Соціальний захист населення та його фінансове забезпечення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Соціальна політика держави

Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціальних ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хвороба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, міграція та ін. Охоплює соціальне забезпечення, соціальне страхування і соціальну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. Реалізується державою через соціальну політику.

Соціальна політика:

- діяльність держави щодо створення  та регулювання соціально-економічних  умов життя суспільства з метою  підвищення добробуту членів  суспільства, усунення негативних  наслідків функціонування ринкових  процесів, забезпечення соціальної  справедливості та соціально-політичної стабільності у країні;

- система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів  держави з метою узгодження  цілей соціального характеру  із цілями економічного зростання.

- це соціально-економічні заходи  держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знецінення трудових заощаджень.

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.2.1. Складові соціальної політики України

Державне регулювання соціальних процесів - вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Світова практика господарювання виробила декілька типів моделей соціальної політики.

Таблиця 2.1

Характеристика різних моделей  соціального захисту населення  деяких країн світу

Найменування моделі соціального захисту населення	Стислий зміст моделі соціального захисту
1	2
Німецька модель	Поєднує високу економічну ефективність з розвинутою системою соціального захисту, яка засіювана на свободі споживання (вибір товарів чи послуг на свій розсуд, свобода виробництва і торгівлі, вибір робочого місця, володіння і розпорядження приватною власністю. Держава використовує результати дій ринкових механізмів і колективних переговорів. Розподіл прибутків відбувається за допомогою податків. Громадяни з низьким рівнем прибутків звільняються від оплати прибуткового податку. В німецькій моделі передбачені заходи з охорони праці (регулювання робочого часу, заборона працювати у вихідні та святкові дні, захист працівників від виробничих і професійних небезпек, охорона праці молоді та жінок, захист від незаконних звільнень з роботи). Ця модель заснована на змітаному державно-приватному розв'язанні соціальних проблем, де відповідальність окремого підприємця замінена системою "обов'язкової" колективної відповідальності та контролем з боку держави.
Шведська модель	Соціальний захист забезпечується на рівні нормального соціального стандарту. Ця модель передбачає високий відсоток національного прибутку, акумульованого у держави, місцевих органів влади, спеціальних інститутів, які займаються проблемами соціального захисту населення. Вона характеризується високим рівнем ефективності національної економіки, зайнятості та інвестицій, спрямованих на одночасне забезпечення повної зайнятості і стабілізацію цін.
Американська модель	Соціальний захист вирішується переважно між підприємствами і найманими робітниками в особі профспілок. Разом з цим держава значну частку витрат спрямовує на забезпечення соціального захисту населення. Серед заходів соціальної підтримки населення слід відзначити  розробку програм з професійної підготовки, перепідготовки кадрів.

 

 

 

Продовження таблиці 2.1

1

2

Українська модель

Передбачає підвищення рівня та ефективності соціального захисту населення, перехід до адекватної соціальної допомоги, яка має бути диференційованою для різних верств населення. Соціально орієнтована економіка передбачає не лише соціальний захист, а й створення такого організаційно-скономічного механізму, який сприяв би зменшенню тієї частини населення, що потребує цієї допомоги. Модель спрямована насамперед на необхідність забезпечення соціальне гарантованого мінімуму задоволення потреб.

 

Отже, забезпечення реалізації стратегічного курсу реформ повинно бути пов'язано з соціальне орієнтованою економікою. З одного боку, їй мають бути притаманні плюралізм форм власності та розвинута система ринкових відносин, з іншого — певний ступінь участі держави у забезпеченні ефективності економіки, регулюванні доходів населення та зайнятості, формуванні умов, що забезпечують задоволення соціальне значущих потреб усього населення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Аналіз соціальної сфери України

В соціальній сфері виявляються риси її недосконалості та невідповідності сучасним потребам людей (це стосується співвідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій та прожитковим мінімумом).

Система соціального захисту в  Україні перебуває в кризовому  стані. Невдоволені пенсіонери. Більшість з них добросовісно пропрацювали десятки років на виробництві, але тепер позбулися своїх накопичень, а на свою пенсію навіть не мають можливості заплатити за квартиру, не можуть нормально харчуватися, купити обнову, перемонтувати телевізор. Невдоволені працівники бюджетної сфери, що по кілька місяців не можуть одержати заробітну плату, оскільки у держави не має для цього коштів.

Невдоволений також уряд, оскільки соціальні виплати зайняли в  бюджеті таке місце, що внаслідок  їх обов'язковості потіснили всі інші витрати, передусім інвестиції. А як можна говорити про вихід з кризи при зменшенні інвестицій?

