Стратегія формування власного капіталу банку

Зазначимо, що до прийняття Закону України «Про банки  і банківську діяльність» власний  капітал банку, обчислюваний НБУ, мав  назву нормативного. У Законі дається  таке визначення регулятивного капіталу: «Капітал регулятивний (власні кошти) — складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України». Наведене визначення терміна регулятивного капіталу викликає низку зауважень. По-перше, у ньому не простежується економічна суть регулятивного капіталу. По-друге, згідно з положеннями Базельської угоди на ризики зважується не капітал банку, а його активи, які потім співвідносяться з розміром власного капіталу для визначення адекватності капіталу. Сам же розмір капіталу за здійснення нагляду може зменшуватися на вкладення в інші юридичні особи тощо. Отже, регулятивний банківський капітал — це капітал, який банк повинен мати у своєму розпорядженні при здійсненні операцій чи послуг виходячи із вимог регулювального органу.

У залежності від  джерел і порядку формування власний  капітал банку підрозділяють  на: акціонерний капітал, резервний  капітал, нерозподілений прибуток і  довгострокові зобов'язання.

Акціонерний капітал  займає базове місце в капіталі банку, оскільки через нього реалізується права власників банку - право на доход і право на керування банком. В економічній літературі нерідко акціонерним капіталом називають весь власний капітал на тім підставі, що він належить банку, а виходить, і акціонерам .

Акціонерний капітал спочатку формується у виді статутного фонду при створенні комерційного банку за допомогою внесків засновників, випуску і реалізації акцій. Внески можуть здійснюватися у виді коштів. Розмір статутного фонду визначається засновниками, але не може бути нижче мінімального рівня встановленого Національним банком України.

При створенні  комерційного банку формування власного капіталу звичайно зв'язують з випуском акцій. На порядок утворення власного капіталу значний вплив робить вид  акцій, що випускаються, що у залежності від порядку виплати дивідендів і права участі в керуванні банком, підрозділяються на прості і привілейовані.

Резервний капітал  формується в процесі наступної  діяльності банку. Він призначений  для покриття можливих збитків банку  по проведеним їм операціям, а також для виплати дивідендів, коли для цього недостатньо прибутку.

Резервний капітал  утвориться в порядку, передбаченому  зборами акціонерів, а його величина встановлюється звичайно у відсотках  до статутного фонду банку і не може його перевищувати. Джерелом утворення власного капіталу є відрахування від прибутку, розмір яких визначається вищим органом керування банку, але не менше законодавчо встановленого мінімуму.

Нерозподілений  прибуток - це джерело власного капіталу комерційного банку внутрішнього походження. Вона утвориться як залишок прибули після виплати дивідендів, відрахувань у резервний і інші фонди банку.

Власний капітал  банку може формуватися за допомогою  випуску довгострокових незабезпечених боргових зобов'язань, прикладом яких служать облігації.

На відміну  від акцій облігації не дають  права їх власникам на участь у  керуванні їх банком, що випустив. Вони свідчить про надання власникам  облігацій визначених коштів у розпорядженні  емітента у формі довгострокової позики.

Власний капітал має певні основні форми:

1. Статутний  фонд характеризує початкову  суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування його  активів для початку здійснення  господарської діяльності. Його  розмір визначається статутом  підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством.

2. Резервний  фонд (резервний капітал) є зарезервованою  частиною власного капіталу підприємства, призначеного для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Розмір даної резервної частини власного капіталу визначається установчими документами. Формування резервного фонду здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством).

3. Спеціальні (цільові)  фінансові фонди, до яких належать  цілеспрямовано сформовані фонди  власних фінансових засобів з  метою їх наступних цільових  витрат. У складі цих фінансових фондів виділяють звичайно амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку виробництва тощо.

Порядок формування й використання засобів цих фондів регулюється статутом й іншими установчими  та внутрішніми документами підприємства.

4. Нерозподілений  прибуток характеризує частину  прибутку підприємства, що був  отриманий у попередньому періоді  та не використаний на споживання  власниками (акціонерами, пайовиками) й персоналом. Ця частина прибутку  призначена для реінвестування на розвиток виробництва.

5. Інші форми  власного капіталу, до яких належать  розрахунки за майно при передачі  його в оренду, розрахунки з  учасниками стосовно виплати  їм прибутків у формі відсотків  або дивідендів і деякі інші, відображені в першому розділі пасиву балансу.

1.2 Формування власного капіталу банку

         Механізм - це спосіб функціонування певної системи. Механізм формування власного капіталу банку є одним зі складових елементів фінансового механізму. Сучасний економічний словник дає загальне розуміння фінансового механізму як сукупності фінансових стимулів, важелів, інструментів, форм та способів регулювання економічних процесів і відносин . Фінансовий механізм можна розглядати з позицій теорії фінансів та фінансового менеджменту.

У теорії фінансів існують різні підходи до визначення поняття фінансового механізму, але чітко простежується єдність  поглядів науковців на фінансовий механізм як сукупність форм і методів організації  фінансових відносин. Так, фінансово - кредитний словник визначає фінансовий механізм як сукупність форм і методів, за допомогою яких забезпечується функціонування системи розподільчих та перерозподільчих відносин, здійснюється формування доходів і накопичень, створення й використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів. Фінансовий механізм – це сукупність конкретних форм і методів забезпечення розподільчих, перерозподільчих відносин, утворення доходів, фондів грошових коштів.

Визначаючи  суть фінансового механізму– це сукупність методів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства».

Фінансовий  механізм банку, з одного боку, зумовлений діяльністю банківської установи, а  з іншого – він активно впливає  на неї. Фінансовий механізм банку є реальним втіленням банківської політики і може забезпечити досягнення поставленої мети лише за умови поєднання взаємовпливу всіх його елементів.

