Соціальний захист населення та його фінансове забезпечення

Для визначення перспектив подальшого розвитку України як соціальної держави  з розвинутою ринковою економікою слід звернутися до досвіду європейських країн. У залежності від критеріїв побудови соціальної політики і системи соціального захисту розрізняють декілька моделей соціальної політики держави.

Скандинавська модель соціального  захисту, що діє у Швеції, розуміє  соціальний захист, як законне право  громадянина та передбачає широке охоплення різних соціальних ризиків і життєвих ситуацій, які вимагають підтримки суспільства. Отримання соціальних послуг і виплат, як правило, гарантується всім жителям країни й не обумовлюється зайнятістю й виплатою страхових внесків. Рівень соціальної захищеності запропонований цією системою доволі високий і важливу роль в цьому відіграє активна перерозподільча політика, що спрямованої на вирівнювання прибутків

Наповнення соціальних фондів відбувається в більшій мірі за рахунок сплати податків, хоча сплата страхових внесків відіграє не останню роль.

Виділеною з загальної системи  соціального захисту є система  страхування від безробіття, яке  є добровільним і здійснюється профспілками. Працівники у Швеції були майже звільнені  від сплати страхових внесків і беруть участь у системі соціального захисту шляхом сплати податків. Протягом останніх 20 років спостерігається тенденція поступового зростання участі найманих працівників у фінансуванні страхових програм і збільшення страхових відрахувань із заробітної платні незважаючи на те, що видатки держави на соціальний захист помітно скоротилися

Характеризуючи шведську систему  соціального захисту можна виділити такі основні її принципи як: універсальність, система охоплює всі прошарки населення; принцип соціальної солідарності - всі громадяни рівним чином і незалежно від соціального статусу беруть участь у фінансуванні системи соціального захисту, вносячи співмірний своїм прибуткам внесок.

Важливим елементом у такій  системі виступає держава, яка виконує функцію перерозподілу соціальних благ між різними за рівнем забезпечення категоріями населення. Якщо брати до уваги лише прибуток у формі зарплатні (в середньому близько 2,5 тис. доларів у місяць), то 36% населення країни можна було б віднести до розряду бідних (найвищий показник у групі промислово розвинених країн світу). Однак після перерозподілу сукупного суспільного доходу через систему податків і соціальних виплат (1/3 держбюджету йде на соціальні потреби) плюс соціальні статті видатків муніципальних бюджетів і виплати з пенсійних і інших страхових фондів, до категорії бідних потрапляє всього лиш 5,6% населення. Порівняні аналогічні показники для США складають відповідно 27% і 17%.

Така система для власного фінансування передбачає високий рівень оподаткування (в Швеції є одним із найвищих у світі). Проте це вповні компенсується високим ступенем соціальної захищеності населення, відсутністю значних контрастів між багатством і бідністю, і, відповідно, високою політичною й соціальною стабільністю

У Швеції існують два типи органів місцевого самоврядування -- муніципалітет на місцевому рівні та ландстинг -- на регіональному рівні. Повноважень місцевих рад регулюються спеціальними актами, до основних належать освіта, соціальне забезпечення, догляд за громадянами похилого віку та людьми з фізичними і психічними вадами, планування і будівництво, до окремих повноважень належить охорона навколишнього середовища та рятувальна служба. Ландстинг на регіональному рівні наділений такими повноваженнями: охорона здоров'я, лікувальні установи та державні стоматологічні поліклініки

Дана модель є прийнятною для  нашої країни лише в перспективі, оскільки для України характерне недосконале податкове адміністрування  та, на жаль, залишається досить низький  рівень податкової дисципліни.

Соціальний захист в Німеччині  системно сформований, - до нього входять  пенсійне страхування, страхування  на випадок хвороби, страхування  в разі потреби в догляді та на випадок безробіття. Внески на страхування  сплачує як працівник, так і роботодавець в однакових розмірах. Майже усі жителі цієї держави застраховані на випадок хвороби: більшість у рамках державного страхування - 88 % , а майже 12 % - у приватних лікарняних касах

Фінансування системи соціального  захисту в Німеччині здійснюється з внесків застрахованих осіб найманої праці та роботодавців, за рахунок державного бюджету, а також за рахунок комбінації обох видів фінансування. Гарантом виконання соціальних зобов'язань виступає держава, перерозподіляючи частину коштів на покриття видатків у вигляді державних дотацій.

