Соціальний захист населення та його фінансове забезпечення

 

 

 ІV. Наступ на соціальні пільги. 

Якщо пенсійна реформа стала наймасштабнішою негативною подією року, то найбільш загрозливими для системи соціального захисту громадян стали кроки влади, спрямовані на вибудовування системи законодавчо виправданого самоусунення держави від виконання її соціально-захисної функції. Серед цих кроків найбільш небезпечними стали такі заходи: 

1. Монетизація  соціальних пільг. Започаткування  у пілотних областях експерименту  з монетизації соціальних пільг.  

Запровадження монетизації соціальних пільг є прямим порушенням Конституції України. По суті своїй воно є завуальованою формою відмови держави від її соціальних зобов’язань. Відмовою від покладеної на неї самою природою державності функції розвивати, підтримувати і захищати натуральну складову соціальних пільг – систему поліклінічно-лікарняних закладів, мережі установ соціального захисту вразливих груп населення  Натуральна складова соціальних пільг сьогодні має найважливіше значення для переважної частини найбільш бідної і найменш соціально захищеної частини населення України. Адже натуральна пільга, на відміну від грошової, не підвладна інфляції. Пропонуючи грошовий еквівалент натуральної складової соціальних пільг українська бюрократична система ставить малозаможне населення України у залежність від своєї неповороткості та непрофесійності. В умовах інфляції рішення про відповідні донарахування до грошових компенсацій не встигатимуть за життям, і більшість пільговиків буде приречена на постійне часткове використання так званої «пільги». Крім того, і так напіврозвалена натуральна складова соціальної інфраструктури остаточно деградує і розвалиться. 

2. Законопроекти,  які запроваджують ручне керування  системою соціального забезпечення, а також усувають законодавчо-судове  регулювання цієї сфери. 

Найодіознішим у цьому плані  документом є законопроект №9400, який скасовує негайне нарахування і  сплату у повному обсязі боргів з  пенсій для всіх категорій пенсіонерів, а також надбавок до них та відповідних  компенсацій. Проект передбачає вилучення з Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ) чинної норми про «негайне використання постанов суду про присудження виплати пенсій» у повному обсязі. Замість цього розмір негайної виплати на підставі рішення суду пропонується скоротити до «обсягу суми стягнення за один місяць». Головна мотивація такого кроку держави – нараховані суми виплат заборгованостей «непід’йомні» для бюджету, а відповідні рішення судів нібито «корупційні».

Подібне ставлення чинної влади  було відображено у Законі «Про державний бюджет України на 2012 рік», де у прикінцевих положеннях виключне право визначати перелік та розміри реальних соціальних виплат надається Кабінетові міністрів.  

Якщо законопроект №9400 і проект Державного бюджету-2012 позбавляв соціальних виплат 16 категорій пільговиків, то після ухвалення Закону «Про державний бюджет України на 2012 рік, їх позбулися 34 категорії громадян.

Всі соціальні виплати і пільги у 2011 році, фактично, втратили свій законний, автоматичний характер і набули цілковитої залежності від суб’єктивної точки зору та особистих інтересів кількох десятків осіб у вищих ешелонах влади.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Шляхи вдосконалення фінансування системи соціального захисту в Україні

 

Діюча в Україні державна система  СЗН має низку суттєвих недоліків:

- формування державних соціальних  гарантій є скоріше політичним, аніж науковообґрунтованим підходом. Доходи багатьох категорій бідного  населення «в ручному режимі»  встановлюються на рівні прожиткового  мінімуму (далі – ПМ), що не  відповідає необхідним вимогам. Відповідно до положення Європейської соціальної хартії, співвідношення ПМ і мінімальної заробітної плати має складати 1:2,5. Однак це положення в Україні не виконується (див.табл. 4.2)

- відсутній механізм регулювання  соціальних відносин між різними  соціальними прошарками. Соціальні виплати малозабезпеченим громадянам здійснюються переважно на універсальній, а не на адресній основі, що розширює контингент їх отримувачів і в умовах складної фінансової ситуації в країні перенавантажує державний бюджет;

Водночас, зберігається цілий ряд пільг державним чиновникам, чиї доходи є значно вищими від середніх по країні. Така політика держави сприяє подальшому зростанню.

Існуюча система соціального захисту  досліджується з точки зору відповідності  ступеня розвиненості тих чи інших її елементів сучасним міжнародним показникам. Вказані деякі недоліки чинної системи та їх причини. Запропоновано прийняти ряд законів, що по -силять законодавчу базу та нададуть змогу рухатися до створення високорозвиненої моделі, яку називають соціальним лібералізмом.

Водночас, зберігається цілий ряд  пільг державним чиновникам, чиї  доходи є значно вищими від середніх по країні. Така політика держави сприяє подальшому зростанню майнового розшарування та гальмує процес утворення середнього класу;

• залишається недосконалою нормативно-правова база СЗН. Існують суперечності та відмінності у тлумаченні одних і тих самих норм і понять у різних законах. Так, поряд з поняттям «прожитковий мінімум», який за законодавством призначений для надання усіх видів соціальної допомоги, застосовується поняття «рівень забезпечення прожиткового мінімуму» (або «гарантований прожитковий мінімум»), що використовується для розрахунку допомоги малозабезпеченим сім’ям. У відсотковому співвідношення до ПМ для основних соціальних і демографічних груп населення у 2011 р. він становить: для працездатних осіб 21%, для дітей – 50%, для осіб, які втратили працездатність, та інвалідів – 75% відповідного ПМ .