Фінансовий  механізм банку з точки зору управлінської  функції є системою управління фінансовою діяльністю банку і включає фінансові механізми, які стосуються різних напрямків діяльності банку: формування фінансових ресурсів, прибутку, кредитного портфеля та ін.

На відміну  від фінансового механізму банку, механізм формування власного капіталу банку опосередковує виконання управлінських функцій лише щодо формування власних коштів банку і пов’язаний з певними заходами, спрямованими на забезпечення банків їх достатнім обсягом для здійснення ефективної діяльності банківсь ких ус танов. Механізм форм ування власного к ап італу банку, характеризуючи сферу об’єктивно існуючих розподільчих відносин, властивих банківській діяльності, виступає складовим елементом фінансового механізму, і тому для нього характерними є такі основні елементи, як фінансові методи, важелі та відповідне забезпечення. Механізм формування власного капіталу банку, з одного боку, зумовлений існуванням об’єктивно існуючих перерозподільчих відносин, притаманних банківській діяльності, а з іншого – цей механізм активно впливає на них і може успішно працювати лише за умови оптимального використання всіх його складових.

Необхідно звернути увагу, що механізм формування власного капіталу банку властивий ринковим відносинам, оскільки в умовах адміністративно-командної  економіки не могло існувати такого поняття: всі ресурси банків виступали об’єктом державної власності, а банківська система була складовою загальнодержавної господарської системи.

Відповідно  до розвитку ринкових відносин механізм формування власного капіталу банку  змінюється і вдосконалюється: окремі його елементи втрачають своє значення, проте механізм може доповнюватись і новими елементами. Власне кажучи, цей механізм не слід розглядати як щось статичне та незмінне, оскільки він перебуває у постійному розвитку, пройшовши чимало стадій від простої функціональної до складної управлінської системи.

Механізм формування власного капіталу відображає один з  напрямків стратегії розвитку банку, метою функціонування якого є  забезпечення банків достатнім обсягом  власного капіталу, здатним забезпечити  виконання вимог центрального банку та прибуткову діяльність. Виступаючи складовою фінансового механізму банку, механізм формування власного капіталу виконує дві функції:

забезпечення  виконання нормативних вимог  НБУ до якісних і кількісних параметрів власного капіталу;

фінансове забезпечення діяльності банку достатнім обсягом  власного капіталу.

Основними принципами реалізації механізму формування власного капіталу банку є комплексність, функціональність, ефективність, адаптивність і прозорість. Комплексність полягає  в тому, що всі заходи, пов’язані із процесом формування власного капіталу, необхідно здійснювати у взаємозв’язку з іншими напрямками діяльності банку. Функціональність передбачає, що всі складові цього механізму мають чітко визначені завдання і спрямовані на досягнення єдиної мети – формування достатнього власного капіталу банку. Адаптивність – це здатність механізму змінюватись та вдосконалюватись під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Принцип ефективності передбачає, що цей механізм забезпечить максимальну реалізацію потенційних можливостей конкретного банку щодо забезпечення достатнім обсягом власного капіталу. Механізм формування власного капіталу банку функціонує на принципі прозорості і відкритості, тобто забезпечує надання акціонерам, інвесторам, клієнтам повної інформації, що стосується власного капіталу банку.

У механізмі  формування власного капіталу, на мій  погляд, доцільно виділити п’ять складових  елементів: нормативно-правове, інформаційне й організаційне забезпечення, фінансові  методи та фінансові важелі. Зображення механізму формування власного капіталу банку у вигляді колеса, яке перебуває у русі, не є випадковим. Адже функціонування цього механізму є безперервним і визначається узгодженістю та взаємодією всіх його складових елементів.

Теоретичне осмислення суті фінансового механізму формування власного капіталу банку сприятиме визначенню слабких ланок цього механізму і, як результат – шляхів їхнього зміцнення. Ефективний механізм формування власного капіталу банку дасть змогу здійснювати ефективну банківську діяльність та повністю реалізувати функції, покладені на власний капітал банку.

Джерелами формування власного капіталу банку можуть бути:

1. Статутний  капітал банку, який, у свою  чергу, формується з акціонерного  або приватного капіталу під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Статутний фонд комерційного банку формується лише за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється формування статутного капіталу за рахунок бюджетних коштів, коштів, отриманих у кредит і під заставу.

Емісія акцій  як форма створення і поповнення статутного фонду комерційного банку  регулюється законами України "Про  господарські товариства", "Про  цінні папери і фондову біржу". Перший випуск акцій банку має повністю складатися з простих акцій. Реєстрація і реалізація банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування на операції з цінними паперами.

Усі випуски  акцій банками типу відкритих  акціонерних товариств підлягають реєстрації. При повторній емісії банки можуть випускати привілейовані акції. Для отримання права на повторну емісію акцій банк має бути беззбитковим, не підлягати санкціям НБУ, не мати прострочену заборгованість перед бюджетом і кредиторами. Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують засновники, при наступній - правління банку. В проспекті емісії містяться дані про банк, його фінансовий стан, інформація про попередні випуски цінних паперів. Проспект емісії повинен бути затверджений незалежною аудиторською компанією.

2. Резервний  фонд комерційного банку. Це  грошові ресурси, що резервуються  банком для забезпечення непередбачених  витрат, покриття збитків від  банківської діяльності, а також  виплати дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів в ньому забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим 25% статутного фонду, а розмір відрахувань - меншим 5% чистого прибутку.

Коли резервний  фонд досягає встановленої величини, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з  резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його формування відновлюються.