Відповідно ст.20, п.1 Основного закону країни - Німеччина є демократичною  і соціальною державою. Мета соціальної держави - врахування індивідуальних правових можливостях здобутих в результаті власної праці, а не всезагальне забезпечення та обслуговування громадянина Таким чином весь світ визнає ефективність соціальної системи Німеччини. Хоча понад 30 відсотків в сукупному суспільному продукті складають соціальні послуги, їх отримують тільки ті, які цього потребують

Саме для цього було розроблено багато соціальних законів, які охоплюють забезпечення у зв'язку з хворобою, старістю, з нещасним випадком.

Регулюється порядок соціального  страхування у Німеччині Соціальним кодексом та окремими законами, більшість  яких спрямована на соціальний захист окремих груп населення (наприклад, закон щодо соціального захисту художників). Цікавим є пенсійне страхування Німеччини. Відповідно до соціального кодексу особа може бути включена до системи обов'язкового пенсійного страхування або застрахована за іншою системою та отримувати пенсію у зв'язку зі старістю у повному розмірі, бути звільненою від обов'язкового пенсійного страхування і застрахованою у системі страхування професійних груп. Пенсії за віком є чотирьох видів: звичайна пенсія; пенсія застрахованим із великим стажем; пенсія за віком інвалідам; пенсія шахтарям, які мають значний стаж роботи під землею.

Для обчислення страхового стажу у  Німеччині включаються періоди  сплати працівниками та їх роботодавцями  внесків, періоди вільні від сплати внесків та періоди, які враховуються при обчисленні пенсії. Для нарахування пенсії застосовується формула із трьох показників. Це -- сума особистих коефіцієнтів (сума винагороди за трудову діяльність); фактор виду пенсії (для пенсії за віком -- 1, для пенсії при частковому зниженні працездатності -- 0,5); актуальна вартість пенсії (для переведення пенсії, вираженої у сумі особистих коефіцієнтів у суму грошей). У більшості країн, як і в Німеччині, основний тягар внесків сплачують роботодавці (в Італії та Іспанії -- 4/5). Єдиний виняток хіба що становлять Нідерланди, де працівники сплачують 2/3 загальної суми внесків .

Соціальне страхування в Німеччині  поділяється на обов'язкове і добровільне, і до нього входять 5 основних компонентів: пенсійне, медичне, від нещасних випадків, по безробіттю та інвалідності.

Соціальна політика держави включає:    

- регулювання  соціальних відносин у суспільстві,  регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);  
           -  вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;  -  формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

           -  створення системи соціального захисту населення;

      - забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін. );

      -  захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом: — життєздатності суспільства; стабілізації та розвитку суспільства; консолідації суспільства.

Щодо пенсійного забезпечення, то Німеччина займає 4 місце у Європі за розміром виплачуваних пенсій для осіб, яким виповнилось 60 років і більше, поступаючись лише Люксембургу, Франції і Данії.

Пенсійне страхування включає  в себе проведення дій, які необхідні  для уникнення дострокового виходу на пенсію і направлені на збереження, покращення і відновлення працездатності, а також сприяння професійному розвитку і професійній перекваліфікації. Воно складається з 3 елементів, які є окремими системами: обов'язкове пенсійне страхування, пенсійне страхування від підприємств та приватне пенсійне страхування. В Німеччині говорять: «якщо ви бідні, то отримуєте таку ж допомогу і лікування, як і решта» на противагу іншому європейському формулюванню «якщо ви бідні, то помираєте раніше» .Щодо системи медичного страхування, то вона теж не однорідна і складається з 5 основних елементів. Перший компонент - стаціонарне медичне обслуговування. На початку 21 століття видатки на стаціонарне обслуговування складали 40 % всіх видатків на медичну допомогу. 59% всіх лікарів Німеччини працюють в лікарнях стаціонарного обслуговування. Другий елемент - амбулаторне обслуговування, третій - виготовлення медикаментів. В Німеччині існує допомога у разі бідності тим громадянам, які не отримують жодної допомоги і самостійно не можуть себе забезпечити. Таку допомогу мають право отримувати як громадяни Німеччини, так і громадяни іншої держави. Вона передбачає кошти на забезпечення житла, життя або за наявності особливих умов життя, наприклад, інвалідності, хвороби або старості. 8,5 % населення Німеччини отримують таку соціальну допомогу країни, з яких 56% - жінки, а  44 % - чоловіки .

