу банку

 

Капітал – це економічна категорія, яка відома давно, але отримала новий зміст в  умовах ринкових відносин. Як головна  економічна база створення і розвитку підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу.

Капітал банку  характеризує загальну вартість засобів  у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які інвестуються у формування його активів, являє собою грошові  кошти, внесені акціонерами (засновниками банку), а також кошти, утворені в процесі подальшої діяльності банку. Це кошти, що забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку.

Порівняно з  підприємствами інших сфер діяльності власний капітал комерційного банку  займає незначну питому вагу у сукупному  капіталі (приблизно 8-10 %), тоді як у  промислових підприємств цей  показник становить 40-60 %. Це пояснюється специфікою діяльності банків як фінансових посередників, що здійснюють мобілізацію тимчасово вільних коштів на грошовому ринку з подальшим розміщенням їх серед юридичних і фізичних осіб. У комерційних банках власний капітал І має інше призначення, ніж в інших сферах підприємництва. Якщо в останніх це — забезпечення платоспроможності і виконання більшості оперативних функцій підприємств та організацій, то власний капітал комерційного банку слугує насамперед для страхування інтересів вкладників і меншою мірою — для фінансового забезпечення своєї оперативної діяльності. Фінансовою основою банку виступає його власний капітал.

Для створення  комерційного банку необхідний визначений власний капітал, що маючи чітко  виражену правову основу і функціональну  визначеність утворить фінансову базу розвитку банку. У порівнянні з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал банку займає невелика питома вага в сукупному капіталі. Це порозумівається специфікою діяльності банку як заснування, що здійснює мобілізацію вільних ресурсів на грошовому ринку і надання їх у борг. Розмір власного капіталу є важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку і повинен перебувати під контролем органів, що регулюють діяльність комерційних банків. Однією з вимог, яку висуває НБУ до комерційних банків, є підвищення рівня капіталізації, що сприяє збільшенню рівня фінансової стабільності і надійності банківської системи України в цілому.

Велику роль відіграє капітал в економічному розвитку банку і в забезпеченні інтересів держави, власників і персоналу виступає головним об’єктом фінансового управління підприємством.

Оскільки власний  капітал є основою діяльності банку, то до нього ставляться спеціальні вимоги у формі обов'язкових нормативів. Для цього у вітчизняну банківську практику введено поняття регулятивного капіталу банку, який використовується Національним банком України для регулювання діяльності комерційних банків.

Власний капітал  у банківській діяльності має  дещо інше призначення, аніж в інших  сферах підприємництва. Це чітко простежується через виконувані власним капіталом банку функції.

Суть захисної функції власного капіталу полягає  у тому, що він слугує насамперед для захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Ця функція включає гарантування вкладів, яке захищає інтереси вкладників банку у разі його ліквідації чи банкрутства, а також забезпечує функціонування банку у разі виникнення збитків від поточної діяльності. Такі збитки, як правило, покриваються за рахунок поточних прибутків. Якщо поточних прибутків для цього, а також для покриття непередбачених витрат недостатньо, використовується частка власного капіталу. Тому коли банк має достатній резервний капітал та інші подібні резерви, він тривалий час може вважатися надійним і платоспроможним навіть за наявності збитків від поточної діяльності. Використання залученого та позиченого капіталу для покриття поточних збитків з економічного погляду неприпустимо, оскільки вони самі є боргом банку перед кредиторами і вкладниками.

Роль захисної функції власного капіталу банку  змінюється залежно від низки  факторів: загальноекономічного та фінансового  стану країни, а також стабільності грошової сфери; стану гарантування вкладів у країні; стратегії і  тактики банків, насамперед у галузі підпорядкування їх забезпеченню ліквідності та фінансової стійкості. Чим вищий у країні рівень розвитку гарантування вкладів і здійснення активних операцій, тим менші вимоги до захисної функції власного капіталу і тим менша його сума може знаходитися в обороті банку. Однак надмірне захоплення ліквідними та безризиковими активами призводить до зниження прибутковості банку, втрати його позицій на грошовому ринку та ринку банківських операцій і послуг.

Функція забезпечення оперативної діяльності порівняно із захисною функцією у банківській діяльності є другорядною для власного капіталу банку. Проте недооцінювати чи ігнорувати її не слід, особливо на перших кроках створення та функціонування банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура та розгортається банківська діяльність. Роль цієї функції власного капіталу відчутна за подальшого розширення та структурного розвитку банку, розроблення та запровадження нових банківських технологій і продуктів.

