Соціальний захист населення та його фінансове забезпечення

Французька система страхування  безробіття базується на колективних  договорах між організаціями  роботодавців та найманих робітників. У Франції існують два великих  фонди страхування по безробіттю, які керуються на паритетних засадах представниками працівників та підприємців: Національний союз підтримки зайнятості в промисловості та торгівлі та Союз підтримки зайнятості в промисловості та торгівлі. Перша організація відповідає за фінансові питання і функціонування всієї системи страхування уразі безробіття. Крім того, до її компетенції належать заходи професійної реабілітації безробітних, а також професійне навчання та перекваліфікація. Друга організація керує страховими рахунками, відповідає за надходження внесків, а також за виплату допомоги по безробіттю. В системі забезпечення по безробіттю у Франції виділяють два основні види допомоги, виплата яких залежить від певних передумов. Перший вид -- це допомога, виплата якої пов'язана з такими обставинами як наявність страхового стажу і сплата страхових внесків протягом певного часу. Ця частина системи будується на спільних страхових принципах. Другий вид -- так звана допомога солідарності (допомога по безробіттю), призначена для безробітних, що не мають права на страхову допомогу .

Отже французька система соціального  страхування включає допомоги по безробіттю, пенсії по старості та інвалідності, різні сімейні допомоги, компенсацію  витрат на лікування та ін. Вона базується  на принципі перерозподілу доходів (виплати суб'єктам соціального страхування здійснюються шляхом відрахувань зі сторони економічно активної частини населення). В результаті французьке суспільство залишається одним із найбільш однорідних та найменш несправедливих.

Принципи побудови соціальної держави у Франції впроваджені в українську систему соціального захисту населення під час переходу до ринкових відносин. Ми маємо подібну систему соціальних допомог. Україна може впровадити досвід Франції у сфері фінансування загальних обов'язкових схем соціального захисту, в сфері пенсійного і медичного страхування.

В американській моделі соціальної політики присутній лібералізм. Система  базується на принципі відокремлення  соціального захисту від вільного ринку й обмеження захисту  лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. Загалом при такій моделі забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення .

Більшість американців (85 відсотків) становлять «середній клас» населення  за рівнем достатку. Належність до середнього класу означає, що люди добре живуть, мають машини, користуються відпусткою і здатні сплатити, хоч би частково, навчання своїх дітей в університеті. Такі люди працюють на фабриці, управляють магазинами або є кваліфікованими вчителями, медичними працівниками. Сюди відносять фермерів, поліцейських, комівояжерів. Вище за середній клас - дуже багаті люди. Нижче -- бідні. Бідність в Сполучених Штатах визначити важко. Як правило бідною вважається сім'я з трьох чоловік, річний дохід якої становить 8000 доларів або менше. Проте багато бідних мають дохід куди менший, ніж ця «мінімальна» сума. Бідним людям жити важко. Вони взагалі не працюють або заробляють не достатньо, для того щоб вистачало на їжу і інші потреби. Більшість живе у напівзруйнованих будинках, бездомні - живуть в притулках. Бідні не здатні оплатити навчання для дітей, медичну допомогу .

Більшість американців стурбована існуванням в державі крайньої бідності. Проте Сполучені Штати завжди були відомі своїм багатством, достатком  продовольства і можливостями кожному, хто бажає створити собі хороше життя. Мета системи - підтримка економічної системи вільного підприємництва, у якій кожен, що бажає працювати, може знайти собі роботу, здатну принести достатній дохід для безбідного життя. І завжди знаходиться кількість людей, що не змогли знати собі роботу відповідну своїм можливостям. Число безробітних осіб в країні коливається залежно від спільної економічної кон'юнктури, за офіційними даними в останні роки безробіття в США становить 7-8%.

Заходи для подолання бідності різноманітні. Один із заходів - це надання допомоги у соціальному забезпечення, що являє собою щомісячні суми, які виплачуються державою тим особам, чий дохід не забезпечує таких основних потреб, як їжа, дах і одяг. Медікейд -- надання безкоштовної медичної допомоги і госпіталізації. Видача продовольчих купонів (книжечки спеціальних талонів, дійсних для придбання продуктів в будь-якому магазині). Шкільне харчування -- безкоштовні сніданки і обіди для школярів. Розподіл надлишків продовольства -- в рамках цієї програми уряд скуповує величезну кількість продовольчих продуктів і безкоштовно розподіляє їх серед бідних сімей [94].