Чому виникла така ситуація? Чи зумовлено це лише тяжкою економічною  кризою, яку переживає Україна, помилками  в економічній політиці, чи позначаються також причини, пов'язані з невирішеністю питань трансформації соціального захисту.

В українській історії 2011 рік відзначиться масштабним наступом на соціальні права  українців та фактичною відмовою держави від своїх соціальних зобов’язань.

Наймаштабнішими подіями в соціальній сфері стали:

1.Збільшення бідності та майнового розшарування у суспільстві.

Критерієм визначення абсолютної бідності, відповідно до світової практики, є  прожитковий мінімум. В Україні  з 1 грудня 2011 року для працездатних осіб він становить лише 1004 грн. За офіційними вітчизняними  даними, сьогодні Україні людей, які виживають на суму менше прожиткового мінімуму, приблизно 17%. Однак, за методикою ООН, яка базуються на визначенні рівня видатків на добу, у розвинених країнах бідними вважаються люди, які мають менше, ніж 14 доларів у день (112 грн.). У 2011 році в Україні число таких людей сягнуло майже 80%. Якщо ж рахувати кількість бідних за методикою, поширеною у Східній Європі та Центральній Азії, в основу якої покладається 5 доларів (40 грн.) витрат на день, то відсоток вітчизняних бідних, звичайно,  буде меншим. За нашими підрахунками, це приблизно, 29-30% населення. Однак за офіційними урядовими даними, на суму менше 5 доларів (40 грн.) на день живе лише 4,5% українців.

За іншим критерієм бідності – визначенням відносної бідності, або ступеня доступу особи або сім’ї до благ, закладених звичаями, середніми нормами життя, стандартами суспільства, за офіційними даними, 26,4% населення країни можна вважати відносно бідними, тобто відмежованими від повноцінного особистого і суспільного життя. За даними НФПУ, у 2011 році відносно бідними є, приблизно 55% населення.  Ще 40% населення відчувають страх перед цим явищем, тобто побоюються, що ось-ось опиняться у категорії бідняків. 

Водночас більше 2/3 національного багатства зосереджено у руках сотні сімей. У 2011 році 1-4% населення України є багатими і дуже багатими і 96-99% є бідними і дуже бідними. Крім того, фактично, відсутній середній клас, існування якого у нормальному суспільстві зазвичай вирішує проблему розриву між заможності і бідності. Після ухвалення у 2011 році Податкового кодексу розвиток середнього класу, а, отже, і перспективи подолання бідності у країні стали дуже примарними. 

Найгострішою проблемою є те, що в Україні бідними є ті, хто працює. Навіть якщо у когось є робота – це не означає, що він буде жити заможно, або хоча б добре. Протягом 2011 року продовжувалася політика знецінення праці. За даними ООН, середня вартість споживчого кошика для однієї людини має становити 17 доларів на день. Для України це означає, що якщо зарплата працівника складає, приблизно, 510 доларів, то він перебуваєте на межі бідності.

Враховуючи, що середня заробітна  плата в Україні у жовтні 2011 року, за даними Держкомстату України, становила 2729 грн. (341 дол.), виходить, що  “заробіток по-українськи” у півтора рази нижчий, ніж межа бідності в сусідніх європейських країнах. Інакше кажучи, у 2011 році склалася така ситуація, що більшість з тих, хто працює, лише виживають.

Водночас за рівнем цін і витрат на життя Україна вже давно наздогнала, а за деякими показниками, й перегнала Європу і, навіть, найбагатші країни світу. За нашими даними, на харчування кожна українська сім’я витрачає більше 50% своїх доходів. Більше того – якщо ще наприкінці 2010 року витрати на харчування двох третин українських сімей складали 53,1%-60% щомісячного сімейного бюджету, то на кінець 2011 року вони вже становлять від 70% до 90% їхніх щомісячних доходів. 

ІІ. Підвищення цін  на газ і електроенергію, житлово-комунальні тарифи.  

З першого січня 2011 року влада оголосила  про 50-відсоткове підвищення цін на газ, а з 1 квітня –  30-відсотковим підвищенням тарифів на електроенергію. У результаті щомісячні житлово-комунальні витрати середньостатистичної української сім’ї, тобто сім’ї з трьох осіб, яка мешкає у стандартній двокімнатній квартирі збільшилися, у середньому, на 170-200 грн., а витрати такої ж сім’ї, що живе у приватному будинку – на 110-260 грн.  