Таблиця 4.2

Співвідношення мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму в Україні в 1999- 2011 р.

Роки	Розмір мінімальної  заробітної плати, (грн.)	Прожитковий мінімум, (грн.)	Відсоток ПЗП у прожитковому мінімумі, %
1999	75	118,3	6,34
2000	90,7	270,10	33,58
2001	118	311,30	39,91
2002	140	342,00	40,94
2003	205	342,00	59,94
2004	237	362,23	65,42
2005	332	423,00	78,49
2006	400	472,00	84,75
2007	450	532,00	84,59
2008	605	626,00	96,65
2009	650	701,00	92,72
2010	922	922	100
2011	1004	1004	100

 

На ефективність української системи  фінансового забезпечення соціального  захисту негативно впливає відсутність  двох важливих складових, а саме:

- системи оцінювання впливу  різних заходів соціального захисту  на становище їх одержувачів;

- системи ефективного обліку громадян, які потребують соціального захисту з боку держави

По - перше, важко визначити ефективність окремих заходів соціального  захисту та програм соціального  спрямування, якщо немає системи, яка  б дозволила оцінити їх вплив  на зниження рівня бідності чи вирішення інших соціальних потреб. По - друге, за відсутності ефективної системи обліку (наповненого єдиного реєстру) потенційних одержувачів різних видів соціального захисту важко визначити сім'ї, які найбільше потребують опіки з боку держави. Як наслідок, тільки третина сімей, на які спрямовуються різні заходи соціального захисту та соціальної підтримки з боку держави, належать до бідних чи інших соціально незахищених категорій громадян. Таким чином, багато домогосподарств, які фактично за більшістю ознак не можна віднести до бідних, отримують значну частку соціальних трансфертів за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Отже, система заходів соціального  захисту та існуючі програми соціального  спрямування не є ефективними  засобами зниження рівня чи подолання бідності в Україні. Це також означає, що обсяг соціальних трансфертів, які мають на меті зниження рівня бідності, можна значно зменшити у разі, якщо вони будуть адресними і спрямовуватимуться безпосередньо малозабезпеченим категоріям населення. За таких умов виникає потреба провести глибокий аналіз системи існуючих заходів соціального захисту та видів соціального забезпечення, щоб запровадити механізми, які дозволять надавати соціальну допомогу та інші заходи соціальної підтримки тим категоріям населення, які дійсно її потребують

Має відбутися поступовий перехід  держави від переважання натуральних  трансфертів (перш за все, пільг) до грошових трансфертів. Водночас частина пільг  може бути трансформована у соціальні  послуги або умовні грошові трансферти.

Основними шляхами реалізації заходів  щодо реформування фінансового забезпечення соціального захисту слід вважати  такі:

- запровадження і фінансове  забезпечення на державному рівні  мінімальних соціальних гарантій (пенсій, стипендій, допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам, безробітним);

- встановлення науково обґрунтованих  пропорцій між середніми мінімальними  рівнями заробітної плати і  пенсій, допомогою по безробіттю  та допомогою малозабезпеченим  громадянам пенсійного віку і  сім'ям з дітьми, різними оцінками рівнів бідності;

- запровадження, виходячи з динаміки  споживчих цін, попереджувальних  заходів соціального захисту  населення, адресної допомоги  і субсидій;

- захист купівельної спроможності  малозабезпечених непрацездатних громадян і сімей .

Ці пропозиції є тактичними завданнями. Стратегічними завданнями реформування фінансового забезпечення соціального  захисту слід вважати:

1)Значне зростання ролі страхових  підходів у механізмах системи  соціального захисту населення  та створення законодавчих, інституційних і фінансових засад для нової системи соціального страхування, що передбачає обов'язкове страхування, пов'язане зі стажем роботи громадянина і його участю у створенні фондів соціального страхування;

2)Державне страхування окремих категорій громадян і відповідне забезпечення гарантій, які бере на себе держава (щодо військовослужбовців та ін.), добровільне страхування

Така система соціального страхування  має забезпечити більш ефективний соціальний захист населення, об'єктивну  диференціацію пенсій та інших соціальних гарантій відповідно до внеску кожного громадянина, його страхового статусу та інше.

Одним з важливих напрямів вирішення  проблеми з фінансовим забезпеченням  соціального захисту є вирішення  проблем зв'язаних з бюджетним  процесом в Україні. Першочерговою з таких проблем можна виділити відсутність в нашій державі ефективної системи планування і контролю за виконанням бюджетних програм. Доцільним, як показує досвід розвинутих країн, є впровадження системи середньострокового бюджетного планування. Впровадження відповідних рішень дає змогу більш ефективно і прозоро планувати видатки на соціальний захист і соціальну сферу України, що зв'язано в першу чергу з тим, що оцінити результати роботи в даних напрямах можливо лише при аналізі декількох періодів за допомогою єдиної системи взаємозв'язаних показників. Заходи, об'єднані в рамках соціальної політики, не є тимчасовими для вирішення певних нагальних потреб, а цілеспрямованим комплексом дій результат якого проявляється протягом тривалого відрізку часу, до того ж проблем в цій сфері за майже 20 років тотального дефіциту коштів накопичилося немало, а саме тому планування на середньо- і довгостроковій основі програм соціального захисту та розвитку соціальної сфери може бути одним із тих шляхів, які вирішать наявні соціальні протиріччя в суспільстві .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Зарубіжний досвід соціального захисту