Велику роль у забезпеченні соціального  захисту населення має благодійність. Зокрема у 2008 році благодійні внески склали $307,56 млрд. Таким чином кожна американська сім'я витратила на благодійність за рік біля $1 тис. А ті хто не зміг поділитися грошами добровільно відпрацьовували певну кількість годин. У 2007 році було зароблено $3,5 млрд. через волонтерську працю (8 млрд. годин). Про жертовність американського суспільства свідчить той факт, що індивідуальні пожертви пересічних американців перебільшують у сім разів благодійну допомогу корпорацій та заможних людей. Не дивлячись на те, що 75% коштів благодійники отримають на індивідуальному рівні, 50% бюджетів неприбуткових організацій США формуються за рахунок оплати за послуги, 20% - це державні гранти .

Ліберальна модель соціальної політики також є характерною для Великобританії. Формувалася вона за панування  приватної власності.

У Великобританії взагалі функціонує 150 державних соціальних служб з  оцінки потреб та планування надання  соціальних послуг, в обов'язки яких входить визначення потреб, призначення  соціальних послуг, призначення соціальної допомоги. У країні налічується 31 тис. постачальників соціальних послуг для дорослих, з яких близько 70% - недержавні або приватні постачальники соціальних послуг, 30% - комбіновані. 76% послуг надається на місцевому рівні.

Британська система не передбачає існування цільових страхових внесків, призначених для утримання конкретних страхових програм: пенсійного, медичного страхування, пенсій по інвалідності тощо.

Структура фінансування системи соціального  захисту в Великій Британії визначається поділом цієї системи на дві частини: національну охорону здоров'я та національне соціальне страхування. Перша фінансується на 90% з державного бюджету, а друга -- за рахунок страхових внесків найманих працівників і підприємців. Окрім охорони здоров'я, податкове фінансування характерне для убезпечення від нещасних випадків на виробництві, а також сімейних виплат.

Особливості британської системи  соціального захисту:

1)Відсутність спеціальних, організаційно  оформлених інститутів, що займаються  страхуванням конкретних видів  соціальних ризиків -- страхування по старості, по хворобі, від безробіття, від нещасних випадків на виробництві тощо. Всі програми соціального захисту об'єднані в рамках єдиної системи соціального захисту.

2)Велика роль державних установ  у забезпеченні соціальними послугами та виплатами, також їх тісний зв'язок із приватними страховими програмами .

Соціальні служби у Великобританії надають різноманітні послуги. На прикладі міста Бірмінгем можна побачити чим займаються і як діють соціальні  служби у Великобританії. При міській раді міста діє дирекція з питань дорослих та громад (соціальні служби), яка надає широкий спектр послуг.

У Великобританії існує розподіл функцій  при наданні соціальних послуг різним групам клієнтів, і організацією надання  соціальних послуг дітям опікується Департамент освіти і науки. Всього по країні діє 120 схожих центрів, вони є нецентралізованими, мають власні програми діяльності, що розробляються відповідно до місцевих потреб.

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                          Висновок

Соціальна сфера -- підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані  з забезпеченням життєдіяльності  суспільства, людини, задоволенням їхніх  потреб, інтересів.

Соціальна політика:

- діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні;

- система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання;

- це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знеціненя трудових заощаджень.

До основних елементів державної  політики в галузі соціального захисту  населення відносяться:

1) встановлення допустимих параметрів  життя (розміру прожиткового мінімуму, мінімальної пенсії, соціальної допомоги);

2) захист населення від зростання  цін і товарного дефіциту для  гарантованого забезпечення прожиткового  мінімуму громадянам;

3) вирішення проблеми безробіття  і забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовка кадрів;

4) пенсійне забезпечення (людей  похилого віку, інвалідів, сімей,  що втратили годувальника);

5) утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого  віку тощо;

6) соціальні трансферти (допомога  з безробіття, одноразові чи щомісячні  виплати на дітей, з материнства, з хвороби та інших причин, житлові субсидії тощо);

7) соціальне обслуговування (надання  соціальних послуг окремим категоріям  громадян і т. ін.);

Стан системи фінансового забезпечення соціального захисту населення України можна охарактеризувати такими рисами: надзвичайно високим ступенем державної участі, слабкою участю у її функціонуванні інститутів громадянського суспільства і особливо самого населення; великою кількістю та безсистемністю правових актів, що регулюють діяльність органів соціального захисту населення; дефіцитом коштів у бюджетах усіх рівнів для фінансування заходів у сфері соціального захисту; великою кількістю соціальних допомог, а також категорій їх отримувачів, розгалуженою системою пільг, переважанням безадресного порядку їх надання. Основною проблемою системи соціального захисту в Україні є недостатність коштів, у першу чергу бюджетних, для реалізації у повному обсязі вимог чинного законодавства.

Зокрема, планування бюджетних коштів на фінансування пільг окремим категоріям громадян залежить не від кількості пільговиків та вартості послуг, а від фінансових можливостей держави. Через відсутність реальних даних про кількість осіб, які мають право на пільги, та вартість надання тих або інших видів пільг впровадження уніфікованих підходів до визначення загального обсягу видатків державного бюджету на фінансування пільг суттєво ускладнюється.