Сутність регулювальної функції полягає в тому, що через фіксацію розміру власного капіталу (або окремих його складових) регулювальні та наглядові органи впливають на діяльність банку в цілому. Зокрема, встановлення нормативу платоспроможності має на меті недопустити надмірної мінімізації банками власного капіталу заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства банків і підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за складом. Одна його частина, найпостійніша, призначена для забезпечення банківської діяльності, і виступає у формі статутного капіталу, частково резервного та субординованого капіталу, емісійних різниць, переоцінки основних засобів і нематеріальних активів, фондів розвитку банку та матеріального заохочення його працівників. Друга частина власного капіталу призначена для страхування активних та інших операцій і послуг банку від збитків. Вона рухоміша й виступає частково у формі резервного капіталу, резервів для покриття ймовірних збитків від активних операцій. Третя частина призначена для регулювання розміру власного капіталу, однак може використовуватися й для забезпечення банківської діяльності та для страхових потреб банку. Тому розмір її є найрухомішим, може змінюватися залежно від зміни стратегічних і тактичних цілей самого банку, а також від зміни вимог регулювальних і наглядових органів. Ця частина власного капіталу виступає у формі нерозподіленого прибутку, частково для цього можуть залучатися кошти на умовах субординованого боргу.

Краще зрозуміти  сутність власного банківського капіталу дає змогу класифікація його за ознаками.

Залежно від  організаційно-правової форми діяльності банку його власний капітал поділяється  на акціонерний та пайовий.

Акціонерний власний капітал формується початково в результаті випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною, вищою за номінальну вартість, засновники (акціонери) банку одержують емісійний дохід, який є складовою власного капіталу. Подальше зростання акціонерного капіталу відбувається як за рахунок капіталізації частки прибутку та деяких інших коштів, так і шляхом додаткової емісії акцій. Зауважимо, що в цьому разі акціонерним називається власний капітал, який належить акціонерному банку на правах власності, а отже, і його акціонерам. В економічній літературі акціонерний капітал іноді розглядається у вузькому значенні — як мобілізований шляхом емісії акцій.

Пайовий власний  капітал формується початково за рахунок внесків коштів і майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові банки організуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю і кооперативних банків, у яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його вкладу. У разі виходу учасника з пайового банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі.

За формою інвестування відокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій  формі та у формі фінансових активів. Чинним законодавством України передбачено  формування власного капіталу банків лише у грошовій формі в національній та вільно конвертованій іноземній валюті. Грошова форма найбільш поширена, універсальна та ліквідна, тобто легко трансформується в інші форми. Власний капітал у матеріально-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо, у формі фінансових активів — у вигляді внесків до нього акцій, облігацій тощо. У вітчизняній банківській практиці формування власного капіталу банків у формі фінансових активів не здійснюється.

Залежно від  форми власності розрізняють такі види власного капіталу банку: приватний - заснований на власності фізичної особи; колективний - заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств і підприємств, та державний, який на правах власності належить державі.

Виходячи з  резидентності вирізняють власний  капітал національний, що сформований  і належить за правом власності юридичним  і фізичним особам - резидентам України, та іноземний, що сформований та належить на правах власності юридичним і  фізичним особам - нерезидентам.

За характером використання розрізняють власний  капітал, який нагромаджується, та який споживається. Перший використовується у виробничих цілях, тобто для  здійснення банківських операцій і  надання послуг, а другий споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання і соціальний розвиток колективу банку.

Відповідно  до характеру використання в банківській  діяльності власний капітал банку  поділяється на робочий і неробочий. Робочим є власний капітал, який приносить банкові дохід, неробочим — капітал, вкладений в активи, що не тільки не приносять банку доходів, а іноді фактично є збитками банку.

Залежно від  способу розрахунку виокремлюють балансовий і регулятивний власний капітал. Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів і зобов’язань банку. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності банків і деяких інших потреб. Обчислюється регулятивний власний капітал за досить складною формулою, яка постійно коригується Національним банком України. За основу беруть показник балансового власного капіталу, який потім коригується (як правило, зменшується) на різноманітні балансові статті, що характеризують ризики банківської діяльності.