Через відсутність в Україні  обов'язкового медичного страхування, не сформованість пенсійної системи, відсутність соціального кодексу  дана модель на сьогоднішній день не може бути прийнятною для нашого суспільства. Хоча ми маємо майже однакові показники відношення розміру соціальних видатків бюджету до ВВП. Отже, в перспективі модель побудови системи фінансування соціального захисту населення Німеччини може бути використана як основа для створення власної моделі фінансового забезпечення соціального захисту населення.

Для французької моделі соціального  забезпечення характерні деякі особливості: по-перше, дуже складна організаційна  структура, по-друге, висока доля витрат на соціальні програми, яка перевищує середній рівень по Європейському Союзу, по-третє, існування розгалуженої системи професійно-галузевих схем соціального страхування, наявність розвиненої системи сімейних допомог, по-четверте, велика роль додаткових систем соціального забезпечення, особливо в сфері пенсійного і медичного страхування. По-п'яте, великою відмінністю французької системи соціального захисту від інших європейських є її фінансування переважно за рахунок внесків соціального страхування, які сплачують роботодавці і працівники (Виняток складає страхування від безробіття й сімейні виплати, частка державних дотацій у яких істотно вища, ніж в інших галузях соціального забезпечення, а також страхування від нещасних випадків, яке фінансується виключно за рахунок коштів роботодавця.). По-шосте - існування різноманітних страхових фондів, які реалізують окремі соціальні програми, які доповнюють обов'язкові соціальні послуги в межах загальних обов'язкових схем соціального захисту.

Державна пенсійна система Франції охоплює основну частину пенсіонерів країни за віком, являє собою складну, багатоелементну структуру. країні діє більше 100 основних і понад 300 додаткових видів пенсійного забезпечення. В цілому пенсійна система складається з п'яти компонентів: 1) основні - для найманих працівників; 2) додаткові; 3) спеціальні - для окремих категорій зайнятих; 4) базові - для офіційно непрацюючих працівників; 5) факультативні режими. Кожна з цих підсистем має свою специфіку, яка проявляється у особливостях фінансування, віці виходу на пенсію, тривалості страхового стажу для здобуття повної пенсії, а також методиці розрахунку розміру пенсії .

Окрім основних у Франції існують  обов'язкові додаткові системи соціального  страхування, що функціонують на основі міжпрофесійних національних угод. Велика частина обов'язкових додаткових систем страхування у зв'язку зі старістю зосереджена в рамках двох фондів. Перший охоплює всіх найманих працівників і фінансується за рахунок обов'язкових внесків підприємців (4 % фонду заробітної плати) і найманих працівників, що сплачують 2 % із заробітної плати. Другий фонд здійснює обов'язкове пенсійне страхування керівних службовців і управлінських працівників.

Окрім системи трудових пенсій у  Франції існує система соціальних пенсій. Виплата останніх гарантується державою всім людям похилого віку незалежно від характеру і тривалості професійної діяльності. В останнє десятиліття динаміка зростання соціальних пенсій випереджала темпи підвищення доходів працівників .

Французька система медичного  страхування поділяється на декілька окремих підсистем, що розрізняються за професійною ознакою. Найбільш великою, яка охоплює більше 80 % населення, є спільна система медичного страхування. Поряд з нею існують інші дрібніші страхові режими для працівників окремих професійних груп і галузей. Такими є система страхування для державних службовців і працівників сільського господарства (близько 9 % населення), страхування для самостійно зайнятих працівників (6 %), а також дрібніші системи медичного страхування найманих працівників різних професійних груп (гірників, залізничників, моряків і ін.). Медичне страхування включає медичні, стоматологічні, фармацевтичні, а також лікарняні витрати. При цьому маються на увазі не лише витрати самого застрахованого, але і інших осіб: дружини або чоловіка застрахованого, а також згідно закону і співмешканки, якщо вона повністю залежить від застрахованої особи. Крім цього, правом на медичне обслуговування користуються також діти застрахованого до досягнення ними 20 років, а також інші родичі, які спільно з ним проживають та ведуть домашнє господарство.