Багато передбачених чинним законодавством соціальних виплат не спрямовуються  чітко тим категоріям громадян, що дійсно її потребують. Це призводить до неефективного використання бюджетних коштів та нерівності, що виникає у системі соціального захисту.

Основними орієнтирами удосконалення  фінансового забезпечення соціального  захисту є наступні:

- забезпечення цільового характеру  пільг соціального спрямування;

- підвищення ефективності використання бюджетних видатків на соціальну сферу, забезпечення їх цільового використання.

- посилення впливу держави на  розподіл доходів через фіскальні  механізми;

- прискорення процесу впровадження пенсійної реформи з формуванням механізмів інвестиційного використання коштів пенсійних фондів, гарантуванням надійності їхніх вкладень.

- активізація державної політики на ринку праці з метою його якнайшвидшої адаптації до структурних змін, які відбуваються в економіці;

- заохочення дій, які здійснюються  підприємствами щодо підвищення  продуктивності праці та супроводжуються  відповідним збільшенням доходів  працюючих;

- здійснення цільових кроків щодо стимулювання розвитку національного виробництва у відповідь на зростання внутрішнього споживчого попиту;

- заохочення й розвиток соціальної відповідальності бізнесу.

Головне необхідно пам'ятати при  побудові соціально орієнтованої економіки  те, що вона має на меті не лише соціальний захист, а й створення такого організаційно-економічного механізму, який би сприяв зменшенню частини населення, що потребує соціальної допомоги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Владимиров К.М. Місцеві фінанси: [навчальний посібник] /                        К.М. Владимиров. – Херсон: Олдіплюс, 2006. – 351 с.
2. Лібанова  Е., Палій О. Ринок праці та соціальний захист: [навчальний посібник]  /  Е. Лібанова, О. Палій. – Київ: Основи, 2004. – 431 с.
3. Ільчук Л.І., Давидюк О.О., Кривобок Ю.В. Соціальна політика в умовах поглиблення соціальної нерівності в Україні: монографія / Л.І Ільчук, О.О Давидюк, Ю.В. Кривобок. – Херсон: ПП Вишемирський В.С. , 2010. – 376 с. – С. 157.
4. Микиленко  В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: [навчальний посібник]  / В.І. Микитенко. – Київ: ЦУЛ, 2006. – 324 с.
5. Симигіна Т.В. Порівняльна соціальна політика: [навчальний посібник] / Т.В. Симигіна – К.: МАУП, 2005. – 67 с.
6. Скуратівський В.А. Основи соціальної політики: [навчальний посібник] / В.А. Скуратівський, О.М.Палій. – Київ: МАУП, 2002. – 95 – 97  с.  
7. Фещенко П.В. Бюджетна система України: [навчальний посібник] /             П.В. Фещенко. – Київ: Кондор, 2008. – 384 с.
8. Шевчук П.І. Соціальна політика: [навчальний посібник] / П.І. Шевчук. – Львів: Світ, 2005. – 400 с.
9. Балашов А.М. Сучасні проблеми соціального захисту населення в Україні /  А.М. Балашов // Економіка і держава. – 2010. – № 1. –                  С. 82 – 84. 
10. Мартинова Т.О. Джерела фінансування соціальної сфери /                              Т.О. Мартинова // Формування ринкових відносин в Україні. – 2010. –   № 4. – С. 171 – 174.
11. Недошитко О.В. Проблеми соціального захисту населення та шляхи їх вирішення / О.В. Недошитко // Формування ринкових відносин в Україні. – 2010. – № 3. – С. 198 – 202.
12.   Павлюк К. Фінансове забезпечення видатків на соціальний захист населення / К. Павлюк // Формування ринкових відносин в Україні. – 2010. – № 10. – С. 146 – 150.
13. Полозенко  Д.В. Соціальна сфера як засіб нарощування інтелектуального капіталу / Д.В. Полозенко // Економіка АПК. – 2010. – № 10. –           С.132 – 136.
14. Скулиш Ю.І. Вдосконалення механізму  фінансування соціальної сфери в Україні / Ю.І. Скулиш // Економіка і держава. – 2011. – № 6. –           С.34 – 36.
15. Халецька А.А. Соціальна політика як ключовий чинник у діяльності соціально орієнтованої держави / А.А. Халецька // Інвестиції: практика і досвід. – 2010. – № 5. –  С. 71 – 74.
16. Система соціального захисту населення та соціального забезпечення в Україні. – Київ: Центр громадської експертизи. – 2009.
17. Давидюк О.О. Соціальна політика в умовах поглиблення соціальної