Зростання соціальної напруженості, пов’язане із цим зростанням витрат, а також очевидна неплатоспроможність більшості населення, пов’язана із низьким рівнем зарплат, змусила уряд пригальмувати процес збільшення цін на газ і електроенергію.  

Було вирішено спочатку збільшити  зарплати, а вже потім відбирати  їх назад за допомогою збільшення тарифів на ЖКП. Протягом 2011 року середня зарплата в Україні справді зросла на 432 грн. (з 2297 у січні до 2729 грн. у жовтні). Соціальна напруженість, пов’язана з попереднім збільшенням цін дещо зменшилась, однак, влада знову заговорила про чергове підвищення цін на житлово-комунальні послуги. Так, Президент, наприкінці року заявив, що ціни на ЖК послуги «такими, як зараз, вони не можуть залишатися». 

ІІІ. Пенсійна реформа.

Ключовою подією 2011 року став вступ  у дію з 1 жовтня пенсійної реформи (на основі Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення формування пенсійної системи» №3668-IV від 8 липня 2011 року). Реформа призвела до низки негативних для соціальної сфери наслідків.

Насамперед було збільшено пенсійний  вік для жінок – з нинішніх 55 до 60 років. При цьому, замість обіцяного Кабміном десятирічного перехідного періоду щодо збільшення пенсійного віку для жінок, в ухваленому варіанті закону цей період було зменшено вдвічі — до п’яти років. Згідно із чинним законом пенсійний вік для жінок буде підвищуватися кожні півроку на піврічний проміжок. Це значить, що вже через п’ять років кожна жінка буде виходити на пенсію в 60 років.Одним із найконфліктніших положень реформи є норма про збільшення з 1 жовтня 2011 року пенсійного страхового стажу для чоловіків і жінок, який збільшується одночасно на десять років (до 30 років для жінок та 35 років для чоловіків).

Крім того, пенсійна реформа загострює  питання працевлаштування жінок  передпенсійного віку. Якщо раніше жінка могла піти в 55 років на пенсію і отримувати хоча б мінімальну пенсію, то тепер виникає питання її працевлаштування, адже уряд не створив жодної програми, що створювала б для неї нове робоче місце

Однак, крім зазначених норм, що відчутно порушують інтереси та права громадян є й інші, такі, що менш помітні і рідше обговорюються громадськістю та експертами. Насамперед йдеться про норми, які прихованим чином зменшують розміри пенсій. Важливо, що ці новації зачеплять головним чином інтереси пенсіонерів з невеликими пенсіями -750-2000 грн. на місяць. Серед зазначених нововведень найбільше занепокоєння викликають такі новації:

-  По-перше, збільшення пенсійного стажу на 10 років. У такий спосіб у пенсіонерів забрали можливість отримувати окрему надбавку до пенсії за понаднормовий трудовий стаж (не більше 10 років), як це відбувалося запровадження реформи. На цьому кожен пенсіонер втрачає, приблизно, 75 грн. пенсії.

-  По-друге, зміна бази розрахунку розміру пенсії (замість попереднього одного останнього року роботи – тепер базою стають останні три роки праці). Оскільки середній показник за три роки у більшості випадків буде меншим, ніж показник розміру зарплати за один рік, база розрахунку розміру пенсії для кожного пенсіонера зменшиться, приблизно, на 250 грн.

- По-третє, усунення можливості враховувати розміри зарплат до 2000 року. Після цього року зарплати зростали головним чином у бюджетних організаціях. Але не всі українці працюють у державних і бюджетних установах і закладах. Велика, і дуже велика частина громадян працюють у приватному секторі або самозайняті і мали до 2000 року заробітки значно більші, ніж протягом останніх одинадцяти років. За рахунок цієї маніпуляції із кожної пенсії щомісяця вилучатиметься ще, приблизно, 125 грн.

         - По-четверте, дискримінація працівників, яким на момент вступу пенсійної реформи в дію виповнилося 35 років, але яким ще залишається до виходу на пенсію 25 (для жінок) і 30 (для чоловіків) років. Вони чомусь позбавляються права користуватися послугами накопичувальних фондів. Таке право чомусь надається лише тим, кому на момент вступу реформи в дію ще не виповнилося 35 років.

         - По-п’яте, відсутність будь-яких механізмів державних гарантій щодо виплати пенсіонерам чесно заробленої пенсії на випадок зловживань або природного банкрутства приватних і державних накопичувальних фондів. Закон про пенсійну реформу не передбачає ні створення спеціального державного гарантійного фонду, ні тристоронньої (роботодавець-держава-профспілки) системи контролю за діяльністю накопичувальних фондів.